Відкритий лист міністерці національної освіти Республіки Польща.
Матеріал був розміщений на платформі Збруч.
міністерство національної освіти Польщі
щодо: перегляду змісту підручників з історії в Україні, дискримінації української меншини у зв'язку з ухваленим 4 червня цього року законом, що встановлює нове державне свято.
З великою увагою прочитав листа пані міністерки, адресованого міністру освіти і науки України Оксену Лісовому, датованого 16 липня цього року. У цьому документі порушуються питання, якими я займаюся вже протягом тривалого часу, зокрема й під час виконання моїх обов'язків депутата Сейму РП у 1993-2001 роках.
Передавши цей документ Польському пресовому агентству, Ви надали йому статус відкритого листа, тим самим зробивши його предметом публічної дискусії. Ви звернулися до міністра Лісового із закликом "вжити негайних заходів" щодо змісту підручника з історії для 10 класу, підкресливши, що "польська сторона з великою тривогою ставиться до змісту підручників з історії України, які подають події на Волині, що відбувалися в 1943-1947 роках". Йдеться про масові вбивства польського населення, відомі як "волинська масакра", здійснені Українською повстанською армією (УПА) та місцевим українським населенням.
Ви визнали, що необхідно "переглянути існуючі підручники та розробити нові, які відповідатимуть сучасним реаліям польсько-українських відносин". Також важливо вдосконалити механізм роботи Польсько-української комісії експертів, що займається поліпшенням шкільних підручників з історії та географії, щоб "обидві сторони мали можливість пропонувати на рецензію підручники, що викликають спільний інтерес". Крім того, ви висловили ідею про створення спільного підручника з історії.
Ваші пропозиції, шановна міністерко, я розглядаю як спробу комплексно підійти до вирішення питання змісту викладання про надзвичайно складний етап в історії Польщі та України. Проте, на жаль, я не помітив усвідомлення кардинальних змін, що відбулися 4 червня цього року, коли Сейм прийняв Закон, що проголошує 11 липня національним днем пам'яті поляків, які стали жертвами геноциду, вчиненого ОУН і УПА на сході Другої Речі Посполитої, а також надав цьому дню статус державного свята.
Читайте також: Трагедія і спекуляції. Що саме сталося 11 липня 1943 року на Волині?
Закон був прийнятий в односторонньому порядку та в конфліктному контексті стосовно української держави і її народу. Це відбулося незважаючи на відновлення ексгумацій жертв польсько-українського конфлікту 1939-1947 років і позитивні результати діяльності робочої групи, що функціонує під егідою міністерств культури Польщі та України.
Цей закон фактично перешкоджає веденню діалогу між Польщею та Україною щодо конфлікту середини 20-го століття. Також не помітно можливостей для подолання цієї ситуації, враховуючи сучасну політичну обстановку в Польщі та зростання радикальних настроїв у суспільстві щодо українців, а також усіх інших жителів Польщі, яких сприймають як чужих.
Крім цього, закон значно звужує права представників української меншини в Польщі, що призводить до стигматизації цієї спільноти, а також українських громадян, які зараз знаходяться на території нашої держави.
Sure! Please provide the text you want me to make unique.
Закон суперечить конституційному визначенню польського народу як спільноти всіх громадян Республіки Польща, яке наведено в преамбулі Конституції.
1. У законодавстві йдеться про геноцид, який був скоєний проти польського населення (стаття 1 у контексті преамбули), проте не згадуються злочини, вчинені проти українських громадян польського походження з боку довоєнної, підпільної та повоєнної польської держави, її збройних сил та органів безпеки, а також збройних формувань Польської підпільної держави і незалежних польських груп, які не мали організаційної чи політичної приналежності.
2. Тому закон порушує ст. 32 Конституції, яка зазначає: п. 1 - "усі рівні перед законом. Усі мають право на однакове ставлення з боку органів влади"; п. 2 - "ніхто не може зазнавати дискримінації в політичному, суспільному чи економічному житті з будь-якої причини".
3. Призначивши 11 липня державним святом, парламент вчинив унікальний крок, який не має аналогів у правовій та політичній історії Республіки Польща.
У звіті Бюро експертиз і оцінки регулятивних наслідків Сейму Республіки Польща щодо проєкту закону (дата 4 червня 2025 року, BEOS-780/25) зазначено: "Досі польський парламент визначав державні свята на основі нормативних актів з метою вшанування перемог або нагадування про важливі події в історії Польщі, а також про позитивні особистості чи зусилля, що були спрямовані на досягнення суспільно значущих цілей. (...) Визначення дня пам'яті жертв трагічних подій минулого як державного свята суперечить раніше встановленим тлумаченням терміна 'державне свято'".
Читайте також: Пам'ятати кожну людину
b) Бюро при цьому зауважило, що "вшанування історичних подій є важливим елементом публічної активності. Воно виконує освітню, інтеграційну та політичну функції. Воно уможливлює суспільству плекати історичну пам'ять, а водночас стає інструментом формування сучасної ідентичності й почуття розбудови спільноти".
4. Внаслідок прийняття особливого нормативного акту, громадяни України польського походження були усунуті з процесу формування сучасної ідентичності польського народу, до якого належать усі громадяни Республіки Польща. Сейм і Сенат ухвалили рішення, що польська держава має етнічний, а не громадянський характер стосовно своїх українських жителів.
5. Бюро також підкреслило, що в анкетах, надісланих у межах консультацій перед ухваленням проєкту закону, висловлювалися побоювання щодо стигматизації громадян України, посилення конфронтаційних настроїв щодо них та ініціювання процесів, які можуть призвести до покладання вини за події 80-річної давності на осіб української національності, що нині перебувають у Польщі.
Sure! Please provide the text you want me to make unique.
Порушені вище проблеми тісно пов'язані з відсутністю правової кваліфікації акції "Вісла", тобто депортації українського населення на північні та західні землі у 1947 році. Такий стан триває вже 35 років - попри зміну політичних укладів та членство Польщі в НАТО та ЄС.
3 серпня 1990 року Сенат висловив своє засудження депортаційної акції "Вісла", яка відбулася у 1947 році, зазначивши, що в ній був застосований принцип колективної відповідальності, характерний для тоталітарних режимів. Проте, незважаючи на цю політичну заяву, не були вжиті жодні правові заходи. Це стосується численних петицій, які надходили від Об'єднання українців у Польщі та інших організацій, що представляють інтереси жертв депортації і їхніх нащадків. Крім того, законопроєкти, які мали за мету засудження депортації 1947 року та відшкодування її постраждалим, також не принесли жодних результатів.
2. 24 листопада 2023 року прокурор ряшівського відділення Комісії розслідування злочинів проти польського народу закрив слідство у справі рішення про переселення в межах операції "Вісла". Прокурорська вертикаль Інституту національної пам'яті заявила, що "евакуація осіб української, лемківської та польської національностей мала превентивний та захисний характер, а не репресивний". Метою переселень, за цим рішенням, "не було переслідування жодної національної групи, а тим більше її знищення". Зазначено, що "ухвалюючи рішення про переселення, не перевищили повноваження, не зловживали обов'язками і не завдали шкоди громадському чи приватному добру".
3. Висновки прокурорського підрозділу Інституту національної пам'яті містять вражаючі неправдиві оцінки ходу історичних подій та їх правової кваліфікації, що підтверджено рішенням Окружного суду Варшави від 17 липня 2024 року. Суд прийняв рішення про повторний розгляд справи, доручивши Комісії провести детальний аналіз історичних досліджень, пов'язаних з операцією "Вісла". У відповідь на це ІНП зазначив, що прокурор виконає судове розпорядження, підкресливши, що "в рамках поточного провадження прокурор ознайомився з численними науковими працями як польських, так і міжнародних авторів, які присвячені акції "Вісла", що детально викладено в обґрунтуванні рішення про закриття розслідування". Це свідчить про те, що очікувати змін у позиції прокурорського підрозділу Інституту не варто.
Ознайомтеся також із темою: Операція "Вісла": геноцид, військовий злочин або етнічне очищення.
4. Важливо підкреслити, що при розгляді правової оцінки депортації українського населення мова йде не тільки про історичні факти, але й про допустимість дій польської держави, пов'язаних із депортацією та денаціоналізацією власних громадян в рамках "превентивних і захисних заходів". Це є серйозним порушенням Загальної декларації прав людини, Європейської конвенції з прав людини, Хартії основоположних прав ЄС та Конституції Республіки Польща.
5. Роль ІНП стала особливо важливою після того, як його тодішній керівник був обраний президентом Республіки Польща. У своєму виступі в Холмі 11 липня цього року президент-елект Кароль Навроцький заявив, що від рук "вбивць з УПА" загинули 120 тисяч поляків, а також що внаслідок їхніх дій зникло 1500 населених пунктів. Використання непродуманих цифр, які не підтверджуються жодними фактами, вказує на те, що, зайнявши президентську посаду, він має намір спиратися на оцінки, сформовані ще до свого обрання.
6. Варто підкреслити, що відповідно до статті 1, пункту 5 Закону про Інститут національної пам'яті, серед основних завдань цієї організації є "виявлення місць поховання осіб, які загинули в боротьбі за незалежність та об'єднання Польщі, зокрема тих, хто став жертвою боротьби з нав'язаним тоталітарним режимом або жертвами тоталітарних репресій та етнічних чисток". Українські громади в Польщі неодноразово зверталися до Інституту з проханнями провести пошукові та ексгумаційні роботи щодо українських жертв, але, на жаль, їхні зусилля щоразу залишалися безрезультатними.
13 серпня 1997 року відбулося підписання Протоколу узгоджень між Радою охорони пам'яті боротьби і мучеництва та Головною управою Об'єднання українців у Польщі. Цей документ стосується угоди, укладеної 25 червня 1995 року, і покликаний сприяти співпраці у вирішенні питань, пов'язаних з гідним похованням загиблих, а також увічненням місць, осіб і подій, що мають значення для історії українського народу. Ініціативу підтримують українські спільноти та організації, які функціонують на території Польщі.
На основі цих угод Рада відновила спільну могилу 62 бійців УПА на горі Монастир (в ґміні Горинець-Здруй, Підкарпатське воєводство), які загинули під час бою з відомою 64-ою зведеною дивізією внутрішніх військ НКВД.
b) Протягом кампанії з руйнування українських могил та пам'ятних місць у Польщі в 2015-2018 роках ця могила неодноразово зазнавала наруги з боку осіб, пов'язаних із російськими спецслужбами.
c) За дев'ять років могилі так і не повернули первісного вигляду, що є явним порушенням закону, прикладом нерівного ставлення до української меншини з боку державних органів і обмеження її прав. Це особливо обурливо, враховуючи, що знищення було здійснено за наказом Росії та в її інтересах, які полягають в тому, щоб посварити поляків та українців.
Sure! Please provide the text you want me to make unique.
Згідно з законом, ухваленим 4 червня цього року, в період з 1939 по 1946 роки Організація українських націоналістів (ОУН), Українська повстанська армія (УПА) та інші українські націоналістичні угруповання вчинили акти геноциду проти польського населення на території Східних кресів Другої Речі Посполитої, включаючи Волинське, Тернопільське, Станіславівське, Львівське та Поліське воєводства, а також в сучасних Люблінському та Підкарпатському воєводствах. Це є новим підходом у державній інтерпретації хронології злочинів, скоєних згаданими групами.
1. В ухвалі від 22 червня 2016 року Сейм Польщі встановив Національний день пам'яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами проти громадян Республіки, і визначив період злочинів як 1943-1944 роки.
У 2018 році законодавчий орган ухвалив поправки до закону про Інститут національної пам'яті, згідно з якими "злочини українських націоналістів" стали рівнозначними злочинам комуністичних і нацистських режимів, а час їх вчинення охоплює період з 1925 по 1950 роки. Конституційний суд скасував терміни "українські націоналісти" і "Східна Малопольща".
6 лютого цього року відбулося перше обговорення депутатського проєкту чергового оновлення закону про Інститут національної пам'яті. У ньому зазначається, що злочини були скоєні "учасниками та працівниками ОУН - фракції Бандери (ОУН-Б) та УПА, а також іншими українськими формуваннями, які співпрацювали з нацистським Третім Рейхом". Це стосується подій, що мали місце в період з 1921 по 1950 роки. Проєкт був переданий на подальше обговорення в парламентський комітет, тому можна очікувати ухвалення нової версії часових рамок.
У законодавстві, прийнятому 4 червня, згадується про 100 тисяч польських жертв. Інститут національної пам'яті (ІНП) наводить цифру в 120 тисяч, тоді як депутат Сейму Пшемислав Чарнек, який ініціював зміну закону про ІНП, заявив про 200 тисяч постраждалих.
5. Протягом процесу відновлення польських жертв шляхом ексгумації в Україні та початку ексгумацій українських жертв у Польщі було виявлено, що:
Ні ІНП, ні жодна з численних організацій, які досліджують історичні взаємини між Польщею та Україною, не провели комплексної спроби визначити польських жертв конфлікту між цими країнами, вже не згадуючи про жертви з українського боку.
b) Польські історики використовують "оцінкові дані", де спостерігається значна розбіжність у десятки тисяч осіб, тоді як фактична кількість жертв з польського боку була значно нижчою за понад 100 тисяч, згаданих у законодавстві від 4 червня.
c) польська держава не має повного списку населених пунктів, у яких було вчинено злочини проти польського населення.
Багато експертів, серед яких історики, політики і журналісти, вважають, що єдиний спосіб точно визначити кількість польських жертв та ідентифікувати їх - це проведення ексгумацій, і що цей процес займе наступні двадцять років. Проте, відновлені пошукові та ексгумаційні роботи цього року показали, що ці висловлювання не зовсім відповідають дійсності, зважаючи на великі території в Україні та Польщі, де мали б проводитися "докладні" ексгумації. Хоча такі роботи дійсно потрібні, їх слід здійснювати у конкретних місцях і за бажанням родичів загиблих.
7. Єдиним дослідницьким проєктом, який систематично займається виявленням жертв польсько-українського конфлікту 1939-1947 років, є ініціатива команди під керівництвом професора Ігоря Галаґіди в Українському католицькому університеті у Львові. Дослідження було розпочато у 2018 році, а у 2023 році були оприлюднені результати ідентифікації українських жертв. Наразі готуються до видання книги, що міститиме результати цього масштабного дослідження. Внаслідок величезних зусиль вдалося встановити імена 22 тисяч українських жертв з загальної кількості понад 30 тисяч. Ідентифікація польських жертв триває вже більше року. Водночас у Польщі про львівську ініціативу майже нічого не відомо, а інституції, відповідальні за державну історичну політику, здебільшого ігнорують цю тему, виявляючи лише окремі спроби дезавуювання.
Sure! Please provide the text you want me to make unique.
У законі, прийнятому 4 червня, парламент окреслив часові рамки 1939-1946 років, що стало важливим кроком у формуванні історичної концепції держави. Він підтвердив безперервність польської державності від Другої Речі Посполитої до комуністичного режиму, який, згідно із законом про Інститут національної пам'яті, почав своє існування 22 липня 1944 року. Крім того, закон порушив питання правової оцінки політики Другої Речі Посполитої стосовно її українських громадян, де 1939 рік відіграє особливо важливу роль. Це також було зумовлено утворенням автономної Карпатської Русі/України в рамках постмюнхенської Чехословаччини, що польська влада сприймала як серйозну загрозу.
1. В середині березня Гітлер окупував Чехію, Словаччина проголосила незалежність, а Угорщина знищила Карпатську Україну (яка 14 березня була проголосила незалежність).
Тоді генерал Вацлав Стахевич, що очолював генеральний штаб Війська Польського, сповістив інших командирів про розпорядження маршала Ридза-Сміґлого відкривати вогонь по учасниках Карпатської Січі (парамілітарної формації, до складу якої входили переважно українці з Польщі), які намагалися б перейти межу Другої Речі Посполитої.
b) "Цим січовикам, - повідомляв, - слід застосовувати вогонь, а якщо вони готові здаватися - терміново роззброювати і інтернувати. Варто зазначити, що пан маршал не бажає, аби вони взагалі опинилися на нашій території, навіть у разі інтернування (...). Але головне бажання пана маршала полягає в тому, щоб ми не ускладнювали собі життя різними елементами, які намагатимуться пробратися до нас звідти."
Останні історичні дослідження засвідчили, що на трьох перевалах Карпат відбулися масові розстріли громадян Другої Речі Посполитої, що залишилися від розбитих частин армії Карпатської України, які намагалися повернутися додому.
Читайте також: Що сталося на Вeрeцькому пeрeвалі? Розмова зі Святославом Шереметою
2. 25 і 28 січня 1939 року Рада міністрів РП розглядала наслідки утворення Карпатської Русі / України для внутрішньої ситуації Польської держави, її безпеки і, у зв'язку з цим, необхідності "зміцнення польського елементу у Східній Малопольщі". У засіданні брав участь маршал Едвард Ридз-Сміґлий, що підкреслювало значущість проблеми й прийнятих рішень. Він також дав уряду директиви до дій. До середини лютого окремі міністерства представили плани "зміцнення польськості", а відповідна урядова ухвала була готова 17 березня. Її реалізація тривала і після вибуху німецько-польської війни 1 вересня.
3. Відкриваючи засідання 25 січня, прем'єр-міністр ген. Феліціан Славой-Складковський поінформував уряд про "можливість українських заворушень у більшому масштабі навесні як наслідок зростання бойових настроїв серед українського суспільства та диверсійної діяльності з-за меж Речі Посполитої". Це були, як мовиться, "страхи на ляхів", бо жодна з українських організацій не планувала на весну ніяких заворушень, а на Закарпатській Україні не готувалося жодної диверсії проти Польщі. Було навпаки - польські служби провели проти української автономії диверсійну операцію "Лом", Польща також наполегливо домагалася встановлення спільного кордону з Угорщиною (і знищення Карпатської Русі / України), чинячи з цього одне з головних завдань зовнішньої політики, у тому числі у відносинах із Третім Рейхом.
На першому засіданні міністр оборони генерал Тадеуш Каспжицький наголосив на важливості врахування не лише мирного часу, але й умов війни в рамках операції, що має на меті поліпшення ситуації у Східній Малопольщі. Він підкреслив, що дії повинні залишити вагомий слід у політично-національних відносинах. З одного боку, необхідно прагнути до ослаблення русько-української спільноти, з іншого — зміцнювати польське населення, включаючи повернення втрачених елементів на користь чужих інтересів. Військові сили також підтримують органи безпеки, посилюючи їх на цій території шляхом направлення додаткових підрозділів.
5. На другому засіданні міністр закордонних справ полковник Юзеф Бек висловився про необхідність визначення нашої позиції щодо українського питання в його цілісності: чи повинна вона мати характер оборонної чи наступальної стратегії. Досі спроби впливу на українські фактори здійснювалися переважно з боку ліберально-демократичних кіл, і ця одностороння практика безумовно мала негативні наслідки. Однак сама проблема залишається невирішеною. Ймовірно, захисна стратегія в цій сфері не є найкращим вибором; необхідно враховувати конкуренцію з боку інших гравців та іноземних держав.
Sure! Please provide the text you want me to make unique.
Після двох днів засідань, обговорень роботи різних відомств, аналізу зауважень Генерального штабу Війська Польського та рекомендацій маршала Ридза-Сміґлого, уряд ухвалив рішення про впровадження програми. Основні її положення 25 січня презентував заступник міністра внутрішніх справ Владислав Корсак.
1. За словами віцеміністра, зміцнення польської спільноти повинно реалізовуватись у двох основних напрямках: кількісному та якісному. Кількісне зростання можна забезпечити шляхом розвитку сільського та міського населення, індустріалізації регіону (через державні та приватні інвестиції), особливо в межах трьох чітко визначених "польських коридорів" у Малопольщі: "1. Перемишль-Львів-Перемишляни-Золочів-Тернопіль-Теребовля-Бучач до Заліщиків; 2. Станиславів-Тлумач-Коломия-Надвірна до Ворохти; 3. Львів - нафтовий регіон на Турку". Якісне вдосконалення впроваджується через культурну підтримку та економічну допомогу.
2. Особливого значення влада надала досягненню "істотної польської більшості" в Тернопільському воєводстві. Генерал Густав Пашкевич, командувач 12-ої піхотної дивізії, дислокованої в Тернополі, в середині січня проголосив цілі держави в цьому регіоні:
"Територія, природні ресурси та кордон із нашою дружньою Румунією, - зазначив він, - роблять Східну Малопольщу одним із ключових елементів потужності Польщі. Сьогодні значення цих земель як важливого рубежу Центрального промислового округу зростає в кілька разів. Якщо врахувати, що саме звідси пролягатиме найшвидший шлях до Чорного моря та Балкан, неможливо не визнати їхньої першочергової ролі у загальному питанні сили держави."
Ці обставини змушують нас, як державу, не залишати без уваги питання про те, хто саме отримає реальну перевагу. Сьогоднішня політична ситуація, що виникає на фоні послаблення Росії, вимагає від нас уважно слідкувати за кроками Німеччини, адже її вплив уже відчувається поблизу нашого південного кордону. Це підштовхує нас до активних дій у вирішенні питання українізму.
3. У директивах січня 1939 року командуванню VI корпусного округу Війська польського у Львові (у підпорядкуванні якого була, зокрема, 12-та дивізія) стосовно "зміцнення польськості" в Тернопільському воєводстві, було рекомендовано завершити акцію до кінця 1941 року - аби встигнути до нового перепису населення. Серед заходів, які слід застосувати, було наказано: "за будь-яку ціну зламати український терор, який шаленітиме проти активістів і новонавернених [у поляки]. Слід, отже, збільшити кількість постерунків державної поліції, ввести колективну відповідальність тощо".
4. Восени 1938 року й навесні наступного року в Східній Галичині відбулася чергова пацифікація з нищенням майна приватних осіб і організацій та з репресіями. Заарештованих відправляли до табору в Березі Картузькій - на початку війни їхня кількість сягнула кількох тисяч.
5. Під час вересневої кампанії підрозділи польських військових, поліції та Національної оборони вбили 930 українців, серед яких понад 730 були цивільними особами. Це сталося незважаючи на заявлену готовність легальних українських партій, зокрема Українського національно-демократичного об'єднання, виконати свій обов'язок щодо захисту країни. У Сеймі від імені цієї політичної сили виступив віцемаршалок Василь Мудрий, а від Волинського українського об'єднання — посол Степан Скрипник. З приводу цієї ситуації також висловилися митрополит Андрій Шептицький, голова греко-католицької Церкви, та митрополит Діонісій Валединський, голова православної Церкви. У складі Війська польського під час вересневої кампанії воювало 125 тисяч солдатів українського походження, з яких загинули 8-9 тисяч.
Sure! Please provide the text you want me to make unique.
У січні 1935 року на території Холмщини та південного Підляшшя, які входять до південно-східної частини Люблінського воєводства, розпочалася акція з ревіндикації та полонізації. З кінця наступного року її керівництво перебрав Координаційний комітет під проводом генерала Мєчислава Сморавінського, який очолював II корпусний округ у Любліні. Найяскравішим проявом його діяльності стало знесення понад 130 православних церков та молитовних домів в період з травня по липень 1938 року. У наступному році ці дії були ще більше посилені.
1. Зокрема, частина Холмщини стала складовою Центрального промислового округу (COP). У випуску від 29 січня того ж року "Соціально-економічний тижневик Центрального промислового округу" опублікував програмний матеріал під заголовком "COP повинен стати польським". У цьому матеріалі були наведені такі рекомендації:
"У сфері розвитку господарства COP можуть діяти лише представники Польщі. Проте, мова йде не лише про формальне громадянство, а про тих, хто справді належить до Польського Народу, тільки вони здатні забезпечити належну підтримку та піклування про цей процес."
Дослідження господарської структури COP, зокрема в сферах ремесел і комерції, виявляє сумну реальність. У цих секторах поляки становлять незначну меншість. (...) Крім домінування у торгівлі та ремеслах, більшість міської нерухомості контролюється непольськими елементами. Враховуючи ворожість цього елемента до поляків, можна стверджувати, що про нормальний еволюційний розвиток поляків у торгівлі та ремеслах і не йдеться.
Для розв'язання цієї проблеми було запропоновано два підходи: перший — це "законодавча заборона на поселення осіб, які не є поляками, у межах ЦПО", а другий — "законодавчий обов'язок переміщення непольського населення з території ЦПО до інших регіонів Польщі, якщо повна еміграція з країни наразі не є можливою".
Варто підкреслити, що запропоновані заходи мали обов'язувати як українців, так і євреїв, оскільки вони складали більшість у сферах ремесел та торгівлі, а також володіли значною часткою "міського майна".
2. Декілька днів тому в одному з районів Холмщини пройшла зустріч, присвячена питанням національностей. Під час заходу було озвучено детальну інструкцію від Люблінського воєводського управління, що стосується процесу ревіндикації. У документі йшлося про:
"1. Українське питання на терені Люблінського воєводства як таке не існує.
2. Не слід дозволяти, щоб хто-небудь у цій сфері порушував питання України. Ця заборона поширюється на створення українських громадських, економічних та культурних організацій.
3. Слід з усією серйозністю поставитися до швидкої ліквідації православ’я, вимагаючи відновлення національної та релігійної ідентичності руського населення.
4. Православ'я на терені Люблінського воєводства мало і має тимчасовий характер.
5. Руське населення можна розглядати як представників другого класу громадян.
6. Варто виключити православних з усіх польських організацій та товариств.
7. Необхідно розпустити українські економічні та соціальні організації.
8. Визначних руських діячів передати під суворий адміністративний нагляд. До тих, хто не має польського громадянства, застосувати закон про обтяжливих іноземців".
3. Місяць потому воєвода Єжи Альбін де Трамекур на національній конференції представив "проєкт деукраїнізації державної служби на терені Люблінського воєводства". Після представлення статистичних даних про чисельність українців у південно-східній частині воєводства він заявив: "Ці цифри ще не є приводом заломлювати руки, і я сподіваюся, що при плановому застосуванні політики екстермінації щодо українців а ревіндикації щодо колись зрутенізованих поляків вони з часом значно зменшаться".
4. Після завершення руйнування православних церков на Холмщині та південному Підляшші 29 липня 1938 року генерал Сморавінський визначив територіальну та компетенційну структуру очолюваного ним Координаційного комітету, поширивши її на територію Волині. Наприкінці вересня сплив термін підготовки п'ятирічного плану "полонізаційної операції Волині та Холмщини" згідно з директивами, розробленими Комітетом у Любліні. План передбачав досягнення польської більшості на цій території до 1944 року (у 1939 році українці становили близько 70% населення) і створення "польських бастіонів".
5. Згідно з п'ятирічним планом волинський воєвода Александер Гауке-Новак розробив "Програмні тези державної політики", які 31 травня 1939 року надіслав для ознайомлення одному з міністрів.
У розділі, присвяченому "Польській програмі", зазначено, що метою польського населення є досягнення істотної переваги в культурному, соціальному та економічному житті регіону, що сприятиме домінуванню польського елемента. У цьому контексті підкреслюється необхідність підсилення польської присутності в містах Волині. Крім того, окреслено такі зони та центри польської активності на Волині: 1) зона впливу Володимир-Луцьк-Костопіль; 2) центр активності в Ковелі; 3) центр впливу в Крем'янці.
У вказаних регіонах і центрах необхідно прагнути до забезпечення беззаперечної чисельної, економічної та культурної домінантності польського населення.
b) У частині "Програма для руського (українського) населення" відзначено, що це населення повинно усвідомлювати, що "в межах Польської Держави воно не утворює єдиного національного блоку, а проживає на територіях з різноманітним національним складом, де лише в окремих місцях спостерігається його більш щільне скупчення".
Він підкреслив, що "реалізація інтересів руського (українського) населення в межах Речі Посполитої повинна здійснюватися у межах, визначених Конституцією, з урахуванням особливостей руського (українського) населення відповідно до зон і поясів польської присутності".
Sure! Please provide the text you want me to make unique.
У світлі наведених історичних фактів за особливо показовий приклад перекручення подій минулого слід вважати закріплення на законодавчому рівні 1939 року як початкової межі "геноциду ОУН, УПА та інших організацій українських націоналістів", а 1946 року - як кінцевої.
1. Згідно з визначенням геноциду в міжнародному праві, зокрема в контексті Міжнародного кримінального суду в Гаазі, політика Другої Речі Посполитої щодо українського населення була націлена на його знищення як національної спільноти. Завершення програми санаційного табору відбулося безпосередньо перед агресією Третього Рейху, коли високопосадовці військових і цивільних структур польської влади розробили комплексний план "укріплення польського елемента" через "вирішення питання українізму" в таких регіонах, як Холмщина, Волинь, Лемківщина та Східна Галичина. Вони також почали реалізовувати цей план.
2. Інтерпретація історичних подій, закріплена законом від 4 червня, являє собою ідеологічну конструкцію, що має обмежене відношення до дійсних історичних фактів. Однак саме на цій основі було введено державне свято, яке має чітко антиукраїнський характер — як в аспекті взаємин із українською державою, так і щодо прав української громади в нашій країні на участь у спільноті польського народу — всіх громадян Республіки Польща.
3. У процесі передачі нової редакції закону про Інститут національної пам'яті 2018 року до Конституційного трибуналу, представник у справах громадянських прав підкреслив, що встановлення 1950 року як верхньої межі призвело до охоплення законом "сталінських часів", які в значній мірі відносяться до періоду до 1950 року, зокрема до часу так званої операції "Вісла", що торкнулася українського цивільного населення. Автори закону від 4 червня обрали 1946 рік як нову верхню межу, намагаючись уникнути подібних ускладнень. Проте це не змінює того факту, що між депортацією українців у 1947 році та антиукраїнськими діями 1938-1939 років існувала не лише концептуальна, але й особиста спадкоємність. Командувачем оперативної групи "Вісла" був генерал Стефан Моссор, який до березня 1939 року обіймав посаду в Генеральному штабі, тоді як командувачем Варшавського військового округу на той час був генерал Ґустав Пашкевич.
4. Глибина кризи у польсько-українських історичних зв’язках підкреслюється тим, що закон, прийнятий 4 червня, отримав підтримку без жодного голосу проти. Це свідчить про повну згоду з боку установ, які відповідають за історичну політику, факультетів історії в університетах та істориків, що досліджують історію України та польсько-українські стосунки.
5. Антипольська акція УПА на Волині та в Східній Галичині описана відносно вичерпно, якщо йдеться про документи, створені ОУН і УПА. Вона почалася на початку 1943 року і впродовж наступного року охопила територію Східної Галичини. Завершилася у 1945 році, коли місцеве керівництво WiN ("Воля і незалежність") та УПА підписали порозуміння про співпрацю на території південно-східної Люблінщини та Підкарпаття.
6. Окремої уваги заслуговують дії, спрямовані проти українського населення після звільнення території сучасної Польщі від німецької окупації, зокрема примусове виселення до СРСР. Також варто згадати про репресії щодо поляків, які залишилися на території Української РСР у 1945-1946 роках, зокрема в Тернопільській області. Ці дії були частково пов'язані із участю поляків у "истребительных батальонах" НКВД.
Шановна пані Міністерко,
розмова, діалог і дискусія кращі, ніж їх не мати і триматися раз і назавжди зайнятих позицій із впертістю, вартою кращих справ. У цьому сенсі Ваш лист до міністра Лісового слід розглядати як позитивну подію. Однак він викликає певні сумніви - не лише через невдалі протягом останніх тридцяти років спроби узгодити зміст підручників, а передусім через те, що Польська держава прийняла історичну доктрину, втіленням якої стало ухвалення закону від 4 червня. З причин, які я виклав вище, не видно можливості зміни цього становища. Радше навпаки - неважко передбачити подальшу радикалізацію позиції Польщі та її вимог до українців у питаннях історичної пам'яті, як і поступове звуження прав громадян Польщі українського походження.
1. У своєму висловленні ви звернули увагу на роки 1943-1947 та події, що відбувалися на Волині, зокрема на "масові вбивства польського населення", відомі як "волинська різня". Це є ще однією інтерпретацією історичних подій, яку українцям пропонується прийняти. Вона суттєво відрізняється від трактування, викладеного в законі, прийнятому 4 червня. Однак, представники польських інституцій не мають права вільно інтерпретувати спільне польсько-українське минуле. Відповідно до закону, їм заборонено виходити за рамки його положень, що стосуються зазначених дат, назв українських формувань і кількості польських жертв. Закликаючи українську владу до "термінових заходів", ви фактично вимагаєте, щоб в українських підручниках відображалися тези, закладені у червневому законі.
2. Аналізуючи механізми, що визначають польську політику, стає очевидним, що ефективність перегляду українських історичних підручників, внесення до них змін, а також підготовка спільного видання будуть оцінюватися з точки зору відповідності згаданому законодавству. Будь-яке відхилення від цього принципу буде розглядатися як "зрада пам'яті загиблих поляків" і "уступка українським націоналістам".
3. Необхідно підкреслити, що визнання українською державою інтерпретації подій, закріпленої в законі від 4 червня та інших положеннях польського законодавства, призведе до спільної відповідальності за порушення прав української діаспори в Польщі, а також за їхню дискримінацію та стигматизацію.
4. Спільний аналіз підручників, розробка нових версій та створення спільної книги передбачає обмін думками та готовність до корекції власних оцінок. В сучасних юридичних умовах я не бачу можливості реалізації цих умов з боку Польщі, незважаючи на щирі наміри пані міністерки та її колег. Крім того, ситуацію ускладнює (фактично унеможливлює) позиція більшості польських істориків, які вважають, що вже знають "повну правду" про минулі події, тому їхнє нинішнє завдання полягає в захисті цієї "правди" від будь-яких сумнівів.
5. Найсвітліші уми польської й української еміграції, польська демократична опозиція, єрархи Римо-католицького костелу Польщі й Української греко-католицької церкви - за заохоченням Папи Івана Павла ІІ - провели колосальну роботу задля порозуміння між нашими народами.
6. Відповідні дії в тому ж дусі надихали президентів Польщі та України, таких як Лех Валенса, Леонід Кравчук, Олександр Квасневський, Леонід Кучма, Лех Качинський, Віктор Ющенко, Броніслав Коморовський та Петро Порошенко. Усі вони керувалися принципом: перш ніж критикувати інших за їхні недоліки, варто звернути увагу на власні. Вони дотримувалися девізу "Прощаємо та просимо прощення".
Протягом останніх років польська політика змінила свій курс, відмовившись від прагнення до діалогу та примирення між нашими народами. Натомість, вона намагається нав'язати власну інтерпретацію історичних подій. Більше того, прийняття цієї інтерпретації стало умовою для підтримки Польщею євроінтеграційних прагнень України. При цьому ігнорується війна Росії проти України, яка має вирішальне значення для безпеки та майбутнього Польщі.
8. Останнє спостереження. Росія, її агенти, московська пропаганда, а також архівні установи та організації, що займаються історіографією, утворюють потужний механізм, який вже багато років підігріває ворожнечу між поляками та українцями, перешкоджаючи порозумінню та примиренню. У цьому контексті слід зазначити, що зміна закону про ІНП у 2018 році була розроблена в інтересах Кремля та його спецслужб. А ініціатори законопроекту від 4 червня представили його з метою блокувати процес ексгумацій і захистити діяльність медіа, які поширюють російську пропаганду в Польщі.
представник Сейму II та III скликань
Для вашої інформації:
Вельмишановний пане Радославе Сікорський,
заступник прем'єр-міністра Польщі
міністр закордонних справ Республіки Польща
Вельмишановний пане Томаш Сімоняк,
міністр, відповідальний за координацію спецслужб у Республіці Польща
Шановний пан Марцін Босацький,
державний секретар МЗС,
голова Польсько-української парламентської групи
Вельмишановний пане Миколо Княжицький,
співкерівник парламентської фракції
із міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща
Шановний пане Артеме Ковальов,
співкерівник парламентської фракції
із міжпарламентських зв'язків з Республікою Польща
Вельмишановний пане Василю Боднарю,
посол України в Польській Республіці
Вельмишановний пане Адам Міхнік,
#Друга Польська Республіка #Парламент #Адольф Гітлер #Україна #Східна Православна Церква #Тоталітаризм #Сейм #Львів #НАТО #Міністерство закордонних справ (Україна) #Нацистська Німеччина #Російська імперія #Угорщина #Депортація #Карпатська Україна #Європейський Союз #Дискримінація #Варшава #Голодомор #Польща #Геноцид #Радослав Сікорський #Річ Посполита #Український католицький університет #Андрей Шептицький #Папа Іван Павло ІІ #Організація Українських Націоналістів #Петро Порошенко #Польський народ #Волинь #Волинське воєводство (1921-1939) #Леонід Кучма #Віктор Ющенко #Український національно-демократичний альянс #Малопольща #Чехословаччина #Східна Галичина #Степан Бандера #Українська повстанська армія #Українське громадянство #Рутенія #Конституція України #Генеральний персонал #Операція "Вісла #Люблін #Вторгнення до Польщі #Збройні сили Польщі #Леонід Кравчук #Хелмська земля #Люблінське воєводство #Лех Качинський #Маршал Радянського Союзу #Александр Кваснєвський #Хелм #Львівське воєводство #Джозеф Бек #Тарнопольське воєводство #Броніслав Коморовський
