Парадокс Ігоря Сікорського можна перефразувати як "Дивна дилема Ігоря Сікорського".

Автор Богдан Грушецький кандидат політичних наук, доцент кафедри міжнародних відносин і суспільних наук Національного університету біоресурсів і природокористування України

25 травня ми відзначаємо 136-ту річницю від дня народження одного з найвідоміших у світі авіаконструкторів -- Ігоря Сікорського. Людини, чиї розробки літаків, гідропланів і гелікоптерів принесли йому всесвітню славу. А очолювана ним компанія виготовляла гелікоптери не лише для бойових дій США у Другій світовій війні, а й для пересування американських президентів. Навіть нинішній господар Білого дому ще задовго до президентських каденцій не встояв перед елегантністю та комфортом винаходів Сікорського: донедавна він був власником аж трьох приватних гелікоптерів від Sikorsky Aircraft.

І в той же час це була людина, яка, хоча і з'явилася на світ в Україні, вважала себе росіянкою. Її син у своїх спогадах зазначав: "Мій батько гордився тим, що народився в Києві". Один з провідних технічних університетів України — НТУУ "КПІ", де він здобував освіту, досі носить його ім'я.

У Енциклопедії Britannica Ігор Сікорський описується як "російсько-американський" авіаційний інженер. Дійсно, "містер Гелікоптер", як його охрестили американці, провів більше півстоліття в США, де втілив свої найамбітніші задумки, досягнув успіху в бізнесі та став символом "американської мрії".

Галасливо про свої "права" на Сікорського заявляють і росіяни. Але це звична для них річ -- не лише привласнювати собі чужі землі, а й приписувати культурні та технічні досягнення. Це така собі "анексія креативності": все, що створювалося на підвладній царям чи генсекам території, оголошувалося "російським". Утім, факти свідчать, що в російському Петербурзі Ігор Сікорський перебував не так довго: під час навчання в Морському кадетському корпусі (1903-1906) і у зв'язку з роботою на підприємстві "Руссо-Балт" (1912-1918).

Однак, навіть перебуваючи на далекій півночі, Сікорський за будь-якої нагоди намагався навідатися до Києва, де був його дім, жила його родина. Так, саме тут він народився й виріс. Створив свої неймовірні винаходи та здійснив їх успішні випробування в Київському політехнічному інституті. Двадцять років життя в Україні сформували того Сікорського, про якого дізнався весь світ.

Одночасно він є українцем не лише за місцем свого народження, а й за етнічною належністю. Рід Сікорських походить з давньої та численної родини православних священників, що жили на Правобережній Україні. Серед віддалених родичів "містера Гелікоптера" варто згадати, наприклад, митрополита Полікарпа (Петра Сікорського), який обіймав одну з провідних посад в Українській автокефальній православній церкві.

Та не все виявилося так просто. В одному з листів Ігоря Сікорського зустрічаємо підтвердження того, що його родина має "чисто українське походження". Водночас далі в тому ж документі він несподівано проголошує: "Одначе ми вважаємо себе росіянами як вихідці з однієї з частин Росії, уважаючи український народ інтегральною частиною Росії так, як Техас чи Луїзіана є інтегральною частиною Сполучених Штатів". От і несподіваний поворот -- цілковито в дусі сучасних українців-манкуртів із путінського оточення.

Чи справді видатний авіаконструктор виявився зрадником свого народу? Насправді, ще його батько — відомий і суперечливий Іван Сікорський — зробив вибір на користь російської ідентичності. Безумовно, його погляди мали значний вплив на світосприйняття сина.

З юних років цей діяч проявляв інтерес до українського національного руху та був шанувальником першого українського журналу "Основа". Проте, зі старінням він перетворився на расиста та шовініста, який з ненавистю ставився до всіх, хто не був росіянином — будь то українці, євреї або поляки. Це яскраво демонструє вплив шовіністичної політики, яку запроваджувала Російська імперія. Сумнозвісні Валуєвський циркуляр і Емський указ обмежували використання української мови лише побутовими розмовами. Українські "українофіли" потрапляли під поліційний нагляд, зазнавали обмежень у кар'єрному зростанні та піддавалися різним формам репресій. Можливо, батько Сікорського не хотів повторити трагічну долю Павла Чубинського, який за свою відданість українському народу двічі був засланий на північні простори поблизу берегів Північного Льодовитого океану.

Альтернатива виглядала привабливою: відмовитися від свого коріння та оголосити себе росіянином — і тоді перед тобою відкривалися безмежні перспективи, особливо якщо ти ще й освічений і обдарований. Багато людей — свідомо чи підсвідомо — обрали цей шлях. Той же Антон Чехов зізнавався, що "в дитинстві спілкувався лише українською". На думку Оксани Забужко, Емський указ можна вважати "пологовою травмою" всієї сучасної української ідентичності: з моменту його прийняття "два покоління, за звичним для Росії методом державного терору, піддавали людей жорсткій маніпуляції: російська мова стала єдиною і безальтернативною у сфері освіти, що символізувало "прогрес". Фактично, це був безкровний геноцид українського народу.

Дійсно, відмова від своєї української ідентичності дозволила Івану Сікорському досягти вражаючих висот у новаторській на той час галузі психіатрії. Він став не лише видатним науковцем і лікарем, а й успішним чиновником. У Петербурзі йому вдалося налагодити важливі зв'язки з впливовими особами, включаючи членів імператорської родини. Не дивно, що хрещеними батьками маленького Ігоря Сікорського стали представники династії Романових.

Коли Сікорський-батько повернувся до Києва через деякий час, він приєднався до Клубу російських націоналістів. Він активно налаштовував місцевих жителів проти євреїв, звинувачуючи їх у ритуальних вбивствах, а також стверджував, що українці не є окремим народом. Здавалось, що всі його дії були спрямовані на те, щоб довести свою відданість російській нації — це типова поведінка для "новонавернених".

Очевидно, що батько Сікорського зробив усе, щоб його діти також обірвали зв'язок зі своїм корінням. Блискучий знавець дитячої психології, він мав надзвичайно великий вплив на становлення Ігоря як особистості. Хлопцю створювали "тепличні" умови, щоб розвивати його талант і геній, емоційно максимально прив'язували до батьків і водночас уважно стежили за колом його спілкування, аби син не нахапався "шкідливих" ідей -- чи то українських, чи то соціалістичних. Так Іван Сікорський випробовував на власних дітях свої наукові розробки: недарма ж він написав психологічний бестселер "Душа дитини".

Батько став для Ігоря Сікорського безальтернативним авторитетом, справжнім кумиром. Невипадково у згаданому листі авіаконструктор уживає конструкцію "ми вважаємо себе росіянами". Так, за словом "ми" можна розгледіти авторитетний образ батька -- навіть після його смерті Сікорський-молодший не наважувався суперечити йому.

Більше того, його глибока релігійність не дозволяла йому відмовитися від поглядів батька. Мало хто знає, що авіаконструктор створив кілька творів з біблійно-філософським змістом. Ця релігійність також була сформована під впливом його батька. Як зазначав Іван Сікорський у своїй книжці "Душа дитини": "Розвиток релігійного почуття є... найприроднішим психологічним чинником духовного прогресу, який починається в дитячому віці".

Дивно, але Іван Сікорський покинув цей світ на початку 1919 року, перебуваючи під контролем ненависної для нього Української Народної Республіки. Ігор Сікорський, рятуючись від більшовиків, ще за рік до цього вирушив до Франції, а потім переїхав до США. Його життя за океаном зовсім не сприяло відновленню української самоідентифікації. Його оточували переважно російські емігранти, а його друга дружина також була росіянкою. До того ж, в американському суспільстві того часу не було чіткого розуміння національних відмінностей у Радянському Союзі, і всіх без винятку називали "росіянами". Тому виховання дітей у сім'ї Сікорських проходило під впливом російської культури, з акцентом на класичну літературу, таку як твори Пушкіна, Толстого та Достоєвського.

А загалом Ігор Сікорський мало цікавився суспільними питаннями -- все життя він присвятив створенню нових моделей літальних апаратів. Звісно, є певні свідчення, що після Другої світової війни авіаконструктор підтримував контакти з українською діаспорою. Проте який характер мали ці контакти й чи могли вони суттєво вплинути на вже немолодого Сікорського -- незрозуміло. Оскільки на той момент він уже давно був громадянином США, його вважали саме американським авіаконструктором.

Проте, Ігор Сікорський зберіг свою любов до батьківщини навіть за межами України. Як зазначає його син Сергій, "батько завжди пишався тим, що народився в Києві, і не раз це підкреслював". Після розпаду Радянського Союзу Сергій неодноразово відвідував українську столицю та разом із сім'єю сприяв вшануванню пам'яті батька. Також до України повертаються витвори Ігоря Сікорського: гелікоптери, вироблені компанією Sikorsky Aircraft, зараз активно використовуються нашими захисниками для евакуації поранених із зони бойових дій.

А щодо злочинів імперської політики Росії, зокрема проти української ідентичності Сікорського та багатьох інших обдарованих українців, не повинно залишитися жодного місця в нашому майбутньому. Нехай ці факти стануть предметом досліджень виключно для істориків.