Nostra Aetate: як Римо-католицька церква відмовилася від терміна "богоубивство"

Минає 60 років від моменту, коли Католицька Церква переглянула своє ставлення до юдаїзму. У жовтні 1965 року Папа Павло VI підписав декларацію Nostra Aetate, яка стала богословською революцією: Ватикан офіційно відкинув ідею "колективної провини" євреїв за смерть Христа та відкрив шлях до діалогу між двома релігіями. Фокус розповідає, як цей документ змінив історію та чому його значення відчутне й сьогодні.

60 років тому -- 28 жовтня 1965 року стало знаковою датою в історії Католицької Церкви. Того дня Папа Римський Павло VI підписав декларацію Nostra Aetate, яка офіційно змінила багатовікове ставлення Ватикану до юдаїзму.

У документі зазначалося, що звинувачувати всіх євреїв минулого, а тим більше сучасних, у подіях Страстей Господніх є неправильно. Церква підкреслює, що Христос прийняв свої страждання та смерть з власної волі, щоб врятувати все людство. Тому основним завданням церкви є проповідування хреста як символу Божої любові та джерела благодаті для кожної людини.

Цей момент став знаковим: у цей період католики по всьому світу визнали, що євреї "залишаються улюбленими дітьми Бога через своїх предків". Це також певною мірою сприяло політичним змінам — у 1993 році Ватикан офіційно визнала Ізраїль як державу та встановила з ним дипломатичні зв'язки.

Після відвідин Святого міста Павлом VI у цьому регіоні було засновано кілька значущих установ. Серед них — Екуменічний інститут у Тантурі, центр "Еффата" для дітей з порушеннями слуху у Вифлеємі, а також Вифлеємський університет, який розпочав свою діяльність у 1973 році.

Папа залишив свій слід в історії, ухваливши ще одне важливе рішення: він вирішив відмовитися від традиційного символу церковної монархії – потрійної тіари. Цей артефакт був проданий, а виручені кошти були спрямовані на благодійність, зокрема до фонду матері Терези з Калькутти.

Передумови: від Пія XI до Голокосту

Як зазначає доктор богослов'я Анатолій Бабинський, Другий Ватиканський собор не починав цю справу "з нуля". Думки про це необхідність перегляду ставлення до юдаїзму звучали вже під час Першого Ватиканського собору у 1870. А у 1928 році Папа Пій XI заявив: "Для християн неприпустимо брати участь в антисемітизмі... Духовно ми всі є семіти". Тоді ж Ватикан опублікував заяву з осудом антисемітських настроїв. Сам Пій XI засуджував як фашизм Муссоліні, так і нацизм Гітлера. Попри критику мовчання Ватикану під час Голокосту, сучасні дослідження доводять: Апостольський Престол врятував чимало євреїв. Це мовчання не завжди було виправданим, але інколи воно було вимушеним, щоб нацисти не творили ще більше насильств над євреями, як помсту за критику.

"Ці суперечливі історичні досвіди вплинули на рішення собору. У 1960-х критика Ватикану за "мовчання під час Голокосту" зростала, а радянська пропаганда активно використовувала тему для дискредитації Пія XII. У такому контексті з'явилася потреба дати богословську й моральну відповідь. А також щоб вибити з рук тих хто й далі мав антисемітські погляди релігійний аргумент", -- розповідає Фокусу Бабинський.

Як з'явилася Nostra Aetate

Роботу над декларацією про ставлення до нехристиянських релігій розпочали ще за Івана ХХІІІ. Павло VI лише продовжив і завершив цей процес. Документ став своєрідною богословською революцією: у четвертому параграфі прямо визнано, що "хоч юдейські старшини зі своїми прибічниками вимагали смерті Христа, все те що було заподіяно йому у його страстях не можна нерозбірливо приписувати ні всім юдеям, які жили тоді, ні так само юдеям сьогоднішнім".

У ході обговорень виникали також політичні аспекти. Деякі єпископи висловлювали побоювання, що прийняття такого документа може бути сприйняте як підтвердження підтримки Ізраїлю у контексті тодішнього арабо-ізраїльського конфлікту, оскільки серед католицьких вірян є чимало арабів. Тож кожне слово обговорювалося дуже ретельно. Аналогічно, тривала дискусія щодо терміна "боговбивство", який спочатку був включений у чернетку, але в підсумку був виключений, -- додає науковець.

Рішення собору було не лише декларативним. Подальший розвиток закладеного в ньому вчення спонукали Церкву переглянути богослужбові тексти, де вживалися зневажливі згадки про юдеїв. До 1960-х у богослужбових текстах траплялися навіть формулювання на кшталт "зрадливі чи підлі юдеї". Після собору ці тексти почали очищати.

"Водночас шлях до справжнього примирення був довгим. Стереотипи й недовіра зберігалися десятиліттями. Лише за понтифікату Івана Павла ІІ діалог набув глибини: він молився біля Стіни Плачу, відвідав Аушвіц, зустрічався з рабинами й цілував Тору. У 1998 році Ватикан опублікував документ "Ми пам'ятаємо. Роздуми про Шоа", присвячений Голокосту", -- каже Бабинський.

Сучасні реалії та український контекст

У 2015 році за понтифікату Папи Франциска у документі "Дари Божі й покликання -- незмінні" було ще раз підкреслено: що євреї є співучасниками у Божому спасінні, а як це можливо без явного визнання Христа є і залишається незбагненною божественною таїною.

Проте, тема пам'яті про Другу світову війну досі залишається вразливою. Єврейська громада настійно вимагає повного розкриття архівів Ватикану, що стосуються цього періоду, і тільки під час пандемії COVID-19 розпочалося їхнє ґрунтовне дослідження.

"Для України ж ця тема має особливе звучання. У літургійних текстах візантійської традиції (як православних, так і греко-католиків) досі трапляються згадки, які звучать антисемітськи. Якщо Римо-католицька церква після Другого Ватиканського собору переглянула свої формулювання, то східна традиція ще має пройти цей шлях", -- каже богослов.

Отже, документ Nostra Aetate став знаковим моментом у переосмисленні двотисячолітньої риторики. Він став основою для налагодження діалогу між християнською та юдейською громадами, що згодом реалізувався у практичних формах. Проте, навіть сьогодні Католицька Церква прагне знайти оптимальний баланс між історичною відповідальністю, теологічною істинністю та сучасними політичними викликами.