Знищивши сотні тисяч життів і уникнувши відповідальності: німецький медик Йозеф Менгеле.

З медичного дослідника до бездушного вбивці.

Йозеф Менгеле народився 1911 року в місці Ґюнцбурґ у заможній католицькій родині відомого підприємця сільгосптехніки Карла Менгеле. Закінчив місцеву гімназію. Крім навчання розвивав інтерес до музики, мистецтва та лижного спорту. Згодом поступив в університет у Франкфурті, де зустрів генетика Отмара Фрайгера фон Фершюра, який цікавився генетичними особливостями у близнюків.

Менгеле здобув докторські ступені в галузі антропології та медицини, розпочавши свою кар'єру як дослідник. У 1937 році він став членом нацистської партії, а в 1938 році приєднався до СС. Через рік після цього Менгеле одружився з Ірен Шенбайн, і у 1944 році у них народився єдиний син Рольф. Як зазначав Рольф Менгеле, він бачив свого батька лише двічі за своє життя. Важливо відзначити, що Рольф Менгеле досі живий.

На службу до Вермахту був призваний у червні 1940 року, через кілька місяців після початку Другої світової війни, добровільно пішов на медичну службу у Ваффен-СС. Його призначили батальйонним медичним офіцером. Дослужився до звання гауптштурмфюрера СС (приблизно відповідає званню капітана) і отримав нагороду "Залізний хрест" 1-го класу за порятунок двох танкістів із палаючого танка.

Після важкого поранення на східному фронті Менгеле перевели на службу в нацистських концентраційних таборах. У рамках своїх обов'язків Менгеле був одним із лікарів, які щотижня відвідували лікарняні бараки та наказували відправляти до газових камер усіх в'язнів, які не одужували після двох тижнів у ліжку.

Освітній сайт "Енциклопедія Голокосту", створений Музеєм пам'яті Голокосту США, пише, що існують деякі свідчення, нібито Менгеле сам просив про призначення в Аушвіц. Спочатку отримав посаду доктора "циганського табору" в Освенцимі, куди відправили близько 21 тис. чоловіків, жінок і дітей ромського походження. У серпні 1944 року цю частину табору закрили, а всі в'язні (на той час близько 3 тис. осіб) були вбиті в газових камерах. Після цього Менгеле призначили головним лікарем Біркенау (одного з внутрішніх таборів Освенциму).

За майже 2 роки своєї роботи в Освенцимі Менгеле заробив репутацію одного з найнебезпечніших нацистів, отримав прізвисько - Ангел смерті. Він особисто зустрічав потяги в'язнів, які приїжджали до табору, і сам вирішував, хто з них має працювати в таборі, хто піде на його досліди, а хто відразу ж вирушить у газову камеру.

Після закінчення війни про жахливу репутацію Менгеле розповідали лікарі-ув'язнені, які виконували його накази, а також ті, хто пережив його жахливі медичні експерименти. Незважаючи на те, що Менгеле не займав ані високого рангу серед 50 лікарів, які працювали в Аушвіці, а також не був керівником інших медичних спеціалістів, його ім'я стало найбільш впізнаваним серед усіх медиків Освенцима.

Велику частину діяльності німецького лікаря, відомого своїми жорстокими експериментами, становили жахливі тести на ув'язнених. Серед них були жахливі процедури, такі як анатомічні дослідження живих новонароджених, кастрація хлопчиків та чоловіків без застосування знеболювальних засобів. Жінки зазнавали впливу високовольтного електричного струму, щоб перевірити їхню витривалість. В одному з випадків він стерилізував групу польських черниць, використовуючи рентгенівське випромінювання.

Загалом, до Аушвіца було депортовано 1,3 мільйона осіб, включаючи чоловіків, жінок і дітей з різних національностей та етнічних груп. Найлегше було знайти тих, хто відповідав певним критеріям для проведення неетичних і часто смертельних експериментів. Лікарі вважали свою роботу в Освенцимі цікавою можливістю для розвитку своїх наукових досліджень.

Основними напрямками експериментів Аушвіца були випробування методів масової стерилізації, нанесення ран ув'язненим або зараження їх хворобами з метою вивчення наслідків та випробування методів лікування. Крім того проводили непотрібні хірургічні втручання з метою дослідів.

Йозеф Менгеле, відомий як "Ангел Смерті", в основному націлювався на жертв з двох етнічних спільнот - ромів та євреїв. Він прагнув підтвердити свої хибні теорії про їхню "генетичну неповноцінність", стверджуючи, що представники "нижчих рас" нібито мають більшу схильність до негативних рис порівняно з "представниками вищих рас".

Коли у таборі серед ромських дітей виникла епідемія номи, яка є формою гангрени ротової порожнини, Менгеле доручив ув'язненим медикам дослідити цю недугу. Нома - це бактеріальна інфекція, що вражає переважно дітей, які зазнають серйозного недоїдання. Проте Менгеле вважав, що ромські діти в Аушвіці хворіли на ном через свої генетичні особливості, а не через умови життя в таборі, - зазначається в "Енциклопедії Голокосту".

Ув'язнені лікарі навчилися лікувати ному, яка на той час вважалася смертельною хворобою. Однак усіх дітей, яких вдалося вилікувати, зрештою вбили в газових камерах.

Менгеле проявляв особливий інтерес до близнюків, яких він розміщував у спеціально відведених бараках. Із приблизно 1500 пар близнюків (до 3000 осіб) лише близько 300 змогли вижити. Він навіть вчиняв вбивства кількох близнюків одночасно, щоб мати можливість розкривати їхні тіла. "Ангел смерті" також намагався створити сіамських близнюків, зшиваючи ромські двійнята. Ці діти зазнавали жахливих страждань, і в багатьох випадках у них починалися серйозні інфекції. Крім того, відомо про спроби змінити колір очей дітей шляхом впорскування різних хімікатів, ампутації органів та інші жахливі експерименти, які призводили до смерті.

Наприкінці війни Менгеле був переведений до концтабору Гросс-Розен. У фінальні дні конфлікту він одягнув форму німецького солдата та приєднався до військової частини, яка врешті-решт здавалася американським військам. Його утримували як військовополоненого поблизу Нюрнберга, але згодом звільнили, оскільки його особистість не була встановлена. Менгеле вдалося уникнути небезпеки завдяки тому, що, вступаючи до нацистської партії, він відмовився від татуювання з вказанням групи крові. Його дружина Ірен стверджувала, що Менгеле був нарцисом і не хотів псувати свою шкіру.

З кінця 1945 до весни 1949 року Менгеле, використовуючи псевдонім, працював на фермі в Баварії, де зміг відновити зв'язок із родиною. Його близькі намагалися переконати американських детективів у його смерті, проте ім'я цього військового злочинця почало все частіше з'являтися в газетах, що змусило Йозефа ухвалити рішення про втечу. При перетині кордону чоловік зі смуглявим кольором шкіри видавав себе за єврея.

У 1949 році Менгеле втік до Аргентини, використовуючи так звані "щурячі стежки" — таємні маршрути, якими евакуювали воєнних злочинців, вищих посадовців нацистського режиму та членів СС після закінчення Другої світової війни. Аргентина в той час приймала багатьох колишніх нацистів. Менгеле оселився в передмісті Буенос-Айреса, де займався нелегальною медичною практикою, працював ветеринаром та відкрив власну аптеку. Він навіть здійснив поїздку до Німеччини, де зустрівся зі своїм сином Рольфом.

Після того як ізраїльський розвідник "Моссад" захопив Адольфа Ейхмана в Буенос-Айресі, де той переховувався під фальшивим ім'ям, Йозеф Менгеле втік через Парагвай до Бразилії. Коли Ейхмана затримали, Менгеле вже вважався найрозшукуванішим нацистським злочинцем.

Йозеф Менгеле, фото: gettyimages

У Бразилії Менгеле також використовував псевдонім. Завдяки Гансу-Ульріху Руделю він зміг отримати документи на ім'я "Петер Хохбіхлер". Він прибув до Бразилії в жовтні 1960 року та оселився в містечку Нова-Еуропа.

Сім'я угорців найняла його для догляду за їхньою кавовою плантацією, навіть не підозрюючи про його справжнє походження. Він пересувався містом лише у спеціальному вбранні, яке приховувало його риси обличчя, а також у супроводі підготовлених собак. Незабаром його роботодавці дізналися, що мають справу з військовим злочинцем, але Менгеле заплатив їм за збереження таємниці, повідомляла ВВС.

У лютому 1961 року Західна Німеччина збільшила свій запит на екстрадицію, додавши до списку Бразилію, оскільки отримала відомості про можливий переїзд Менгеле до цієї країни. Він настільки боявся бути спійманим, що щоночі ховав під подушкою маузер. За інформацію про Менгеле, живого чи мертвого, була оголошена винагорода у розмірі 3,4 мільйона доларів.

Західна Німеччина, Ізраїль та мисливці за нацистами, включаючи Симона Візенталя, прагнули домогтися його судового переслідування.

Син Рольф, який не бачив свого батька з 1956 року, відвідав його майже через 20 років - у 1977 році. Йозеф Менгеле переконував його, що ніколи особисто нікому не завдавав шкоди і лише виконував свої обов'язки.

Йозеф Менгеле, 1977 рік, світлина: gettyimages.

Після двох перенесених інсультів він загинув у воді під час візиту в 1979 році. Його поховали під вигаданим ім'ям Вольфганг Герхард. У 1985 році його останки були ексгумовані та ідентифіковані за допомогою судово-медичної експертизи, а у 1992 році підтвердженням служив аналіз ДНК.

Слід зазначити, що син Менгеле жодного разу не звертався з проханням про повернення решток свого батька, які протягом тридцяти років знаходилися в Інституті судової медицини в Сан-Паулу. У 2016 році, за ініціативою експерта Даніеля Ромеро Муньоса, що проводив дослідження цих останків, їх почали використовувати в якості навчального матеріалу на медичному факультеті університету.