Творці проєкту "Батьки-засновники" Наталія Соколенко та Сергій Стуканов діляться своїми думками щодо концепції його виникнення, особистими відкриттями та очікуваннями на наступний сезон.
На початку 2024 року стартував проєкт про батьків-засновників, які сформулювали ідею незалежної України й обґрунтували її державність. Він виходить в ефірі та на ютуб-каналі "Українського радіо", а також на подкаст-платформах. Автори проєкту "Батьки-засновники" Наталія Соколенко та Сергій Стуканов разом з істориками досліджують понад десять століть нашої історії, починаючи з часів Русі.
Прем'єра проєкту відбулася 22 січня 2024 року. Перший сезон містив 10 випусків і був присвячений мислителям і діячам, які пробували осмислити та сформулювати ідею України від часів Русі й до початку 40-х років XIX сторіччя. Другий сезон стартував у серпні 2024 року і розповідав про постаті, які діяли в другій половині XIX сторіччя. З вересня по листопад 2025 року вийшли десять серій третього сезону.
"Детектор медіа" мав нагоду поговорити з творцями проєкту Наталією Соколенко та Сергієм Стукановим. Вони поділилися, як з'явилася концепція проєкту, яким чином обирають персонажів для випусків та які нові висновки зробили під час своєї роботи.
Як зародилася концепція проєкту "Батьки-засновники"? Які причини сприяли її реалізації та чому вона стала надзвичайно важливою саме в цей час, під час повномасштабної агресії?
Наталія Соколенко: Перший раз я задумалася над цим під час курсу Оксани Сироїд, коли проходила навчання в Київській школі економіки під час пандемії COVID-19. Вона викладала курс з державотворення, і одне з домашніх завдань полягало в читанні творів американських батьків-засновників, зокрема "Записок федераліста". У цих текстах вони обґрунтували ідею створення нової держави, намагаючись донести до тодішніх жителів Британської імперії, чому це необхідно. Вони уявили ідеальну модель держави, а Александер Гамільтон у своїх "Записках" детально пояснював, якою має бути ця держава і чому. Саме тоді в мене вперше виникло питання: а як відбувалося щось подібне в Україні? Чому у нас відсутня така чітка структура, де кожен з авторів ідей залишив би слід у формуванні концепції державності? Після цього стали виникати нові думки. Я мала розмову з Андрієм Ковальовим, істориком, який захоплюється політичною історією, і під час нашої бесіди ця ідея ще більше окреслилася в моїй свідомості.
Потім я звернулася до книжки Еріка Нюзума, нашого колеги, який тривалий час працював продюсером на National Public Radio та створював найуспішніші подкасти, які завжди займають провідні позиції в Америці. У його книзі міститься захоплива теорія, яка пропонує формулювати ідею у десяти словах. Я спробувала описати своє бачення подкасту про тих, хто підтримував ідею незалежності України. В результаті, моя концепція настільки чітко окреслилася, що я змогла вийти з нею до людей. Звернулася до Сергія Стуканова і запропонувала: "Давайте створимо таку програму". Чому саме до Сергія? Бо він історик. Я сумніваюся, що змогла би реалізувати цей проект сама або з іншим колегою. Це б виглядало зовсім по-іншому – два "чайники" розмовляли б безглуздо. Сергій володіє глибоким розумінням історичних процесів і вправно працює з цією інформацією. Він також викладає, тому спілкування з ним було дуже цікаве.
Перший раз, коли ми заговорили про наш проєкт, відбувся в березні 2023 року. Це було під час святкування ювілею Міхновського в Києво-Могилянській академії, де одним із ключових спікерів виступав Юрій Юзич. Пізніше він став нашим гостем в епізоді, присвяченому Міхновському. Ми сиділи в залі, спостерігаючи за величезним портретом Міхновського, що займав усю сцену, і слухали виступ сина Юрія Сироти, який робив доповідь для студентів академії, в той час як його батько захищав Україну під Бахмутом. Цей момент став вирішальним для нас: ми остаточно визначилися, що мрії про цей проєкт потрібно перетворити на реальність, адже Міхновський немов закликав нас до дії.
Ми прийшли з пропозицією до продюсера "Українського радіо" Юрія Табаченка й керівниці диджитал-напряму Вікторії Мурованої -- і почали робити. Народження проєкту, початок зйомок відбулися рівно за дев'ять місяців після того, як ця ідея з'явилася.
Висновок який? Що треба вчитися, скільки б не було нам років. Цей західний підхід освіти крізь усе життя працює, тому що саме під час навчання є можливість відірватися від якоїсь рутини, поточної інформації, пробудити в собі якісь творчі сили, обмінятися ідеями за межами бульбашки. До того ж, якщо ми говоримо про Оксану Сироїд, то в неї західна освіта -- Оттавський університет -- і відповідно зовсім інший стиль викладання. Зараз такого все більше. Західна і наша гуманітарна освіта -- просто величезна різниця. І тому я просто закликаю всіх журналістів, хто має хоч трохи часу, навчатися.
Я також маю намір продовжувати своє навчання, зокрема в області формування політики історичної пам'яті, оскільки важливо розширювати ці знання і підвищувати свій професійний рівень. Необхідно відвідувати спеціалізовані заходи, що стосуються вашої сфери діяльності, а також читати книги, пов'язані з вашою професією. Власне, навчання і читання стали основою для створення мого особистого проєкту.
Багато людей заздрять нашому успіху, і деякі прямо висловлюють свої думки про наших конкурентів та колег, що працюють у цій сфері. Нещодавно одна з колег сказала мені: "Ви справді молодці, одна лише назва варта уваги. Це ж було так очевидно, але ви змогли це помітити і реалізувати, створивши безперервну інтелектуальну наративу, що підкреслює наш розвиток у політичній та інтелектуальній площині". Це дійсно лежало на поверхні, але ми змогли це вловити, і це нас дуже тішить.
Сергій Стуканов: Наталя висунула ідею цього проєкту. Ми усвідомили, що українцям не вистачає знань про історію становлення України та про тих, хто брав участь у її формуванні. Путін і його оточення постійно поширюють міфи про те, що Україна є вигаданим утворенням, яке нібито створив Ленін або австрійський Генштаб. Нам потрібно було протиставити цим наративам не лише заперечення, а й глибокі знання про справжніх творців України. Я і Наталя тоді працювали над спільними проєктами і активно спілкувалися. Оскільки я маю історичну освіту і раніше досліджував формування української ідентичності та нації, Наталя запропонувала мені долучитися до створення цього подкасту.
Назва виникла в Наталі, тобто вона вже прийшла з готовою назвою, взоруючи на американську фразу Founding Fathers (батьки-засновники) -- засновники Сполучених Штатів Америки. Вирішили робити про батьків-засновників України.
Я тоді запропонував Наталі зосередитися не на політичних чи військових діячах, а на мислителях, які обґрунтовували важливість формування України з різних перспектив. Адже про гетьманів та князів нам відомо чимало — існує безліч монографій, фільмів про Мазепу, Хмельницького, Ярослава Мудрого та інші постаті. У радянські часи це питання більш-менш було дозволено, за винятком таких фігур, як гетьман Дорошенко чи Виговський. Звичайно, їхні образи часто подавалися у негативному світлі, адже вони виступали проти Москви.
Проте загалом я запропонував зосередитися на інтелектуалах. Адже в період бездержавності XIX століття українці мали довести свою гідність на отримання власної держави, і вони робили це з різних перспектив. Історики аналізували минуле України, підтверджуючи, що український народ має унікальну історію, яка не є спільною з Росією. У нас є своя історія, у вас — своя. Це можна вважати історичним підходом. Етнографи вивчали культурні традиції українців, також доводячи, що у нас свої звичаї, традиції, архітектурні стилі та обряди, тоді як московити представляють інший культурний контекст — це етнографічна перспектива. Антропологи стверджували, що існує специфічний антропологічний тип українців, що свідчить про нашу відмінність від інших народів. Політологи досліджували, як Україна повинна проявитися як політична цілісність, підкреслюючи, що вона формувалася впродовж історії як самостійна державна одиниця. Політичні цінності України відрізнялися від московських: ми боремося за свободу, демократію та соціальну справедливість, тоді як московити сповідують самодержавство, православ'я та народність. З геополітичної точки зору важливо розглядати, чому Україна може існувати як незалежна геополітична одиниця, враховуючи її морську та суходільну географію. Культурний аспект також підтверджує самобутність України.
І це якраз той погляд, якого нам, українцям, дуже сильно бракувало, тому що ми про багатьох таких дослідників мало що знали на широкому масовому рівні. Так виникла концепція. Спершу це був список до 20 людей. Тобто ми спершу запланували зняти два сезони по 10 епізодів. Думали зосереджуватися на ХІХ -- першій половині ХХ сторіччя. Але, коли ми потім уже почали спілкуватися з нашим керівництвом, то вирішено було, по-перше, відсунути стартову хронологічну межу аж до часів Русі, для того, щоби показати, що шлях до теперішньої незалежної України почався все ж не в ХІХ сторіччі, а була якраз історична тяглість від часів Русі через Козаччину й потім до Української Народної Республіки й дотепер. По-друге, список, який сформували попередньо, ми почали обговорювати з істориками, щоби порадитися, кого вони могли би додати, або, можливо, підказати.
В результаті нашої роботи ми в основному консультувалися з доктором історичних наук, професором Ігорем Гиричем, з яким ми вже записали три епізоди. Також до нашого проекту долучилися Володимир В'ятрович та кілька інших істориків. В результаті наш список розширився до 40, а тепер навіть до 50 осіб. Це означає, що ми мали б вже зняти п'ять сезонів по 10 епізодів. Пройшло майже два роки, і ми завершили три сезони по 10 епізодів. Наразі на YouTube-каналі "Українського радіо" доступні 30 епізодів. Зйомки розпочалися в листопаді 2023 року і охоплюють період від Русі до утворення Української Народної Республіки. Перший сезон висвітлює події від часів Русі до початку XIX століття, до Костомарова. Другий сезон починається зі Шевченка і завершується Франком, що охоплює значну частину XIX століття. Третій сезон стартує з Лесі Українки і закінчується Симоном Петлюрою.
Ведучий проєкту Сергій Стуканов, літературознавець Ростислав Семків, ведуча проєкту Наталія Соколенко
-- Розкажіть, як виникла назва "Батьки-засновники"? Можливо, були ще варіанти?
Наталя Соколенко: З самого початку ми вирішили використовувати термін "Батьки-засновники". Це сталося ще під час завдання Оксани Сироїд, коли їй потрібно було ознайомитися з "Записками федераліста". Американських батьків-засновників згодом почали так називати за їхні досягнення. Це стійкий вислів — founding fathers. У їхньому випадку "батьки" означають "татусі-засновники", а в нашому контексті це охоплює і матерів, і батьків. Тобто, ми підкреслюємо гендерну рівність у нашому терміні. Це, по суті, є перефразуванням американського поняття.
Проєкт передбачає 40 епізодів, в кожному з яких вивчається особистість, що має значний вплив на українську націю. На сьогоднішній день вже випущено 30 епізодів у рамках трьох сезонів. Поділіться, будь ласка, процесом створення цього списку: на яких критеріях ви базували свій вибір?
Сергій Стуканов: У Сполучених Штатах є семеро осіб, які безпосередньо вплинули на становлення американської державності. Їхня ситуація була унікальною, адже в той час території були колоніями Британської імперії. В певний момент вони вирішили боротися за свою незалежність, і в результаті здобули її. Ці люди стали першими президентами та ключовими державними діячами. Вся ця історія охоплює лише короткий період, всього кілька десятиліть.
У нас, безумовно, інша ситуація. Якщо, наприклад, ми прагнули взяти за основу американський підхід, нам слід було б звернути увагу на особистостей, які в 80-х роках сприяли формуванню нашої державності. Левко Лук'яненко та В'ячеслав Чорновіл — це ті, хто безпосередньо долучився до створення української держави. Або можна згадати діячів, які брали участь у формуванні Української Народної Республіки. В Україні було кілька періодів, коли виникала державність, і їх усі варто врахувати. Окрім того, ми акцентували увагу на концептуальному осмисленні цих постатей. Ми вирішили обрати тих людей, які внесли принципово нові ідеї щодо України. Якщо говорити про істориків, то це мають бути ті, хто концептуально змінив наше розуміння української історії. А в літературі — особистості, які створили унікальний образ чи міф України, що вплинув на цілі покоління. На початку ми визначили 20 постатей, які зробили значний внесок у відповідні сфери, написавши важливі твори. Адже в кожному випуску ми прагнули працювати саме з текстами. Наприклад, якщо Хмельницький боровся за Україну, але не залишив після себе писемних свідчень, то ця особа не підходить для нашого проєкту. Це наш підхід. Ми зосередилися на відомих особистостях — Шевченко, Франко, Грушевський, Костомаров, Леся Українка, В'ячеслав Липинський, Дмитро Донцов. Однак згодом до нашого списку потрапили й другорядні постаті, які, тим не менш, заслуговують на увагу. Безумовно, цей перелік продовжував розширюватися. Деяких із них ми не знали раніше, і коли консультувалися з істориками, вони підказали кілька нових імен. Деякі ми чули, але не вважали, що їхній внесок є таким значним, а про інших, як-от Іван Липа, ми взагалі не знали. Це, звичайно, прикро, але це факт. В результаті наш другорядний список значно зріс, і ми почали обирати з нього. Він збільшився приблизно вдвічі або навіть у два з половиною рази.
Наталія Соколенко: Ще є герої. Напевно, він ще не до кінця сформований, тому що ми ж не всі ще епізоди відзняли. І, наприклад, наші слухачі й глядачі почали нам ставити питання: "А чи будуть у нас у переліку діячі радянської доби -- от саме радянські, ці українські більшовики, наприклад, чи діячі української компартії в пізніші періоди?". І ми були цим питанням заскочені, бо первісно не було ніяких радянських діячів.
У нашій колекції вже зібралося чимало постатей з періоду 20-30-х років. Зокрема, варто згадати Василя Еллана-Блакитного, завдяки якому ми, по суті, змогли у 1991 році легально вийти з Радянського Союзу, адже він домігся включення цього пункту в договір про утворення СРСР. Наші слухачі наполегливо пропонували включити до списку Скрипника: "Ви ж не забудете про Скрипника!" Також плануємо додати Хвильового. Спочатку ми вважали, що у повоєнному періоді зосередимося лише на дисидентах і представниках діаспори. Проте Віра Агєєва настійно рекомендує взяти до уваги Бажана, оскільки він був організатором видання Української енциклопедії, яка спочатку планувалася до виходу російською мовою, але в підсумку з'явилася українською, а також має видатні переклади світової літератури. Отже, наш список ще продовжує формуватися.
Ведучими програми є Сергій Стуканов та Наталія Соколенко, а також доктор історичних наук, доцент історичного факультету Києво-Могилянської академії Володимир Маслійчук.
Кожен з трьох сезонів серіалу "Батьки-засновники" висвітлює окремий етап нашої історії. Які сюрпризи готує нам четвертий сезон?
Сергій Стуканов зазначив, що точна дата виходу четвертого сезону поки що невідома, проте він матиме велике значення. Події цього сезону розгортатимуться в період після програшу Української Народної Республіки, коли відбувалося переосмислення причин поразки та накопичення сил для нової спроби створення української державності. У сюжеті з'являться видатні особистості, зокрема історик В'ячеслав Липинський, який став ідеологом політичної української нації. Це означає, що незалежно від національності — будь то українець, поляк, росіянин, єврей чи представник інших народів — всі вони можуть об'єднуватися в політичну націю, не зважаючи на різні релігійні чи мовні традиції. На противагу цьому, Дмитро Донцов представляє інший підхід — інтегральний націоналізм, що акцентує увагу на ролі еліти у формуванні нації. За його словами, націю творять лише еліти, а не народ. Тоді як комуністи стверджували, що народ є основою національної ідентичності, Донцов вважав, що саме еліта веде націю вперед. Його критика полягає в тому, що сучасна еліта втратила бойовий дух і стала бездіяльною. Хвильовий, хоча і належав до радянської епохи, розробив концепцію України, яка, хоч і мала ліві нюанси, прагнула до створення майбутньої держави. Також важливим є постать Агатангела Кримського, який відіграв ключову роль у розвитку Академії наук. Його роботи в галузі сходознавства підкреслюють, що ця наука притаманна лише державним народам. Кримський, як видатний сходознавець, залишив значний внесок у цю сферу, а його естафету продовжив Омелян Пріцак, який розвивав українську науку за океаном.
Наталія Соколенко: Це просто неймовірна історія, якась навіть, я би сказала, фантастична чи казкова, але Омелян Пріцак -- це вже в нас буде десь такий четвертий епізод, але вони зустрілися в 39-му році за драматичних обставин. Агатангела Кримського, старого вже, привезли на Галичину показати, що в УРСР теж є вчені світового рівня. Агатангел Кримський саме тоді познайомився з Омеляном Пріцаком, ця естафета передається. Це просто неймовірна історія.
Сергій Стуканов та Наталія Соколенко
Сергій Стуканов: У цьому сезоні ми продовжимо обговорювати нашу діаспору, зокрема, пражан. У нас заплановані зустрічі з ідеологами Організації українських націоналістів, серед яких буде Степан Ленкавський, автор знаменитої фрази: "Я дух вічної стихії, що захистив тебе від татарської навали і поставив на межі двох світів творити нове життя. Здобудеш українську державу або загинеш у боротьбі за неї". Ми також розглянемо постать Степана Бандери як ключового ідеолога українського націоналізму, а також Євгена Маланюка зі його вражаючою поезією, яка формувала образ України, зокрема в "Степовій Елладі", та Олену Телігу. Не забудемо й про Івана Огієнка, який зробив значний внесок у дослідження українського релігійного життя та мови. Звичайно, ми включимо і Юрія Шереха-Шевельова. А коли мова зайде про післявоєнний період, ми не обійдемося без Василя Стуса. Отже, наш п’ятий сезон вже в розпалі!
Наталія Соколенко: Я пропоную включити в п'ятий сезон Докію Гуменну, особистість, яка, на жаль, мало відома в нашій країні, але її ідеологічний вплив на формування українського націоналізму був істотним. Вона змогла пом'якшити радикальні позиції бандерівців, одночасно зміцнюючи ліві ідеї в українській еміграції. Незважаючи на те, що про неї відомо не так багато, її внесок у розробку концепції майбутнього України є надзвичайно важливим.
На щастя, в Києві є вже названа на її честь вулиця, була велика конференція, присвячена її ювілею, але що цікаво, вона ще на початку 90-х років приїздила і хотіла відвідати рідний Жашків на Черкащині. Так місцеві комуністи вже тоді незалежної України підняли бунт і сказали, якщо вона приїде, то вони таке там влаштують... І замість того, щоби гостинно прийняти людину, яка плекала цю ідею, розробляла, мала батьківщина її не прийняла. І треба теж робити з цього висновки, щоб ніколи цього не допускати. Вона не мала сім'ї, не мала дітей, усе життя своє присвятила тільки цій ідеї та літературній творчості.
Сергій Стуканов підкреслює, що мова йде про особистостей, які створювали літературні твори. Юрій Липа, син Івана Липи, вже згадуваний раніше, є визначною фігурою серед українських геополітиків. Він писав про стратегічне значення Чорного моря для України, усвідомлюючи, що доступ до нього та наявність портів – це величезний ресурс для держави. Цю ж реальність прекрасно усвідомлює і Росія, яка намагається позбавити нас виходу до Чорного моря, що стало причиною його трагічної загибелі. Його праці, зокрема "Розподіл Росії", в якій йдеться про можливості руйнування Росії, та "Призначення України", що досліджує місію нашої країни в глобальному контексті, мали великий вплив на наступні покоління. Ми зосередимося на тих, чий внесок у літературу став основою для багатьох борців за Незалежність.
Ведучий програми Сергій Стуканов, історик Ярослав Затилюк та ведуча Наталія Соколенко.
Формат проєкту передбачає бесіду ведучих з експертом, в ході якої розглядається конкретна особа. Тривалість цієї розмови складає приблизно 50 хвилин. Яким чином ви готуєтеся до випуску? У наш стрімкий час утримати увагу аудиторії, будь то глядачі чи слухачі, є справжнім викликом. Як вам вдається це здійснити?
Наталія Соколенко: Чому ми активно долучаємося до цього процесу? Справа в тому, що якщо б ми створювали подібну програму для польської, французької чи британської аудиторії, ці люди вже з дитинства знайомі з цими історіями. У них вулиці були названі на честь їхніх героїв та мислителів не два роки тому, а значно раніше, коли це мало значення. Вони живуть у цьому контексті. Натомість українці під час нинішнього широкомасштабного вторгнення лише починають відкривати ці імена. Лише під час цієї великої війни у нас з'являються вулиці Липинського та Чикаленка. Тому ми займаємо активну позицію, адже, як і наша аудиторія, ми також вчимося новому. Для багатьох з нас ця інформація звучить вперше.
Сергію стало трохи легше, адже він є професійним істориком та викладачем. Я мала певні знання з історії, щось чула раніше. Більше того, до початку нашої роботи над цим проєктом мені здавалося, що я достатньо добре орієнтуюсь в історії України, знаю ключові події та видатних особистостей. Проте під час підготовки та спілкування з нашими співрозмовниками — не лише істориками, а й письменниками, публіцистами та ветеранами — я почала по-новому відкривати для себе історію, немов пробуючи її вперше.
Дозвольте мені поділитися, що нас це надзвичайно захоплює, оскільки ми занурюємося в неймовірний світ історії України та її інтелектуального розвитку. Саме тому таке ставлення до цього матеріалу. Я вважаю, що глядачі або слухачі відчувають наші щирі емоції, що робить їх більш чутливими до теми. Можливо, саме тому 50 хвилин програми здатні утримувати увагу. Хоча нам варто бути реалістами і розглядати статистику: не всі відразу дивляться програму до кінця. Я можу навести власний приклад: коли я бачу тривалі відео, які мене зацікавлюють, я зазвичай переглядаю їх частинами. Проте, вважаю, навіть ті, хто переглядає лише фрагменти, запам’ятають наші емоційні реакції. Ми самі часом дивуємося: "Як це можливо? Як ця особа могла існувати в таких умовах, а з неї виросла така особистість? Як їй вдалося витримати все це, і як ці ідеї змогли пережити спроби знищення, які влаштувала Росія?" Думаю, саме в цьому й полягає причина нашого захоплення. Це безпосереднє сприйняття таких перших відкривачів є дуже важливим.
Сергій Стуканов: Дозвольте додати кілька слів до слів Наталі. Наша мета полягає в тому, щоб представити глядачам та слухачам основні концепції. Ми прагнемо донести суть того, що хотів висловити автор. Якщо йдеться про масштабні роботи, такі як історичні чи політологічні, їх навряд чи прочитає хтось, окрім фахівців. Але ми намагаємося представити головні ідеї у стислій та захоплюючій формі, щоб вони запам’яталися, щоб після перегляду цього випуску у вас залишилися враження про внесок цього діяча. Тому ми так активно аналізуємо тексти. Наприклад, ми розглядаємо ідеї Костомарова в "Книзі буття українського народу". Що ж стосується праці Івана Липи "Символ віри молодих українців"? Які основні тези в "Самостійній Україні" Міхновського? І про що "Моя сповідь" Антоновича? Як було створено гімн України Чубинського, які ідеї в нього вкладалися? Ми виходимо з ключових думок, які ці діячі прагнули донести.
Наталія Соколенко: Як ми готуємося? Читаємо тексти, читаємо біографію, дивимося відео. Про багатьох наших героїв є тільки відео Ірини Фаріон. Насправді матеріалу дуже мало, і його треба робити. От я ж кажу, що ми маємо в цьому жити. Буквально з кожної праски має звучати про ці ідеї, цих діячів, бо це наш фундамент. Тому що багато людей, особливо народжених і вихованих за радянських часів, засвоїли "Серебряний век" або з ким знався Олександр Пушкін. А в цей час наша історія якось лишалася в тіні. Цим треба просто наповнити медіапростір. Ось чим унікальний наш проєкт -- і такого справді немає більше в Україні. Всі випуски, всі епізоди концептуально пов'язані. І ми ніби одну і ту саму історію розповідаємо, тобто один і той самий наратив.
Наразі в Україні налічується, мабуть, п’ять або десять досить помітних історичних каналів на YouTube. Наприклад, Фаріон створила проект "Ген особистості", де розглядала теми ідентичності та особистості, досліджуючи різних історичних постатей. Проте її підхід був дещо випадковим: якщо їй хотілося зняти матеріал про Грінченка – знімала, якщо про Антоновича – також, і так далі, без чіткої хронології. Завітайте на її канал – знайдете безліч цікавих тем. Ми ж, у свою чергу, акцентуємо увагу на конкретних особах та їхніх ідеях, а також дотримуємося хронологічного порядку, починаючи з витоків і до сьогодення. Переглядаючи наші випуски, ви зможете побачити, як формувалася ідея України, яка спадкоємність ідей існувала, а також діалоги і суперечності між цими історичними діячами, які часто змагалися між собою.
-- Під час випусків аудиторія дізнається багато цікавих фактів про життя та діяльність героїв. А чи були відкриття особисто для вас, щось таке, що вразило чи здивувало?
Наталія Соколенко висловлює враження від того, як мало ми знаємо про видатних постатей, і як вперше можемо поглянути на них з нового ракурсу. Навіть на Тараса Шевченка. Хоча факти його біографії здаються відомими, Оксана Забужко запропонувала особливий підхід, пояснюючи, чому Шевченко став таким, яким ми його знаємо, і звідки виникли його ідеї. Виявляється, якщо уважно ознайомитися з його поезією, можна натрапити на рядки: "Сяду там маленьким та списую Сковороду". Це свідчить про те, що він був знайомий з ідеями бароко, які були невід'ємною частиною його мислення. Шевченкові ідеї не були запозичені з Петербурга чи Москви, а формувалися на рідній землі, де вони активно розвивалися.
Вразило, з одного боку, нове бачення добре відомих фактів, а з іншого – кількість інтелектуалів, котрі існували навіть у XIX столітті. З юних років я захоплююся українською літературою та історією, але моє уявлення про тих, хто формував українську ідею, було досить обмеженим. Щодо географії теж. Виявляється, це не лише Львів та Київ, а також Полтава, Одеса, Харків. Харків, зокрема, у XIX столітті став важливим осередком українського націоналізму. Братство тарасівців, про яке ми думали, що це всього лише кілька осіб, насправді виявилося таємним товариством, що об'єднувало сотні людей. І стара "Громада" також вразила: там було чимало членів, і цей безперервний зв'язок між поколіннями, навіть не лише в контексті текстів, а й у сімейних традиціях, вражає. Це дивовижно бачити, як у нас, як у будь-якої нормальної нації, триває постійний розвиток, а діячів, які багато створили і написали, насправді чимало. Якщо б я була релігійною людиною, могла б уявити, як їхні душі отримують задоволення після того, як їх забули. Можливо, вони самі відчували розчарування, коли не бачили реалізації своїх ідей – або, як у випадку з Українською Народною Республікою, коли ідеї реалізуються, але зазнають невдачі. Можливо, тоді їм здавалося, що це вже кінець.
Хоча це також вражає, можливо, навіть більше, ніж усе, що я згадував раніше, те, як у надзвичайно важких умовах усі вони зуміли тримати в центрі уваги Україну. Ніщо – ані розподіл територій між двома імперіями та Румунією, ані радянська, ані німецька окупація – не змогли зупинити розвиток цієї ідеї. Це для мене залишається загадкою.
Це, мабуть, легко уявити тим, хто має родичів на тимчасово окупованих територіях. Чубинський, написавши вірш, який став гімном, зазнав заслання на сім років, а Олександр Каницький – на вісім. Я вже не згадую про XX століття – люди вмирали, але їхня віра в Україну залишалася незламною. І їхня мрія стала реальністю. Чесно кажучи, я ще не зовсім зрозуміла, як усе це відбувалося, це поки що залишається для мене загадкою. Сподіваюся, що зможу розібратися, коли ми завершимо весь цикл і дійдемо до 1991 року, адже зараз це виглядає як справжнє диво.
Сергій Стуканов: Мабуть, я з Наталею згоден у тому, що ми усвідомили, наскільки важливим був Харків. Зазвичай ми вважаємо, що українським П'ємоном є Львів, де формувалися усі націоналісти та державники. Безумовно, Львів є значним культурним осередком. Проте Харків протягом тривалого часу виконував, можливо, ще більш важливу роль. Також варто згадати, що Одеса дала багато видатних діячів. У XIX столітті вона стала найбільшим містом України. А що стосується Криму, то Іван Липа, який народився в Керчі, формував свою особистість не в російському контексті, а в античній і українській традиції. Тоді населення Одеси, якщо не помиляюся, становило кілька сотень тисяч, а можливо, навіть під мільйон, тоді як у Києві було лише близько 200-300 тисяч. Це суттєва різниця. Харків займав друге місце після Одеси, тоді як Київ лише починав набувати значення. Тому важливість Харкова, Одеси та Криму залишається недооціненою.
Згодом ми виявили кілька прізвищ, про які раніше не мали уявлення, і це також допомогло нам краще зрозуміти ситуацію. Чи можу я сказати, що був вражений? Справді, ні, адже до початку зйомок я вже мав певну підготовку.
Ще одне усвідомлення полягає в тому, що для деяких історичних постатей складно знайти спікера, оскільки потрібна людина, яка спеціалізується на даній темі та має глибокі знання, наприклад, автор монографії про цю особу. Ми стикнулися з серйозною проблемою, коли шукали експерта для обговорення автора гімну України, Павла Чубинського. Здавалося б, особа, що написала наш гімн, повинна мати багато дослідників, але виявилося, що немає кому розповісти про Чубинського. У Борисполі є музей, присвячений йому, але представники музею відмовилися співпрацювати, оскільки літні жінки, які там працюють, відчули страх. Потрібно було не лише ознайомити з його життям, шлюбом чи нащадками, а й порушити ідеологічні питання. Ми були здивовані, що для деяких діячів бракувало фахівців. Автор монографії про Чубинського помер у 2021 році, і на 2024 рік, коли ми знімали програму, серед живих не залишилося серйозних дослідників його творчості. Вважаємо, що це, відверто кажучи, ненормально.
Щороку в Україні захищається близько 10 тисяч дисертацій, але зміст цих робіт часто залишається непроясненим. З одного боку, нам потрібні фахівці, які мають глибокі знання в своїй галузі, а з іншого — ми шукаємо не лише теоретиків, а й практиків, здатних цікаво і емоційно донести інформацію до аудиторії. Це важливо, адже вміння захопити слухачів робить виступи більш ефективними. Тому ми іноді опиняємося перед непростим вибором: обрати глибокого науковця, який працював лише в кабінеті та писав монографії, чи обрати більш медійну особистість, хоч і з меншою експертизою. Це рішення завжди давалося нам нелегко. Ми були здивовані, що для деяких тем важко знайти кандидатів, або ж вибір був нелегким. Проте загалом ми задоволені 90% наших спікерів.
Бесіда в Музеї видатних представників української культури
Нещодавно ви спільно з Музеєм видатних діячів української культури організували цікаву бесіду на тему "Підпільне чаювання: революційні ідеї Українського Парнасу". Поділіться враженнями про цей захід та його оригінальний, нестандартний формат. Які емоції викликав у вас цей досвід офлайн?
Наталія Соколенко: По-перше, ми мали можливість зустрітися з нашими справжніми слухачами та глядачами. Троє людей підійшли до нас, які регулярно слідкують за подкастом "Батьки-засновники". Це були зовсім різні особистості. Один чоловік, що проживає на вулиці Саксаганського, почув у моєму ранковому ефірі анонс про нашу подію з активним чаюванням і вирішив прийти. Також була жінка з мистецької сфери, наскільки я зрозуміла, і ще одна киянка. Вони прийшли і з величезним ентузіазмом ділилися своїми думками. Жінка з мистецтва сказала: "У моєму житті є два крила. Перше — це Музей видатних діячів української культури на Саксаганського, наш український Парнас, а друге — це "Батьки-засновники". Ви можете собі уявити, як приємно почути таку оцінку, що ми є одним із її "крил"? Це було дійсно захоплююче, адже у нас досить велике коло знайомих — як у Сергія, так і у мене. Але ви ж розумієте, спілкуватися зі знайомими — це одне, адже такі розмови зазвичай наповнені компліментами, на які ми розраховуємо. А ось коли до нас звертаються зовсім незнайомі люди, які постійно слухають і дивляться нас, це справді цікаво. Ми змогли чітко відчути, наскільки точно ми вгадали наш великий наратив. Адже Музей видатних діячів української культури — це те місце, де наші батьки-засновники існують на українському Парнасі.
Нам надзвичайно приємно, коли зусилля інших людей, зокрема музейників, збігаються з прагненням актуалізувати ці важливі імена. Це була справжня синергія з директоркою Музею видатних діячів української культури Ольгою Гураль. Здається, їй також було цікаво почути нашу думку, а для нас це був безумовно цінний досвід. Ми, наприклад, мали можливість побачити оригінальні малюнки афіш до вистави Миколи Лисенка "Різдвяна ніч", створені Федором Вовком. До цього часу я знала про Федора Вовка лише як про антрополога, адже бачила його книжку. Але тут я побачила ці чудові малюнки, і вони справили на мене неймовірне враження. Мене немов би обійняв сам Федір Вовк у стінах цього музею. Це дійсно було захоплююче, і я вважаю, що такі ініціативи варто підтримувати та розвивати.
Лише вчора я натрапила на статтю на "Детекторі медіа", яка обговорює нові тенденції у споживанні медіа. Виявляється, молодь в Америці отримує інформацію – будь то політика, економіка, культура чи розваги – виключно через соціальні мережі. Тобто, соцмережі стали основним джерелом інформації, а не традиційні професійні медіа. Таким чином, необхідно шукати нові способи взаємодії з аудиторією, окрім прямого ефіру, щоб ефективно розвивати її.
Изображение: Общественное телевидение
#Україна #Росія #Більшовики #Радянський Союз #Українці #Львів #Історія #Москва #Продюсер #Ярослав Мудрий #Крим #Київська Русь #Харків #Одеса #Українська культура #Бахмут #Українська мова #В'ячеслав Чорновіл #Дмитро Донцов #Нація #Поляки #Націоналізм #Радіо #Воєначальник #Київська область #Організація Українських Націоналістів #Комуністична партія Радянського Союзу #Українська Народна Республіка #Королева Вікторія #Британська імперія #Іван Франко #Тарас Шевченко #Історія України #Еліта #Леся Українка #Києво-Могилянська академія (1659—1817) #Гетьман #Етнографія #Володимир Ленін #Чорне море #Ірина Фаріон #Знання #Іван Мазепа #Монографія #Київ #Симон Петлюра #Московія (регіон) #Богдан Хмельницький #Подкаст #Хмельницький #Микола Костомаров #Іван Виговський #Сходознавство #NPR #Микола Міхновський #В'ячеслав Липинський #Велика Британія #Омельян Прицак #Ахатанхель Кримський #Америка #Микола Хвилов #Микола Скрипник #Володимир Віатрович #Чорноморськ #Університет Оттави #Сполучені Штати Америки
