Сергій Грабовський: Вплив політики "умиротворення" агресорів – чи справді Мюнхен-1938 врятував Гітлера від неминучої катастрофи? -- Блоги | OBOZ.UA

Бліцкриги 1939-1941 років стали безпосереднім наслідком політики "умиротворення" агресора.

Про подібність політики нової адміністрації США щодо умиротворення російських агресорів (яких вона, втім, воліє не звати агресорами) до політики британських і французьких учасників Мюнхенської угоди-1938 написано та сказано чимало - як в Україні, так і на Заході. Але не сказане (чи недостатньо чітко сказане), як на мене, головне: по-перше, та угода врятувала Гітлера від катастрофи; по-друге, її реалізація відкрила шлях бліцкригу на Заході у 1940-му та на Сході у 1941-му; по-третє, вона на довгі десятиліття віднадила чехів від демократії, з усіма відповідними наслідками.

Про те, що передувало Мюнхенській угоді, детально не розповідатиму. Адже з цього приводу існує достатньо літератури. Є і моя брошура "Пакт, який розпочав війну. Епізоди Великої Історії ХХ століття" (два видання - 2016, 2018). Зазначу лише те, про що зазвичай мовчить більшість авторів.

Найперше, до початку 1930-х "судейських німців" у Чехословаччині не було; натомість у ній майже чверть населення становили німецькомовні судетці, Sudeťáci, як їх звали чехи. Німецькою у них була тільки літературна мова, а між собою вони розмовляли на діалекті, що відрізнявся від цієї мови майже так, як голландська від німецької. На виборах Sudeťáci голосували за регіональні організації соціал-демократів, християнських консерваторів, комуністів, аграріїв. Але після приходу до влади Гітлера у Чехословаччині був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, який офіційно вимагав автономії Судет у складі федеративної Чехословаччини, а реально прагнув приєднання Судетської області до Третього Райху. З Генлейна почалося визнання судетців "співвітчизниками" жителів Німецької держави, хоча територія області до складу Німеччини ніколи не входила, якщо не вважати такою державою аморфну середньовічну "Священну Римську імперії німецької нації".

Берлін активно підтримував організацію Генлейна, надаючи їй фінансові ресурси та пропагандистські матеріали, а також залучаючи досвідчених агітаторів, які згодом перетворилися на організаторів масових протестів і терористичних актів проти своїх політичних супротивників. Як наслідок, багато людей швидко почали вважати себе "справжніми арійцями" і масово підтримували генлейнівців. Вивіски чеською мовою почали зникати з магазинів і готелів, а найактивніші з них приєднувалися до воєнізованих формувань, пройшовши попередньо навчання в "літніх таборах для німецьких патріотів".

Існує стереотип, що чехи без опору здалися нацистам, але це не відповідає дійсності. У травні 1938 року Берлін задумав військовий переворот у Судетах і направив дивізії Вермахту до кордону. У відповідь чехословацький уряд організував часткову мобілізацію, ввів армію в регіон Судетів і придушив виступи прихильників Генлейна. Після цього, на вимогу західних демократій, розпочалися переговори з нацистами Судетів за посередництва відомих політиків, очолюваних лордом Ренсименом. Прага погодилася на створення автономних німецьких районів, але 12 вересня 1938 року з'їзд НСДАП ухвалив резолюцію, що вимагала від Чехословаччини визнання "державного самовизначення" для судетських "співвітчизників". У своїй промові на з'їзді Гітлер стверджував, що прагне миру, але не може допустити, щоб "сім мільйонам чехів" було дозволено гнобити "три з половиною мільйони судетських німців", підкреслюючи, що за спинами "стиснутих" судетських німців стоїть "озброєна німецька нація". На наступний день, 13 вересня, у Судетах розпочалося збройне повстання; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у районах, населених судетцями, та знову направив туди регулярні війська. У боях загинуло понад 300 повстанців, а Генлейн втік до Німеччини.

Але фото "звірств чеської вояччини" з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Гітлер з усіх трибун погрожував - він, мовляв, дуже прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався. Бо ж ішлося про забезпечення загального миру у Європі, про умиротворення з якогось дива розлюченої висококультурної німецької нації, яка дала світу Баха і Ґете. Тим більше, що нацистський державний антисемітизм у 1935-38 роках був істотно притлумленим, отож той, кому цього хотілося, міг повірити у "позитивні трансформації Гітлера". Тож 30 вересня 1938 року у Мюнхені дві тоталітарні держави - Німеччина та Італія - і дві демократичні - Британія та Франція - без участі Праги підписали угоду про "врегулювання кризи".

А через п'ять із половиною місяців після цієї угоди, згідно з якою французи та британці "в ім'я миру та стабільності", а також "заради забезпечення прав німецькомовної меншини чеських судетців", вирішили долю своєї союзниці - демократичної Чехословаччини, - віддавши її значні території Третьому Райху, Угорщині та другій Речі Посполитій, відбувся наступний акт центральноєвропейської трагедії. Позбавлена своєї столиці Братислави та низки ключових земель Словаччина 14 березня 1939 року, щоб не втратити взагалі все, проголосила позірну незалежність, де-факто - під опікою гітлерівської Німеччини. Карпатська Україна теж проголосила незалежність, але була окупована авторитарною Угорщиною. А до Праги "на прохання уряду Чехії" 15 березня ввійшли німецькі війська. Країна була перетворена на "Протекторат Богемія унд Моравія" (des Protektorats Böhmen und Mähren); при цьому Берлін не позбавив чехів усіх ознак державності - протекторат мав президента, Еміля Гаху, уряд, армію та поліцію, органи місцевої влади, фінанси. Проте все "своє" підпорядковувалося імперському протектору - спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Райнгарду Гайдріху. З відповідними наслідками у вигляді заборони свободи мас-медіа та політичних партій, побудови концтаборів, знищенні політичної опозиції, закриття чеських вишів, геноциду євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської економіки для військових потреб Райху.

До речі, Чехословаччина також отримала від Совєтського Союзу жорстокий удар: після обіцянок про підтримку та значного розгортання військ на західному кордоні, зв'язок із Москвою раптово обірвався на три дні. Спілкування відновилося лише після того, як Прага капітулювала, і Москву знову закликала: не варто було здаватися, тепер ви самі повинні вирішувати свої проблеми. Декілька тисяч чеських військових і політиків вирушили на Захід, а кілька сотень - до СРСР. Всі інші залишилися в країні і, з різним ступенем успішності, пристосувалися до нових умов життя.

Промисловість тієї частини Чехословаччини, що потрапила під протекторат, була однією з найпрогресивніших у Європі перед Другою світовою війною, зокрема в галузі військового виробництва. Армія Чехословаччини, яка мала високий рівень підготовки, була озброєна сучасною технікою і, як було зазначено раніше, успішно подолала спробу повстання місцевих нацистів, розгромивши 20-тисячний "добровольчий" корпус, що вторгся з Райху. Однак Мюнхенська угода суттєво підірвала бойовий дух чеських військових. Ще до цього, "доброчинні рекомендації" британських і французьких "миротворців" призвели до зупинки виробництва новітніх танків LT-38, які перевершували легкі німецькі танки, що на той момент становили основну силу Панцерваффе – адже не варто було дратувати Гітлера! Тому в березні 1939 року останній отримав у вигляді трофеїв 244 легких танки LT-35 і 3 нових LT-38, які були швидко введені в експлуатацію під назвою Pz.Kpfw 38 (t), а LT-35, переіменовані на Pz.Kpfw 35 (t), стали основою 6-ї танкової дивізії Вермахту. Додатково до цього, нацисти отримали 254 гірські 75-мм гармати, 241 80-мм польову артилерію, 261 150-мм гаубицю, 23 305-мм мортири та понад дві тисячі 37-мм протитанкових гармат, які могли пробивати броню всіх тодішніх радянських танків, за винятком Т-28 і Т-35. І це ще не рахуючи десятків тисяч ручних і станкових кулеметів та сотень тисяч гвинтівок.

Але окупанти не збиралися задовольнятися трофеями. Їм потрібна була вся потужність чеської промисловості. Найперше вони продовжили на якийсь час випуск танків Pz.Kpfw 35 (t) і розгорнули випуск Pz.Kpfw 38 (t) - загалом останніх різних модифікацій до 1942 року побудовано близько 1400. Чеські танки зіграли неабияку роль у польській кампанії та у бойових діях на Західному фронті (1939-40). У червні 1941 року майже чверть танкового парку Німеччини становили Pz.Kpfw 35 (t) і Pz.Kpfw 38 (t). У Вермахті було п'ять танкових дивізій, повністю озброєних чеськими танками. А ще ці танки перебували на озброєнні Угорщини, Словаччини і Румунії, які теж воювали проти СССР, та союзниці Німеччини Болгарії. Чи був би можливим бліцкриг без цих танків? А ще на шасі Pz.Kpfw 38 (t) були розроблені та серійно випускалися самохідні гармати Marder III та Grille, а з літа 1944 року - винищувач танків Hetzer (побудовано близько 3000). При цьому нові модифікації танків й інших броньованих машин розробляли чеські інженери, а на конвеєрах працювали чеські робітники.

У цілому Вермахт отримав від військово-промислового комплексу протекторату понад 20 тисяч вантажівок Škoda, більше 1100 автомобілів Tatra, а також понад 1,4 мільйона гвинтівок і пістолетів, 62 тисячі кулеметів, приблизно 4000 артилерійських систем і мінометів. Для потреб Вермахту також випускали гусеничні тягачі RSO, важкі тягачі SWS, командирські позашляховики Škoda-900, Kfz-1 і Kfz-4. Це були важливі елементи бліцкригу, чи не так? У конструкторських бюро чеських підприємств створювалися складні військово-морські, танкові, ракетні та авіаційні системи. Серед них — багато компонентів для підводних човнів, важких танків Tiger і Panther, балістичних ракет V-2, а також реактивних винищувачів He-162 і Me-262. Також вироблялися корабельні гармати та штурмові гвинтівки StG-44, на основі яких після війни в СРСР був розроблений автомат Калашникова.

Число чеських робітників, зайнятих у промисловості (насамперед військовій), зросло з 1332000 осіб у 1939 році до 1701000 осіб у 1944 році. А понад 450000 чехів добровільно-примусово виїхали на роботу до Райху. Такі значні резерви робочої сили з'явилися, по-перше, внаслідок закриття всіх чеських вишів, по-друге, демобілізації більшої частини армії (у ній залишили тільки сім тисяч вояків). Що цікаво: аж до травня 1945 року ця промисловість достатньо ритмічно працювала, хоча і не так, як раніше, через нальоти авіації союзників. Актів серйозного саботажу майже не було - негативне ставлення до нацистів виливалося в анекдоти, бойкот німецької кінохроніки, слухання британського радіо, сповільнення робити (je pomalé - "працюй повільно", таким було гасло). На Третій Райх і його військо працювало і контрольоване владою сільське господарство.

Після початку Другої світової війни в протектораті були введені продовольчі картки. Звичайна сім'я отримувала на тиждень: 2900 грамів хліба, 900 грамів борошна, 500 грамів м'яса, 210 грамів їстівних жирів і два літри молока. Крім того, за картками розподілялися одяг, взуття, тютюн, бензин, ліки та інші товари. Природно, особи вищих соціальних категорій отримували більше. Оскільки місцеве виробництво відігравало важливу роль, окупаційні сили намагалися підтримувати рівень життя чехів на рівні, наближеному до стандартів Третього Рейху.

Лише з середини 1944 року у чеському суспільстві почали набирати сили антинімецькі настрої. Більш того, у гірських та лісистих регіонах виникли перші партизанські формування; до березня 1945 року кількість партизанів вже досягла кількох тисяч. На початку травня, з 1 по 9 число, в протектораті спалахнуло антинацистське повстання, яке на початку підтримала 1-а дивізія Російської визвольної армії (РОА), тобто війська власовців, а згодом до них приєдналися сили 1-го Українського фронту.

Виникає закономірне питання: чому чеський Рух Опору не може зрівнятися з подібними рухами в сусідніх країнах, як-от Польща чи Словаччина? У Польщі існувала потужна підпільна Армія Крайова, до якої згодом приєдналася Армія Людова, тоді як у Словаччині в 1944 році відбулося значне національне повстання, яке об’єднало військових, цивільних осіб та партизан. Чи можна звинувачувати в цьому репресії? Без сумніву, вони мали місце і були значними. У 1939 році нацисти арештували приблизно дві тисячі учасників протестів — робітників та студентів, дев’ять з них було страчено. До жовтня 1941 року в протектораті окупаційні сили затримали більше 10 тисяч осіб за звинуваченнями у підривній діяльності, серед яких і прем’єр Алоїс Еліаш, страчений у травні наступного року. Лише з 28 вересня 1941 року по 20 січня 1942 року празький військово-польовий суд виніс 486 смертних вироків, тоді як 2242 особи були відправлені до концтаборів. Після замаху на імперського протектора Райнгарда Гайдріха, який призвів до його смерті через зараження крові, відбулася жорстока акція покарання: 10 червня 1942 року 172 чоловіків із села Лідеце, звинувачених у співпраці з диверсантами, розстріляли, а жінок (також 172 особи) відправили до концтабору Равенсбрюк. Що стосується дітей (105 осіб), частина з них потрапила до концтабору Хелмно (82 дитини), де загинула, решта (23 дитини) залишилася для "онімечування". Усі будівлі села були знищені. Так, це був жахливий випадок. Але скільки сіл було знищено окупантами в Польщі, скільки цивільних поляків загинуло від рук нацистів і в концтаборах? Існує й інше пояснення: матеріальні блага. Справді, німецька адміністрація робила все можливе, щоб забезпечити чеських робітників продовольством, одягом і взуттям на рівні, близькому до стандартів Райху. Більше того, була налагоджена ефективна система соціального забезпечення. Але чи дійсно все для чехів вимірювалося тільки матеріальними благами?

Схоже, що ключовими обставинами стали зовсім інші фактори. Абсолютна більшість чехів, які втратили свою інтелектуальну еліту (через еміграцію або потрапляння в табори), опинилася в стані дезорієнтації. Загалом, чехи відчували глибоке обурення щодо Британії та Франції; їхня зрада сильно деморалізувала суспільство. Погляд на СРСР також був недовірливим: обіцяв підтримку, закликав до боротьби, а потім раптово зник з поля зору... Варто зазначити, що в 1930-х роках більше 13% виборців Чехословаччини підтримували комуністів; вони не зникли безслідно, більшість із них пішла працювати на Гітлера, а деякі – з фольксдойчів та словаків – навіть стали його союзниками в війні.

Я не без причини навів так багато цифр і фактів — це зроблено для того, щоб читачі змогли самостійно оцінити, якою могла б бути Друга світова війна, якби не "умиротворення" Райху та анексія Чехії. Чи відбулася б вона взагалі? Адже значна частина німецького генералітету та адміністрації була готова усунути Гітлера, якщо б війна почалася з Чехословаччиною та її союзниками. Проте Мюнхен-1938 став рятівним колом для фюрера, підтвердивши перевагу агресивного тоталітаризму над миролюбною демократією.

Найважливіше, що національна травма, спричинена чеським "умиротворенням" агресора, справила значний вплив на подальший розвиток подій. Червона арія покинула Чехословаччину в листопаді 1945 року, а комуністам вдалося без участі радянських військ встановити свою владу та отримати підтримку більшості виборців. Це сталося через десятиліття після підписання Мюнхенської угоди. І лише тридцять років по тому чехи почали активну боротьбу за демократію. Це свідчить про глибокий рівень зневіри в її ефективність.

Проте, незважаючи на всі обставини, у 1938 році Чемберлен все ж не висловив запрошення Гітлеру відвідати Лондон з дружнім візитом.