Николай Томенко: "...Разорвите цепи и освободите волю, омыв ее врагом злобной кровью". Исполнению завета Шевченко исполнилось 180 лет -- Блоги | OBOZ.UA

25 грудня 1845 року в Переяславі було написано відомий "Заповіт" Тараса Шевченка – "Як умру, то поховайте...". У той час 31-річний поет, який страждав від серйозної хвороби і отримав невтішний діагноз від лікарів, вирішив ще раз звернутися до українського народу з закликом до боротьби за незалежність України.

На щастя, нашому поетові та пророку вдалося подолати недугу, і він знову занурився у боротьбу за свою рідну Україну. Але це вже інша оповідь.

Тож днями, коли ми з колегами з Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Заповідник Переяслав дискутували про актуальність Шевченкого заповіту, я у своїй доповіді звернувся до визначення Тараса Шевченка - як світоглядного БАТЬКА української нації та ВОРОГА Московщини.

Справа в тому, що Шевченко ще за життя став одним із головних ворогів владної Московщини-Росії. І це не лише заслання та солдатчина, це й цинічне ідеологічне цензурування його творів. Ось Тарас жаліється свому другу Олександру Хропалю на знущання російської цензури над його поезіями:

"Сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталанні думки. Та так проклята одчистила, що я ледь впізнав свої діточки, издатель, к@ц@пська душа, половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба".

Протягом усього свого свідомого життя він навчав і намагався переконати своїх колег та друзів у тому, хто є ГОЛОВНИМ ВОРОГОМ УКРАЇНИ.

Видатний письменник, етнограф і соратник Шевченка по "Кирило-Мефодіївському братству" Пантелеймон Куліш так пише про просвітницьку діяльність Шевченка в Києві в 1845 році:

Шевченко...перетворив нас на людей, які відчували ненависть до москалів та всіх, хто був відповідальний за страждання нашої рідної України. Москалів ми сприймали як грубий народ, нездатний на щось високе і шляхетне. Ми називали їх к@ц@пами. У творчості Шевченка було безліч саркастичних висловлювань, жартів і приказок про к@ц@пів...

Показово, що в Записці "О бумагах художника Шевченка" агенти та жандарми "III відділення, власного його імператорської величності" вказують на те, що:

"Шевченко прибегает ко всем едким и пасквильным выражениям, как только доходит до государя императора и вообще русских. В конце "Сна" он представляет себя перед памятником, воздвигнутым Петру I Екатериной II, и изливает желчь свою как на того, так и на другую, говоря, что Петр I подавил свободу Малороссии, а Екатерина II довершила начатое им.

...в предисловии к одному из них (своїх творів) он бранит русских и между прочим говорит: "Променяли мы свою добрую родину на пьяницу непотребную (Россию)".

Оригінальний та захоплюючий запис про переписку Тараса Шевченка з відомим українським автором Григорієм Квіткою-Основʼяненком:

Два письма, адресованные Шевченко, касаются уже ушедшего из жизни писателя Григория Квитки (Основьяненко). Этот автор, чьи повести пользовались большим уважением у русских читателей, высказывался о них крайне эмоционально и часто употреблял термин "к@ц@пы", что свидетельствует о его негативном отношении.

У листі Якова Кухаренка можна знайти цікаве висловлювання цього поета:

"Був я торік на Україні - був у Межигорського Спаса. І на Хортиці, і скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з м%ск@лями, щоб вони переказались".

Зауважу тут, що Шевченка обурював той факт, що німецькі переселенці-меноніти займалися сільським господарством на сакральній для нього Хортиці. Однак багато біографів Тараса Григоровича, зокрема Павло Зайцев, стверджують, що він сам часто-густо вживає слова "німець", "німецький" в розумінні "м%ск@ль", "московський". Так для прикладу в листі Шевченка до Кухаренка читаємо: "На Україні чортма людей, німці прокляті, більш нічого". У виразі "німці прокляті" йдеться, переконує Зайцев, про зросійщених українських панів, які "вірою і правдою" служили цареві, як і його пруські генерали й міністри.

Як бачимо, Тарас Шевченко був і залишається нині світоглядним ворогом Московщини- Росії. І якщо раніше його твори забороняли або цензурували, то під час нинішньої російсько-української війни твори поета вилучають із книгозбірень та окупованих територіях, памʼятники Кобзарю розстріляють.

Тож переконаний, що найкращим подарунком нашому світоглядному БАТЬКОВІ до 180-річчя його "ЗАПОВІТУ" стане зняття з нього нинішніх кайданів у вигляді мішків та дошок, яким його додумалися закрити у Києві. Наші світоглядні ГЕРОЇ під час війни проти російської орди мають НАДИХАТИ і ПІДТРИМУВАТИ українців, а не ховатися.

До речі, хочу зазначити, що єврейська громада Києва проявила мужність, встановивши найбільшу менору у світі на Майдані Незалежності в умовах війни, тоді як наші керівники чомусь обрали шлях приховування українських символів та національних героїв, які є супротивниками московської агресії.