Сергій Грабовський: "Груповий Трамп" вже на полі бою разом із "груповим Путіним" — Блоги | OBOZ.UA

Спеціальний представник США з питань України, Кіт Келлог, висловив підтримку рішення президента Дональда Трампа про тимчасове припинення американської військової допомоги для Збройних сил України. Як повідомляє Associated Press, Келлог зазначив, що пауза у постачанні військової допомоги вже має позитивний вплив на Київ. "Найкраще це можна охарактеризувати як удар мула по носу. Це привертає їхню увагу", - підкреслив він. Келлог також повідомив, що перед зустріччю в Овальному кабінеті на минулому тижні українській стороні було ясно, що обговорення зосередиться на укладенні важливої угоди щодо корисних копалин. Однак під час зустрічі Зеленський почав "тискати" на Трампа з вимогами про збільшення безпекової допомоги, що й призвело до необхідності "вдарити мула".

Хтось із того обурюється, хтось дивується, хтось лякається...

Чому боятися? Набагато більше варто остерігатися іншого. А саме — як був організований виступ Трампа в Конгресі США та в якій атмосфері це відбувалося. Варто звернути увагу на причини і підстави, які дозволили таке виникнення в "лідері вільного світу".

Раніше вже згадувалося, що виступ Дональда Трампа в Конгресі та реакція республіканських конгресменів на нього нагадували з'їзди Комуністичної партії. Але це не зовсім так! На з'їздах КПСС (яка отримала цю назву з 1952 року) доповідачі не дозволяли собі настільки неструктурованого висловлювання, сповненого грубощів і абсурдних ідей. Також не спостерігалося такого щирого захоплення в залі — хіба що під час ХІХ з'їзду, коли заключну промову виголошував Сталін, або на ХХІІ з'їзді, де ентузіазм викликали не лише нова програма КПСС та Хрущов, а й присутність Гагаріна та Титова, а також повідомлення про успішне випробування найпотужнішої водневої бомби на Новій Землі.

На даний момент перед нами не з'їзд КПСС, а партійний з'їзд НСДАП. У залі панує масова істерія, а аплодисменти перетворюються на овації після кожного другого речення лідера, незалежно від теми. Постійні обіцянки Трампа про відданість справі миру, разом із залякуваннями новою світовою війною в разі відмови від його пропозицій, є частиною того ж сценарію. Це вже відбувалося раніше.

Отже, з Келлога міг би вийти відомий оберфюрер СС, відповідальний за контроль над "унтерменшами" та їхнє ведення на правильний шлях, визначений великим вождем. І, до речі, стилістично Келлог майже не відрізняється від сумно відомого рашиста Медвєдєва...

Ось що, на мій погляд, дійсно викликає страх. Подібно до того, як чимало західних керівників готові беззаперечно підкоритися лідерові Нової Великої Америки.

Наприклад, Трамп неодноразово висловлює ідею про інтеграцію Канади, навіть звертаючись до прем'єра Трюдо як до "губернатора", натякаючи, що ця країна вже фактично є 51-м штатом США. У свою чергу, британський монарх, юридично керівник Канадської держави, запрошує Трампа на офіційний візит, можливо, намагаючись вирішити існуючу "канадську кризу". Або ж просто бажаючи познайомитися та зробити спільні фотографії з "королем" американців. Тим часом прем'єр Трюдо, зусиллями якихось мір, намагається протистояти агресивній митній політиці, розв'язаній Вашингтоном, змушуючи Трампа відступити в деяких питаннях. Проте Трамп має у запасі потужний крок: він пропонує переглянути розміщення американсько-канадського кордону, стверджуючи, що існуюча угода про нього "втратила актуальність".

Є ще багато інших тем, які невпинно виникають у новинах. Конгресмени-демократи намагаються заперечити політику адміністрації Трампа, але лише деякі з них можуть висловлюватися на цю тему. Натомість відомі автори, такі як Стівен Кінг, проявляють значно більшу рішучість, але, схоже, їхня аудиторія є досить вузькою, адже в епоху соціальних мереж книги читає все менше людей.

У той час, як Москва отримує погрози з усіх боків, "колективний Трамп" вже активно співпрацює з українцями на стороні "колективного Путіна". Ця співпраця виявилася досить результативною. Західні медіа вже провели аналіз, як зросла інтенсивність російських атак після інавгурації Трампа, скільки українських військових загинуло внаслідок дій його адміністрації, і як у найближчі місяці послабне обороноздатність України, зокрема її протиповітряна система. Це, певно, логічно - адже слід підтримувати Путіна, який "хоче миру", і знищувати Україну, що "відмовляється від миру". Орвелл, справжній Орвелл: "Війна – це мир, свобода – це рабство, незнання – сила".

Прикрасою всього цього є фігура Канье Веста — чорношкірого репера, менеджера та власника бренду одягу. Нещодавно він шокував багатьох своїми заявами: "Я нацист. Обама не був першим чорношкірим президентом США, він лише один з єврейських президентів. Я дуже підтримую Путіна і Росію". Хоча деякі висловлювалися про нього не дуже ввічливо і навіть позбавили певних привілеїв, цей мільярдер все ще комфортно почуває себе в Америці, продовжуючи робити провокаційні коментарі: "Мені не до вподоби, коли слово 'зло' вживається поруч із нацистами... Я люблю євреїв, але також маю симпатії до нацистів". А 10 лютого цього року він випустив білу футболку з чорною свастикою під своїм брендом Yeezy. І не лише випустив, але й сам із задоволенням з'являється в ній на публіці, стверджуючи в соцмережах, що "любить Гітлера" і відкрито називає себе расистом і нацистом.

Суть справи полягає не стільки в тому, наскільки близьким чи далеким є Каньє Вест до Ілона Маска, або в його політичних поглядах, а в тому, що "один із найзначніших музичних діячів XXI століття", як його охарактеризовують деякі (хоча залишається відкритим питання, чи можна вважати його музику репом), мільярдер і популярний блогер з величезною аудиторією (десятки мільйонів підписників) відчуває себе цілком комфортно у сучасному американському контексті.

Я не можу стверджувати, що вся суть проблеми полягає лише в злому намірі Трампа, Маска та їхнього оточення. Це далеко не так. Як і в 1933 році, коли радикальні зміни в Німеччині не були зумовлені лише особистими рисами Гітлера, Геринга чи Геббельса, сьогодні ми стикаємося з низкою реальних викликів. Ці виклики накопичилися у суспільствах, де значна частина населення, цілком демократично, прагне мати на чолі "сильного лідера" з його специфічною політичною поведінкою. Це також викликає тривогу, адже перехід від демократії до тоталітаризму може займати десятиліття і призвести до глобальних катастроф. Проте "можливо" не обов'язково означає "завжди трапиться". Для України наразі найважливішим питанням є, як вижити "в щілині" між тоталітарною Росією та поки що просто авторитарною Америкою, зберігши при цьому свою ідентичність.