Ірансько-ізраїльський конфлікт

Гаряча фаза ірано-ізраїльської війни, яка спалахнула на Близькому Сході 13 червня, опинилася у центрі уваги всього світу і затьмарила російську агресію проти України. 22 червня до ударів по Ірану долучилися США. Зараз важко спрогнозувати загальну тривалість, характер і фінал цього конфлікту, прологом до якого стало багаторічне проксі-протистояння між Тегераном і Тель-Авівом. Але вже можна зробити кілька попередніх висновків.

Розмір не завжди є визначальним фактором.

Між Ізраїлем та Іраном існує суттєва різниця в чисельності населення та площі території. У Ізраїлі проживає приблизно 9 мільйонів людей, в той час як в Ірані цей показник досягає 90 мільйонів. Площа Ізраїлю складає менше ніж 21 тисяча квадратних кілометрів, тоді як Іран займає територію в 1 мільйон 648 тисяч квадратних кілометрів. Така велика різниця у потенціалах повинна була б суттєво вплинути на характер бойових дій, надаючи Ірану певні переваги. Однак у даній ситуації розмір не є вирішальним фактором. Ізраїль виявляє значно вищу ефективність при нанесенні ударів по військових об'єктах і демонструє потужніший наступальний потенціал. У той же час, Іран виявився неготовим до відкритого військового конфлікту, незважаючи на те, що іранський режим давно прагне ліквідації єврейської державності і має досвід роботи через численні проксі-сили в регіоні. Інше питання полягає в тому, як вдається компенсувати відмінності в розмірах між цими супротивниками. Частково відповідь криється в економічних показниках, таких як ВВП і військові бюджети обох країн. Попри невелику територію і чисельність населення, економіка Ізраїлю перевищує іранську: 583 мільярди доларів проти 446 мільярдів за даними МВФ. На 2025 рік оборонний бюджет Ізраїлю оцінюється в 30,5 мільярда доларів США, тоді як бюджет Ірану складає близько 15,5 мільярда доларів.

Військово-технічна домінантність вимагає рішучих лідерів.

Ізраїль має технологічні переваги над Іраном, особливо в сфері військової авіації та систем протиповітряної оборони. Єврейська держава володіє сучасними літаками п'ятого покоління F-35, тоді як іранські повітряні сили значно відстають у розвитку. Крім того, Тель-Авів користується сучасними інформаційними технологіями, передовими науковими досягненнями, великим досвідом у кіберопераціях та підтримкою знаменитого Моссаду. Проте ці переваги не матимуть значення без політичної волі, яку демонструє прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу та інші представники політичної еліти. Без їхнього рішення Ізраїль навряд чи наважився б на удар по іранських військових об'єктах, адже Тегеран також здатний на серйозні контратаки.

Засоби конвенційної війни залишаються важливими

Реалії позиційної війни між Росією та Україною свідчать про значну еволюцію в характері ведення бойових дій. На перший план виходять безпілотники та автоматизовані системи. У свою чергу, застосування авіації залишається обмеженим. Навіть попри чисельну та технологічну перевагу, російські військово-повітряні сили в основному здійснюють терористичні атаки на цивільні об'єкти та намагаються знищити інфраструктуру. Гібридні методи ведення війни та спеціальні операції в глибокому тилу противника також є яскравою ознакою цього конфлікту. Тим часом, у протистоянні між Ізраїлем та Іраном ми знову спостерігаємо важливу роль сучасних ВПС на полі бою. Знищення іранської системи протиповітряної оборони стало ключовим етапом у бойових діях, що дозволило Ізраїлю домогтися переваги у повітряному просторі противника. Конвенційна війна доповнюється численними атаками балістичними ракетами та бомбовими ударами.

"Трамп завжди здає назад", - кажуть його критики, характеризуючи тарифну політику американського президента. Щось схоже відбувалося у перший тиждень війни на Близькому Сході. Позиція США була не зовсім зрозумілою. Було помітно, що Вашингтон надто довго ухвалює рішення чи варто йому втручатися і атакувати Іран. Трамп, слідуючи класичному сценарію поведінки, спочатку висунув Ірану 24 години на виконання ультиматуму з вимогою капітуляції. Коли ці години минули, нічого не сталося. Багато хто подумав, що американський президент буде поводитися з Тегераном так як поводиться з Москвою, якій він вже не раз погрожував потужними санкціями. Та всіляко уникати відповідальності за прийняття рішень. Але цього разу вагання Трампа були не надто тривалими. Обмежена американська атака по ядерних об'єктах Ірану вранці 22 червня з використанням протибункерних 13-тонних бомб і крилатих ракет Tomahawk суттєво підняла ставки. Але також засвідчила, що Вашингтон намагатиметься максимально обмежити свою участь у війні, бо сподівається, що Тегеран не здійснить кроків, на які обов'язково доведеться відповідати військовими засобами.

Росія знову зраджує

Зрада союзників стала звичною практикою для Росії. Після Вірменії та Сирії до цього переліку приєднався Іран. Тегеран надав істотну підтримку РФ на початковому етапі масштабної війни проти України. Дрони-шахеди, які систематично атакують українські цілі і завдають шкоди цивільному населенню, є результатом тісної співпраці між Іраном і Росією. Коли Ізраїль розпочав свою військову кампанію проти Ірану, Путін спочатку зберігав мовчання. Проте після американських удари 22 червня російське Міністерство закордонних справ виступило з цинічною заявою, назвавши напад на суверенну країну "недопустимим". Це, однак, не заважає Росії вчиняти агресію проти України, не відчуваючи при цьому жодних докорів сумління. Водночас Москва не проявляє особливої активності в наданні військової допомоги Ірану. І навряд чи Путін вжити серйозних заходів для порятунку режиму аятолів. Це є важливим уроком для тих, хто сподівається на російську підтримку в складні часи.

Зберігається значний ступінь непередбачуваності.

Конфлікт між Ізраїлем та Іраном може розгортатися різними шляхами, в результаті чого можливі абсолютно різні наслідки: від краху режиму аятол до розширення війни на сусідні країни з залученням великих світових держав. Важко передбачити, як розвиватимуться події. З одного боку, існує ймовірність, що конфлікт поступово вщухне, а військові дії обмежаться точковими ударами. У такому випадку обидві сторони можуть оголосити про досягнення основних цілей. За цих умов режим аятол, ймовірно, залишиться при владі, але його позиції значно ослабнуть. З іншого боку, зупинка бойових дій без гарантій знищення ядерної програми Ірану виглядає сумнівною. Немає стовідсоткових гарантій, що ядерний об'єкт у Фордо буде знищено американськими бомбами. Можливо, операція затягнеться, і США ще не раз втрутяться. Ізраїлю, можливо, доведеться провести операцію спецназу на території ворога для досягнення своїх цілей. Важливим фактором є також те, чи зважиться Тегеран на відповідь на дії США і яка вона буде. Ескалація конфлікту може призвести до залучення більшої кількості ресурсів і учасників. Відповісти на питання про його завершення непросто, оскільки існує безліч невідомих.

Двоякий вплив на Україну.

Для Києва конфлікт між Іраном і Ізраїлем несе як можливі вигоди, так і серйозні ризики. Який з цих аспектів виявиться домінуючим, залежить від тривалості та характеру бойових дій, а також від методів, які оберуть сторони конфлікту. Оптимальним сценарієм для Києва було б швидке падіння аятолівського режиму без глибокої дестабілізації в Ірані. Втрата Москвою важливого союзника могла б істотно підірвати її позиції й ускладнити роль посередника в разі, якщо конфлікт зайде в глухий кут. Проте, якщо війна між Іраном і Ізраїлем затягнеться, це може призвести до різкого зростання цін на енергоресурси та переключення уваги міжнародної спільноти на Близький Схід, що, в свою чергу, потягне за собою зменшення інтересу до російської агресії проти України. Варто також враховувати ризики, пов'язані з можливим використанням неконвенційної зброї під час конфлікту, що може стати спокусою для Москви застосувати свої арсенали масового знищення в українській війні. Таким чином, оцінити загальний баланс вигод і втрат від ірано-ізраїльського конфлікту для України досить складно. Найголовніше для нашої країни – це забезпечити припинення військової співпраці між Тегераном і Москвою.