Спадщина Махна. Час перший. Подруга і дочка

Зображення: надане Галузевим державним архівом СБУ. Це посвідчення особи, яке було видане Галині Кузьменко, дружині Нестора Махна, у 1926 році. На фотографії вона тримає свою 4-річну доньку Олену Міхненко. Яка ж історія Галини Кузьменко?

Кількість офіційних дружин Нестора Махна залишається невідомою. Не всі епізоди його життя піддаються перевірці. Наприклад, існують свідчення, що його мати намагалася змусити його одружитися в молодому віці. Якщо такий шлюб і мав місце, то він тривав недовго. Пізніше анархіст узяв шлюб з Анастасією Васецькою, з якою його пов'язувала спільна батьківщина, і це факт, підтверджений документально. Васецька стала матір'ю сина Махна, який, на жаль, помер майже одразу після народження.

Далі в маріяжній колоді Махна виринає єврейка Соня -- можливо, ця жінка справді існувала в житті Махна, але підтверджень цього немає. А от телефоністка Тіна (прізвище невідоме) зі села Велика Михайлівка дійсно була, шлюб з нею тривав близько року. Паралельно Махно мав зв'язок зі знаменитою Марусею Нікіфоровою -- очільницею анархістів на південному сході України. Так тривало до 1919-го, коли Нестор побрався з Галиною Кузьменко.

Галина Кузьменко втекла з Радянського Союзу разом із загоном Махна у 1921 році, будучи його дружиною. Протягом 1921-1945 років вона проживала за межами України. У Франції стала активною учасницею Союзу українських громадян. Так розпочинається кримінальна справа щодо Галини Кузьменко, в якій йдеться про її активну участь у боротьбі проти Червоної Армії, а також про її діяльність, спрямовану на антирадянську пропаганду за кордоном.

Фото: надане Галузевим державним архівом СБУ Галина Кузьменко прожила довге життя - вона померла у віці 82 років, але після звільнення з ув'язнення так і не повернулася в Україну.

А як усе було насправді?

Насправді, підсудна заперечувала всі пред'явлені їй звинувачення. Галині було всього 23 роки, коли вона вийшла заміж за Нестора Махна. Ця молода вчителька, що закінчила — цікавий факт! — жіночу семінарію, вирушила навчати дітей української мови. Вона викладала у двокласній школі в Гуляйполі. Саме там і зійшлися шляхи киянки Галини та місцевого уродженця Нестора. У 1919 році загони Махна завдавали ударів по армії Денікіна, стримуючи її наступ на Москву. Це справило значне враження на більшовиків, які вирішили запропонувати батькові тактичний союз.

Євген Глібовицький: "Українська суб\'єктність викликає роздратування практично всіх наших сусідів"

Без допомоги Махна їм тяжко було б здолати наступ Білої гвардії, зокрема військ Врангеля. Але тільки-но Врангеля розбили, червоні розвернули багнети проти частин Махна, якого від самого початку вважали ворогом. Більшовики порушили домовленості й почали знищувати махновців, а самого батька -- з тяжким пораненням -- змусили тікати за кордон. Разом з Нестором в еміграцію поїхала і Галина. Там вона пережила чоловіка (Махно помер у 1934-му), там її затримали співробітники НКВС.

Зображення: надане Державним архівом Служби безпеки України Протокол допиту Галини Кузьменко.

Так почався її шлях на батьківщину. Галину доправили в Україну, де її судили і відправили за ґрати на вісім років. На волю Кузьменко вийшла 1954-го. Відтоді і до смерті 1978 року тривала інша історія дружини Махна -- уже за рамками справи, яку зберігають в архіві СБУ.

Ленієнштрасе, 58, або переїзд з Берліна до Києва.

Галина й Махно перейшли кордон і опинилися в Румунії. Там вони пробули пів року і вирушили до Польщі. З Польщі -- до Парижа. У Парижі Махно залишиться до самої смерті 1934 року. Галина житиме там само, проте вже нарізно з чоловіком. Їхній шлюб -- каже Галина слідчому на допиті -- розпався 1927-го через її роботу в Союзі українських громадян у Франції.

А що це за Союз такий? -- цікавиться слідчий, старший лейтенант Жданов. Це цілком легальна організація, пояснює Галина, фінансована Радянським Союзом, але неофіційно. Її мета -- дослівно -- "пропаганда політичних ідей Радянського Союзу серед українців та галичан". Запам'ятаймо цей момент. Досі ніхто з дослідників життя Махна не казав про те, що причиною розлучення подружжя був розворот Галини в бік "політичних ідей СРСР".

Зображення: надане Галузевим державним архівом Служби безпеки України. Сторінка з кримінальної справи Кузьменко, що містить фотографію та відбиток пальця.

Можливо, Нестор сприйняв цю ситуацію як подвійне зрадництво — як з точки зору ідеології, так і особистісної лояльності. Цікаво, чи цікавився слідчий думкою Махна щодо діяльності Галини в Союзі українських громадян? Яке його ставлення до того, що його дружина співпрацювала з ворогами — тими, хто боровся проти нього і, зрештою, вигнав з його рідних земель?

Проте слідчого це не цікавить. Він ставить питання про інше — чому Галина вирішила переїхати до Берліна. "Через безробіття," — відповідає Галина. Спочатку до Берліна поїхала її донька Олена (це сталося ще в 1941 році), а згодом (у 1942 році) до неї приєдналася і сама Галина. Таким чином, під час активних бойових дій Другої світової війни, коли німецькі війська просувалися вглиб СРСР, Галина Махно працювала на заводі в Німеччині.

Володимир В'ятрович зазначив: "Ця війна знову ставить національні питання та історію на перший план у свідомості народу".

Слід зазначити, що виникає логічне питання: які ж політичні настрої мала Галина Махно? Чи відчувала вона прихильність до Радянського Союзу? Чи підтримувала вона контакти з радянськими керівниками? Проте слідчий не задає цих питань, мабуть, з певних причин. Він лише безперервно ставить одні й ті ж запитання: чи була Галина частиною націоналістичного українського підпілля? Чи займалася вона антирадянською пропагандою? Відповідь Галини Махно залишається незмінною: ні, ні і ще раз ні.

У Берліні Галина залишалася аж до 1945-го, коли місто захопили радянські війська. 15 серпня того ж року в будинок на Леніенштрасе, 58 постукали -- по Галину прийшли співробітники НКВС. Вилучили німецькі марки, посвідчення Союзу українських громадян, німецький і французький паспорти, а також нансенівський сертифікат -- так у ті роки називали посвідчення особи, яке Ліга Націй видавала біженцям.

За роботу на СРСР радянська спецслужба віддячила Галині ув'язненням і кримінальною справою. Почався 1946-й. 50-річну дружину Махна продовжували тягати на допити.

Конфлікти в парі через "жорстокості" та золото Махна.

Слідчий Жданов не дотримується жодної послідовності у своїх запитаннях. Він знову звертається до Галини, цікавлячись її молодістю. Галина ділиться деякими моментами зі свого життя. Вона згадує, що її батька розстріляли в 1919 році "за зв'язки з махновцями". Тоді їхня родина проживала в селі Піщаний Брід, яке нині знаходиться в Кіровоградській області. Галина розповідає, що її матір також мали стратити, однак їй вдалося врятуватися. Разом з братом Степаном вона деякий час переховувалася у загоні Махна. Мати померла в 1933 році, і причину її смерті легко здогадатися, хоча Галина не згадує про це.

Замість цього, вона говорить про інші речі: що ніколи не була залучена до жодних "злочинів Махна". Ані в розстрілах, ані в силових акціях. Більше того, коли Галина дізнавалася про різні "злочини", намагалася переконати чоловіка припинити це. Між ними виникали конфлікти, розповідає вона. І раптом змінює свої свідчення: "Я визнаю свою провину в тому, що, будучи дружиною лідера банд Нестора Махна, під час громадянської війни брала участь у боротьбі проти Червоної Армії". І навіть пізніше, в еміграції, Галина зазначає, що підтримувала зв'язок з "учасниками банд Махна".

Фото: надане Галузевим державним архівом СБУ. У 1990 році був виданий щоденник Галини Кузьменко, в якому вона описує такі моменти: "Ми знаходимося в Успенівці. Батько знову випив. Він говорить безупинно. П'яний, з гармошкою, танцює. Яка ж яскрава сцена! Після кожного речення лунає матюки. Наговорившись і натанцювавшись, він заснув".

Чи могла Галину катувати, щоб змусити її змінити свідчення? Або, можливо, використовували її доньку для шантажу? Ці питання, на жаль, залишаться без відповіді, проте ймовірність цього не варта недооцінювати. В будь-якому випадку, після певного критичного моменту Галина почала надавати багато свідчень — як про антирадянську організацію есерів у Берліні, так і про те, як її чоловік у Парижі публікував анархічний журнал "Дєло труда" та підтримував контакти з європейськими й американськими анархістами.

Під час бесіди зі слідчим Галина дедалі частіше вживає терміни "махновщина" та "банди Махна". Слідчий, демонструючи особливу ввічливість, звертається до неї на "ви". Він запитує про можливе місцезнаходження цінностей, викрадених Махном. Галина підтверджує, що ще у 1919 році "банди Махна" активно грабували банки та ломбарди в Катеринославі (тепер Дніпро). Досить багато здобичі – золото та гроші. Однак про їхнє теперішнє місцезнаходження Галина не має уявлення. "Ваш чоловік не розповідав вам про це?" – запитує слідчий. Галина ствердно заперечує.

Галину засудять на вісім років позбавлення волі. У вироку будуть згадані лише два з усіх висунутих обвинувачень: участь у боротьбі проти радянського режиму під час громадянської війни та антирадянська діяльність після еміграції. Жодне з цих звинувачень не має жодної обґрунтованої доказової бази, проте це не зупиняє обвинувачів Кузьменко. Про Союз українських громадян у Франції в матеріалах справи більше не згадується.

"Мій тато – злочинець, і я маю прізвище Міхненко."

Отже, старший лейтенант Жданов починає працювати з Оленою Міхненко. Її затримали в Берліні 12 вересня 1945 року і відправили до Києва, де вона опинилася в тюрмі № 1 НКВС УРСР.

Українська Вікіпедія має статтю, присвячену доньці отамана, на ім’я "Олена Несторівна Махно". Проте насправді її справжнє прізвище — Міхненко, яке походить від родового імені її батька. Її прадіда звали Міхненко, хоча дід Іван втратив частину родового прізвища і став відомий як "Міхно". Як розповідає Олена під час допиту, в Парижі її батько знову почав використовувати прізвище "Міхненко", і вона вирішила також прийняти його.

Фото: надане Галузевим державним архівом СБУ Фото Олени Міхненко з німецького паспорта

Спадок батька виявився важким тягарем для його доньки, яка насправді майже не мала спілкування з Махном протягом його життя. Важливо зазначити, що коли Галина Кузьменко вирішила розлучитися з Нестором, Олені було всього п'ять років. Її дитинство пройшло в Парижі, де вона вивчила французьку мову, а російською говорила не надто впевнено, тоді як української не знала зовсім. Підписуючи протоколи допитів, вона використовувала латиницю: Ellen Mihnenko.

Її "кар'єрний шлях" виявився незвичайним і строкатим. З документів справи видно, що в шістнадцять років вона оволоділа стенографією, друкарською машинкою та основами діловодства. Це сталося в 1938 році. Наступного року вона вирушила на навчання, щоб створювати малюнки для тканин і машинної вишивки. У 1941 році, скориставшись німецькою біржею праці, переїхала до Берліна, де знайшла роботу на заводі "Сіменс".

Спочатку працювала в ревізійному відділі -- перевіряла якість виготовлених електротоварів. Потім, вивчивши німецьку, працювала перекладачкою на тій самій фабриці. Далі несподівано виникає ще один фах -- до 1944 року Олена Міхненко працювала кресляркою, а 1944-го пішла на навчання до приватного зубного техніка. "Із взяттям Берліну працювала перекладачкою у господарському відділі при головній комендатурі радянських окупаційних військ -- аж до моменту затримання", -- йдеться у її справі.

Фото: надане Галузевим державним архівом СБУ Під час обшуку у Олени Міхненко, окрім документів та грошей, навіщось вилучили два рушника, ковдру, сукню, кофту, сукню, білі вовняні шкарпетки й "пару дамських панчіх"

Олені було висунуто обвинувачення за тією ж статтею Кримінального кодексу УРСР, що й її матері -- 54-ю. Ця стаття охоплює "зраду батьківщини" та має різні підпункти. У справі Галини Кузьменко йдеться про підпункт 54.6 -- "шпигунство", а в справі Олени Міхненко -- підпункт 54.3 -- "контакти з іноземною державою". За ці "злочини" передбачено одне й те саме покарання -- розстріл, проте дружині й доньці Махна дивом вдалося уникнути страти.

На допиті Олена визнала, що її батько є "бандитом", проте категорично відмовилася визнавати свою провину. Яка ж її провина? Цілком справедливо Міхненко підкреслила, що всі її знання про батька ґрунтуються на чужих розповідях, так само як і про громадянську війну, що закінчилася до її народження. Крім того, Олена зазначила: "Батько мене не виховував".

"Зростала в інтернатах, що пропагували антирадянські погляди."

Однак допити тривають, і тепер слідчі ставлять Олені питання про її життя в дорослому віці. "Я не визнаю, що була пособницею Німеччини", -- стверджує вона. Вона додає, що була змушена виїхати до Німеччини, оскільки у Франції як іноземка не могла отримати навіть допомогу по безробіттю. Слідчий переключається з 1940-х на 1920-ті роки і знову запитує Олену, чи знайома вона з кимось із "махновських банд". "Я нікого не знаю", -- відповідає вона.

Зображення: надане Державним архівом Служби безпеки України. Фотографія та дактилоскопічні дані Олени Міхненко.

Зображення та дактилоскопічні відбитки Олени Міхненко.

І тут -- о диво! -- Міхненко залишають у спокої, пан Жданов навіть люб'язно повідомляє в доповідній, що інкримінована затриманій підозра не підтверджена. Здавалось би, невинуватість Міхненко доведена, вона може йти додому. Але ні. Фігурантка справи є "соціально небезпечною", резюмує слідчий, а тому має бути притягнута до відповідальності за статтею 33 КК УРСР. Ця стаття не мала на увазі якийсь конкретний злочин, йшлося про "сукупність правопорушень".

Але про яку сукупність правопорушень мова? Це розшифровано в справі і є дуже промовистим пам'ятником тодішньому часу. По-перше, Олена виїхала до Німеччини, по-друге, працювала там на військовому заводі. Це вже робить її ворогом СРСР. По-третє, Міхненко жила за кордоном, а по-четверте -- "виховувалася там в пансіонах в антирадянському дусі".

Яка чудова пролетарська заздрість до "закордонних пансіонів" у цьому висловлюванні! Але для Олени це, звичайно, не було смішно. Її вирок виявився м'якшим, ніж у матері, але все ж Міхненка засудили до п'яти років заслання. Вона відбувала цей термін у Джамбулі (Казахстан), куди після в'язниці приїхала до доньки і Галина Кузьменко.

Обидві жінки прожили там до кінця своїх днів. За переказами, Галина рвалася в Україну, але родичі відцуралися від неї, Кузьменко зрозуміла, що на батьківщині її ніхто не чекає. А для Міхненко Україна нічого не означала: жінка померла у 1993-му, могла навідати і Київ, і Гуляйполе, але це їй, вочевидь, було непотрібно.

"Була засуджена правильно"

1960 року Галина Кузьменко клопотала в прокуратурі УРСР про реабілітацію. Без цього, вказувала вона, не могла отримувати пенсію. "Була засуджена правильно", -- сказано у відповіді на її прохання, а тому ніяка реабілітація заявниці не світить. Те саме стосувалося і Олени Міхненко.

Таким чином, обидва були реабілітовані тільки в 1989 році.

...Чи викликають вони емпатію в читача, який вивчає їхню справу? Щодо Галини Кузьменко на це питання відповісти складніше. Хоча вона й казала слідчому, що засуджувала жорстокість чоловіка, у її щоденнику запис "сьогодні розстріляли таких-то" повторюється доволі часто. І звучить буденно, як "нам принесли свіженьких бубличків" -- фраза, набрана через рядок після повідомлень про розстріли.

Олена Міхненко насправді винна лише в тому, що вона є донькою свого батька. Коли він помирав від туберкульозу, він звернувся до неї з останніми словами: "будь здоровою та щасливою". Проте щастя обійшло її стороною. Її шлях виявився сповненим страждань і випробувань. Це не просто слова, оскільки Олена вирішила не виходити заміж і не мати дітей. Як дитина ворога народу, вона не хотіла, щоб її нащадки зазнали такої ж долі.