Антисемітизм в усіх його формах є злочином, що абсолютно неприпустимо в рамках демократичної правової системи. Проте ситуація з ухваленням закону про кримінальну відповідальність за антисемітизм виглядає аномально.
Давайте детально розглянемо цю історію і розставимо всі акценти.
1. Які зміни містить цей закон? Він коригує формулювання статті 161 Кримінального Кодексу, доповнюючи його двома словами: "прояви антисемітизму".
2. Яка суть 161 статті Кримінального Кодексу? Вона встановлює кримінальну відповідальність за "порушення рівноправності громадян, що базуються на їх расовій, національній приналежності, релігійних переконаннях, інвалідності та інших ознаках". Ця стаття написана чітко і професійно. Законопроект, ініційований депутатом Бужанським і ухвалений Верховною Радою, викликає правові запитання, адже він акцентує увагу на одній конкретній національній групі, що виглядає як штучне виділення.
При цьому в статті, яка має на меті захист рівноправності, закон суперечить як логічним принципам, так і суті цієї статті.
3. Чи могли бути серйозні соціально-політичні причини для окремого згадування антисемітизму? Чи є це явище поширеним або ж становить серйозну загрозу в нашій країні? Ні, таких підстав не існувало і не існує. Міф про антисемітизм серед українців є одним із творінь російської пропаганди. Насправді, згідно з авторитетним міжнародним дослідженням, рівень антисемітизму в Україні є найнижчим серед 18 країн Центрально-Східної Європи.
4. Чи мав президент підписати цей закон? Безумовно, відповідно до Конституції, підписання законів є його обов'язком. Проте, проблема полягає не в самому факті підписання, а в тому, що воно відбулося через 4 роки (!) після його ухвалення. Конституція ж вимагає, щоб президент підписував закони протягом 15 днів.
Зеленський, користуючись нездатністю нинішнього складу парламенту відстоювати Конституцію і парламентаризм, запровадив дику практику не підписувати закони місяцями й роками. І мова зараз не про те, подобаються комусь ухвалені закони чи ні. Мова про руйнування президентом правових підвалин держави.
5. Чи має президент право накладати вето на закони? Так, має. Однак, згідно зі статтею 94 Конституції, це право обмежене терміном у 15 днів. Крім того, вето передбачає повернення закону до парламенту для повторного обговорення, а не його "заморожування" чи саботаж з боку президента. У Конституції чітко зазначено, що після закінчення цих 15 днів "закон вважається затвердженим Президентом України і повинен бути підписаний та офіційно опублікований". Отже, не лише закон щодо відповідальності за антисемітизм, а й усі інші закони, які знаходяться на підписі у президента більше 15 днів, відповідно до Конституції, вважаються ним вже затвердженими і мають бути підписаними. Наприклад, закон, що регулює правильний переклад Європейської хартії мов, який нарешті виключає російську мову з переліку захищених, а також закон, що надає місцевим органам самоврядування право фінансувати потреби оборони, і багато інших.
На завершення:
І ще: серед першочергових змін до Конституції після закінчення дії воєнного стану має бути уточнення норм статті 94, щоб позбавити президента можливості безкарно не підписувати закони. Найлогічніше запровадити для таких випадків ту саму процедуру, яка вже прописана в Конституції на випадок не підписання президентом закону про подолання вето: не підписаний вчасно президентом закон набирання чинності як є -- з підписом голови Верховної Ради. Але це вже робитиме явно не нинішній склад парламенту.
Виток інформації
Про автора. Тарас Шамайда, один із співкоординаторів ініціативи добровольців "Простір свободи".
#Європа #Антисемітизм #Парламент #Українці #Конституція #Російська мова #Історія #Володимир Зеленський #Президент України #Верховна Рада #Державна пропаганда в Російській Федерації #Кримінальна відповідальність #Конституція України #Верховенство права #Парламентаризм #Голова Верховної Ради #Ставка #Президент (державна посада) #Військовий стан
