Пішов з життя Отто Шімко — один із останніх очевидців Голокосту та підтримувач України.

Сьогодні, у віці 101 року, відійшов у вічність Отто Шімко — один із останніх очевидців Голокосту, учасник Словацького національного повстання та активний прихильник України.

"Словаччина втратила видатного діяча, Отто Шімко, який став совістю недемократичних режимів. Він залишив нас назавжди цієї ночі," – йдеться у заяві єврейської громади Словаччини.

Вони підкреслюють, що він став символом пам'яті не лише для тих, хто пережив Голокост, але й для майбутніх поколінь — як сигнал, щоб жахи минулого ніколи не відтворилися. Шімко ніколи не відступав ні перед ким і ні за яких обставин, і саме ця непохитність викликала повагу навіть у його противників, зауважують у організації.

Свій повстанський досвід Шімко не раз порівнював із тим, що сьогодні переживає Україна. Він наголошував, що у війні з агресором ідеться не лише про території, а про право на свободу й демократичне майбутнє.

"З агресором, чи його звати Гітлер або Путін, неможливо вести переговори і робити поступки в надії, що він заспокоїться. Цього не сталося ні з Гітлером, і не станеться з Путіним. Агресора можна лише перемогти", -- наголошував Шімко півтора роки тому.

Саме з цих міркувань у поважному віці 99 років він став головною постаттю словацької ініціативи зі збору коштів на підтримку України. Кампанія стартувала після того, як уряд Словаччини на чолі з прем'єром Робертом Фіцо відмовився приєднатися до чеської ініціативи із закупівлі боєприпасів.

У відповідь громадські активісти оголосили власну збірку під гаслом "Munícia pre Ukrajinu - Keď nie vláda, posielame my" ("Боєприпаси для України. Якщо не влада, то ми"). До ініціативи тоді долучилися відомі громадянські платформи та тисячі людей. Лише за перші дні вдалося зібрати понад мільйон євро.

У своєму відеозверненні Шімко зазначив, що його вибір підтримати цю кампанію є логічним продовженням його особистого досвіду війни та боротьби.

"Мені пощастило пережити Голокост, перебуваючи в партизанському русі. Ми протистояли агресії, що проявлялася через німецьку окупацію. Війна — це страшне випробування, і всі мають уявлення про її жахи. Переговори з агресором були неможливими; їх потрібно було перемогти. Цей досвід, набутий під час Другої світової війни, має відношення і до сучасної України. Єдиний шлях до миру — це вигнання агресора з українських земель та досягнення умов, що відповідають нашій незалежності", — підкреслив він.

Конфлікти, революції та період після війни.

Отто Шімко народився 1 червня 1924 року в Топольчанах, дитинство провів у Нітрі. Своє єврейське походження усвідомив не одразу -- доки політичні події не перевернули життя його родини, пише SME.

Після початку депортацій їх утримували в концентраційному центрі в Жиліні, згодом перевели до робочого табору у Вигнях. Лише завдяки винятку, який отримав його батько, родині вдалося уникнути подальшого виселення.

Наприкінці серпня 1944 року його застало повстання в Ліптовському Мікулаші. Він одразу приєднався до 9-го ліптовського партизанського загону.

Наприкінці 1944 року його арештували через його приналежність до партизанського руху та єврейське походження. Під час допитів він зазнав фізичного насильства та загроз на адресу своєї депортації. Врятуватися йому вдалося завдяки щасливому збігу обставин і підтримці інших людей — він дочекався визволення, ховаючись у Нітрі. Досвід, здобутий під час війни, привів його до комуністичних ідей, які він тоді сприймав як альтернативу фашизму та шлях до власного порятунку.

Після війни Шімко здобув юридичну освіту в Університеті Коменського і працював у сфері соціальної опіки. Однак у часи комуністичних репресій через своє походження та погляди опинився не за юридичним столом, а біля токарного верстата.

У 1950-х роках він розпочав свою кар'єру журналіста в газеті Smena, що виходила в Братиславі. Проте після окупації 1968 року йому довелося залишити редакцію. Пошук нової роботи виявився складним, а в часи нормалізації влада сприймала його як загрозу і тримала під контролем.