Не існує друзів на все життя — є лише постійні інтереси.

Міжнародна політика не є сферою, де панують вірність і емоції. У цьому світі дружба часто є тимчасовою, а вороги сьогодні можуть стати союзниками завтра. Ізраїль ілюструє, як швидко може змінюватися геополітична ситуація. Лише п’ять років тому, у серпні 2020 року, була підписана знакова угода з Об'єднаними Арабськими Еміратами — країною, що протягом тривалого часу відмовлялася визнавати його право на існування. Сьогодні ж країни співпрацюють у сферах інвестицій і оборони, обираючи дипломатію замість конфлікту. Раніше ж відносини між ними були пронизані ненавистю та гучними закликами до "знищення ворога". Однак історія Ізраїлю - це не лише приклади примирення з колишніми супротивниками, але й свідчення різких розривів із давніми союзниками.

АМЕРИКА: ВІД ХОЛОДНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДО СТРАТЕГІЧНОГО КОХАННЯ

Сьогодні Вашингтон виступає як головний гарант безпеки Ізраїлю. Але така ситуація не завжди була. Хоча США стали першою країною, яка визнала Ізраїль, зробивши це всього через 11 хвилин після проголошення незалежності в травні 1948 року, до 1967 року адміністрація Білого дому діяла досить обережно. У 1956 році вона навіть змусила Ізраїль відмовитися від Синаю, погрожуючи економічними санкціями. Проте після Шестиденної війни ситуація кардинально змінилася.

Президент Ліндон Джонсон зазначив: "Ізраїль показав свою здатність до самооборони. Ми не залишимо його на самоті". З 1967 року Тель-Авів почав отримувати щорічну військову підтримку від США, а також дипломатичний захист у рамках ООН та технічну допомогу. У 1981 році між Ізраїлем та США був укладений Меморандум, який став символом стратегічного та військового партнерства. З тих пір подібні угоди укладаються регулярно. Проте американо-ізраїльські відносини не раз проходили через випробування - від спірних військових операцій до шпигунських скандалів, найгучніший з яких стався в 1985 році. Однак прагматичні інтереси та вигоди завжди переважали над розбіжностями. У 1987 році Ізраїль здобув статус військового союзника поза НАТО, і з того часу обсяги допомоги лише зростали. Зрештою, США відіграли вирішальну роль під час нещодавнього військового конфлікту між Іраном та Ізраїлем.

ФРАНЦІЯ: ВІЙСЬКОВИЙ ПАРТНЕР, ЯДЕРНІ ТАЄМНИЦІ І ДИПЛОМАТИЧНІ РОЗДІЛЕННЯ

Якщо відносини між Вашингтоном та Ізраїлем поступово зміцнювались, то Париж пройшов шлях від активного союзника до критика, що вводить ембарго. У 50-х роках XX століття Франція виступала основним партнером Тель-Авіва. У 1956 році вона разом з Ізраїлем брала участь у військових діях проти Єгипту під час Синайської кампанії. Обидві країни стикались із спільним ворогом - радикальним арабським націоналізмом. Для Франції це загрожувало втратою однієї з ключових колоній - Алжиру, тоді як для євреїв - втратою незалежності. Франція виконувала роль головного постачальника військової техніки, зокрема літаків Mirage, та сприяла формуванню ізраїльської армії, а також брала участь у ядерному проєкті в Дімоні.

Та після 1962 року, коли Париж втратив Алжир, інтереси почали розходитись. Крапку поставив Шестиденний конфлікт: Шарль де Голль назвав дії Ізраїлю "актом агресії" і наклав ембарго на постачання зброї. Логіка генерала була проста: "Хто перший вистрілив, той і агресор". На пресконференції 27 листопада 1967 року де Голль охарактеризував євреїв "елітарним, впевненим у собі і владолюбним народом", що викликало дипломатичний скандал. Після цього Франція поступово переорієнтувалася на союз із арабськими країнами. Кілька потеплінь змінювалися новими похолоданнями. Останнім часом - знову криза: президент Макрон публічно виступив за ембарго на поставки зброї Ізраїлю та можливе визнання Палестини.

БРИТАНІЯ: ВІД КРОВІ І СУПРОТИ ДЛЯ УЗГОДЖЕНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Британія колись виступала як основний супротивник сіоністського руху. У 30-40-х роках минулого століття її влада в Палестині значно ускладнила єврейську імміграцію та протистояла підпільним єврейським збройним формуванням, таким як Іргун, Хагана та Лехі. Ці групи відповідали британцям тим же чином. Наприклад, один із членів Лехі, найрадикальнішої з підпільних сіоністських організацій, згадуючи про вбивства англійців, заявляв: "Ми вірили, що чим більше домовин відправимо до Лондона, тим швидше настане наш день свободи". У 1944 році кількість жертв серед британських представників влади та цивільних осіб досягла 176, а єврейський тероризм визнали найбільшою загрозою для безпеки Великої Британії в 1946 році. Єврейські борці за незалежність не лише вдавалися до вбивств, а й організовували масові терористичні акти.

Серед найгучніших - теракт у готелі King David 22 липня 1946 року, під час якого 91 людина загинула і 45 були поранені. Брюс Гоффман, знаний експерт з тероризму, в своїй фундаментальній праці "Всередині тероризму" називає теракт у King David одним із найкривавіших в історії ХХ ст. З часом британці стали обережним партнером ізраїльтян. У 1956 році вони брали участь у спільній операції з Францією та Ізраїлем проти Єгипту. Втім, після цього Британія уникала прямої підтримки Ізраїлю, намагаючись балансувати.

АРАБСЬКИЙ СВІТ: ВІД "ЛІКВІДУВАТИ" ДО "КООПЕРУВАТИ"

Після проголошення незалежності Ізраїль опинився в оточенні противників. Єгипетський лідер Гамаль Абдель Насер у 1965 році висловився: "Ми не зупинимося у боротьбі, поки Ізраїль не зникне з Близького Сходу". Однак у 1979 році, після трьох великих воєн, Єгипет став першою арабською державою, яка уклала мирний договір з Тель-Авівом. У 1994 році до цього процесу приєдналася також Йорданія.

Угоди, підписані п'ять років тому між Ізраїлем та кількома арабськими державами, такими як ОАЕ, Марокко та Бахрейн, стали важливим кроком у напрямку нормалізації відносин. Ці домовленості відкрили нову етап у співпраці, сприяючи розвитку економічних і оборонних зв'язків між країнами. Значну роль у встановленні арабо-ізраїльського діалогу відіграли Сполучені Штати, зокрема адміністрація Дональда Трампа.

ЕПІТАФІЯ НА ПАМ’ЯТНИКУ МІЖНАРОДНОЇ ДРУЖБИ В ПОЛІТИЧНІЙ СФЕРІ

"У Великій Британії немає вічних союзників і немає постійних ворогів. Існують лише вічні інтереси". Ця цитата, мабуть, є найвідомішим висловлюванням про відсутність "дружби" в міжнародних відносинах. Її автором є лорд Пальмерстон, прем'єр-міністр Британії у XIX столітті. Ці слова могли б стати своєрідною епітафією для поняття "дружба" в контексті міждержавних стосунків. Багато політиків і дипломатів неодноразово повторювали цю думку, лише вносячи незначні зміни. До речі, дещо переформульовану версію цієї фрази також любив цитувати один із засновників Держави Ізраїль Давид Бен-Ґуріон: "В міжнародній політиці немає дружби — є лише збіг інтересів".

Ізраїльська дипломатія - це хроніка того, як інтереси диктують нові союзи та розриви. І, можливо, єдиний стабільний союзник будь-якої держави - це власна вигода.