Султан Рахманов: олімпійський чемпіон з асиметричними ногами, зв'язки з кримінальним світом та баранина замість Стівена Сігала.

6 липня виповнюється 75 років з дня народження Султана Рахманова, українського радянського важкоатлета, олімпійського чемпіона 1980 року, чемпіона світу і Європи, володаря 2 світових, 5 всесоюзних та 14 національних рекордів.

Це саме той момент, коли доречно вжити фразу "могло б статися". Адже мова не йде про 114 років з дня народження Хуана Мануеля Фанхіо, а про зовсім іншу, незначну цифру: у мене є брат, який був у такій ситуації. На жаль, Султан Рахманов пішов із життя 22 роки тому, не доживши до 54 років...

Попри екзотичне для українського атлета ім'я, по батькові та прізвище, Султан Рахманов був українським атлетом не лише за місцем проживання (Дніпропетровськ), а й за кров'ю. Його батько - Сабур Рахманов, військовий, каракалпак з Узбекистану, а мати, Тетяна Коваленко - українка з села Дніпровокам'янка (Кам'янський район Дніпропетровської області). Вони познайомилися, коли Тетяна під час війни після закінчення медичного училища працювала в Ташкентському воєнному шпиталі.

Султанбай Сабурович Рахманов з'явився на світ 6 липня 1950 року в місті Турткуль, розташованому в Каракалпацькій автономії Узбекистану. У його родині також росли брати Рустам, Азім, Таїр, Рахим та сестра Зухра.

Брати відіграли ключову роль у його житті, хоч і по-різному. У дитинстві, рятуючи молодшого Рахима від автомобільних коліс, Султан серйозно травмував ногу, через що в нього залишилася різниця в довжині ніг на все життя. Старший брат Рустам, який займався боксом, став для Султана не лише прикладом, а й джерелом натхнення. Слідом за Рустамом він почав відвідувати спортзал, а коли той переїхав на батьківщину матері в Дніпропетровськ (тепер Дніпро), Султан, закінчивши 9 клас у 1966 році, теж вирушив до України. За деякими даними, вся родина Рахманових вирушила в цей переїзд.

Султан здобував освіту у фізкультурному технікумі та активно займався боксом. Одного разу на пляжі в Дніпрі його помітив тренер з важкої атлетики Володимир Устич, який оцінив потенціал юнака і переконав його спробувати свої сили у важкій атлетиці. Султану пощастило з наставниками. Його перший тренер Іван Погорілий став для нього не лише вчителем, а й другою батьківською фігурою, допомагаючи виховати в ньому характер, готовий до змагань, рішучий і сильний. Згодом з талановитим Султаном почав працювати Едуард Бровко, бронзовий призер світових і європейських чемпіонатів 1963 року. Цей вимогливий та строгий тренер дбав про Рахманова так, що той почав називати його "тато".

Султан узяв шлюб у молодому віці з Галиною, дівчиною з рідного села Дніпровокам'янка, де також походила його мати-українка. Галина навчалася в будівельному технікумі. Пізніше вона згадувала, що батько Султана був рішуче налаштований проти того, щоб його син обирав дружину не мусульманського походження. Лише через три роки він дізнався про шлюб Султана і змушений був визнати цей факт.

Султан, маючи на увазі свою родину, повинен був забезпечити їй добробут. Проте на той момент у нього не було власного житла. У 1973 році Едуард Бровко організував переїзд Рахманова до сусіднього Дніпродзержинська, нині відомого як Кам'янське. Там атлета, який уже здобув звання майстра спорту, працевлаштували на Дніпровський металургійний завод і надали квартиру. Султан тренувався за індивідуальним графіком у спортклубі "Дзержинка", а Бровко навідував його кілька разів на тиждень. У 1974 році Рахманов вступив до Дніпропетровського державного інституту фізичної культури, закінчивши його вже як олімпійський чемпіон у 1980 році.

Спортсмен, який за медичними прогнозами не мав шансу навіть нормально пересуватися через різну довжину ніг, щоденно наполегливо тренувався, піднімаючи 30-40 тонн важкої атлетики. У своїй найкращій формі він важив 145 кг при зрості 188 см. Його фірмовою вправою став ривок: всі свої рекорди в радянському спорті Рахманов встановив саме в цій дисципліні. Його перша значна перемога відбулася в 1976 році на Всесоюзній командній першості ВЦРПС у Липецьку, де він підняв 190 кг. У 1978 році в Києві він став першим у світі, хто подолав межу в 200 кг у ривку.

Наполегливість і відданість праці принесли свої плоди. У 1978 році на світовому чемпіонаті в Геттисберзі (США) Рахманов, який представляв збірну СРСР на першій позиції в умовах відсутності легендарного Василя Алексєєва, завоював срібну медаль, поступившись Юргену Хойзеру з НДР. Незважаючи на те, що обидва спортсмена показали однаковий результат у сумі (417,5 кг), українець програв через більшу вагу. Однак вже наступного року в Салоніках Султан впевнено взяв реванш у Хойзера, вигравши в усіх дисциплінах: ривок - 192,5 кг, поштовх - 237,5 кг, загальна сума двоборства - 430 кг.

Після здобуття титулу чемпіона світу, Султан Рахманов отримав звання "Заслужений майстер спорту СРСР". На той момент він вже повернувся до Дніпропетровська, де продовжував тренування під керівництвом Едуарда Бровка, виступаючи за спортивне товариство "Авангард". Його рішення покинути Дніпродзержинськ було зумовлено невдоволенням робітників цеху ДМЗ, де він формально числився.

Едуард Бровко був євреєм, і його тоді не випускали за кордон. Рахманову неодноразово натякали, що було б добре змінити тренера, але він собі такого не міг навіть уявити.

На щастя для обох спортсменів, Олімпійські ігри 1980 року відбулися в Москві, тому для Бровка не виникло жодних труднощів із виїздом за кордон. Того року Рахманов здобув перемогу на чемпіонаті Європи в Белграді в травні і готувався виступати на Олімпіаді під першим номером. Проте за тиждень до початку змагань він дізнався, що основним спортсменом буде Василь Алексєєв, котрий прагнув втретє стати олімпійським чемпіоном. У цій ситуації Бровко вирішив скористатися зв'язками дніпропетровського земляцтва: він зателефонував Володимиру Щербицькому, першому секретарю ЦК КПУ, а той, в свою чергу, звернувся до свого давнього друга Леоніда Брежнєва. В результаті, Султан Рахманов став першим номером збірної СРСР. Принаймні, саме так стверджувала його дружина Галина.

Ось безсумнівний факт, який відомий багатьом. 30 липня 1980 року на помості московського спорткомплексу "Ізмайлово" український важкоатлет Василь Алексєєв виправдав очікування, хоч і не без труднощів. В ривку він не зміг подолати стартову вагу 180 кг, натомість Султан Рахманов підняв 195 кг, випередивши Юргена Хойзера на 12,5 кг. У поштовху дніпровський атлет зафіксував вагу 245 кг, в той час як німець показав результат у 227,5 кг. У загальному заліку двоборства Рахманов обійшов Хойзера на вражаючі 30 кг!

За здобуту перемогу на Олімпійських іграх Султан був нагороджений орденом Трудового Червоного прапору та отримав премію в розмірі трьох тисяч карбованців. Цю суму він використав, щоб погасити свої борги та придбати золоті сережки для дружини.

У 1981 році Султан здобув перемогу на чемпіонаті СРСР, що проходив у Новосибірську, з результатом 440 кг. Це був його третій всесоюзний титул, який він здобув після перемог у 1978 та 1979 роках, і став останнім великим досягненням у його спортивній кар'єрі. Згодом, у віці 30 років, Султан почав відчувати проблеми з м'язами на ногах – старі травми та великі навантаження почали давати про себе знати...

Закінчивши спортивну кар'єру, Рахманов зміг приділяти більше часу родині - дружині Галині, доньці Тетяні та синові Таїру, які мало бачили його під час постійних тренувань, зборів та змагань. Галина згадувала, що якось, повернувшись із закордонної поїздки, Султан привіз дітям красиві іграшки. Вона пожалілась, що у дитинстві жила дуже бідно й не мала таких іграшок та ляльок. Тоді атлет вискочив з дому та за пів години повернувся із чудовою лялькою, яку придбав у валютному магазині "Березка"...

Інформації про його діяльність у 1980-90-х роках обмаль. Спогади родичів і друзів переважно акцентують на теплоті його характеру, дружелюбності, життєрадісності та щедрості. Вони розповідають про те, як Султан Рахманов активно підтримував інших і виявляв себе в благодійних ініціативах.

Проте існує інформація, що чемпіон деякий час мав зв'язки з кримінальними колами, зокрема з відомим дніпропетровським авторитетом Олександром Мільченком, відомим за прізвиськом Матрос. Як колишній мешканець Запоріжжя, можу підтвердити, що нам добре було відомо це прізвисько. Також ходили чутки про те, що Султан Рахманов готує кадри для бандитських угруповань у спортклубі "Богатир" (я неодноразово бачив цей клуб - авт.), і, ймовірно, ці чутки мали під собою певні підстави...

Такі були часи: перебудова, розвал Союзу, лихі 90-ті. Тоді чимало спортсменів, переважно з боротьби, боксу, важкої атлетики, подались до злочинного світу. Що було, то було...

Проте на поверхні залишалися лише позитивні вчинки. Відомо, що Рахманов був власником приватного автопідприємства. З 2000 року він очолював Міжнародну асоціацію ветеранів і інвалідів спорту "МАВЕТИС" і часто відвідував дитячі будинки. Він багато зробив для міста Дніпро, надаючи допомогу людям, які стикалися з проблемами наркотичної залежності, а також підтримуючи дніпропетровську асоціацію "Вибір", де не лише лікували, а й займалися реабілітацією.

Рахманов був почесним президентом Федерації айкідо України.

Дніпровський автор Артур Балаєв поділився цікавою історією. У 2000 році Султан Рахманов вирішив відзначити свій 50-річний ювілей грандіозним святом на стадіоні "Металург". Він запросив голлівудську зірку та майстра бойових мистецтв Стівена Сігала, який оцінив свою участь у святі в 300 тисяч доларів. Однак, оскільки така сума була недоступна Султану, він впевнено відповів: "Я знайду йому гідну альтернативу". Під час заходу на стадіоні, коли на поле випустили двох середньоазійських баранів, які почали активно бодатися, він пожартував: "Ось вам і заміна Стівену Сігалу". До речі, у підсумку Сігал дійсно виявився справжнім «бараном» з його російським громадянством і спірними поглядами.

Серед найближчих друзів Султана були колеги-штангісти: дніпровець Юрій Зайцев, олімпійський чемпіон Монреалю-1976 (до 110 кг), та киянин Анатолій Писаренко, триразовий чемпіон світу, спадкоємець Рахманова у збірній СРСР, який подарував Султанові автомобіль "Лінкольн".

З 1996 року в Кам'янському щорічно проходить всеукраїнський турнір з важкої атлетики "Богатирі Придніпров'я", присвячений пам'яті Султана Рахманова.

В останні роки Султан дуже хворів: зайва вага (понад 200 кг), великі проблеми зі здоров'ям - ледве ходив.

5 травня 2003 року в своєму заміському будинку в Дніпровокам'янці помер видатний штангіст, переживши інфаркт у присутності доньки Тетяни. Його поховали на Сурсько-Литовському кладовищі в Дніпрі. На пам'ятнику відсутня дата смерті, натомість зазначена дата народження та епітафія: "Хто сказав, що я помер? Я у ваших душах і серцях".

Поряд із Султаном спочиває його мати, а також його наставники - Іван Григорович Погорілий та Едуард Павлович Бровко.