Творчі гуманітарні дисципліни в умовах війни на знищення.

У розпал цієї агресивної війни в Україні стартував один із найзначніших наукових проєктів сучасності. Протягом трьох років більше ста українських та міжнародних дослідників спільно працюють над створенням "довгої" історії сучасних українських земель та їх мешканців, охоплюючи період від формування земної поверхні до сьогоднішнього дня. Наша мета полягає в зборі та систематизації знань про цей важливий регіон світу, щоб зробити їх доступними для кожного.

Проєкт "Українська історія: глобальна ініціатива" (UHGI) є сучасним відповідником великих енциклопедичних ідей минулих епох, при цьому активно використовує сучасні технології. Це спроба створити інтерпретативну історію, яка буде цікавою і зрозумілою для широкого кола читачів. Завдяки вражаючим відкриттям останніх десятиліть, нам вдається реалізувати цю мету. Ми прагнемо представити глобальній аудиторії важливі теми, які формували наше історичне минуле. У часи, коли спеціалізація часто ізолює дослідників від читачів, ми об'єднуємо зусилля, щоб зробити наші знання доступними для всіх охочих.

Мені випала нагода бути частиною UHGI з його заснування. Ідея зародилася ще в 2019 році, задовго до початку повномасштабного вторгнення в 2022 році. Тому було б неправильно вважати цей проєкт відповіддю на сучасну війну. Однак той факт, що 2024 та 2025 роках у Києві, попри військові обставини, відбулися дві важливі конференції, а також численні інші зустрічі в різних куточках світу, свідчить про те, наскільки важливими є гуманітарні науки у кризові часи.

Часто висловлюється думка, що в умовах кризових ситуацій гуманітарні науки слід відсунути на другий план. Звучать запитання: навіщо нам література, філософія чи історія, коли існують термінові проблеми, що потребують вирішення? Однак колеги, які працюють у Києві під час війни, мають чіткіше уявлення про свої цілі, виявляють солідарність і демонструють більш глибоке розуміння справжніх цінностей. Солдати, що перебувають на передовій (як вони мені розповідали), також прагнуть обговорювати історію і культуру. Коли люди опиняються на межі існування, вони починають розмірковувати про свою роль у боротьбі проти потужних сил. Вони замислюються не лише над тим, як залишитися в живих, але й над сенсом життя.

Гуманітарні науки можуть надати саме те, що потрібно в складних умовах. Чим важчими стають обставини, тим більшою стає їхня значущість. Тому вороги свободи, по суті, є також ворогами історії та гуманітарних дисциплін. Це чітко ілюструють такі дії, як спалення книг росіянами на окупованих українських територіях, знищення бібліотек, бомбардування видавництв і пограбування музеїв.

"Українська історія: глобальна ініціатива" відкрила мені очі на те, наскільки нові технології можуть допомагати там, де традиційні інструменти гуманітаристики -- письмові джерела -- нерелевантні. У проєкті працюють біологиня, палеонтологи та археологи. Технології, які нині застосовуються в археології, значно поглибили наше розуміння доісторичних часів та ранньої історії. Як історика новітнього часу, мене вражає, наскільки швидко останніми роками просуваються дослідження ранніх періодів.

Нові технології, методи і відкриття проливають світло на те, наскільки важливу роль Україна відіграла в історії світу. Це щось майже немислиме, -- і саме в цьому й полягає сенс UHGI. Про деякі з цих методів розповідається у відео про проєкт.

Ми приділяємо багато уваги питанням про довготривалий екологічний вимір історії. Особливості українського простору -- річки, що течуть на південь до моря і з'єднують із світом; надзвичайно родючі ґрунти; гори на заході та майже безкрайній степ, що тягнеться на схід, -- були на цих землях причинами і новацій, і завоювань, починаючи ще з доісторичних часів.

Отже, я вважаю, що це не випадковість, що термін "біосфера" вперше запропонував український науковець. Саме з цієї теми ми й розпочинаємо наш проєкт.

Обговорювати результати та висновки на даному етапі ще передчасно, оскільки близько ста з нас активно займаються своїми дослідженнями та працюють над текстами. Не хотів би створювати хибне враження, що мої думки, висловлені тут, є обов'язковими для всіх моїх колег. Проте можна з упевненістю стверджувати, що цей масштабний спільний проєкт відкриє світові унікальні відкриття українських та міжнародних дослідників, починаючи з найдавніших часів. Існують деякі виняткові результати історичних досліджень, особливо в галузі стародавньої історії, які наразі відомі лише обмеженій кількості науковців. Наша мета полягає в тому, щоб зробити ці знання доступними для широкого загалу. Дозвольте навести кілька прикладів...

Як люди почали будувати власне житло? Нині ми знаємо про Межиріцьку культуру, представники якої близько двадцяти тисяч років тому, у льодовикову добу, будували житла з кісток мамонтів. І самі ці житла, і знайдені в них артефакти, демонструють відчуття симетрії, що спонукає замислитися над естетикою та символічними значеннями. Це одні з найдавніших відомих збудованих жител у Європі. І схоже, що люди, які їх створювали, дбали не лише про виживання, але й про красу.

Історія міст, здається, також розпочинається в Україні. Завдяки інноваційним технологіям LiDAR та точному радіовуглецевому датуванню, сьогодні ми маємо уявлення про комплекс давніх міст на теренах сучасної центральної України — Небелівка та інші, які налічують приблизно шість тисяч років. Це робить їх, ймовірно, найстарішими великими людськими поселеннями, які передують відомим містам Месопотамії, що традиційно вважаються колискою цивілізації. Їхня структура свідчить про унікальний тип міського життя: без укріплень, храмів чи явних центрів влади — лише вулиці, загальні простори та житлові будівлі.

Наше теперішнє спілкування, яке ведеться англійською мовою (якщо ви бажаєте, можете ознайомитися з оригіналом англійською), також має зв'язок з українськими землями. Мови, якими спілкується майже половина населення планети, ймовірно, ведуть своє коріння з українських степів. Англійська мова, як відомо, є частиною індоєвропейської мовної сім'ї. Питання про їхнє походження є однією з найзначніших тем в історії науки та гуманітарних дисциплін. Дебати щодо причин, чому ми говоримо тими мовами, якими користуємося, а також їхніх витоків тривають у сучасній науці вже понад двісті років, хоча їхнє коріння, безсумнівно, сягає значно далі. Наразі, здається, питання індоєвропейських мов — найзначніша частина цієї дискусії — знайшло своє пояснення. Виходячи з даних стародавньої ДНК, існують вагомі докази, що народи, які принесли індоєвропейські мови, якими зараз користується близько половини населення світу, виникли приблизно п’ять тисяч років тому в південних українських степах.

Хоча це питання все ще викликає дискусії, і я не можу стверджувати, що всі учасники проєкту поділяють мою точку зору, проте видається, що саме взаємодія між творцями мов і зодчими міст стала каталізатором, який сформував ядро європейської історії. І все це відбулося за багато тисячоліть до римлян, греків та інших аспектів, які ми звикли вважати основою. Якщо ви не були в курсі цих фактів, ви не єдині, адже я також не знав про це, коли ми тільки починали наш проєкт. Мій висновок є простим: якщо уважно дослідити українське минуле, світова історія стає набагато зрозумілішою.

Вивчення глибокого минулого відкриває можливість спостерігати за взаємодією природничих наук та гуманітарних дисциплін. Це дозволяє усвідомити глобальні аспекти явищ, які на перший погляд можуть здаватися локальними. З української точки зору, численні великі традиції, що можуть видаватися знайомими — такі як давньогрецька або скандинавська — постають у новому, несподіваному світлі, перш ніж перетворитися на щось набагато цікавіше і правдоподібніше. Більшість наших знань про грецьку цивілізацію базується на її зв'язках з північним узбережжям Чорного моря, яке постачало продовольство до Афін і слугувало джерелом для тих основоположних історій, що дійшли до нашого часу. Ми говоримо про амазонок, створюючи про них фільми, але лише занурившись у українське минуле, можемо переконатися, що ці жінки справді існували. Сучасні українські археологи, завдяки технологіям аналізу стародавньої ДНК, довели, що серед скіфських воїнів на українських просторах були й жінки-воїни, які вражали своїми навичками стрільби з лука.

Те саме стосується й історії юдаїзму, ісламу та християнства. Історія кожної з цих релігійних традицій стає повнішою, коли ми включаємо до неї Україну. У багатьох важливих сенсах Україна опиняється в самісінькому центрі імперської доби модерної історії -- часу величезних суходільних імперій, розлогих морських імперій, та їхніх тоталітарних суперників. Україна є ключовою і для історії обох світових воєн також. Про все це я писав у власних книжках -- "Криваві землі" та "Чорна земля". Але завдяки колегам у рамках цього проєкту я починаю дедалі чіткіше усвідомлювати, що центральність України в глобальних конфліктах насправді починається задовго до ХХ століття.

Національна історія України -- також надзвичайно цікава. Діячі національних рухів завжди шукають минуле -- і те, з чим зіштовхнулися українці, виявилося напрочуд багатим. Коли українські етнографи наприкінці ХІХ століття вирушили збирати народні казки та пісні, вони натрапили на величезні пласти пам'яті: вампірів і перевертнів, імовірно пов'язаних з вікінгськими уявленнями, а може, і зі слов'янськими язичницькими віруваннями; дуалістичні ідеї християнства, які спиралися на апокрифічні тексти, що своїм корінням сягали давнього Єгипту та Месопотамії; оповіді про створення світу, що містили спільні індоєвропейські мотиви та, можливо, і ще давніші нашарування. Етнографи ще тоді відзначали промовисті паралелі між українськими й корінними північноамериканськими міфами про походження світу. Більше того, -- і вони, й національні діячі загалом у той час, виразно усвідомлювали ці нашарування минулого. Вони могли їх розпізнати, бо вже бачили історію своєї землі та свого народу в різних контекстах і в дуже давніх часових вимірах. Тож коли ми говоримо про історію формування української нації, ми не полишаємо давнину -- навпаки, ми знову її віднаходимо.

Українська нація виникає в контекстах, що одночасно є як давніми, так і всесвітніми. Як національний рух, вона мала багато спільного з іншими. Однак, випробування, з якими їй довелося зустрітися в ХХ столітті, були винятковими.

Важко говорити про українську націю, особливо тепер, не говорячи про війну. Я навіть вагався, чи не почати цю коротку нотатку згадкою про те, що публічні сесії обох київських конференцій переривалися через російські ракетні атаки. Міг також згадати, що деякі обговорення на цих конференціях відбувалися під землею, -- або що колегам нерідко доводиться братися до роботи після ночі, проведеної у бомбосховищі. І, звісно, надзвичайно важливим є той факт, що деякі колеги з нашого проєкту на даний момент є військовослужбовцями, -- інколи й безпосередньо на фронті.

У цій війні Росія прагне знищити українську культуру. Проте ще більш значущим є те, що відбувається всередині самої цієї культури: незважаючи на всі труднощі, триває робота, яка матиме серйозний вплив на всіх нас. Це стосується як форм самоорганізації, так і нових продуктів, що виникають у цих умовах. У нашому випадку це великий публічний цифровий ресурс, а також одна або, можливо, дві короткі книги.

Під час війни ми стали свідками справжнього ренесансу українського кіно, музики, мистецтва й видавничої справи. "Українська історія: глобальна ініціатива" почалася ще до повномасштабного вторгнення, але працюючи в Україні зараз, я постійно відчуваю теплу підтримку дуже діяльних людей у суміжних галузях.

Говорячи про кіно, хочу зазначити, що це відео, яке з'явилося в результаті нашої зустрічі у Києві в вересні, стало для мене поштовхом написати про UHGI. На мою думку, воно чудово відображає масштаб і значення проєкту в цілому, а також працю наших колег. Сподіваюся, що вам воно сподобається, і ви поділитеся ним з тими, кому це може бути цікаво.

Тімоті Снайдер, керівник кафедри сучасної європейської історії, яку підтримує Фонд українських студій на честь Джеймса Темертея; директор Лабораторії публічної історії; професор Школи міжнародних відносин та публічної політики імені Манка в Університеті Торонто.