Тетяна Рожновська, "Суспільне Ужгород": "Наші публікації сприяють передачі достовірних відомостей про національні громади та спростуванню міфів."

Унікальність "Суспільне Ужгород" -- в його багатомовній редакції, яка створює контент українською та мовами національних спільнот Закарпаття. У фокусі роботи команди -- локальна інформація з урахуванням мультикультурного контексту регіону. По суті, це не просто регіональне мовлення, це платформа, яка об'єднує різноманіття культурних, історичних, релігійних звичаїв і традицій людей, які мешкають на цій території. Редакція "Суспільне Ужгород" створює контент мовами національних меншин, тим самим відображаючи унікальну етнічну палітру регіону.

Щоб дізнатися про діяльність філії та контент, що його генерує команда, "Детектор медіа" провів бесіду з Тетяною Рожновською.

Тетяно, поділіться, будь ласка, своєю історією приєднання до команди Суспільного. Скільки вже років ви працюєте у нашій філії?

Два роки тому я приєдналася до команди "Суспільне Ужгород". Перед цим майже десять років віддала журналістиці, працюючи на Закарпатському обласному державному телебаченні "Тиса-1". Після цього у мене була тривала дев'ятирічна перерва у цій сфері. Але після народження доньки та перебування у декретній відпустці я усвідомила, що хочу повернутися до професії. Коли почала досліджувати медіа-ринок нашої області, зрозуміла, що вибір не такий вже й широкий. Це особливо помітно, якщо врахувати принципи, на яких базується редакційна політика конкретних медіа. Мене приваблює суспільне мовлення, адже тут дотримуються стандартів якісної журналістики. Ми постійно знаходимося у "білому списку" медіа, що свідчить про нашу прозорість та відповідальність у роботі.

Мій шлях до "Суспільного Ужгорода" розпочався з роботи в редакції новин. Багато хто дивувався, чому я вирішила перейти до новин, адже до цього я працювала теле- та радіоведучою і обіймала керівні посади. Проте я зрозуміла, що не маю досвіду в цій сфері, і це спонукало мене спробувати щось нове. Тепер, оглядаючись назад, можу впевнено стверджувати, що це було вірне рішення. Щоденна робота над сюжетами, пошук нових тем і контактів, організація зйомок - все це допомогло мені швидко повернутися в професію після перерви та впроваджувати нові методи, яких не було десятиріччя тому в журналістиці. Я щиро вдячна своїм колегам за підтримку та допомогу в цьому процесі.

Однак мені завжди бракувало простору в межах коротких новинних сюжетів; я прагнула більше розповідати про людей, які стоять за історіями. Коли я дізналася, що наша редакція національних спільнот в Ужгороді шукає редактора для створення україномовного контенту, що охоплює національні спільноти та інші теми, я швидко вирішила спробувати свої сили. У лютому 2025 року я приєдналася до команди, а з жовтня цього року взяла на себе керівництво відділом.

"Суспільне Ужгород" вирізняється тим, що трансляція здійснюється п’ятьма мовами національних меншин. Поділіться, будь ласка, детальнішою інформацією про контент, який ви створюєте, та мовні версії. Який обсяг ефіру виділений для мов національних спільнот? Чи є аспекти, які потребують додаткової уваги чи розвитку?

Для нас вислів про багатонаціональність Закарпаття – це не лише слова, а реальність, з якою ми стикаємося у своїй діяльності. Ми постійно взаємодіємо з представниками різних етнічних груп, але виокремили кілька ключових мовних напрямків у нашій роботі. Серед них – телепроєкти: програми, які виходять щомісяця угорською, румунською, ромською та німецькою мовами. Також ми щодня транслюємо новини на радіо угорською, словацькою та румунською мовами. Кожен випуск триває чотири хвилини, а міжнародні новини подаються окремим восьмихвилинним блоком. Телепрограми виходять один раз на місяць, їхня тривалість становить 26 хвилин, і зазвичай вони містять репортажі або історії, що висвітлюють життя конкретних спільнот. Усі матеріали з мовних програм ми розміщуємо на офіційній сторінці "Суспільне Ужгород" у YouTube, обов'язково додаючи українські субтитри, щоб україномовні глядачі могли зрозуміти зміст. Крім того, ми створюємо контент українською мовою про представників інших національних спільнот, що проживають в Україні, таких як етнічні вірмени, азербайджанці, грузини та євреї. Це дозволяє нам розширити аудиторію, донести правдиву інформацію про національні спільноти та спростувати поширені стереотипи.

Редакторка Анжеліка Дан читає новини на радіо румунською мовою

Поділіться інформацією про колектив, що працює у вашій філії. Чи маєте ви членів національних спільнот серед своїх співробітників?

Звичайно! Я вважаю, що це є нашою значною перевагою. У нас втілюється в життя один з основоположних принципів, яким керується Суспільне: "Нічого для нас без нас". Коли журналісти представляють національну спільноту, це створює більш високий рівень довіри до них. Більше того, реалізація деяких наших ідей була б неможливою без участі наших редакторок. Наприклад, не всі ромські табори готові співпрацювати з журналістами. Наша колега Сімона Нестеренко-Шатро, етнічна ромка, за роки роботи розробила власні підходи до роботи з цією спільнотою. Також авторки Камілла Дебрецені та Сільвія Логойда представляють угорську та румунську національності відповідно. Вони знають життя своїх спільнот зсередини, користуються довірою та відкриті до діалогу. Зараз, у контексті великої війни, ми спостерігаємо, як обережно етнічні угорці ставляться до спілкування з журналістами. Складні міжнародні відносини між Україною та Угорщиною значно впливають на цю ситуацію. А ще більше — це результат роботи журналістів, які прагнуть сенсацій, особливо якщо вони не місцеві. Вони записують інтерв’ю та виривають з контексту ті фрази, які звучать провокаційно і маніпулятивно, створюючи негативний образ етнічних угорців, що живуть на Закарпатті. Можу відверто зазначити, що етнічні угорці не довіряють українським медіа. Я не раз чула про це, коли організовувала зйомки. Тому ми дуже цінуємо те, що Суспільне мовлення не потрапляє до цього списку. Це великий кредит довіри, який ми намагаємося виправдати у кожному випуску наших програм.

Ви ділитеся історіями національних спільнот Закарпаття, створюєте репортажі, що висвітлюють їхні виклики та проблеми, які потребують уваги. Які з цих розповідей вас найбільше вразили? Чи траплялися випадки, коли завдяки вашій журналістській роботі в медіа конкретні проблеми вдалося вирішити?

У кожному випуску нашої програми ми висвітлюємо не лише побут громади, а й ключові питання, що хвилюють її представників. Наша мета полягає в тому, щоб підкреслити, що члени національних спільнот є передусім громадянами України з різноманітним етнічним походженням. Вони, як і їхні предки, живуть на цій землі протягом сотень років, і це їх справжній дім. Для того, щоб у цьому домі панували спокій і добробут, ці люди, як і всі українці, працюють, створюють бізнес, сплачують податки, реалізують благодійні проекти, розвивають свою культуру та ідентичність. Найважливіше, що представники різних національностей стали на захист України. У часи повномасштабної війни героями наших випусків стають етнічні угорці, роми, румуни, німці та представники інших народів, які, якщо не беруть участі в бойових діях, то активно волонтерять або допомагають внутрішньо переміщеним особам. Війна кардинально змінила наш підхід. Ми не можемо ігнорувати важливі питання, з якими стикаються громади, де компактно проживають представники національних спільнот.

Редактор програми німецькою мовою "На власні очі", Олена Дей, під час зйомок.

Я надзвичайно чутлива особа, і все сприймаю дуже близько до серця. Тому мене глибоко вражають майже всі історії, які я чую. Однією з найбільш запам'ятовуваних подій цього року став репортаж Сільвії Логойди про ферму етнічного румуна, який займається вівчарством. Під час війни, коли в селі залишилося небагато чоловіків, основну частину роботи виконують жінки. Це надзвичайно важка щоденна праця. Вівчарство є однією з основних традицій Закарпаття. Чудово, що існують такі люди, які зберігають і розвивають цю справу. Мене також вразила інформація про Добронську червону паприку, яку десятиліттями вирощують етнічні угорці, і яка стала символом цього регіону — вона опинилася на межі зникнення. Виявляється, що в селі залишилося дуже мало людей, які займаються її вирощуванням. Ми підготували репортаж із Доброні на цю тему. Сімона Нестеренко-Шатро також записала кілька історій про ветеранів-ромів, які я настійно рекомендую переглянути. Всі ці матеріали можна знайти в добірці "Романо Джівіпен" на сайті "Суспільне Ужгород". Там також представлені інші програми мовами національних спільнот, такі як "У румунів удома", "Слово угорською" та німецькомовна програма "На власні очі".

Зйомки програми "У румунів удома" про ферму, яка під час війни тримається на жіночих руках

Цікаво, що серед змін, які відбуваються в наших програмах, є історія про етнічного рома, котрий пішов на фронт і в результаті отриманого поранення втратив ногу. Коли Сімона створила сюжет про нього, чоловік був у глибокій депресії і вважав, що ніколи не зможе пройти процедуру протезування. Але Сімона звернулася до одного з провідних протезувальних центрів в Україні, і тепер наш герой вже має протез. Ця історія також стала основою для окремої програми.

Процес зйомки програми "Романо Джівіпен" відкрив для героя шлях до отримання протезу.

Не можу не згадати про цикл меморіальних історій "Імена", присвячений загиблим захисникам, які представляли національні спільноти. Цей проект був розроблений моїми колегами у 2024 році. Це надзвичайно важливі та складні матеріали. Влітку два епізоди цього циклу здобули гран-прі та перше місце в категорії "Відеоматеріал, розміщений у телеефірі або в онлайн-медіа" на IV конкурсі журналістських робіт, присвяченому Герою України Тарасу Матвіїву.

Авторки ініціативи "Імена" були відзначені нагородою за свою роботу над цим проєктом.

Проект, присвячений ромським жінкам, має назву "Культура за завісою: Історія закритої громади українських ромів-калдерарів". Яким чином виникла ідея та як проходила реалізація цього проекту?

-- Ідея з'явилася у журналістки Тетяни Балли, яка разом із Надією Стадницькою є однією з авторок проєкту. З ромами-калдерарами вона познайомилася ще під час зйомок однієї з програм ромською мовою. І вже там розгледіла, що історія цієї спільноти заслуговує на ширший і глибший формат. Але не все було просто, бо понад рік команда проєкту спілкувалася з головним героєм і вибудовувала дружні стосунки. На допремʼєрному показі фільму в Ужгороді була вся родина ромів-калдерарів, які стали головними героями проєкту. І Давид сказав, що коли подивився фільм, то сам здивувався, що він так відкрився і стільки всього розказав. Як на мене, це дуже висока оцінка роботи всієї команди. Бо на знімальному майданчику багато моментів, яких не бачить глядач: розстановка камер, виставлення світла, мікрофони, загалом метушня. І якщо герой зміг розслабитися і відкритися -- то це показник.

Поселення калдерарів не є закритою територією в буквальному сенсі, проте місцеві жителі та громада ставляться до незнайомців з обережністю. Спілкування з сторонніми людьми тут відбувається рідко, а камери часто сприймаються з недовірою. Зйомки стали можливими завдяки запрошенню голови громади, який запросив творчу команду у свій дім. Колеги працювали лише в тих місцях, де отримали згоду, дотримуючись принципів поваги до приватності місцевих жителів.

Документальний проєкт був спрямований на те, щоб продемонструвати не тільки різноманіття культур і звичаїв національних спільнот, що проживають в Україні, але й висвітлити справжні думки та переживання людей, зокрема з приводу ранніх шлюбів та обмежень у праві дівчат на отримання освіти.

Мета проєкту та редакційна позиція Суспільного мовлення -- говорити про складні теми з повагою й відповідальністю, відкривати простір для діалогу, що сприяє змінам, не допускаючи дискримінації чи цькування будь-якої спільноти чи людини за будь-якою ознакою. Будь-який процес інтеграції -- це довготривала робота, яка включає доступ до освіти, розширення можливостей для молоді, взаємну довіру між громадою та інституціями й подолання упереджень у суспільстві.

Авторки проєкту "Культура за завісою", Тетяна Балла та Надія Стадницька, зустрілися з персонажами фільму.

-- У серпні 2025 року наглядова рада схвалила Концепцію розмаїття, рівності та інклюзії (DEI). Координувала процес і написала фінальний текст команда департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей. Чи застосовуєте її в роботі?

-- Так, звісно. У цьому й суть: Концепція не стала відправною точкою, з якої починаємо говорити про рівність та інклюзію. Ми працюємо з цими темами постійно. А те, як на життя суспільства сьогодні впливає війна, показує, що ці теми є нагальними й потрібними. Я вже згадувала, що наш підрозділ створює україномовний контент про представників нацспільнот. Але так само ми системно робимо матеріали, які виносять на загал теми рівності, безбарʼєрності та інклюзії. Для редакторів і редакторок постійно проводять корпоративні тренінги, де нас вчать правильної термінології та коректної подачі цих непростих тем. Навіть у нашій робочій групі є закріплені словники безбарʼєрності, до яких ми періодично заглядаємо. Я глибоко переконана, що медіа має з-поміж іншого виконувати просвітницьку функцію. Якщо ми будемо у своїх матеріалах грамотно подавати інформацію, коректно, то суспільство почне переймати терміни й правильні формулювання, навіть не помічаючи цього.

Хочу розповісти про одну надихаючу історію, яка сталася в Закарпатті. У місцевій клінінговій компанії працює молодий адміністратор з інвалідністю – це його перший досвід трудової діяльності. Раніше ніхто не хотів його приймати на роботу через його стан здоров’я. Я запропонувала власниці компанії зняти сюжет про цю історію, щоб продемонструвати, що люди з інвалідністю здатні працювати і бути корисними. Спочатку жінка була обережна в цьому питанні, побоюючись, що така увага до здоров'я хлопця може його образити. Я запевнила, що ми підходимо до цього делікатно. Герой нашої історії погодився на зйомки, і в результаті вийшов сюжет, який отримав безліч схвальних коментарів та вподобайок. Глядачі залишали теплі слова підтримки як нашому герою, так і бізнес-власниці, яка не побоялася дати йому шанс. Згодом вона зателефонувала мені, вражена резонансом, і зізналася, що зрозуміла важливість розповіді про життя людей з інвалідністю. Іноді ми прагнемо швидких змін, але насправді все відбувається через маленькі кроки. Наша команда працює над цим щодня.

Тому Концепція -- це наш інструмент, який допоможе інтегрувати принципи розмаїття, рівності й інклюзії в усі рівні роботи Суспільного: від інституційної культури до контенту на кожній платформі. Це про внутрішні стандарти й про те, щоб через нашу роботу ми зміцнювали єдність, довіру та взаємоповагу в українському суспільстві. Про це постійно на всіх майданчиках говорить керівниця департаменту з питань розмаїття, інклюзії та рівних можливостей Суспільного Анастасія Гудима, яка власне і координувала всю роботу зі створення Концепції DEI. Знаю, що команда має вже напрацювання, як утілювати концепцію в життя і закріплювати її принципи. І це дуже класні ідеї. Не буду спойлерити. Але однозначно можу сказати одне: те, що ця Концепція -- велике досягнення Суспільного.