Сергей Грабовский: "Коллективный Трамп" уже сражается на стороне "коллективного Путина" — Блоги | OBOZ.UA

Специальный представитель США по Украине Кит Келлог выразил поддержку решению президента Дональда Трампа о временной приостановке военной помощи для украинских вооруженных сил. Об этом сообщает Associated Press. Келлог отметил, что данная пауза в поставках уже приносит положительные результаты для Киева. "Это можно сравнить с тем, как ударить мула доской поперек носа — вы привлекаете их внимание", — прокомментировал он. Он также добавил, что перед недавней встречей в Овальном кабинете украинская сторона была проинформирована о том, что обсуждения будут сосредоточены на заключении важного соглашения в области полезных ископаемых. Однако во время встречи Зеленский начал настаивать на увеличении мер безопасности, что, по сути, и стало "ударом" в переговорах.

Следующий текст представлен на языке оригинала.

Дехто відчуває обурення, хтось вражений, а інші ж бояться...

А чого лякатися? Лякатися треба іншого. Того, як був скомпонований виступ Трампа в Конгресі США і в якій атмосфері він відбувався. Точніше, причин і підґрунтя того, що це стало можливим у "флагмані вільного світу".

Раніше вже зазначалося, що виступ Трампа в Конгресі та реакція республіканських конгресменів нагадували з'їзди Комуністичної партії. Проте, це не зовсім коректно. На з'їздах КПСС, яка отримала свою назву з 1952 року, доповідачі не дозволяли собі такий хаотичний виклад думок, змішаний із грубістю та абсурдними ідеями. А також не спостерігалося такого щирого захоплення в залі — хіба що на XIX з'їзді, коли з заключною промовою виступав Сталін, і на XXII з'їзді, на якому ентузіазм викликали не лише нові програми КПСС і Хрущова, а й присутність Гагаріна та Титова, а також новини про успішне випробування найпотужнішої водневої бомби на Новій Землі.

Зараз перед нами не просто з'їзд КПСС, а справжній партійний з'їзд НСДАП. В залі панує масова істерія, аплодисменти перетворюються на овації після кожного з кількох висловлювань вождя, незалежно від їхнього змісту. Постійні обіцянки Трампа про відданість миру та залякування новою світовою війною, якщо його пропозиції не будуть прийняті, належать до тієї ж категорії. Це вже відбувалося раніше.

Отже, з Келлога міг би вийти відомий оберфюрер СС, який відповідав за контроль над сателітами-"унтерменшами" та їхнє спрямування на шлях, визначений великим вождем. До речі, стилістично Келлог мало чим відрізняється від сумнозвісного рашиста Медвєдєва...

Ось що, як на мене, справді лякає. Так само, як готовність багатьох західних лідерів покірно схилитися перед вождем Нової Великої Америка.

От, наприклад, Трамп постійно говорить про можливість інтеграції Канади, навіть називаючи прем'єра Трюдо "губернатором", стверджуючи, що ця країна вже стала 51-м штатом США. А британський король, який, нагадаю, формально є главою Канадської держави, запрошує Трампа на офіційний візит. Можливо, він намагається вирішити "канадську кризу", або ж просто бажає зробити кілька знімків разом з "королем" Америки. Тим часом прем'єр Трюдо, хоч і з певними труднощами, успішно протистоїть агресивній митній політиці, розпочатій Вашингтоном, змушуючи Трампа в деяких питаннях відступати. Проте у Трампа є в запасі потужний козир: він пропонує змістити кордон між США і Канадою, стверджуючи, що угода про нього "втратила актуальність".

І багато іншого продовжує з'являтися в інформаційних потоках. Так, демократи в Конгресі намагаються кинути виклик політиці Трампа, але лише деякі з них можуть зробити більше, ніж просто робити гучні заяви. Відзначаються рішучими висловлюваннями відомі автори, такі як Стівен Кінг, але їхня аудиторія, здається, не така велика, адже в епоху соціальних мереж читання книг стає все менш популярним.

Тим часом, незважаючи на грізні заяви щодо Москви, "колективний Трамп" вже активно протистоїть українцям на стороні "колективного Путіна". І ця активність стає дедалі більш результативною. Західні ЗМІ вже підрахували, як зросла частота російських атак після інавгурації Трампа, скільки українських військових загинуло внаслідок дій цієї адміністрації, а також як у найближчому майбутньому можуть ослабнути українські оборонні можливості, зокрема в сфері протиповітряної оборони. Це виглядає цілком логічно — адже слід підтримувати Путіна, який "старається встановити мир", і знищувати Україну, котра "не бажає миру". Орвелл, справжній Орвелл: "Війна — це мир, свобода — це рабство, незнання — сила".

Яскравим акцентом у всій цій ситуації є постать Кан'є Веста — чорношкірого репера, менеджера та засновника власного бренду одягу. Нещодавно він зробив скандальну заяву: "Я нацист. Обама не був першим чорношкірим президентом США, він всього лише один із єврейських президентів. Я підтримую Путіна і Росію". Хоча на його адресу лунали критичні висловлювання та його позбавили певних привілеїв, цей мільярдер почувається впевнено в США, продовжуючи робити провокаційні коментарі: "Мені не до вподоби, коли слово 'зло' вживається разом з нацистами... Я поважаю євреїв, але водночас і нацистів". І ось, 10 лютого цього року, Кан'є Вест випустив білу футболку з чорною свастикою під брендом Yeezy. Він не лише випустив її в продаж, а й сам активно носить цю футболку у громадських місцях, при цьому у соцмережах заявляючи про свою любов до Гітлера, а також відкрито називаючи себе расистом і нацистом.

Суть справи не в тому, наскільки близький Каньє Вест до Ілона Маска чи навпаки, і навіть не в його політичних переконаннях. Важливо те, що "один із найзначніших музикантів XXI століття", як його іноді називають (хоча питання, чи справді його творчість належить до репу, залишається відкритим), мільярдер та популярний блогер з величезною аудиторією (десятки мільйонів підписників) чудово (або навіть дуже успішно) почувається в сьогоднішній атмосфері Сполучених Штатів.

Я не можу стверджувати, що вся проблема полягає лише в злому намірі Трампа, Маска та їх команди. Це не так. Як і в 1933 році, коли радикальні зміни в Німеччині були викликані зовсім не особистими рисами Гітлера, Геринга та Геббельса. У наш час, як і тоді, мова йде про комплекс реальних проблем, які накопичилися в країнах, де більшість людей, цілком демократично, прагнула мати "великого вождя" зі всіма його політичними витівками. Це теж викликає тривогу, адже перехід від демократії до тоталітаризму може затягнутися на багато років і призвести до глобальних катастроф. Проте слово "можуть" зовсім не означає, що це неминуче. Найголовніше питання для України сьогодні - як вижити "між молотом і ковадлом" тоталітарної Росії та поки що лише авторитарної Америки, зберігаючи свою ідентичність.