Встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні в 1964 році, приурочене до 150-річчя його народження, стало тривалим процесом, який затягнувся на кілька років і привернув значну увагу міжнародної преси. Однак дотепер залишаються маловідомими дії КДБ СРСР, що супроводжували цю подію. Нові дані, розсекречені з архіву Служби зовнішньої розвідки України, дозволяють заглянути за куліси тих подій, розкриваючи позиції кремлівських можновладців, американських політиків та української громади за кордоном.
Встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні в 1964 році, приурочене до 150-річчя його народження, стало тривалим процесом, який затягнувся на кілька років і привернув значну увагу міжнародної преси. Однак дотепер залишаються маловідомими дії КДБ СРСР, що супроводжували цю подію. Нові дані, розсекречені з архіву Служби зовнішньої розвідки України, дозволяють заглянути за куліси тих подій, розкриваючи позиції кремлівських можновладців, американських політиків та української громади за кордоном.
"Завести справу щодо встановлення пам'ятника Шевченку"
Серед архівних матеріалів КДБ, що містять інформацію про ініціативи щодо встановлення пам'ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні, найраніший документ датується березнем 1963 року. У ньому йдеться про початок діяльності Комітету, заснованого у 1960 році для реалізації проекту пам'ятника. Цей комітет очолили такі видатні особи, як Роман Смаль-Стоцький, президент Головної ради наукових товариств ім. Шевченка, Юрій Шевельов, президент Української вільної академії наук у США, та Лев Добрянський, голова Українського конгресового комітету Америки. Почесним головою комітету став 33-й президент США Гаррі Трумен, який погодився взяти на себе цю роль.
У документі повідомляється, що українська громада змогла отримати схвалення від Конгресу США для спорудження пам'ятника на площі, що прилягає до престижної Массачусетс-авеню у Вашингтоні, і це стало результатом значних зусиль. Також згадується про підтримку у цій справі з боку сенатора від Нью-Йорка Джекоба Джевітса та конгресмена Елвіна Бентлі.
Першим ініціатором ухвалення закону на честь Тараса Шевченка серед сенаторів США виступив один з членів верхньої палати, у той час як інший зареєстрував відповідну резолюцію у палаті представників Конгресу. 13 вересня 1960 року тодішній президент США Дуайт Ейзенхауер підписав документ, що надав законопроекту 86-749 статус закону в Сполучених Штатах. У тому ж році було оголошено конкурс на проект пам'ятника та оголошено збір добровільних пожертв.
Опис процедури закладання пам'ятника 21 вересня 1963 року містить у довідках КДБ такі відомості: "На організоване українськими буржуазними націоналістами зібрання, яке відбулося у Вашингтоні, з'їхалося близько двох тисяч українців з Америки та інших куточків країни. У цій ще одній антирадянській акції взяли участь також представники уряду США. На церемонії закладення пам'ятника виступили сенатор Томас Додд (демократ з Коннектикуту), член палати представників Джон Лесинський (демократ з Мічігану), колишній член палати представників Елвін Бентлі, а також голова Українського конгресового комітету Америки Лев Добрянський" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 36). Тодішній президент США Джон Ф. Кеннеді також привітав українців Америки з освяченням площі, де буде зведено пам'ятник.
Ці події спостерігалися не тільки з точки зору посольства СРСР у США та резидентури КДБ, а й через програми радіостанцій "Голос Америки", "Свобода", "Ватикан", а також через статті в американських газетах та українських еміграційних публікаціях. Зокрема, існує роздруківка передачі "Голосу Америки", що стосується відкриття пам'ятника і виступів учасників цього заходу на банкеті в готелі "Мейфлауер".
За великим столом, що простягнувся вздовж усієї зали, розташувалися запрошені гості, серед яких були численні члени Конгресу США. Головну промову виголосив конгресмен Майк Фіген з Огайо, котрий активно підтримував всі ініціативи, пов’язані з вшануванням Тараса Шевченка. У своїй промові, відзначаючись глибокими знаннями про проблеми Східної Європи, він зазначив: "Сьогодні ми відкриваємо завісу, яка тривалий час ховала від нас один з епічних розділів великої книги людської свободи. Це справжнє значення святкувань, що присвячені відкриттю площі, де незабаром буде встановлено пам'ятник Тарасові Шевченку, який займе своє гідне місце серед пам'ятників на честь свободи в нашій столиці" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 57).
Аналогічні документи збиралися в 1-му управлінні КДБ УРСР, і в жовтні 1963 року його керівництво ухвалило рішення створити окрему інформаційну справу під назвою "Щодо пам'ятника Т. Г. Шевченку". У постанові про відкриття цієї справи один із співробітників управління зауважив наступне:
"Розглянувши матеріали про антирадянські плани і дії укр. бурж. націоналістів за кордоном у зв'язку зі спорудженням у Вашингтоні пам'ятника Т. Г. Шевченку і матеріали про здійснювані кдб урср контрзаходи, знайшов: доцільно для накопичення матеріалів про чекістські заходи, спрямовані на зрив спроб укр. націоналістів використати пам'ятник Шевченку в антирадянських цілях, завести інформаційну справу" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 1).
Уже з тексту постанови стає зрозуміло, що в кдб планували не лише відстежувати події, пов'язані зі встановленням пам'ятника, й накопичувати інформацію про це, а з самого початку мали намір певним чином перешкоджати, протидіяти і використовувати цю ситуацію для дискредитації українського національно-визвольного руху.
"Заява українських художників" авторства КДБ УРСР
Архівні матеріали свідчать, що в травні 1963 року в КДБ УРСР виникла ініціатива підготувати та надіслати до Комітету, що займався встановленням пам'ятника Шевченку, приватний лист від Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном. Цей лист, підписаний такими видатними особистостями, як Ю. Смолич, М. Рильський, М. Бажан та іншими, мав на меті підкреслити, що весь український народ глибоко шанує пам'ять про Шевченка. У документі також висловлювалося задоволення з приводу будівництва пам'ятника великому Кобзарю в США, що повинно було розглядатися як визнання його значного внеску в світову культуру та прогресивні ідеї.
"Нарівні з цим у листі буде звернено увагу на наміри осквернити велику справу встановлення пам'ятника Т. Г. Шевченку шляхом розпалювання антирадянської пропаганди, ворожнечі між народами, що є наругою над пам'яттю великого гуманіста і поборника дружби народів", - йшлося у документі кдб урср, адресованому для узгодження в цк кпу і одночасно в москву начальнику 1-го головного управління кдб при рм срср (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 2-7).
У той же час у тексті "Звернення" містилися висловлювання, які засуджували "намагання певних осіб скористатися його благородним ім'ям для досягнення своїх нечистих політичних цілей", а також "для пропаганди проти українського народу та Радянського Союзу". Сумніви сучасних дослідників щодо того, що текст "Звернення" був написаний і дійсно підписаний відомими українськими діячами культури, мистецтва та суспільного життя, підтверджуються архівними матеріалами. В них чітко вказується, що це було справою рук КДБ УРСР. Зокрема, в документі, адресованому голові КДБ при РМ СРСР Володимиру Семичастному і датованому 21 червня 1964 року, зазначається:
З цією метою, у листопаді 1963 року, у газеті "Літературна Україна" було опубліковано звернення, підготовлене КДБ при РМ УРСР, провідних діячів культури УРСР до української еміграції. Це звернення стосувалося будівництва пам'ятника Т. Г. Шевченку у Вашингтоні... (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 354).
У примірнику "Звернення", яке зберігається в архівних фондах СЗРУ, надруковані лише прізвища підписантів. Воно має таку повну назву: "Великому Кобзарю - гідну шану. Слово до українців, до всієї української громади у США, до "Комітету пам'ятника Т. Г. Шевченку". Жодних власноручних підписів під ним немає. То була звична тогочасна практика, коли у такий спосіб готували колективні листи на підтримку політики комуністичної партії і радянського уряду, а осіб, авторство яких зазначали наприкінці, ставили лише до відома. До публічних протестів проти цього не всі і не завжди вдавалися.
У зазначеному документі, автором якого є В. Семичастний, зазначено, що після підготовки та узгодження тексту "Звернення", його надрукували в газеті "Вісті з України". Окрім того, документ було розповсюджено в США через радянське інформаційне агентство АПН англійською мовою, а також опубліковано у вигляді прес-релізу Представництвом УРСР при ООН. Додатково, "Звернення" з'явилося у так званих прогресивних емігрантських виданнях, які діяли під патронатом і з підтримкою СРСР. Після цих дій залишалося лише очікувати на реакцію.
Заздалегідь були змодельовані можливі реакції в Комітеті Демократичних Бюро Української РСР. У доповідній записці до Центрального Комітету КПУ зазначалося: "Необхідно врахувати, що 'Комітет пам'ятника Шевченку' може негативно відреагувати на запит Товариства, що, в свою чергу, призведе до його дискредитації в очах численних українських емігрантів і надасть нам можливість... виступити з викриттям лідерів націоналістичних організацій... У випадку ж, якщо 'Комітет пам'ятника Шевченку' виявить доброзичливість до нашого листа..., це також може бути використано для нейтралізації антирадянської кампанії націоналістів щодо пам'ятника в нашій пропагандистській діяльності за кордоном" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 2-4).
Згідно з документами, що додаються до справи, реакція на "Звернення" виявилася дійсно неоднозначною. Закордонні структури ОУН та ряд інших емігрантських об'єднань висловили свою критику в своїх виданнях, назвавши це "новою провокацією з боку КДБ". Представництво УГВР за кордоном обрало позицію очікування. Водночас УНО, ОУН-з та УРДП загалом оцінювали його позитивно, хоча й з певними застереженнями.
Лев Добрянський, член Комітету, що займається встановленням пам'ятника Шевченку, в ефірі радіостанції "Свобода" 18 грудня 1963 року несподівано для КДБ висловився про "Звернення" з великою толерантністю та доброзичливістю. Він охарактеризував його як важливий історичний документ.
"Це вперше, - зазначав він, - з моменту, коли залізна завіса розділила родину одного народу, українські митці звернулися до своїх співвітчизників на Заході з відкритими серцями. Вони висловили свої думки щиро і тепло, як це роблять брати, що мають спільну матір..." Далі він підкреслював, що розуміє, у яких тяжких умовах змушені жити та творити українські діячі культури, потерпаючи від політичного і національного гноблення. Він вказував, що в змісті листа можна чітко визначити, "де панує рідна теплота і любов, а де відчувається чужа ненависть і ворожість..., де звучить голос нашого народу, а де лунають слова тих, кому не важливі ні наш народ, ні автори цього листа... У змісті київського листа ми маємо право і обов'язок розрізняти те, що йде з глибини серця..., від того, що викликане політичними реаліями..."
Окрім того, Л. Добрянський закликав всіх українців об'єднатися навколо світлого образу Шевченка, вшановувати його як в Україні, так і за її межами. Він підкреслив, що не слід використовувати його постать як інструмент у політичних конфліктах, застеріг від використання урочистостей з нагоди встановлення пам'ятника у Вашингтоні для штучного підбурювання ворожнечі між СРСР та США. Голова УККА усвідомлював, що його слова можуть потрапити до КДБ, тому в кінці виступу він зазначив: "Тарас Григорович Шевченко не повинен стати предметом політичних суперечок. Вшанування його пам'яті не можна використовувати для розпалювання будь-яких конфліктів, будь то національних чи соціальних" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 27-29).
Невдовзі після цього відповідь підготувала та оприлюднила група українських культурних діячів, які мешкають в Америці та Канаді. Серед підписантів були такі відомі особистості, як Василь Барка, Василь Витвицький, Роман Купчинський, Улас Самчук, Левко Чикаленко, Яр Славутич та ще 55 інших. У їхньому документі йдеться про велич Тараса Шевченка, підкреслюючи, що його боротьба не стосувалася абстрактної концепції України, а була спрямована на досягнення свободи та незалежності для рідної землі. Підписанти висловили своє обурення щодо того, що автори у своєму "Зверненні" назвали москву "столицею нашої Батьківщини" з великої літери. Вони навели приклади того, як москва в різні епохи докладала зусиль для знищення або приниження всього українського, а також намагань привласнити культурну спадщину. Вони закликали до неформальної зустрічі, щоб обговорити не лише постать Шевченка, але й інші важливі питання, намагаючись знайти спільну мову.
"Ми так, як і ви, - завершувався текст відповіді, - хотіли б бачити цілий світ остаточно звільненим, як ви влучно пишете, "від усякої тиранії й імперіалізмів усіх мастей". Ми так, як і ви, не хочемо нової світової війни, не хочемо бачити над Україною й людством смертоносних свічок термоядерних бомб. Ми, як напевне ви, хотіли б дожити до здійснення Шевченкових ідеалів свободи й любови..." (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 257-263).
Коментар для "Вашингтон Пост"
Паралельно з моніторингом реакцій еміграційних кіл, працівники КДБ також досліджували позицію американської суспільності, зокрема медіа, і намагалися впливати на це у своєму інтересі. У одному з документів зазначається, що "Звернення" обговорювалося на шпальтах газет "Вашингтон пост", "Івнінг стар" та "Філадельфія інквайрер". Зокрема, газета "Вашингтон пост" закликала американську владу переглянути рішення, ухвалене Конгресом США, щодо виділення ділянки для пам'ятника Шевченку.
На сторінках газети стверджувалося, що український поет відомий лише небагатьом американцям, що пам'ятник йому може бути образливим для американців з російським, німецьким, польсько-католицьким і єврейським корінням, звинувачували ініціаторів у намірі використовувати Шевченка як зброю інформаційної холодної війни проти Радянського Союзу. Цю думку підтримав у коментарі для газети й особисто Постійний представник урср в ООН Лука Кизя.
У документах справи йдеться про те, що в листопаді 1963 року, після погодження з Центральним Комітетом КПУ, були надані відповіді на запитання кореспондента газети "Вашингтон пост". На відміну від попередніх протестів, висловлених посольством СРСР щодо спорудження пам'ятника, цього разу була висловлена підтримка такої ініціативи. Проте, як зазначив Л. Кизя, він виступає проти спроб американських ініціаторів використати цю подію "для розпалювання ворожості до радянської України і, більше того, для загострення холодної війни".
В коментарях також висловили свою думку щодо вигляду пам'ятника. "Ми прагнемо, - підкреслював Л. Кизя, - щоб монумент, присвячений великому синові українського народу, відображав образ поета, борця, революціонера і демократа. Проте те, що пропонують "ініціатори" (згідно з опублікованими фотографіями), абсолютно не має нічого спільного з Т. Г. Шевченком. Очевидно, що весь український народ ставиться негативно до таких "ініціаторів", які спотворюють образ Шевченка, переслідуючи свої політичні цілі" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 154).
Ці відповіді з радянської сторони були спеціально підготовлені для трансляції на радіо "Москва". Після виходу програми в ефір, ведучий радіо "Свобода" Зенон Пеленський, згідно з архівними записами, дозволив собі іронічний коментар щодо Л. Кизі. Він зазначив, що для офіційних представників УРСР Тарас Шевченко не є таким вже важливим, оскільки не тримає в руках серп та молот. Однак, якби радянська преса опублікувала фотографію проєкту пам'ятника, громадськість сама б змогла скласти свою думку про нього.
"Як зазначив ведучий радіо "Свобода", проектом займається український скульптор Леонід Молодожанин. Його творіння, що зображує Тараса Шевченка, представляє молодого чоловіка, який впевнено рухається вперед. Ліва рука піднята на рівень грудей, тримаючи борт довгого сюртука, що доходить до колін, в стилі, характерному для молодості поета. Обличчя скульптури випромінює емоції та силу, одночасно виглядаючи шляхетно і навіть лагідно."
У матеріалах справи не обговорюється, чи була резидентура КДБ СРСР у США або радянські дипломати причетні до негативних публікацій у "Вашингтон Пост" щодо встановлення пам'ятника. Лише відзначається, що під впливом статей, опублікованих у газеті, міністр внутрішніх справ США Стюарт Юдалл намагався переглянути рішення про будівництво пам'ятника на одній з центральних площ Вашингтона. Однак, зрештою, ця ініціатива не мала результату.
У прес-бюлетені ж відділу преси МЗС урср, датованому груднем 1963 року, усі ці події подано під назвою "Кампанія за скасування рішення Конгресу США про спорудження пам'ятника Т. Г. Шевченку у Вашингтоні".
"Вказівки" від КДБ та ЦК КПРС
Після того, як у Москві проаналізували вплив матеріалів закордонної резидентури стосовно "Звернення" та публікацій в емігрантських виданнях, зокрема "Вашингтон пост", у березні 1964 року було віддано розпорядження КДБ УРСР вжити нових заходів. Серед цих заходів було запропоновано підготувати нове "Звернення" та опублікувати в газеті "Вісті з України" серію статей, які мали на меті дискредитувати членів Комітету, таких як Р. Смаль-Стоцький, Л. Добрянський, Ю. Ревай та інших, звинувачуючи їх у співпраці з іноземними розвідками, скоєнні кримінальних злочинів і проведенні ворожих дій проти українського народу.
Фактаж для цього і рекомендації, як краще все це викласти, мали надавати співробітники кдб за вже відпрацьованими і перевіреними на практиці схемами. Крім цього намітили заходи ідеологічного впливу на осіб українського походження, які з туристичною метою відвідували урср. Малося на увазі спонукати їх до розповідей у закордонній пресі після поїздки про те, як усе добре в урср і як на батьківщині втілюються в життя Шевченкові заповіти.
Крім того, було надано завдання ознайомити підписантів Ю. Смолича, М. Бажана та інших з матеріалами, що надійшли з-за кордону, а також "доручити їм підготувати серію статей для республіканських медіа і радіо, що міститимуть ґрунтовно обґрунтовані факти, які спростовували б лідерів українських націоналістів у їхніх спробах перекрутити творчість Т. Г. Шевченка...". За архівними відомостями, лише Ю. Смолич написав дві такі статті. Перша з них називалася "І буде правда на землі" і була опублікована в газеті "Вісті з України" у червні 1964 року. Друга стаття, "Приречені відрікаються", з'явилася в "Літературній Україні" 6 жовтня 1964 року.
З приводу цього у звіті до москви кдб урср зазначав, що статті підготовлені Ю. Смоличем "за нашим завданням" і що в них "викриваються спроби сучасних націоналістичних лідерів використати в своїх брудних політичних цілях ім'я, творчість і пам'ятник Шевченку у Вашингтоні" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 2. - Арк. 45).
Звіти про підготовку й опублікування подібних статей регулярно надсилалися до москви. Водночас у кдб урср був розроблений "Примірний тематичний перелік статей для замовлення членам спеціальної туристичної групи діячів культури урср на американський континент, які доцільно надрукувати в газеті "Вісті з України". Перелік складався з 12 пунктів і традиційно передбачав, з одного боку, засудження націоналістичних лідерів за кордоном, з іншого - пропаганду радянського способу життя.
Окрім цього, КДБ УРСР випустив і розповсюдив за межами країни брошуру під назвою "Народу син - народам брат" тиражем 10 тисяч екземплярів. В архівних документах зазначено, що в ній "викривається спотворення творчості Т. Г. Шевченка українськими націоналістами". Як приклад такого "викриття" можна навести специфічну довідку-рекомендацію, підготовлену в ЦК КПУ, під заголовком "Злісна фальсифікація життя і творчості Т. Г. Шевченка українськими буржуазними націоналістами".
У ній піддаються критиці закордонні українські шевченкознавці за те, що на противагу радянському вченню намагаються довести, що поет був ненависником росії, релігійною людиною, ворогом матеріалізму і соціалізму. Зокрема, у довідці критикують Яра Славутича за те, що порівнював Шевченка з президентом США Лінкольном у справі визволення корінного населення з рабства, а Р. Смаль-Стоцького - за те, що захоплювався фразою про "Вашингтона з новим і праведним законом", мріючи про кращу долю для незалежної України.
У цій самій довідці особливо виділений абзац зі словами голови ОУН(М) Олега Штуля-Ждановича зі статті під назвою "Виграємо черговий бій" у газеті "Українське слово". В ній зазначалося: "Рік 1964 буде безперечно роком бою нашого з москвою за ідеали Т. Шевченка: ми їх підноситимемо, вона їх заглушуватиме фальшуванням. Наше завдання не буде легким. Тим більшого зусилля треба з нашого боку. Маємо всі можливості цей бій виграти. Значення цієї перемого так велике, що виправдує найбільші й найщиріші зусилля" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 2. - Арк. 221).
Мова йшла про відстоювання принципів.
"Встановлення пам'ятника відбулося. Мета реалізована."
Напис на пам'ятнику відображає цінності, за які боровся Шевченко, а також ті, що їх відстоювали українські діячі на міжнародній арені. На ньому викарбувані такі слова: "Цей монумент присвячений Тарасу Шевченку, українському поету ХІХ століття та борцеві за свободу України і людства в цілому. Під гнітом російської імперії, він звертався до Вашингтона, закликаючи до "нового і праведного закону". Пам'ятник було урочисто відкрито 27 червня 1964 року..."
Цей напис неабияк викликав обурення у радянських керівників та офіційних представників СРСР у США. Проте, ані змінити текст, ані зовнішній вигляд поета на пам'ятнику, а також процедуру його відкриття виявилося неможливо. Як свідчать інформаційні матеріали та звіти КДБ, радянське посольство надіслало два запити до Державного департаменту США щодо будівництва пам'ятника, а також зробило виступи в ООН у подібному контексті і ряд неофіційних протестів. Зокрема, посольство СРСР висловило ноту протесту "Проти виконання контрреволюційного 'гімну України' оркестром військових моряків США під час церемонії закладання пам'ятника Шевченку".
В архівних матеріалах зафіксовано обговорення можливості участі делегації від УРСР у святкових заходах, присвячених відкриттю пам'ятника та покладанню квітів. Згідно з наданою інформацією, організатори, в принципі, погодилися, але з умовою, що квіти будуть покладені лише після завершення всіх офіційних церемоній. Ця тема розглядалася в різних форматах.
У одному з документів КДБ згадується зустріч, що відбулася у США в березні 1964 року, між видатним діячем ОУН Євгеном Стахівим та письменником Вадимом Собком, який прибув до Америки в складі делегації з УРСР. Є. Стахів запитував, чи можуть взяти участь хоча б двоє представників УРСР на відкритті пам'ятника. В. Собко відповів, що це буде залежати від формату урочистостей. "Якщо під час відкриття будуть домінувати націоналістичні символи та звучатимуть пісні на кшталт 'Ще не вмерла України...’, то представники УРСР, безумовно, не братимуть участі в таких заходах," - зазначив він (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 1. - Арк. 169).
Зрештою, під час відкриття пам'ятника 27 червня 1964 року співали "Ще не вмерла України...", на площі було багато синьо-жовтих прапорів і людей у вишиванках. Американська преса писала, що такої величезної кількості людей з нагоди відкриття монументу не було у США з часів відкриття Монумента Вашингтону 4 липня 1848 року. Урочиста хода розпочалася саме від Національної алеї столиці США, де увічнено обеліском пам'ять Джорджа Вашингтона.
В рамках інформаційної справи КДБ було зібрано ряд матеріалів від радіостанцій "Голос Америки", "Свобода" та інших, в яких ведучі дуже емоційно та позитивно коментували урочистості та виступ експрезидента США Дуайта Ейзенхауера. У деяких виданнях пам'ятник навіть описували як другу Статую Свободи в Америці. Поряд із цим було представлено пресбюлетень Міністерства закордонних справ УРСР, де ці ж події висвітлювалися в зовсім іншому контексті.
"У пресбюлетені зазначалося, що промова Д. Ейзенхауера мала відверто антагоністичний антирадянський підтекст. Оцінюючи "похід" української еміграції до пам'ятника, він, підлаштовуючись під інтереси буржуазно-націоналістичної аудиторії, висловив впевненість, що ця акція "запалить новий світовий рух у серцях, умах, словах і ділах людей, постійний рух, присвячений незалежності та свободі всіх народів та поневолених націй по всьому світу". Відзначаючи переваги американської демократії, колишній президент підкреслив, що її реалізації протидіють "фашизм і комунізм". Далі у своїй промові він описує ситуацію в старій Росії часів Шевченка, згадуючи про "концентрацію влади в руках елітарної групи, урядового бюро, однієї особи" та "українську залежність від російського колоніального режиму". Переходячи до сучасності, оратор безпідставно стверджує, що "сьогодні подібний спосіб життя існує в Совєтському Союзі та в усіх поневолених країнах" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 2. - Арк. 1-4)."
У пресбюлетені Міністерства закордонних справ Української РСР було акцентовано на виступах кількох американських сенаторів і конгресменів під час святкового банкету. У документі підкреслюється, що "усі вони прославляли ідеї боротьби за свободу, які пропагував Шевченко, та висловлювали свою вдячність українцям за їхню стійкість і відданість цим ідеалам", що, по суті, заохочувало українських буржуазних націоналістів продовжувати свою боротьбу "за незалежну Україну" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 2. - Арк. 1-4).
В іншому випуску пресбюлетеня наведено цікаві й доволі актуальні нині слова з виступу сенатора Кітінга 6 липня 1964 року в сенаті США. Він завив таке: "Вражаюча статуя, що височить сьогодні в столиці нашої країни, служить для всіх нас нагадуванням про тиранію совєтів... Вони неодноразово намагалися перекрутити його вимогу свободи для всіх народів і права обирати уряди за власним розсудом... Пам'ятник Шевченку служить постійним нагадуванням про жорстокість совєтів, які постійно роблять спроби придушити свободу - навіть ідею свободи в пригноблених країнах Східної Європи. Цей пам'ятник виконує ще одне завдання. Він постійно нагадує американському народові про його зобов'язання здійснити надії Шевченка на визволення українського народу і всіх народів світу... Вигляд цього пам'ятника не дасть нам забути про наших друзів, народи, що зараз томляться за залізною завісою" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11725. - Т. 2. - Арк. 15-16).
Попри таку реакцію й відгуки на відкриття пам'ятника, в кдб урср вважали, що здійснені ними чекістські контрзаходи досягли поставленої мети. Але чи насправді це було так?
Заохотити неможливо продовжувати
У липні 1964 року з Києва було надіслано звіт до голови КДБ при РМ СРСР В. Семичастного, в якому йшлося про виконання всіх заходів, пов'язаних зі створенням пам'ятника Тарасу Шевченку. У кінці документа підкреслювалося, що активні оперативні дії сприяли загостренню конфліктів серед української націоналістичної еміграції, а також викриттю лідерів українських націоналістів, які були охарактеризовані як небезпечні вороги українського народу та запеклі противники об'єднання української еміграції з їхньою батьківщиною. В результаті, пропонувалося заохотити осіб, які брали участь у реалізації цих заходів.
У Москві не виявили великого оптимізму щодо "активних оперативних контрзаходів". Висловлювали незадоволення тим, що відкриття пам'ятника перетворилося на чергову антирадянську акцію українських націоналістів, яку підтримали численні сенатори та конгресмени США. Вони продемонстрували свою підтримку українському руху за незалежність, висловлюючи солідарність і роблячи провокаційні коментарі про виступи радянських лідерів на відкритті іншого пам'ятника Шевченку в Москві. У результаті не було ухвалено рішення про нагородження, і запропонували вирішити це на своєму рівні. Також звернули увагу на потребу в проведенні більш агресивних заходів.
Згідно з розсекреченими архівами, виконуючи ці вказівки, КДБ УРСР проводив активні дії протягом кількох років, пов'язані з встановленням пам'ятника Шевченку у Вашингтоні. Зокрема, була започаткована ціла кампанія щодо отримання землі з могили Шевченка у Каневі, яку планували перевезти до столиці США та закласти в капсулу під монументом. Крім того, регулярно публікувалися статті та брошури, присвячені цій події, які поширювалися за кордоном. Одночасно активно просували відкриття ще одного пам'ятника Шевченку - у Москві.
Однак про цей пам'ятник немає детальних відомостей. Існують лише окремі згадки. Як свідчать доступні джерела, коли тодішній перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов дізнався про плани української діаспори, він дав наказ терміново створити та встановити пам'ятник Шевченку в Москві, причому зробити його вищим та відкрити раніше. Зробити його дещо вищим виявилося можливим. Відкриття відбулося 10 червня 1964 року, на 17 днів раніше запланованого терміну. Проте зовнішній вигляд пам'ятника викликав розчарування у багатьох українських діячів – поет був зображений у "шинелі-крилатці", яку він ніколи не носив.
Постанову ж про закриття справи винесли лише в серпні 1969 року. Тобто загалом контрзаходи стосовно спорудження пам'ятника Шевченку у Вашингтоні в кдб урср здійснювали упродовж майже шести років. І за життя, і в бронзі Великий Кобзар й ті цінності, які він оспівував у своїх творах та відстоював упродовж усього життя, не давали спокою тим, кого неабияк лякали його слова про "Вашингтона з новим і праведним законом".
#Євреї #Німеччина #Україна #Демократична партія (США) #Радянський Союз #Сполучені Штати #Організація Об'єднаних Націй #Українці #Канада #Українська діаспора #Москва #Президент (державна посада) #Міністерство закордонних справ (Україна) #Реклама #Північна та Південна Америка #Сенат Сполучених Штатів Америки #Вашингтон, округ Колумбія #Український Конгресовий Комітет Америки #Палата представників Сполучених Штатів Америки #Російська імперія #Нью-Йорк (штат) #Георгій Шевельов #Українська мова #Поет #Станція радіозв'язку #Націоналізм #Радіо «Свобода» #The Washington Post #Організація Українських Націоналістів #Голос Америки #Комуністична партія Радянського Союзу #Микита Хрущов #Тарас Шевченко #Канал #Ватикан #Філадельфія #Джон Ф. Кеннеді #Пам'ятник #Коннектикут #Київ #Огайо #Конгрес Сполучених Штатів Америки #Джордж Вашингтон #Свобода (політична партія) #Лев Добрянський #Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків) #Служба зовнішньої розвідки України #Дуайт Д. Ейзенхауер #Холодна війна #Державний гімн України #Літературна Україна #Микола Бажан #Улас Самчук #Василь Барка #Максим Рильський #Гаррі С. Трумен #Мічиган #Лео Мол #Стюарт Удалл
