Барбра Стрейзанд стала однією з перших актрис Голлівуду, яка не намагалася відповідати популярним на той час стандартам краси, а навпаки, зробила свою зовнішність важливою частиною свого зіркового іміджу. Це відкриття проклало шлях для таких талановитих актрис, як Сіссі Спейсеки, Шеллі Дювалл, Бетт Мідлер, Френсіс Макдорманд та багатьох інших, які настільки відрізнялися від традиційних канонів, що Голлівуд був змушений переглянути своє уявлення про красу.
До Стрейзанд акторка з настільки виразною зовнішністю могла розраховувати хіба що на другорядну чи навіть третьорядну роль комічної подруги головної героїні. Виразний ніс, великі й різкі риси видовженого обличчя, важкі повіки та помітна асиметрія сприймалися як надто "єврейські", що на той час майже закривало шлях до амплуа романтичної героїні. Жодних шансів стати суперзіркою та об'єктом бажання.
Хоча багато голлівудських студій було засновано євреями, зокрема вихідцями з Російської імперії, магнати індустрії тривалий час адаптували образи акторів до американських стандартів. Єврейським актором часто змінювали прізвища, а їхні виразні риси обличчя коригували за допомогою пластичної хірургії. Наприклад, Джордж Сіґал, зірка фільму "Хто боїться Вірджинії Вулф?", згадував, що його неодноразово запитували, чому він не вирішив змінити своє прізвище або не зробив ринопластику.
Звісно, в Голлівуді були Бетт Девіс, Кетрін Гепберн чи Мей Вест. Але навіть їхня яскрава індивідуальність не виходила за межі усталеного уявлення про те, якою має бути кінозірка.
Проте, давайте обійдемося без ілюзорних казок: сама Барбра Стрейзанд тривалий час не сприймала свою зовнішність як перевагу. Їй знадобилося багато років, щоб навчитися бачити в своєму обличчі красу. Протягом усіх цих років вона чула від оточуючих, що з таким обличчям стати кінозіркою неможливо. Тому справа не в тому, що публіка зрештою змирилася з її носом — згодом він став невід'ємною частиною її іміджу. Отримання Барброю свого першого "Оскара" у квітні 1969 року (і ще й за дебютну роль) поряд з Кетрін Гепберн виглядало практично символічно. Ретро-образ голлівудської зірки насправді розділяв п'єдестал з новим поколінням.
Насправді, Барбра Стрейзанд стала піонеркою нового підходу до індивідуальності обличчя в Голлівуді, задавши новий стандарт кіногенічності. У класичному Голлівуді зусилля були спрямовані на стирання індивідуальних рис, адже акторкам нав'язували єдині канони краси. Проте обличчя Стрейзанд завжди вирізнялося, і його неможливо сплутати з жодним іншим. Важливий момент стався в 1966 році, коли тодішня головна редакторка Vogue, Діана Вріланд, обрала для обкладинки портрет Стрейзанд, створений Річардом Аведоном. Ця фотографія не приховувала, а навпаки, яскраво підкреслювала унікальні риси її обличчя.
Звісно, свою роль відіграв і сам час: Новому Голлівуду були потрібні нові обличчя. Наприкінці 1960-х класична студійна система вже стрімко занепадала, а разом із нею відходив у минуле і колишній тип кінозірки -- бездоганної, гламурної й недосяжної. Голлівуд дедалі очевидніше програвав контркультурі боротьбу за молоду аудиторію, а після успіху таких фільмів, як "Бонні і Клайд" та "Випускник", молодь хотіла бачити на екрані не студійних ідолів, а живих людей, схожих на себе.
Практично в один і той же час на пік слави вийшли такі актори, як Дастін Гоффман, Елліотт Ґулд, Джин Гекмен, Аль Пачино та Джек Ніколсон — всі вони не відповідали традиційним стандартам чоловічої краси, прийнятим у студіях того часу. Барбра Стрейзанд чудово вписалася в цю нову епоху, проте для жінки її успіх був ще більш революційним.
Цю стратегію до логічного завершення довела Френсіс Макдорманд, яка 1997 року отримала "Оскар" за роль у вже класичному "Фарго". Її зірковий образ узагалі тримається на відмові від нав'язаного акторкам ритуалу вічної молодості, бездоганного макіяжу й показного гламуру. Вона не намагається виглядати на екрані молодшою чи ефектнішою, ніж є, -- і саме це стало частиною її екранної сили. Це підтверджують ще два акторські "Оскари" -- за "Три білборди за межами Еббінга, Міссурі" та "Землю кочівників". Причому за останній фільм Макдорманд отримала ще одну статуетку -- як продюсерка найкращого фільму року.
Таким чином, акторка, що ніколи не прагнула відповідати звичному стандарту кінозірки, стала однією з найвідоміших та найвшанованіших особистостей свого часу.
#
