Другий український Патріарх Володимир Романюк є одним із небагатьох архієреїв у християнському світі, який пережив ув'язнення в політичних установах та таборах. Ми можемо запитувати себе, чому українська церква не отримала визнання з боку Польської, Чеської, Словаччини, Болгарської, Сербської, Румунської та Грузинської церков. Як вони можуть визнати її, якщо на чолі їхніх церков стоять особи, виховані в системі КГБ та соціалістичних режимах? Адже для них було б важко визнати українську церкву, керівники якої - це то племінник Петлюри, то радянський політв'язень, то особа, яка, демонструючи свій розрив із Москвою, навіть дійшла до анафеми.
Володимир Романюк, відомий також під ім'ям Василь, народився в селі Хімчин на Галичині. У віці 19 років він вперше потрапив за ґрати через свою участь в Організації українських націоналістів (ОУН). Йому присудили двадцять років позбавлення волі. Його родину депортували до Сибіру, батько помер, а молодшого брата вбили російські окупанти під час спроби втечі.
1946 року дають другий термін при невідбутому першому - за антирадянську агітацію і пропаганду. Засилають до Магаданської області. 1959 року дозволяють їхати додому і Василь Романюк закінчує богословську курси в Івано- Франківську, а тоді Московську семінарію. Служить на парафіях Галичини, де, зокрема, охрещує В'ячеслава Чорновола. 1970 року виступає публічно на захист арештованого публіциста Валентина Мороза, за що парафію, де він служив, розпускають, а його через два роки арештовують. Комуністи визнають його особливо небезпечним рецидивістом і дають 7 років таборів та 3 роки заслання.
У Мордовії Романюк відмовляється від совєтського громадянства і заявляє про свою належність до Української автокефальної православної церкви, пориваючи таким чином з РПЦ. Це був 1976 рік. Отець Василь Романюк надсилає заяву митрополиту Мстиславу Скрипнику в США з проханням прийняти його в УАПЦ. Певно, це був перший священник української церкви в СССР. Та ще й член Української Гельсинської спілки.
Коли його зрештою випускають їде до Канади, де виступає з лекціями. У квітні 1990 року повертається в Україну, де отримує чернече посвячення з ім'ям Володимир і архієрейську хіротонію. Очолює місійний відділ УАПЦ і навіть мандрує по Далекому Сходу, виступаючи за києвоцентричність української церкви, без оглядки не тільки на Москву і Рим, але й на будь- які інші духовні центри.
З 11 червня по 21 жовтня 1993 року він носив титул митрополита Чернігівського і Сумського. Хоча жодного разу не відвідав Чернігів, для мешканців цього міста залишається великою честю, що другий Патріарх Київський і всієї України - Русі був обраний під таким титулом.
Помер Патріарх Володимир від четвертого інфаркту -- з дев'ятнадцяти місяців свого патріаршества майже сім провів у лікарні (наслідок 17 років ув'язнення в радянських концтаборах). Згідно з деякими джерелами знайдений мертвим 14 липня 1995 року за нез'ясованих донині обставин.
Прощання з Патріархом Володимиром стало трагічною віхою для України, відзначеною чорним вівторком. Кучмівська влада заборонила похоронити його на території Софії Київської, направивши бійців "Беркуту" на процесію прощання. Багато учасників заходу зазнали насильства, українські прапори були потоптані, а кілька людей померли внаслідок побоїв. Навіть жезл митрополита Філарета та митра єпископа Паїсія з Південної Америки зазнали наруги. Патріарха поховали біля входу до Софії Київської, що ще більше підкреслило його значення та роль української церкви, яка тепер зустрічає всіх відвідувачів цієї головної святині.
Треба нагадати, що винних так і не було - президент Кучма тоді повертався з пиятики з білоруським диктатором Лукашенком, прем'єру Марчуку різко забаглося оглядати поля Білоцерківщини, залишений "на хазяйстві" віце- прем'єр Роман Шпек не зважився достойно поховати земляка- гуцула. Певно, боявся єврейсько- російського лоббі глави адміністрації президента Табачника та міського голови Косаківського...
Митрополит Димитрій Рудюк зазначає: "Кількість прихильників біля могили Патріарха зменшується, і це наводить на думки про те, як багато людей, які були відвертими супротивниками відносин між Патріархом Володимиром Романюком та тодішнім митрополитом Філаретом Денисенком (сучасним Патріархом Київським і всієї Руси-України), намагалися скористатися його іменем. Це явище характерне: часто ті, хто вважають себе частиною Церкви, але насправді віддалені від її істинних цінностей, використовують різні обставини для досягнення своїх приватних цілей".
Я пам’ятаю лише одну зустріч із Патріархом Володимиром. Вона відбулася в канцелярії, що тоді знаходилася в Іоанно-Богословській церкві Михайлівського Золотоверхого. Він вийшов з кімнати, продовжуючи обговорення з кимось, і на порозі, повертаючись до своїх невидимих співрозмовників, вигукнув: "Головне, що скажуть там!" – при цьому вказуючи на небо.
Василь ЧЕПУРНИЙ можна переписати як "Василь Чепурний" або "Чепурний Василь". Якщо потрібно, можу створити більш оригінальний варіант або контекст для цього імені.
#Євреї #Україна #Богослов'я #КДБ #Канада #Москва #Президент (державна посада) #Київська Русь #Польська мова #Російська імперія #Українська мова #В'ячеслав Чорновіл #Російська православна церква #Рим #Митрополит-єпископ #Галичина (Східна Європа) #Політв'язень #Організація Українських Націоналістів #Білорусь #Парафія #Леонід Кучма #Південна Америка #Оглядач #Чернігів #Румунська мова #Володимир Великий #Висвячення #Софійський собор, Київ #Магаданська область #Симон Петлюра #Православна Церква Чеських земель і Словаччини #Мордовія #Патріарх #Семінарія #Анафема #Українська автокефальна православна церква (1990–2018) #Володимир Романюк #Філарет Денисенко #Архієрей.
