"Фінальне вирішення". Витяг з твору Тімоті Снайдера "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним".

Що ми читаємо? Тімоті Снайдер "Криваві землі. Європа між Гітлером і Сталіним", видане видавництвом "Човен" у співпраці з "Локальною історією" у 2025 році.

У вересні 1941 року в Києві відбулося нове зіткнення з залишками радянської влади, яке стало каталізатором подальшого загострення ситуації — це була перша спроба знищити всіх євреїв, які проживали в цьому великому місті.

19 вересня 1941 року армійська група "Південь", з кількатижневим запізненням і за підтримки армійської групи "Центр", увійшла до Києва. 24 вересня в центрі міста пролунали вибухи бомб і мін, знищуючи будівлі, які німці перетворили на свої окупаційні установи. Частина зарядів була обладнана детонаторами з механізмом часу і була встановлена ще до відступу радянських сил, тоді як інші, здавалося, були підірвані залишеними в Києві енкаведистами. Коли німці почали витягувати своїх загиблих і поранених з-під руїн, місто раптово стало для них ворожим. За словами місцевих жителів, усмішки зникли з їх облич. Підготовлюючись до подальшого просування на схід, німецькі війська змушені були управляти столицею за обставин, коли багато їхніх солдатів загинуло. Німці дотримувалися простої логіки: якщо НКВС відповідальний, то винні — євреї. На засіданні 26 вересня військове командування узгодило з представниками поліції та СС, що належною реакцією на бомбардування буде масове знищення євреїв. Хоча більшість єврейського населення Києва втекло перед захопленням міста, десятки тисяч залишилися, і їх чекав жахливий кінець.

Запорукою успішної операції стала дезінформація. Пропагандистська команда Вермахту випустила оголошення, в яких вимагала від євреїв Києва з'явитися на розі вулиці в одному з західних районів міста, погрожуючи їм смертю. Використовуючи вже звичну брехню, характерну для масових розстрілів, їм повідомили, що їх переселяють, тому слід взяти з собою документи, гроші та коштовності. 29 вересня 1941 року більшість єврейської громади, що залишилася в Києві, дійсно з'явилася на вказаному місці. Деякі з них вважали, що нічого поганого з ними не може статися напередодні важливого єврейського свята Йом Кіпур (День всепрощення). Багато людей прийшли ще до світанку, сподіваючись зайняти найкращі місця в (неіснуючому) потязі для переселенців. Люди підготувалися до далекої дороги: старші жінки носили на шиї цибулеві намиста, щоб мати що поїсти в подорожі. Зібравшись на обумовленому місці, натовп, що налічував понад 30 тисяч осіб, рушив (за вказівками) вулицею Мельника в напрямку єврейського кладовища. Свідки, які спостерігали з вікон своїх домівок, згадували про "нескінченний потік", що "розливався з вулиці на тротуари".

Біля воріт єврейського кладовища німці спорудили блокпост, де перевіряли документи та відправляли додому неєвреїв. Звідти й далі євреїв супроводжували німці з автоматами й собаками. На контрольному пункті, якщо не раніше, ймовірно, багато євреїв запитували себе, що насправді на них чекає. Тридцятирічна Діна Пронічева йшла попереду своєї родини і якоїсь миті почула звуки пострілів. Вона відразу все зрозуміла; однак вирішила не казати батькам, щоб не тривожити їх. Тому йшла далі разом із матір'ю та батьком, поки вони не підійшли до столів, за якими німці наказали їм віддати цінні речі та одяг. Німець уже забрав обручку її матері, коли Діна усвідомила, що її мати, як і вона, добре розуміє, що відбувається. Однак дівчина спробувала втекти лише тоді, коли мати різко прошепотіла їй: "Ти не схожа на єврейку". Така відверта комунікація рідко трапляється в ситуаціях, коли людський розум намагається заперечувати те, що відбувається насправді, а людський дух прагне до наслідування, підкорення, а отже, і до загибелі. Пронічева, яка вийшла заміж за росіянина, а тому мала російське прізвище, сказала німцеві за сусіднім столом, що вона не єврейка. Він наказав їй відійти вбік і чекати, поки вони не закінчать роботу.

Так Діна Пронічева стала свідкою того, що трапилося з її батьками, сестрою та київськими євреями. Після того як люди здали свої цінні речі та документи, їх змусили роздягтися. Відтак їх зганяли по десятеро осіб, кваплячи погрозами або пострілами в повітря, до краю Бабиного Яру. Багатьох із них били: Пронічева згадувала, що люди, "які йшли на розстріл, уже були закривавлені". Вони мусили долілиць лягати на трупи, що вже лежали під ними, і чекати на постріли згори. Потім прибувала наступна група. Євреї приходили й гинули впродовж 36 годин. Перед смертю люди здавалися схожими, однак кожен чи кожна були іншими до останньої миті, усі мали свої тривоги та передчуття, аж доки все ставало зрозумілим, а далі наставала темрява. Одні вмирали з думками про інших, а не про себе, як-от мати вродливої 15-річної дівчинки Сари, яка благала, щоб її вбили одночасно з дочкою. Навіть в останні хвилини матір думала й піклувалася про дочку: якщо їх розстріляють разом, то принаймні її дочку не зґвалтують. Одна гола мати витратила останні секунди життя на те, щоб нагодувати своє немовля. Коли дитину живою кинули в яр, вона кинулася за нею і так загинула. Лише там, у яру, людей перетворили на ніщо, вони стали цифрою -- 33 761. Оскільки тіла згодом викопано та спалено на багатті, а кості, що не згоріли, перемелено та змішано з піском, усе, що від них залишилося, -- цифра.

В той же день німецькі солдати прийняли рішення про вбивство Діни Пронічевої. Чи була вона єврейкою, вже не мало значення — вона знала забагато. У темряві її разом з кількома іншими людьми підвели до краю яру. Їй не наказали роздягатися. Діна змогла врятуватися єдиним можливим способом: коли пролунав перший постріл, вона впала у яму і прикинулася мертвою. Жінка витримала вагу німецького солдата, що пройшовся по її тілу, залишаючись абсолютно нерухомою, коли чоботи притискали їй груди та руку, "як труп". Коли яму почали засипати землею, їй вдалося прокопати маленький отвір, щоб дихати. У тиші вона почула, як дитина кличе свою матір, і це нагадавало їй про власних дітей. Тоді вона промовила до себе: "Вставай, Діно, тікати, біжи до своїх дітей". Можливо, ці слова стали для неї підтримкою, як колись, коли її мати — вже мертва десь унизу — шептала їй. Жінка почала відкопуватися нагору та обережно рушила в бік свободи.

Відтак Діна Пронічева повернулась до небезпечного світу кількох вцілілих євреїв у Києві. Закон вимагав передавати євреїв в руки нацистської влади. Німці пропонували матеріальні заохочення: гроші, а іноді навіть і ключі від помешкання єврея, якого викрили. Місцеве населення у Києві, як і в інших містах Радянського Союзу, звичайно, було привчене доносити на "ворогів народу". Не так давно, 1937-го і 1938 року, головними місцевими ворогами, на яких доносили в НКВС, були "польські шпигуни". Тепер, коли колишні кабінети енкаведистів зайняло гестапо, ворогом став єврей. Ті, хто приходив до німецької поліції доносити на євреїв, йшли повз охоронця зі свастикою на рукаві, який стояв перед фризами із зображенням серпа й молота. Кабінет, у якому займалися єврейськими справами, був доволі маленьким, оскільки розслідування "злочинів", що скоїли євреї, було простим: радянський документ із зазначеною в ньому єврейською національністю (або пеніс без крайньої плоті) означав смерть. Іза Белозовська, київська єврейка, яка переховувалася, мала маленького сина Ігоря, який не розумів цього всього. "Хто такий єврей?" -- питав він у матері. На практиці відповідь давали німецькі поліцаї, що перевіряли радянські документи, або ж німецькі лікарі, які проводили так зване медичне обстеження хлопчиків, як-от Ігоря.

Іза Белозовська постійно відчувала близькість смерті. "Я дуже хотіла, -- згадувала вона, -- обсипати голову та й усю себе попелом, нічого не чути, перетворитися на порох". Попри те вона не здалася і вижила. Тим, хто втрачав надію, іноді вдавалося вижити завдяки відданості своїх неєврейських чоловіків, дружин або родини. Наприклад, повитуху Софію Ейзенштайн її чоловік переховував у ямі, яку викопав на задньому дворі. Чоловік привів туди вдягнену жебрачкою дружину й відвідував її щодня, вигулюючи їхнього собаку. Він розмовляв із нею, вдаючи, що говорить із твариною. Софія благала отруїти її, але він і далі приносив їжу та воду. Євреїв, яких виловлювали поліцаї, -- вбивали. Їх тримали в камерах київської в'язниці, де трьома роками раніше опинилися жертви Великого терору. Коли тюрма ставала переповненою, євреїв та інших в'язнів на світанку вивозили в закритій вантажівці. Кияни навчилися боятися цієї вантажівки, так само як раніше боялися "чорних воронів" НКВС, що виїжджали з тих самих воріт. Євреїв та інших в'язнів відвозили до Бабиного Яру, де їх змушували роздягатися, ставати навколішки на краю яру й чекати розстрілу.

Бабин Яр став важливим свідченням подій у Кам'янці-Подільському, які стали прецедентом у контексті знищення євреїв у Центральній, Східній та Південній Україні. Через затримку у захопленні Києва армією "Південь" та швидке поширення інформації про німецьку політику, багато євреїв з цих територій змогли втекти на схід, рятуючи свої життя. Ті ж, хто залишився, в основному стали жертвами масових убивств. 13 жовтня 1941 року в Дніпропетровську було розстріляно близько 12 000 євреїв. Німецька сторона могла спиратися на місцеві адміністрації, які вони створили, для організації збору та знищення євреїв. У Харкові зондеркоманда 4a айнзатцгрупи C видала наказ про примусове поселення залишилися євреїв в одному районі міста. 15 і 16 грудня понад 10 000 харківських євреїв були виведені на територію тракторного заводу на околицях. У січні 1942 року 314-й батальйон поліції порядку разом із зондеркомандою 4a розстріляли їх групами. Деяких з них убили газом, закачуючи вихлопні гази у вантажівку, в якій вони перебували. У Києві також намагалися використовувати газові камери, але швидко відмовилися від цієї практики, оскільки поліція скаржилася на важкість витягування спотворених тіл, що були в крові та екскрементах. Тож у Києві німецькі поліцаї надавали перевагу розстрілам біля ям і ярів.

#Євреї #День (Київ) #Європа #Поліція. #Марш! #Адольф Гітлер #Радянський Союз #Дезінформація #Росіяни #Харків #Повітря #Ескадрилья охорони #Німці #Дніпро #Страта через розстріл #Бабин Яр #Польський народ #Йосип Сталін #Тімоті Снайдер #Кам'янець-Подільський #Прізвище #НКВС #Збройні сили #Цільові групи #Яруга. #Видавництво #Київ #Намисто #Постріл. #Криваві землі #Група армій "Південь #Група армій "Центр

Читайте також