Чи може Трамп вистрілити в себе? Як атака на Іран здатна розділити підтримку президента США.

Своїм кроком Дональд Трамп фактично дистанціювався від деякої частини своїх найбільш відданих шанувальників.

21 червня президент США Дональд Трамп ухвалив остаточне рішення щодо ядерної програми Ірану. В той же день американські військові завдали ударів, скинувши бомби та випустивши ракети по трьом іранським ядерним об'єктам.

На даний момент справжні наслідки американської операції "Опівнічний молот" все ще аналізуються. Зокрема, висловлюються припущення, що ядерна програма Ірану була затримана не на 3-5 років, а всього на кілька місяців.

Однак навіть найбільші скептики визнають, що іранській ядерній програмі було завдано значного удару, а в адміністрації президента США не забарилися назвати це своєю перемогою. Саме в такому контексті Дональд Трамп вирушив до Гааги на саміт НАТО.

Однак існує одна ключова проблема: погоджуючись на атаки по Ірану,

Дональд Трамп насправді не виконав своє обіцяння, дане під час виборчої кампанії.

Він сам підкреслював, що американські збройні сили мають виконувати роль стримування супротивника та демонструвати силу на глобальному рівні, а не залучатися до "безкінечних конфліктів".

Навіть найбільш віддані прихильники діючого президента США визнають, що атаки на Іран можуть відштовхнути від нього частину виборців з табору MAGA, які дотримуються ізоляціоністських поглядів.

Для зниження цього ризику Дональд Трамп вже оголосив, що подальші атаки на Іран не заплановані. Він також підтвердив намір зупинити військові дії між Ізраїлем та Іраном.

Однак не можна стверджувати, що ці дії зможуть вплинути на настрій прихильників MAGA.

Коли наприкінці минулого тижня Трамп, через речницю Білого дому Керолайн Левітт, повідомив Ірану про двотижневий термін для відновлення переговорів по ядерній програмі, це виглядало як спроба адміністрації виграти час і уникнути ухвалення конкретних рішень щодо ескалації ситуації на Близькому Сході.

Сьогодні очевидно, що ця заява, як і дипломатичні ходи, що відбувалися перед початком військової операції Ізраїлю "Народ як лев", виявилися димовою завісою, спрямованою на те, щоб відволікти увагу Ірану.

Масштабна операція США за участю 125 американських літаків (шлях яким попередньо розчистили ізраїльські удари по ППО Ірану) була спрямована проти трьох ядерних обʼєктів Ірану: у Натанзі, Ісфагані та Фордо.

"Ці удари стали вражаючим досягненням у військовій сфері. Основні установки для збагачення урану в Ірані були повністю знищені. Тепер Іран, як основний агресор у регіоні, змушений шукати шляхи до миру. В іншому випадку, наступні атаки можуть бути ще більш масштабними і простими у виконанні," - заявив Дональд Трамп у своєму виступі з Білого дому в суботу ввечері.

Уже тут адміністрація президента США почала формувати наратив, який мав би переконати противників військових операцій за кордоном: мовляв, атака - одноразова акція з примусу Ірану і не перетвориться на "вічну війну" (тобто - на наземну операцію із залученням американських військових).

Підхопили цей наратив, зокрема, міністр оборони США Піт Гегсет, який підкреслив на пресконференції в неділю, що масштаб операції проти Ірану був "навмисне обмежений".

Схожі погляди висловив і віцепрезидент Джей Ді Венс, який проходив службу в Іраку та вже протягом тривалого часу виступає за зменшення військових дій США за межами країни. Це можна підтвердити його зауваженнями у чаті Signal щодо атак на хуситів у Ємені.

"Нам не потрібен тривалий конфлікт. Ми не плануємо направляти американських військових у цю зону. Я не переживаю щодо можливості затягування цього конфлікту, адже у нас є президент, який усвідомлює, що є важливим для Америки", - зазначив Венс наступного дня після американських авіаударів по Ірану.

Для підкреслення своєї точки зору, він охарактеризував попередників Трампа за останні 25 років як "недалекоглядних президентів", вказуючи на те, що теперішній лідер "має чітке уявлення про те, як забезпечити національну безпеку Сполучених Штатів".

Слід визнати, що більшість політичних соратників Трампа, навіть ті, хто висловлював сумніви щодо атак на Іран, підтримали позицію адміністрації. Вони стверджують, що удар по іранських ядерних об'єктах є складовою концепції "миру через силу".

"Країна опинилася під контролем релігійних нацистів, які мають намір знищити всіх євреїв. Тепер їхня увага спрямована на нас, і ми вже отримали удар від них," - сказав сенатор-республіканець Ліндсі Грем, відомий прихильник військових дій проти Ірану та один із найбільш відданих союзників нинішнього президента.

Або ось думка іншого впливового республіканця в Конгресі - голови комітету Сенату з питань розвідки Тома Коттона: "Іран 46 років веде терористичну війну проти США. Ми ніколи не можемо допустити, щоб Іран отримав ядерну зброю… Президент Трамп ухвалив правильне рішення".

Демократи в основному висловили свою критику щодо президента Сполучених Штатів.

Однак не стільки через саму атаку на ядерні установки Ірану, скільки через те, що військова операція була проведена без отримання схвалення від Конгресу.

Згідно з певними джерелами, представників відповідних комітетів від Демократичної партії не попередили про удари завчасно, що пізніше було спростовано в Білому домі у звичному для них грубуватому стилі.

Проте, серед конгресменів Республіканської партії також виявилися ті, хто відкрито висловив своє обурення щодо дій Трампа.

"Це не конституційно", - лаконічно прокоментував ситуацію член Палати представників Томас Массі. Минулого тижня він спільно з кількома демократами, включно з лівою Александрою Окасіо-Кортес, вніс проєкт резолюції з вимогою до президента США отримати схвалення Конгресу перед атакою на Іран.

Массі завжди перебував осторонь від руху MAGA, тому його явна опозиція до Трампа не є чимось несподіваним.

Проте в умовах, коли більшість Республіканської партії в Палаті представників є досить обмеженою, адміністрації буде вкрай складно реалізувати свої ініціативи через Конгрес. Серед них і "один великий чудовий законопроєкт" щодо бюджету на наступний рік, проти якого, до речі, висловлювався і Массі.

Проте ще більш відвертою стала позиція колишньої прихильниці Трампа, конгресвумен Марджорі Тейлор Грін, яка відзначилася поширенням теорій змов та антиукраїнськими висловлюваннями.

У своєму розгорнутому дописі на платформі Х вона висловила подив з приводу того, що Сполучені Штати, ведучи бойові дії на Близькому Сході, не вступили в конфлікт з "міжнародними терористичними мережами картелю".

"Американські військові втрачали життя і залишалися з фізичними та моральними травмами, борючись за зміну режимів, участь у закордонних конфліктах і задля прибутків військово-промислового сектору. Це мені набридло… Я втомилася від фінансування іноземної допомоги, інших країн і всього, що пов'язано з іноземцями. Я прагну вкладати кошти в американські інтереси та проблеми," - зауважила Грін.

Хоча конгресвумен пізніше чітко зазначила, що її пост не є відмовою від підтримки Трампа, він все ж таки досить точно відображає нерозуміння іранської операції з боку того ж самого крила MAGA.

Також варто зазначити нещодавнє інтерв'ю Такера Карлсона з сенатором Тедом Крузом, в якому колишній ведучий Fox News висловив своє невдоволення щодо можливого втручання США в Іран. Після фактичного старту операції Карлсон залишався в тиші, але порушив її лише після оголошення перемир'я у вівторок. "Дяка Богові", - прокоментував він.

Або ж варто звернути увагу на попередження Чарлі Кірка, відомого активіста та медійної особи, який має вплив в ізоляціоністських колах і підтримує Трампа. Він застеріг всього кілька днів перед ударами США по Ірану, що такі дії можуть викликати "серйозний розкол серед прихильників MAGA".

Коли ж удари все ж відбулися, Кірк, як і чимало прихильників Трампа, які раніше критикували президента США, стверджував, що Іран змусив його до цього рішення, і закликав "довіряти нашому верховному головнокомандувачу".

Ситуацію не полегшило й те, що президент США, який завжди виступав проти тривалих військових конфліктів за межами країни, настільки захопився успіхами атак на іранські об'єкти, що вже на наступний день висловив імовірність "зміни влади" в Ірані.

"Якщо теперішній іранський уряд не здатен відновити ВЕЛИЧ ІРАНУ, чому б не спробувати змінити режим? MIGA!!! [Повернімо Ірану велич]", - зазначив він у неділю, наступного дня після проведення операції "Опівнічний молот".

Білий дім врешті-решт опинився в ситуації, коли йому довелося пояснювати свою позицію: стверджували, що справа стосується повалення режиму іранцями, без жодного втручання з боку США.

Події останньої доби, однак, показали: адміністрація Трампа справді розглядає операцію проти Ірану як одноразову акцію та принаймні віддає перевагу подальшим переговорам щодо іранської ядерної програми.

Розрахунок, безсумнівно, ґрунтується на припущенні, що

Удари, завдані США та Ізраїлем, повинні спонукати Тегеран до більш значних компромісів, ніж ті, які були запропоновані раніше.

Це допомагає зрозуміти і швидко оголошене Трампом у вівторок "перемир'я" між Ізраїлем та Іраном, а також його надзвичайно стривожену реакцію на порушення, які, за його словами, здійснили "обидві сторони".

В результаті цього Ізраїль отримав більше підтримки від Трампа, оскільки з початку кампанії щодо ураження іранських військових та ядерних установок країна активно намагалася заручитися допомогою Сполучених Штатів.

"Мені потрібно, щоб Ізраїль трохи вгамувався. Тільки-но ми уклали угоду, як вони вилетіли й скинули цілу гору бомб - таких, яких я в житті не бачив, найбільший удар з усіх. Іран та Ізраїль воюють так довго й так запекло, що вже самі, б***ь, не розуміють, чим займаються".

На сьогоднішній день цей тиск дав свої результати: після бесіди Трампа з прем'єр-міністром Ізраїлю Біньяміном Нетаньягу той вирішив відмовитися від проведення окремих ударів по Ірану.

Проте, це зовсім не свідчить про те, що питання участі Сполучених Штатів у військових діях проти Тегерана остаточно виключене з обговорення.

Якщо до ударів з боку Ізраїлю Іран зміг ефективно затягувати переговори з американською адміністрацією стосовно своєї ядерної програми, то які можуть бути запевнення, що навіть після ударів по його військових та ядерних об'єктах він не застосує ту ж саму стратегію?

Також залишається невизначеним, якою має бути реакція у разі, якщо підтвердиться, що атака на ядерну програму Ірану виявилася значно менш ефективною, ніж сподівалися. У такому випадку Тегеран може легко відновити свою програму без значних труднощів.

Важливу роль у відповіді на ці запитання відіграватимуть результати соціологічних досліджень.

А точніше - від того, чи не вдарить навіть така короткострокова акція США по рейтингах Трампа.

На даний момент єдиним показником стало опитування Reuters/Ipsos, опубліковане в понеділок. Згідно з його даними, рівень підтримки американського президента з початку червня знизився на один відсоток — з 42% до 41%. Окрім того, схвалення його зовнішньої політики впало з 39% до 35%.

У тому ж опитуванні понад 80% американців висловили побоювання щодо потенційної ескалації конфлікту між Ізраїлем та Іраном і не набагато менше (79%) - можливою реакцією Ірану на американські удари.

У цих непростих водах громадських настроїв та прихильників різних підходів до вирішення іранської проблеми і змушений нині Дональд Трамп шукати хоча б якийсь компроміс, аби, як не втомлюється він нагадувати, "повернути Америці велич".

Проте, водночас - оминаючи залучення до збройних протистоянь.