Тетяна Руденко: Авангард — це найбільше досягнення української культури XX століття.

#Мистецтво та розваги #бібліотека та музей

У 1938 році була закрита виставка музею, присвячена авангардному мистецтву. Після цього розпочалася війна, а після її завершення музей зазнав значних змін: авангардні роботи поступилися місцем цитатам Сталіна.

З початку 2022 року Росія завдала шкоди або знищила близько 1900 об'єктів культурної спадщини, повідомила міністерка культури Тетяна Бережна під час заходу "Тисячовесни". Водночас, проблема збереження експонатів, наскільки мені відомо, не вирішується на державному чи комунальному рівні, а залежить від дій окремих осіб: ті, хто встиг, заховали найцінніші предмети. Яка ситуація з цим у вашому музеї?

На початку повномасштабної агресії ми вжили заходів для захисту нашої колекції. Зокрема, ми зосередилися на збереженні її основи – авангардних творів, які є унікальними для нашого музею. Ми визначили три ключові категорії експонатів: авангард, театральні роботи корифеїв та вертепи – саме ці артефакти мають для нас найбільшу цінність. У нас є спеціальне сховище в напівпідвальних приміщеннях, яке до війни здавалося нам недоліком, але ми вжили безліч заходів, щоб адаптувати його під потреби нашого музею.

Рекламное сообщение

А потім мінус обернувся на плюс?

Так. Не секрет, що всі музеї знаходяться в приміщеннях, які початково призначалися для інших потреб, але згодом були пристосовані під музей. За винятком хіба що музею Другої світової, який будували у 1980-ті саме як музей - з доброю вентиляцією, сховищами. Так от, коли почалася повномасштабна війна, ми змінили думку про підвальні приміщення, які викликали стільки нарікань. Все ж таки там товсті стіни, і вони - частково під землею. Також на початку війни ми отримали з-за кордону чимало матеріалів для зберігання. Не те, що ми ніколи раніше не бачили металевих ящиків, але така допомога була вчасною.

Як музей витримав обстріл Лаври в ніч з 14 на 15 червня?

Охоронці подали сигнал про задимлення, але з ними все було гаразд. На ранок наступного дня я підійшла до Успенського собору і поспілкувалася з охороною Лаври. Це справило враження загального шоку, адже ніхто не вірив, що Лавра може стати мішенню. Проте, з іншого боку, не можна сказати, що це було зовсім несподівано, адже триває війна. Вона змушує ще раз переосмислити все, за що ти відповідаєш, і ретельно подумати про його збереження.

Чому предмети, що представляють авангард, займають центральне місце у вашій колекції?

Авангард є безсумнівно найзначнішим явищем, яке відбулося в українській культурі протягом ХХ століття. Ми сприймаємо авангард як процес формування українського театру та як різноманітні експерименти, що його оточували. Внесок нашого видатного режисера Леся Курбаса став справжнім перетворенням театрального простору України, він започаткував нову школу акторської та режисерської майстерності, а також школу сценографії.

Його новації були співзвучні тому, що в цей час розвивалося в Європі. Його "синтетичний театр", використання кіно у виставі, крупні плани, флешбеки - все це створювало новий простір сцени. Курбас вважав, що театр - це синтетичний вид мистецтва, а тому музика, кіно, хореографія - все має в синергії утворювати новий тип вистави. І у нас зберігаються матеріали, пов'язані з новаторським театром Курбаса - здебільшого неоцінені, "не підсвічені", так би мовити.

Зображення: з ресурсу Open Kurbas

Унікальне зображення, про яке в цьому інтерв'ю розповідає Тетяна Руденко. На фото, зліва направо, можна побачити Анатолія Буцького, Вадима Меллера та Лесю Курбаса.

Рекламное сообщение

Якою мірою історія театру Курбаса та історія музею переплітаються між собою?

Музей був заснований понад століття тому, у 1923 році. Його створення було ініційоване як театральний музей у рамках Мистецького об'єднання "Березіль", яке очолював Леся Курбас. Перша експозиція побачила світ у 1925 році, а вже в 1927 році музей презентував нову виставку, підготовлену директором музею Петром Руліним, видатним експертом у галузі театру та музейної справи. У 1926 році, коли Курбас погодився на перенесення "Березоля" до Харкова, музейну колекцію передали під управління Всеукраїнської академії наук, що стало фактичним відокремленням музею від театральної діяльності.

Тобто музей як самостійна одиниця функціонує не з 1923 року, а з 1926-го, і цього року відзначає сторічний ювілей... Але що було далі?

Музей при Міністерстві освіти України був створений як всеукраїнський заклад, що знайшло відображення в його колекціях, тому 1923 рік можна вважати історично виправданою датою його заснування. Щодо Руліна, то ситуація розвивалася наступним чином: у 1936 році його заарештували і піддали репресіям. На нього також чинили тиск у театральному інституті, де він викладав історію українського театру, звинувачуючи у націоналістичних поглядах його курсу. Подібні обвинувачення стосувалися і музейної експозиції. У 1938 році було закрито виставку музею, що стосувалася авангардного мистецтва. Згодом почалася війна, а після її завершення музей зазнав суттєвих змін: замість авангарду в експозиції з'явилися цитати Сталіна.

Наша наступна виставка була заснована у 1977 році і охоплює більш ніж три століття історії театрального мистецтва. Після проголошення Незалежності, експозиції радянського театру були зняті майже відразу, тоді як виставка, що висвітлює розвиток театру від його витоків до початку XXI століття, залишалася майже незмінною. Проблему ускладнювало те, що оформлення складалося з однієї великої, єдиної декорації. У лютому 2022 року ми вирішили розібрати окремі вітрини, убезпечивши найбільш цінні експонати, а також розробили проєкт "Креативна деконструкція", метою якого стало переосмислення основної експозиції музею.

Нам важливо було зберегти інституційну пам'ять, деконструювати сенси попередньої експозиції. Ми провели дискусії та записали інтерв'ю. Проаналізувавши ту експозицію, яка існувала в музеї, дійшли висновку, що вона була пронизана наративами "дружби" українського та російського театру. А "дружба" полягала в тому, що в кожному тексті, в кожному розділі була підкреслена перевага російського театру. Мовляв, приїхали гастролери з Москви чи Пітера і показали провінціалам, як треба робити...

Здається, що масштабний конфлікт спровокував рух у правильному напрямку?

Власне, так. Від 2022 року багато чого змінилося. Думаю, що так було і в багатьох родинах, і в професійному житті.

Якщо розглядати загальний об'єм зберігання як 100%, то який відсоток припадатиме на авангардний театр?

Рекламное сообщение

На це питання неможливо відповісти навіть приблизно. Це декілька десятків тисяч експонатів, але важливіше це усвідомлювати на тлі усього музейного фонду України. Наш музей зберігає всю документальну і візуальну історію українського театру. Жодна повноцінна виставка українського авангарду у світі не може обійтися без артефактів з колекції Театрального музею. У нас представлений і єврейський театр та його історія, і польський театр. Бо у Руліна було таке бачення, що до українського належать усі етнічні театри, які збагатили українську сценічну культуру

Згідно з концепцією, яка залишається актуальною й сьогодні, ми маємо 11 категорій зберігання. Серед них - фотографії, театральні костюми, ескізи декорацій, живописні роботи, макети, програми, афіші та негативи. Все розпочалося з негативів, які збирав Василь Василько, керівник музею в той час, коли він ще був у "Березолі". Він поєднував у собі таланти режисера, актора та фотографа. Ми також зберігаємо його фотоапарати, адже Василько був видатним музейником до самої суті. Саме його негативи стали основою нашої колекції. Тоді ж було оголошено заклик до всіх учасників Мистецького об'єднання "Березіль" — збирати колекцію для майбутніх поколінь. Актори навіть отримали своєрідний "музейний податок", завдяки якому кожен повинен був принести принаймні дві цінні речі для поповнення колекції.

Музей розпочав свою історію з невеличкого приміщення на вулиці Воровського, 29, де сьогодні розташована станція метро "Хрещатик". У ті часи це була кімната, відома як "комірка Василька". Всі предмети, які зберігалися там, не могли бути представлені у вигляді експозиції через брак простору. Тому на стінах цієї кімнати вирішили розмістити списки всіх експонатів. Так і почався шлях авангардного музею Мистецького об'єднання "Березіль".

Зображення: з ресурсу Open Kurbas

"Березільці" здійснюють свою діяльність у театральному музеї, 1920-ті роки.

На кіностудії Довженка також існував власний музей. Відомо, що після російського обстрілу знищено костюмний цех, що стало серйозною та непоправною втратою. Проте, чи вцілів музей? Чи підтримуєте зв'язок з колегами звідти, і що вони повідомляють?

Ми завжди підтримували тісну співпрацю та дружні стосунки з кіностудією Довженка. Вони неодноразово надавали нам костюми для різних виставок, що стосуються історії кіномистецтва. У 2024 році, коли відзначали сторіччя Параджанова, ми вирішили звернутися до них за костюмами з фільму "Тіні забутих предків", оскільки готували виставку на цю тему. Ми відвідали костюмний цех, познайомилися з усіма працівниками та мали можливість також побувати в приміщенні з реквізитом.

Масиви зберігання там великі, а умови роботи важкі. Ще тоді нам скаржилися, що кіностудія переживає занепад, бо все впирається у фінансування. Але менше з тим. Коли прилетіла ракета, від костюмного цеху залишилася одна стінка. Але музей все таки не зачепило. Слава Богу, що там збереглися ті речі, які кіностудія визначила для себе як найбільш цінні. І знаменитий сердак Миколайчука, в якому він грав у "Тінях" - той, що з хрестиками на білому тлі у - на щастя, також зберігся.

У Гданську на конференції з відновлення представили перший пакет порятунку пошкоджених музеїв. Серед пріоритетів - Іванківський історико-краєзнавчий, де до війни зберігали роботи Марії Примаченко. А яким є ваш ТОП музеїв, які треба відновлювати в першу чергу?

З відновленням культурних об'єктів просто зараз я би взагалі не поспішала. Особливо там, де обстріли не припиняються. А якщо ми маємо на увазі більш віддалену перспективу, то найбільше болять музеї, які залишилися на окупованих територіях. Хотілось би розуміти, що там з приміщеннями та пам'ятками. Що зараз в Криму, а також якою є ситуація з Херсонським та Маріупольським музеєм?

Всі, напевно, бачили фільм "Офіційне пограбування" - про розкрадання росіянами фондів Херсонського обласного та Херсонського краєзнавчого музею (розслідування The Kyiv Independent . - Ред.). Там йшлося про жахливі речі, і я не знаю, як нам зараз повернути свої колекції, коли міжнародне законодавство під час війни не працює. Якщо врахувати, що все вже розкрадено росіянами та вивезено в Росію... У фільмі якраз оповідається, як з Росії приїздили фахівці, перебирали експонати і керували їхнім завантаженням.

Рекламное сообщение

Як я можу вирішити, з чого почати: повернути те, що в нас вкрали, чи відновити зруйноване? У мене немає чіткого списку пріоритетів, і я не можу обрати щось одне. Проте можу зазначити, що в нашій країні є багато чудових краєзнавчих музеїв, про які відомо не так багато. Наприклад, в Запорізькому музеї можна побачити вражаючу колекцію робіт Марії Примаченко.

Зображення: надане музеєм

У колекції "Авангард" можна знайти, зокрема, ескізи костюмів видатної художниці Олександри Екстер, яка була однією з основоположниць стилю "ар-деко". Від 1924 року вона проживала та творила в Парижі.

"Наш музей впроваджував інтерактивні елементи задовго до того, як це стало популярним."

Ваше риторичне запитання викликає у мене прагматичне: чи завжди музеї дбають про залучення відвідувачів? Ваш заклад було засновано в 1923 році, а як він виглядає у 2026? Відсутність інтерактивних експозицій, які сьогодні є обов'язковими... Чи все знову зводиться до питання фінансування?

Наш музей став інтерактивним ще до того, як це увійшло в моду. У нас є обертові вітрини, театралізовані екскурсії та можливість грати на музичних інструментах. Сьогодні ми використовуємо мультимедійні технології, щоб покращити взаємодію відвідувачів із нашою спадщиною. З огляду на масштаб та можливості нашої колекції, ми відчуваємо нестачу простору, адже могли б реалізувати постійні експозиції, присвячені кіно, музиці та театру Курбаса.

Наразі ми презентуємо проєкт "Open Kurbas: цифрова колекція", але його історія почалася раніше. У 2017-2018 роках, разом із Вірляною Ткач та її мистецькою групою "Яра", ми організували три виставки, присвячені Курбасу. У нашому музеї відбулася експозиція "Курбас в Києві", в Харкові - "Курбас в Харкові", а в Мистецькому Арсеналі - "Курбас. Нові світи". Ці виставки привернули увагу багатьох відвідувачів, адже ми вловили інтерес до творчості Курбаса як в Україні, так і за її межами.

Варто зазначити, що експонати Театру Курбаса є основою нашої колекції, а дослідження цієї теми і заохочення якнайширшої аудиторії вважаємо нашою місією. Тому це не просто цифрова колекція, а освітній сайт із текстами та лекціями театрознавців. Ми оцифрували скляні негативи, світлини, афіші, рукописи, а це біля 12 тисяч номінацій, і зараз виклали на сайт трохи більше за половину.

І хоча ми думали, що знаємо про всі матеріали, пов'язані з Курбасом, під час оцифрування знаходилися рідкісні кадри. Наприклад, фото Курбаса з художником-авангардистом Вадимом Меллером та Анатолієм Буцьким - композитором і музикознавцем, яке досі було невідомим. Тобто лакуни та білі плями ще є, і саме тому так важливо, щоб платформа "Open Kurbas" розвивалася.

Зображення: надане музеєм

Працівники музею здійснили оцифрування 12 тисяч документів.

Як вціліли вертепи у 1930-ті, в період боротьби з "опіумом для народу"? Та й власне - пізніше також? Адже більш релігійну виставу, ніж вертеп, складно уявити...

О, вертеп - це окрема дуже цікава тема. Тільки це ширше поняття, ніж релігійна вистава. Я б сказала, що це - політичний театр. Бо перша частина, яка завжди є незмінною, розповідає про Діву Марію та народження Христа, але друга - вже про "актуальний порядок денний". Вона завжди розповідала про те, де, як і з ким поруч живуть українці. Тут тобі і поляки, і євреї, і роми - словом, усі... І стосунки між ними, комічні та драматичні, і музика відповідна - все це теж було у вертепі. Хоча від самого початку дійство з вертепом замислювалося як поширення віри, посилення зв'язків між церквою та різними верствами суспільства .

Найдавніший з відомих вертепів - це Сокиринський, також відомий як Галаганівський. Його історія починається у 1770 році, коли вперше спектакль був поставлений у селі Сокиринці, що на Чернігівщині. Виставу представляли студенти Києво-Могилянської академії, а подія відбулася в маєтку родини Галаганів, що й обумовило одну з назв. Власник маєтку, Григорій Галаган, представник стародавнього козацького роду, був вражений виставою і щедро винагородив акторів. У відповідь вони подарували Галаганам вертепну скриню з ляльками та текстом для постановки. У колекції ляльок налічувалося близько 40 штук. Останнім відомим вертепником, який виконував цю виставу, був Фесенко – хоча його ім’я залишилося в історії невідомим, ми маємо його фотографію в нашій колекції.

Рекламное сообщение

Галагани зберігали вертеп у своєму маєтку, а згодом він потрапив у музей у Прилуках. А коли наш музей очолив Петро Рулін, він написав концепцію щодо того, як і що збирати у музейну колекцію. Вона була видана у 1927-му і є цінною для нас, бо її писав справжній науковець. Так от, Рулін зазначав, що експозицію треба будувати від витоків театру, від його джерел, якими є вертепний театр, шкільний театр, і - просуваючись звідти - доходити в експозиції до сучасного театру. Три вертепні скрині з ляльками різних століть увійшли до експозиції Руліна, які він сам для колекції музею і віднайшов.

Зображення: надане музеєм

Сокиринський вертеп, 1770 рік

Отже, виходить, що вертепи були у безпеці завдяки їхній класифікації як лялькові театри?

Так, це також можна стверджувати, але я хочу поділитися інформацією про ще один вертеп, створений у радянський період. Йдеться про вертеп Межигірського керамічного технікуму. На відміну від традиційних вертепів, які мали два поверхи — верхній для розіграшу різдвяної драми і нижній для побутових сцен, цей вертеп мав лише один поверх. На ньому одночасно зображувалися як божества, так і люди, серед яких були й комуністи. Текст цієї п'єси зберігся і був надрукований у 1924 році.

У цьому вертепі боги веселяться, а їм наллє напоїв персонаж на ім'я Баба, що була змодельована за образом реальної самогонниці на ім'я баба Марина. Таким чином, вистава стала виразом як антирелігійних, так і антиалкогольних настроїв. Технікум створив портретні ляльки всіх відомих політиків, які діяли на міжнародній арені в той час. Серед них були і Керзон, і Людендорф, а також інші дипломати та президенти — всіх їх вдало висміювали. Наприкінці шоу, під звуки Інтернаціоналу, вони всі падали та вмирали... Цей межигірський вертеп трохи поїздив Україною, завітавши до Києва та Харкова, але незабаром його виставу заборонили. Заявили, що така архаїчна форма не підходить для обговорення сучасних тем.

Чи приймаєте ви на зберігання сучасні різдвяні вертепи?

Вертепи не з'являлися на театральній сцені до 1974 року. Тоді художник Олексій Щеглов вирішив відновити цю традицію в харківському Театрі ляльок, створивши вертеп без божеств, акцентуючи увагу на "народному" аспекті. І хоча це був лише початок, варто відзначити, що зроблено було чимало. Зараз у нас зберігається макет цього вертепу, хоча на сцені був представлений трохи більший варіант. У ньому виступали музиканти з інструментами, оформленими Щегловим – серед них колісна ліра, цитра та кобза. Всі вони були прикрашені зображенням козака Мамая, що надало вертепу яскраво вираженого українського колориту.

Ще один цікавий вертеп був створений в 1992 році в київському Театрі ляльок (бачите, все оберталося довкола ляльок). Там актор-вертепник говорив на різні голоси, і так воно й мало бути історично. В цей вертеп ввели депутата, який не може визначитися, з ким він, і по черзі піднімає то червоний, то жовто-блакитний прапорець. У нас є запис цієї вистави, та й сам вертеп нам передали на зберігання.

Зображення: надане музеєм

"Вертеп революції в Межигір'ї", 1923 рік. Ляльки представляють політичних діячів того часу.

Ваш музей комунальний, а є музеї державні. Де більше плюсів та мінусів і який статус краще мати?

Давайте поглянемо на ситуацію зі сторони. Чи багато в Україні музеїв, що мають безперервну столітню історію? Чи багато в Україні мистецьких музеїв, де колекція налічує 260 тисяч пам'яток? Чи гуртує якийсь музей довкола себе науково-мистецьку спільноту?

Театральний музей демонструє надзвичайну активність на міжнародній арені. З 2022 року ми стали учасниками 11 міжнародних проєктів, серед яких "В епіцентрі бурі. Модернізм в Україні. 1900-1930-ті" — подорожували до Мадрида, Кельна, Відня, Брюсселя, Лондона та Лодзі; "Самовизначення: Глобальна перспектива" у Дубліні, Ірландія; "Футуромарення: Україна і авангард" в Таллінні та Дрогенбосі; а також "Татлін: Київ" у Нью-Йорку і "Перехрестя: Швеція - Україна (1000 років)" у Стокгольмі.

Рекламное сообщение

Запитання, які я піднімала раніше, стосуються законодавчих норм, що визначають національний статус культурного закладу. Однак цей статус не присвоюється автоматично; він залежить від політичних і бюрократичних умов. На даний момент нам не вдалося подолати цей бар'єр. Національний статус є єдиною адекватною оцінкою діяльності музею, що, в свою чергу, впливає на його базове фінансування та охорону.

Взагалі музейна справа в Україні упосліджена?

Цілком очевидно, що музейна справа недооцінена. Влада не усвідомлює, яку важливу роль відіграють музеї. Вони сприймають музей як елемент індустрії розваг, де він займає останнє місце. Однак, коли боксер Усик виходить на ринг з мазепинською шаблею - музейним артефактом, він усвідомлює, що його боротьба є не лише особистою, а й символізує боротьбу за всю Україну в конкретний історичний момент. Таким чином, музей стає простором, де формуються сенси та ідентичності. Якщо ми не створимо їх самі, нам нав'яжуть чужі уявлення та ідентичності. Тож кожен день, коли музейний працівник отримує мізерну зарплату, це фактично є відкладеним актом смислового самогубства для всієї нації.

Яка ж винагорода у співробітника музею?

На рівні мінімальної заробітної плати, яка становить вісім тисяч гривень. Робота в музеї вимагає високої кваліфікації та великої відповідальності, адже, навіть повертаючись додому, ми не можемо повністю відключити режим музейника. У нашій команді є фахівці, які підготували себе для музейної діяльності, серед них театрознавці, кінознавці, музикознавці та культурологи. Знайти таких професіоналів на ринку праці досить складно... (після запису цього інтерв'ю стало відомо, що з нового року зарплати працівників культури збільшаться на 70%. - Ред.)

Що змушує їх працювати у вашому музеї за вісім тисяч?

Вони вважають роботу тут здебільшого досвідом. Особливо це стосується молоді. У нашому відділі фондів, наприклад, всі співробітники - молоді спеціалісти. Є молоді професіонали, яким лише трохи більше двадцяти, і вони всі прагнуть навчитися організовувати виставки та оволодівати навичками оцифровки. У цих людей нематеріальна мотивація. Хоча музейна діяльність є певною мірою рутинною та передбачає інституційну роботу, що може тривати десятиліттями. У нашому випадку це вже триває 103 роки.

Зображення: надане музеєм

Незважаючи на невелику зарплату, молодь з радістю приходить працювати до музею, стверджує Руденко. Позаду неї розташований фрагмент експозиції "Авангардна Україна" та ескізи Анатоля Петрицького до вистави "Турандот".

"В грудні чекайте на виставку сценографії Леся Подерв'янського"

Чи мали ви можливість відвідати найзначніші музеї кіно у світі, такі як Музей Кіноакадемії в Лос-Анджелесі або "Французька синематика" в Парижі? Незважаючи на їх величезні масштаби, чи можете ви визначити, який з цих закладів є для вас еталоном кіномузею? Які аспекти їхнього підходу ви б хотіли адаптувати для кіноінституту в Києві?

Знаєте, я не можу згадати жоден музей, який би став для мене зразком для наслідування. Наприклад, я з нетерпінням чекала на оновлену експозицію театру і кіно в музеї Вікторії та Альберта в Лондоні. Коли ж я нарешті його відвідала, то виявила, що вони вирішили відмовитися від хронологічного підходу і групувати експонати за темами. Тобто тут – ескізи художників, а тут – костюми до вистав і фільмів з певних стрічок. Є відеоматеріали, макети, ескізи – все виглядає так, як і повинно бути, але я сподівалася на щось більш вражаюче.

Щодо музею кіно, то ми вважаємо, що його не треба організовувати за принципом синематеки, яка передбачає архівну модель. Музей намагається досліджувати кіно та зберігати документи творчого процесу .

Мені натомість сподобався музей кіно в польському Лодзі. Там, власне, два музеї - один в обмеженому просторі, а інший - трьохярусний - у приміщенні планетарію. От де достатньо місця, щоб розмістити усе - і історію кіно, і костюми. А ще там неймовірна колекція кінотехніки, яка просто вражає... Нас нерідко запитують: а де ж у вашому музеї кіно? А кіно, точніше, експозиція про кіно до повномасштабного вторгнення розміщувалася просто на сходах. Тому питання приміщення для нас стоїть дуже гостро.

Чи розглядали ви якусь споруду, в яку б хотіли переселитися?

Ми думали про один старовинний будинок, зведений ще у ХІХ столітті, поруч з готелем "Салют". Колись там був гуртожиток, від чого той будинок сильно постраждав. Його можна було б привести до ладу, але цей будинок перебуває у приватній власності. Хоча це не є проблемою, котру неможливо розв'язати.

Альтернативним рішенням може стати Гостинний двір. Це місце має достатньо площі для створення музею, що включає як виставкові зони, так і приміщення для зберігання експонатів. Адже в типовому музеї лише 3-5% колекції виставляється на показ. Водночас, тут можна організовувати кілька виставок одночасно, постійно їх оновлюючи, замість фіксуватися на співвідношенні між постійними та змінними експозиціями, як це відбувається в нашому випадку.

Зображення: надане музеєм

Музею театрального мистецтва катастрофічно не вистачає простору, особливо враховуючи, що деякі з його експонатів мають значні розміри.

Як ви вважаєте, чи відповідає музей Авангарду, відкритий у Києві наприкінці 2024 року, своїм заявленим цілям та завданням? Директор музею Юрій Комельков отримав чимало критики за те, що його визначення терміна "авангард" є занадто розширеним, навіть до включення постаті Тараса Шевченка.

Сьогодні цей музей очолює колекціонер, що суперечить етичному кодексу ICOM. Адже мета державних та муніципальних установ суттєво відрізняється від цілей приватних колекціонерів. Неможливо управляти муніципальним музеєм так, ніби він є приватним проектом.

Коли я дізналася про відкриття такого музею, мене відразу зацікавило, як він може функціонувати без експонатів. Адже авангард — це явище минулого століття, і для його представлення необхідно мати відповідні артефакти. Існують приватні колекції, які, напевно, не будуть цікавими для майбутніх поколінь їхніх власників, тому вони можуть мати бажання створити музей. Таким чином, його варто позиціонувати як приватний музей. У такому випадку не потрібно звітувати про наукові концепції чи наявність спеціалістів, що надає музею більше свободи і зменшує критику з боку експертів.

Які творчі задуми планує реалізувати ваш музей найближчим часом? Нещодавно у вас відбулася презентація нової книги від видавництва "Основи" - "Довга сцена: від Березоля до Революції гідності", і це викликало великий інтерес. Чи плануєте ви продовжувати такі співпраці у форматі кіно та літератури?

Я написала есе під назвою "Маклена Граса. Боротьба за гідність" для цього видання, в якому розглядається спадщина Леся Курбаса і Куліша, а також її нове осмислення Лесем Танюком і Наталкою Ворожбит. Проведення презентації в музеї виглядало цілком природно, оскільки цей заклад об'єднує всі зв’язки в театральному середовищі.

Щодо планів. Готуємо на кінець серпня виставковий проєкт "Анатоль Петрицький: Перевідкриття" в межах програми MUSEUM FUTURES, яку впроваджують RIBBON International та Мистецький арсенал у співпраці з ГО "Спільнота Мистецького арсеналу". В листопаді відкриємо виставку "Спільна сцена", де представимо українську сценографію та театральну культуру ХХ століття як спільний культурний простір, сформований через взаємодію українського та єврейського мистецьких контекстів. Цей проєкт створюємо спільно з ГО "Галерея сценографії" за фінансової підтримки ЮНЕСКО та Європейського Союзу. А в грудні чекайте на виставку сценографії Леся Подерв'янського.

Що стосується книжок, то у видавництві Projector Publishsing в рамках "Серії про митців" нещодавно вийшло дослідження Валентини Клименко, присвячене авангардисту Анатолію Петрицькому. Співпраця з "Основами" також триває; ми наразі укладаємо договір на наступну публікацію, для якої будуть потрібні фотографії з 1920-х років, що зберігаються у наших архівах. У наших спільних планах також є створення мистецького альбому. Дуже приємно, що така діяльність вже розпочата, і хотілося б, щоб вона продовжувалася.