Звягель - місто з непростою історією, що пережило чимало змін і перипетій за сотні років. У минулому це був важливий торговий і ремісничий центр, а сьогодні - адміністративний осередок Житомирщини, що широковідомий не тільки завдяки культурній спадщині, а й недавньому поверненню свого історичного імені.
Повернення назви - це не гучна подія, а радше закономірний крок: міська громада вирішила повернути Звягелю його справжнє ім'я, зрівноваживши багатовікову традицію й сучасний напрямок розвитку.
Звягель - одне з найстаріших міст в Україні. Його перша згадка сягає 1256 року, коли літописці зафіксували назву Возвягель. На той час місто вже переживало свої випробування: його знищив король Данило Галицький, проте воно знову відновилося на новому березі річки Случ.
За князів Острозьких тут постав потужний ренесансний замок із бастіонами та круглими вежами - справжня фортеця, що контролювала стратегічні річкові шляхи Полісся. У XVII столітті поляки називали Звягель "найкраще укріпленим містом у краї". Місцеві козаки разом із жителями відбивали набіги, зміцнювали вали, захищали свою землю. Замок був настільки неприступним, що його оборонні споруди вражали навіть досвідчених військових інженерів того часу.
У 1795 році Звягель зник із карти. Катерина ІІ, як "подарунок" після розділу Польщі, наказала перейменувати місто на Новоград-Волинський. Це був типовий спосіб русифікації: стерти історичну пам'ять, замінити українські назви на російські, зробити так, ніби своєї історії тут не було.
Більше двох століть місто існувало під чужим ім'ям. Проте пам'ять про нього жила у спогадах, назвах давніх районів і легендах про "Кут" — живе перехрестя, де перепліталися події від революційних протестів до романтичних зустрічей. Звягель залишався в серцях мешканців, навіть коли офіційні документи записували його інакше.
Історія єврейського кварталу виявилася особливо драматичною — він зазнав шкоди від пожеж і військових катастроф. Поряд із блакитними водами Случі розташовувалася торгова площа, де собор, костел і синагога мирно співіснували, відображаючи мультикультурність міста. Тут функціонував відомий чавуноливарний завод, а двоповерхові будівлі XIX століття створювали чарівну атмосферу стародавнього міста.
Місто пережило революції, війни, радянську урбанізацію. Храми громили, квартали руйнували від обстрілів та окупацій, назви вулиць змінювали по три рази за століття. Але після Другої світової війни все народжувалося "з нуля": будувалися заводи, школи, нові ансамблі багатоповерхівок, сучасна інфраструктура. І навіть серед цієї радянської модернізації спогад про справжню назву не зник.
Ідея відновлення історичної назви формувалася протягом багатьох років, але її реалізація відбулася досить швидко, на фоні процесів декомунізації та зростання усвідомлення національної ідентичності після подій 2014 року. У 2022 році, після численних обговорень та історичних суперечок, місцева адміністрація спільно з громадою знайшли компроміс. 16 листопада Верховна Рада України офіційно затвердила нову назву. Новоград-Волинський отримав ім'я Звягель.
Це була не юридична формальність, а символічний акт. Повернення майже 800-річного топоніма означало визнання: історія сильніша за будь-яку ідеологію. Те, що забирала імперія, повертає незалежна Україна.
Тут, серед старовинних будинків із гранітних блоків, у 1871 році народилася Лариса Косач - та сама Леся Українка, поетеса, яка стала символом національного спротиву та незламності духу. Саме у Звягелі пройшли її перші роки життя, тут формувався той сильний характер, що пізніше дозволив їй творити навіть крізь біль важкої хвороби. Родина Косачів перетворила місто на справжній літературний осередок. Мати Лесі, Олена Пчілка, сама письменниця та громадська діячка, створила в домі атмосферу інтелектуального пошуку та національної свідомості.
Будівля, в якій з'явилася на світ Леся, збереглася до наших днів у вигляді музею — це один із ключових центрів літературної автентичності України. Кожен куточок цього дому пронизаний історією: старовинні меблі, сімейні світлини, перші рукописи. Тут можна поринути в атмосферу епохи, що подарувала Україні видатну поетесу.
Звягель подарував світові не лише Лесю Українку. Тут виросла її сестра Ольга Косач-Кривинюк, яка стала першою біографинею Лесі та зберегла спогади про видатну родину для майбутніх поколінь. Брат Михайло Косач здобув популярність як вчений і громадський діяч. Родина Косачів назавжди закріпила за Звягелем місце в золотому фонді української культури, перетворивши його на важливий центр для всіх, хто цінує українську літературу.
Сьогодні Звягель є сучасним містом у Житомирській області з населенням, що перевищує 54 тисячі мешканців. Воно гармонійно поєднує багатий історичний спадок із сучасними міськими тенденціями. Місто активно розвивається, виступаючи адміністративним, транспортним і культурним осередком регіону.
У цьому регіоні функціонують численні промислові підприємства, що охоплюють різні галузі - від харчової та будівельної до деревообробної та машинобудівної. Місто має ліцеї, коледжі та сучасні школи, а також активно розвиває культурне і наукове життя завдяки бібліотекам, музеям, музичним та художнім навчальним закладам. Звягельський краєзнавчий музей та музей родини Косачів часто слугують центрами для міських заходів і привабливими місцями для туристів.
Раніше "Телеграф" розповідав про місто, яке єдине в Україні мало ім'я живого генсека. Лише у 1969 році воно отримало сучасну назву.
#Євреї #Україна #Жовтнева революція #Історія #Собор #Полісся #Фортеця #Вежа #Музей #Мітинг #Річ Посполита #Данило Галицький #Активізм #Польський народ #Житомирська область #Катерина Велика #Леся Українка #Козаки #Летопис (жанр) #Костел #Ліцей #Король #Олена Пчілка #Русифікація #Родина Острозьких #Новоград-Волинський #Бастіон #Косачі #Случ (Україна) #Вал (укріплення)
