У Львівській Цитаделі вперше відбудуться археологічні дослідження.

ДАБК оштрафувала компанію Дубневича за самовільні роботи на Цитаделі ZAXID.NET

У серпні виконавчий комітет Львівської міської ради дав зелене світло для проведення перших досліджень на території Львівської Цитаделі, комплексу оборонних споруд, де під час Другої світової війни функціонував табір для військовополонених. Частина цієї території вже має своє використання: одна з веж була переобладнана під готель, а колишні казарми стали банком і офісним центром. Нещодавно цю будівлю виставили на продаж за суму в пів мільярда гривень.

У міській раді пояснюють, що за часів Незалежності комплексних досліджень Цитаделі не проводили, натомість за погодженням Мінкульту територію встигли забудувати. Ба більше, на території колишнього "Шталагу 328", у якому загинули щонайменше 50 тисяч полонених, немає жодного памʼятного знаку.

Наразі планується провести всебічне дослідження Цитаделі, зокрема вивчити можливі місця поховань. ZAXID.NET розкриває історію львівських укріплень і детально розповідає, хто буде займатися пошуками на території Цитаделі та що саме вони спробують знайти.

Фортифікаційний комплекс, розташований на схилах трьох гір у самому серці Львова - Вроновських, Пелчинської та Калічої - був споруджений у період з 1852 по 1856 рік за проектом архітекторів Христофора Реззінга й Йосифа Вандрушки. Для реалізації цього проекту місцева влада навіть купувала земельні ділянки у жителів міста. Спочатку було зведено триповерхову казарму, доповнену двома оборонними вежами по краях, а згодом - чотири круглі казематні артилерійські вежі, з яких дві мали внутрішній діаметр 36 метрів, а інші - 18 метрів. Щоб приховати вогневі точки, оборонний периметр був озеленений каштанами та акаціями.

План споруд на Цитаделі

Спершу на території Цитаделі дислокувався Цісарський і королівський Галицький полк піхоти №30, а у 1914 році сюди перекинули 9-й батальйон фортечної артилерії. Щоправда в часи Першої світової фортифікації на Цитаделі не відігравали ролі для оборони міста, адже австрійські війська без опору залишили місто. У 1914-1915 роках на Цитаделі був російський гарнізон.

Цікаво, що у 1910-х роках керівництво Львова обговорювало можливість забудови території Цитаделі. Вони досягли угоди з військовими щодо викупу земель і поділу цієї ділянки на окремі участки. Існували плани продати ці землі для приватного будівництва, а деякі місцеві депутати навіть виступали за створення парку з літнім театром та зведення палацу мистецтв. Проте, ці ідеї так і не були реалізовані через початок війни.

У листопаді 1918 року Цитадель перетворилася на один із ключових опорних пунктів у захисті столиці ЗУНР. Після завершення війни на цій території розташувався польський військовий гарнізон, а сам район став відкритим для цивільних мешканців.

У 1931 році на території комплексу були зведені чотири одноповерхові бараки, а доступ для відвідувачів було закрито у зв'язку з бомбовим нападом на один з фортів.

У період Другої світової війни, незабаром після захоплення Львова в липні 1941 року, німецькі війська створили на території Цитаделі табір для військовополонених. Протягом різних етапів війни цей табір отримував різні назви, такі як "Дулаг 182", "Шталаг 328", "Шталаг 325" та, зрештою, "Офлаг 76". Найдовше тут перебував "Шталаг 328". Окрім радянських військових, на Цитаделі також утримували полонених з Франції, Бельгії та Італії.

Перегляд Цитаделі часів Другої світової війни / Зображення з проєкту "Топографія полону"

До табору вели дві брами - сучасної вул. Грабовського та Коцюбинського. Перша була основною, саме її використовували для транспортування військовополонених, а другою користувалися лише німці.

На початку полонених тримали на обмеженій території в західному секторі комплексу. Свідки згадують, що в'язням доводилося ночувати на голій землі під яскравим світлом прожекторів, і якщо хтось намагався ворушитися, охоронці відкривали вогонь.

Військові, які потрапили в полон, на території табору у 1943 році / Фото Марселя Мейера

Згодом полонених почали утримувати у казармах, а приміщення були переповнені у два-три рази. У підвалі, де був карцер, тримали полонених євреїв та тих, кого звинувачували у порушенні режиму. Туалети були лише на вулиці - це траншеї з перекинутими через них дошками. Вночі бранці часто вимушені були справляти потреби прямо в камерах і спати серед нечистот.

На площі перед казармами проводили показові страти. Тіла вбитих залишали на певний час для постраху іншим.

Вежу №2 самі військовополонені називали "баштою смерті". З осені 1941 року цю будівлю почали використовувати як ізолятор для "політично неприйнятних", яких відбирали з основної маси полонених. Бранців не випускали з будівлі, тижнями не годували й не надавали жодної медичної допомоги. Полонених страчували поза межами табору - Лисиницькому лісі на східній околиці Львова. Там упродовж 1941-1944 років масово вбивали також євреїв та учасників антинацистського спротиву. Загалом через "башту смерті" могло пройти від 1,5 до 2,5 тисяч бранців.

"Вежа загибелі" / Зображення з Державного архіву Львівської області

У вежі номер один, розташованій ближче до Калічої гори, було розміщено табірний персонал та поліцейських. Інші вежі, в основному, залишалися без використання.

Вежа №1, де було створено бібліотечне сховище / зображення Центру міської історії.

Згідно з радянськими джерелами, протягом трьох років існування табору його територію відвідали приблизно 284 тисячі військовополонених, хоча точність цих даних викликає сумніви. Проект "Топографія полону", започаткований у 2021 році дослідниками Центру міської історії та ГО "Після тиші", зазначає, що інфраструктура Цитаделі могла вміщувати одночасно до 10 тисяч осіб. Радянські оцінки стверджують, що близько половини військовополонених, які пройшли через цей табір, а саме 140 тисяч, загинули. Проте дослідники проекту вважають ці цифри завищеними і озвучують цифру в 40-50 тисяч загиблих.

"За радянськими підрахунками, жертвами табору на Цитаделі стали 140 тисяч військовополонених. Це число явно перебільшене. Наразі можемо говорити, що кількість жертв була близька до 40-50 тисяч. І це не менш колосальне число. В межах проєкту "Топографія полону" вдалося поіменно встановити понад тисячу загиблих військовополонених, третина з них походили з України", - розповів ZAXID.NET історик і співзасновник ГО "Після тиші" Андрій Усач.

Більшість із них померли через голод, наслідкіи поранення, інфекції та систематичні страти. Померлих та вбитих військовополонених хоронили на Янівському цвинтарі. Влітку 1941 року декого ховали також на Личаківському цвинтарі.

Згодом колишні військовополонені з різних країн, які змогли вижити, не раз навідувалися до колишнього табору.

У повоєнний час Цитадель залишалася у розпорядженні військових - спершу тут дислокувалась військова частина і сховище хімікатів, а з 1979 року майно передали Науково-дослідному інституту інформатики та управління ВО "Електрон". У 2003 році виконавчий комітет Львівської міськради передав так звану "вежу смерті" у власність ТзОВ "Галицька Цитадель", що зараз належить львівському підприємцю Олегу Шуптару. Серед іншого, його родині належить також мережа ресторанів SHOco. У 2007 році компанія реконструювала вежу під готель Citadel-Inn, що викликало критику місцевих. Тепер ця територія відкрита для всіх відвідувачів як оглядовий майданчик.

Citadel-Inn Hotel

На розі будівлі казарм була придбана квадратна вежа компанією, що належить родині колишнього нардепа Ярослава Дубневича, яка перетворила її на мультифункційний центр. Водночас фірма намагається провести незаконну реконструкцію господарських приміщень колишнього табору. Місцева влада звернулася до суду для оскарження цих самовільних робіт.

Квадратна вежа на Цитаделі / фото архітектурного бюро "Симетрія"

Двоповерхова вежа №3, розташована на схилах над вул. Вітовського, багато років занедбана. Зі всіх веж Цитаделі вона найбільш зруйнована.

Вежа Максиміліана №3 / зображення Центру міської історії

У 1991 році колишні казарми стали власністю "Електрон Банку", а в 1999 році їх придбав "ТАСкомбанк", який належить Сергію Тігіпку, екс-віцепрем'єру за часів Віктора Януковича. Будівлі були перепрофільовані для адміністративних потреб та бізнес-центрів. У вересні 2025 року банк оголосив про продаж всього комплексу казарм за ціною пів мільярда гривень.

За радянських часів у вежу №1 перенесли фондосховище Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника. Зараз ця будівля закрита. Так звана мала вежа №4 приватизована, але пустує.

Вежа Максиміліана №4 / зображення Центру міського історії

З 2012 року весь комплекс оборонних споруд Цитаделі занесений до списку памʼяток архітектури національного значення як колишній "Шталаг 328". Водночас ознакувань, які б свідчили, чим це місце памʼятне, фактично немає. Єдиний меморіальний обʼєкт на спомин про жертв нацистського насильства на Цитаделі - дерев'яний хрест, напис на якому майже не видно. Поблизу відреставрованої під готель вежі встановили памʼятний знак із написом "На вічну згадку про подію".

Крім цього, за часів Незалежності ґрунтовних і комплексних досліджень території не проводили. У 2018 році та складах поблизу колишніх оборонних споруд виникла пожежа. Тоді місцеві побоювались, що таким чином територію можуть готувати до забудови. Того ж року виконком ухвалив рішення про створення робочої групи для напрацювання концепції інтегрованого розвитку та збереження ландшафтного комплексу "Цитадель".

Утім робоча група жодних напрацювань так і не представила, а рішення втратило чинність у серпні 2025 року, коли міська рада на прохання благодійної організації "Австрійський спадок Львова" надала Офісу охорони культурної спадщини дозвіл на вивчення стану поховань у межах ансамблю оборонних споруд "Цитадель", зокрема й на місці "Шталагу 328". Ці роботи має профінансувати "Австрійський спадок Львова". Прикметно, що це рішення виконком ухвалив на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 2020 року за позовом Представництва Американського обʼєднання комітетів для євреїв бувшого Радянського союзу. Тоді суд зобовʼязав Львівську міську раду вжити заходів щодо забезпечення місць поховань на території колишнього табору. Позивачі стверджували, що там є масові поховання євреїв.

Благодійна організація "Австрійський спадок Львова" була заснована у 2017 році мешканцями Львова Тетяною Котик та Романом Назаровцем. Ця організація активно займається наданням соціальної допомоги. Тетяна Котик також є засновницею громадських організацій "Зроби вкраїну чистою" та "Спілка виноградарів 'Галицька лоза'". Роман Назаровець протягом багатьох років очолював Регіональний ландшафтний парк "Знесіння".

ZAXID.NET звернувся до Тетяни Котик для обговорення планів щодо майбутніх досліджень, але вона виявила обережність у відповідях на запитання журналістки, охарактеризувавши всі дані про розкопки як "конфіденційні".

Тетяна Балукова, керівниця Офісу охорони культурної спадщини, поділилася з ZAXID.NET, що ці дослідження на території Цитаделі стануть першими. Хоча точно невідомо, де саме можуть бути поховання, є підстави вважати, що вони там існують.

"Існує аерофотозйомка, надана іноземними колегами, яка показує, що на цій території можуть бути поховання. Незалежно від їхнього характеру, необхідно провести дослідження, які раніше не здійснювалися. Хоча ніхто не стверджує з певністю про їх наявність, картографічні дані свідчать, що вони могли існувати. Враховуючи, що тут розташовувався "Шталаг 328", необхідно здійснити археологічні дослідження, щоб отримати більше інформації", - зазначила Тетяна Балукова.

Вона зазначила, що надання дозволу на зведення готелю на території Цитаделі, яке було видане в 2003 році, є порушенням. Перед тим, як розпочинати будь-які роботи на цій ділянці, необхідно було провести детальне дослідження.

"Необхідно провести шурфи в кількох локаціях, щоб виявити можливі місця поховань. Дослідження здійснюватимуться двома організаціями, адже площа роботи є досить великою. Частину фінансування забезпечить благодійна організація, а решту має покрити Львівська міська рада відповідно до рішення суду. Оскільки територія розподілена між приватними власниками, для її раціональної організації спочатку потрібно здійснити археологічні дослідження," - підкреслила Тетяна Балукова.

Вона підкреслила, що згідно з історико-архітектурним опорним планом, будь-яке будівництво на території Цитаделі є забороненим. Проте, власники нерухомості встигли звести самовільні будівлі ще до його затвердження.

"Інколи, коли ми приходимо на обʼєкти, нам показують документи, які погоджувало Міністерство культури, відповідно, наші погодження їм не потрібні. Але яким чином міністерство в Києві може видавати дозволи, не вимагаючи наших висновків на місці. Це про децентралізацію", - підсумовує Тетяна Балукова.

Андрій Усач підкреслює, що на території Цитаделі не було масових поховань жертв "Шталагу" 328, адже розстріли відбувалися у Лисиницькому лісі. Існує ймовірність поодиноких поховань у ямах, які використовувалися як туалети. Свідки розповідають, що німці, знущаючись, кидали їжу в ці місця, а в'язні, які намагалися її дістати, гинули в нечистотах. Сьогодні на місці одного з таких туалетів розташовані тенісні корти.

"Тіла осіб, які загинули на території табору, укладали під навісами, а після цього їх вивозили на підводах, наданих міським похоронним бюро. Основним місцем поховання був Янівський цвинтар. Щодо розстрілів, вони відбувалися у Лисиницькому лісі, де у вересні 1943 року нацисти провели ексгумацію масових могил і спалення тіл. Архівні документи не підтверджують фактів поховань на території Цитаделі. Більше того, у німецьких наказах щодо відбору і розстрілу "політично неприйнятних" полонених чітко зазначалося, що страти мають проводитися за межами таборів. Єдине можливе місце, де могли бути захоронені жертви, приблизно знаходиться в районі нинішніх тенісних кортів (колишній туалет), неподалік бараку, що певний час використовувався як медичний пункт для поранених", - повідомив Андрій Усач.

Крім веж, перебудови зазнали приміщення колишньої табірної кухні та хліборізки, при якій жили комендант табірної поліції Якушев та його заступник Токарєв. Жодних досліджень перед цими роботами також не проводили, а дозвіл на них видала столична ДАБК.

Реконструкція старих адміністративних споруд табору за ініціативи Ярослава Дубневича.

"Доступу до збережених будівель дослідники не мають, приміром, для пошуку написів, які військовополонені залишали на стінах. З одного боку, те, що вони використовуються комерційними чи іншими структурами, якоюсь мірою рятує від цілковитого руйнування, з іншого - не спостерігаю жодного відповідального відношення саме як до обʼєктів травматичної історичної спадщини. А наявний стан меморіалізації на Цитаделі не витримує жодної критики - це суміш профанації і цілковитого замовчування", - каже історик.

У цілому, ця місцевість потребує всебічного вивчення. Однак, принаймні на території Цитаделі, Андрій Усач вважає, що слід встановити інформаційні стенди поблизу тих споруд, які досі збереглися. Серед них, наприклад, казарми для військовополонених, колишній лазарет та інші об'єкти. Важливо організувати маршрут між цими будівлями та забезпечити доступ дослідникам.

"Подібної уваги потребують й згадані масові поховання на Янівському цвинтарі та в Лисиницькому лісі. Наступний етап - музеєфікація. Маємо успішні приклади організації подібних меморіальних просторів на місцях колишніх таборів військовополонених, як-от "Європейський центр пам'яті, освіти та культури" на місці колишнього шталагу VIII A та Меморіальний комплекс "Шталаг 326 (VI K) Зенне". Проте це не може бути повне мавпування німецького чи польського досвіду, так як ситуація в сучасній Україні, на жаль, особлива: для нас військовий полон -це не просто термін із підручника історії, а також те, що тисячі наших співгромадян та співгромадянок пережили або змушені переживати від 2014 року", - підсумовує дослідник.