Нестор Махно: як суперечливий анархіст, чия доля привела його з Гуляйполя до Парижу.

Нестор Махно є однією з найзначніших фігур початку XX століття, а його рух справив суттєвий вплив на хід історичних подій. Діяльність Махна не обмежується лише Українською революцією. Саме він у значній мірі двічі, у 1919 та 1920 роках, сприяв поразці російських білогвардійців. Зібрані матеріали присвячені українцю, чий ім'я стало символом.

Махно не здобув вищої освіти і провів лише два роки в школі, проте його харизма була очевидною. Він став лідером Революційної повстанської армії України (махновців) і зміг заснувати анархістське утворення під назвою "Вільний район", прагнучи поєднати ідеї анархії з традиціями Запорізької Січі.

Життєпис Нестора Махна

Нестор народився в селі Гуляйполі на території нинішньої Запорізької області 7 листопада 1888 року. Батько - Іван Міхненко - працював кучером у пана, мама - Євдокія (уроджена Передерія) займалася вихованням п'ятьох синів, серед яких Нестор був наймолодшим.

Батько Нестора пішов з життя, коли йому ще не виповнилося й року. Він пам'ятає, як мати відправила його до місцевої двокласної школи, де навчання давалося йому без особливих зусиль, і він успішно засвоював шкільні знання. Проте, освіту майбутнього анархіста він здобував лише взимку, адже влітку змушений був працювати з раннього дитинства.

У 1906 році Нестор Махно став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", яка діяла на тогочасній Катеринославщині. З 14 жовтня 1906 року у складі групи - брав участь у терористичних актах та "експропріація" багатіїв. 26 серпня 1908 року його було заарештовано за вбивство чиновника військової управи. Сесією Одеського військового окружного суду від 22 березня 1910 року разом з іншими анархістами був засуджений до страти через повішення, але вирок замінили безстроковою каторгою. У 1911 році Махно був переведений до каторжного відділення Бутирської в'язниці у Москві, де він познайомився з відомими анархістськими активістами - Петром Аршиновим та Григорієм Котовським. Саме Аршинов зайнявся ідеологічною підготовкою та освітою Махна.

"Потім у своїх спогадах він не приховував, що це була школа його життя та університет, і саме там він розширив обрій знань і відточився як політик", -- пояснює історик Дмитро Архірейський.

На світогляд Махна вплинуло і його скрутне дитинство: дослідники кажуть, що саме тоді визначився його характер та почуття, можливо, дещо гіпертрофованої справедливості.

У в'язниці він поглиблював свої знання, вивчаючи твори значних революціонерів і політичних діячів, а також математику, літературу, історію та французьку мову. Як активний учасник протестів у тюрмі, він шість разів зазнавав покарання у карцері.

Після Лютневої революції 1917 року Махно, як і багато інших політичних в'язнів, отримав амністію та повернувся до Гуляйполя. Саме там він швидко взяв на себе керівництво місцевою анархістською організацією. У червні, під його ініціативою, на підприємствах Гуляйполя був запроваджений робітничий контроль. У липні, за підтримки своїх прихильників, він розпустив старий склад земства, провів нові вибори, став головою земства і одночасно проголосив себе комісаром Гуляйпільського району.

У 1917 році, в період протистояння корниловщині, яку підтримував О. Керенський, Махно заснував Комітет захисту революції в Гуляйполі. Він зібрав бойову групу з представників анархістської організації, назвавши її "Чорна гвардія".

У липні 1918 року "Чорна гвардія" ініціювала повстання проти австро-німецької окупації та режиму гетьмана Павла Скоропадського. Цей партизанський підрозділ виступав у ролі швидкої ударної сили.

У грудні 1918 року Махно розпочав переговори з делегатами Директорії, проте згодом вирішив виступити проти неї в союзі з Червоною Армією.

Широке незадоволення серед українських селян сприяло розвитку махнівського повстанського руху, який мав анархістське забарвлення. Після падіння гетьманського уряду Махно здобув велику владу в Катеринославській губернії та сусідніх регіонах.

15 травня 1919 року на засіданні польових командирів Нестор Махно ухвалив рішення про створення Першої Української Повстанської дивізії на честь Батька Махна. А в серпні всі підрозділи повстанців були реорганізовані в "Революційну повстанську армію України (махновців)".

Махно виявився видатним військовим лідером своєї селянської армії. З грудня 1918 року він надавав підтримку більшовикам, коли їхня Червона Армія боролася з Директорією за контроль над Києвом. У лютому 1919 року Махно уклав угоду з більшовиками, які, в свою чергу, вимагали, щоб його "Повстанська революційна армія України" підпорядкувалася командуванню Червоної Армії. Однак невдовзі цей союз опинився під загрозою через спроби більшовиків взяти під контроль війська Махна та території, які він контролював. Додатковим чинником напруження у відносинах з більшовиками стала угода про співпрацю Махна з найбільшою анархістською організацією в Україні "Набат", очолюваною Всеволодом Ейхенбаумом (Воліним).

За етнічним складу махновці на 90% складалися з українців, хоча керівництво руху спілкувалося російською мовою. Водночас Мирослав Ірчан, військовий кореспондент Січових стрільців, який відвідав табір махновців, зазначав, що серед повстанців "постійно формувалася" неофіційна група українських патріотів.

У ті неспокійні часи армія Махна стала єдиною реальною альтернативою більшовикам на південно-східних теренах України. Якщо в 1917 році загін анархо-комуністів з Гуляйполя налічував лише 80 осіб, то вже на початку 1919 року під проводом Махна сформувалася 50-тисячна армія. Її основою були українські селяни, але до повстанських лав приєдналися також кубанські та донські козаки, сибірські партизани, німецькі колоністи, грецький полк і навіть єврейська чота.

Махно і анархістські ідеї

Відповідно до анархістської концепції, вирішення національних проблем можливе лише через усунення держави. У суспільстві без державних структур буржуазії стане неможливим пригнічувати робітничий клас, маніпулюючи їхніми національними почуттями. Відмова від держави також призведе до зникнення національного гноблення, що створить умови для вільного розвитку всіх націй. Класичний анархізм не визнає існування національних питань.

Комуністична ідеологія привертала увагу селянства, зокрема Махна, завдяки обіцянкам про "землю для селян". Проте ленінський декрет "Про землю", виданий 27 жовтня 1917 року, який нібито надавав землю в безкоштовне користування трудящим і дозволяв їм самостійно вибирати форми господарювання, виявився обманом. Лише через чотири місяці більшовики ухвалили декрет "Про соціалізацію землі", що призвело до вилучення землі у селян, передавши її розподіл під контроль держави. Це на практиці означало, що селяни потрапляли в залежність у радгоспах і комунах. Тепер управління землею здійснювала не старовинна шляхта, а нова комуністична влада.

Це викликало опір українського села і тому Махно із його антидержавною програмою був "приречений на успіх", -- пояснює історик Максим Віхров.

У листопаді 1919 року він видав особистий наказ, яким скасував радянські податки та декрети, що стосувалися націоналізації землі, оголосивши радянську владу "ворогом трудового народу". Махно замість радгоспів закликав селян самостійно обирати, як їм об'єднуватися або обробляти землю, забезпечуючи вільний обмін продуктами своєї праці. Ніхто з політичних сил того часу, ані більшовики, ані білі, ані лідери Української Народної Республіки, не міг запропонувати українським селянам нічого подібного.

У осінній період 1920 року Нестор Махно спільно з більшовиками вигнали війська Врангеля з Кримського півострова. Однак уже взимку була отримана директива для більшовицьких армій Південного фронту, що вимагала якомога швидше подолати "махновщину". 28 серпня 1921 року, після важкого поранення обличчя, Махно разом із 77 залишками свого підрозділу перетнув кордон з Румунією.

У квітні 1925 року він переїхав до Парижа, жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризької "Опера Гарньє" та в кіностудії Пате. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в "Анархическом вестнике" та "Деле труда", писав мемуари.

Нестор Махно відійшов у вічність 25 липня 1934 року в Парижі через туберкульоз. Його урну з прахом заклали в стіну комунарів під номером 6685 у 87 секції кладовища Пер-Лашез.

Усі брати Махна загинули, залишивши після себе численних нащадків. Махно був одружений двічі або навіть тричі. Його остання дружина, Галина Кузьменко, разом із донькою Ольгою, була заарештована НКВС у Німеччині в 1945 році та засуджена на заслання. Весь залишок життя вони провели в Казахстані.

Легенда про тачанку Нестора Махна — це захоплююча історія, що оточує одну з найвідоміших фігур українського визвольного руху.

Однією із найрозповсюджених легенд про "батька Махна" є та, що нібито сам він винайшов "тачанку" -- ресорний чотириколісний візок із відкритим кузовом для парної упряжі із кулеметом, який активно використовувався у кавалерії під час громадянської війни).

Екіпаж складався з двох або трьох осіб: один виконував роль погонича, тоді як інші були кулеметниками — один стріляв, а інший відповідав за постачання набоїв. Хто саме винайшов цю техніку, залишається загадкою, оскільки її використовували ще під час Першої світової війни. Проте, як вважають історики, саме Нестор Махно вдосконалив її бойове застосування, організувавши окремий підрозділ кулеметних тачанок — кулеметний полк, яким командував Хома Кожин. Історичні джерела наводять різні цифри щодо кількості кулеметних тачанок у військах Махна — від тисячі до ще більшої кількості.

Важливість постаті Нестора Махна в українській історії

Нестор Махно залишив слід в історії України, його роль викликає суперечливі оцінки, а дискусії навколо його особи тривають і сьогодні. Його повстанські формування боролись проти австро-німецьких військ, армії гетьмана Скоропадського в 1918 році, а також проти Директорії УНР, армії генерала Денікіна у 1919 році та військ Врангеля в 1920 році. У 29 років він став лідером самопроголошеної "республіки вільних хліборобів" або "Вільного району", що охоплював території сучасних Дніпропетровської, Запорізької, Луганської та Донецької областей, де проживало близько семи мільйонів людей. Також він організував повстанську армію, відому як "махновщина" — масовий рух українських селян, який прагнув запровадити анархічний комунізм в Україні в період з 1918 до 1921 року.

Генерал-хорунжий армії УНР Микола Капустянський висловлювався про "махновщину" лише в негативному контексті, вважаючи цей рух антиукраїнським. Нестора Махна він характеризував як "хуторянського анархіста" і називав його діяльність "бандитською". Проте, незважаючи на свої критичні оцінки, Капустянський визнавав, що Махно був "талановитою та яскравою особистістю", лідером, здатним "ефективно очолити повстанські революційні маси" і "значно посприяти українському народу в його героїчній боротьбі за свободу". Але, не маючи "українського провідника", Махно втратив контроль над своїми військами і змушений був шукати притулок за кордоном.

На думку науковців, Нестор Махно є фігурою, що викликає суперечки: він виявився видатним полководцем, однак мав слабкі сторони в політиці та ще гірше справлявся зі створенням своєї анархічної "держави".

"Проте, він завжди залишався сміливим українцем, справжнім представником української селянської культури, з усіма її простими мріями та надіями. Саме тому, попри те що Махно не досягнув жодної зі своїх політичних амбіцій і зазнав історичної поразки, він все ж таки закарбувався в пам'яті українського народу. Він став символом маленької перемоги для українських селян: радянська влада була змушена відкласти колективізацію до 1930-х років", — підкреслює Віхров.

Цікаво, що Нестор Махно не проявляв великої зацікавленості в національних питаннях, адже для нього були важливими лише "гноблені та ті, хто їх пригноблює". Проте у вступі до своїх спогадів він зазначив: "Єдине, про що я шкодую, випускаючи цей твір у світ, - це те, що він не виходить в Україні і не написаний українською мовою."

Нагадаємо, в 2016 році у Дніпрі знайшли залишки ешелону, який міг затопити Нестор Махно.

На початку масштабної агресії з боку Російських Збройних Сил проти України, рідне місто Нестора Махна – Гуляйполе – стало об'єктом обстрілів. У відповідь на цей напад, голова Запорізької обласної військової адміністрації Олександр Старух підкреслив, що залякування місцевих жителів не принесе успіху, адже "прагнення до волі та свободи є невід'ємною частиною крові нащадків Батька Махна".