Відкриття Музею Авангардного мистецтва: Україна здобуває нову позицію на глобальній культурній сцені.

Український авангард завжди був наповнений духом свободи, а сьогодні він перетворюється на символ витривалості та культурного захисту.

У Києві відкрився Музей Авангарду - подія, яку ще кілька років тому могли б назвати утопічною. Український авангард довго існував у розмитому полі між міфом, недослідженістю та політичними травмами. Тепер же він отримав власний інституційний дім. І цей факт може радикально змінити спосіб, у який ми вивчаємо історію сучасного українського мистецтва. І хоча він поки що лише філія Музею Історії Києва, у нього велике майбутнє.

З 2009 року колекціонер Юрій Комельков, під впливом досліджень Дмитра Горбачова та Ігоря Дяченка, почав працювати над концепцією музею авангардного мистецтва. Він вирішив основою музейної колекції зробити твори авангардистів зі своєї приватної колекції. Згодом до цієї ініціативи приєднався художник Анатолій Криволап зі своєю власною збіркою. Інші колекціонери також відгукнулися на цю ідею. Приблизно півтора-два роки тому директорка Музею історії Києва Діана Попова (1977-2025) також зацікавилася проектом, отримавши підтримку від заступниці голови КМДА Ганни Старостенко. Виникла потреба визнати авангардистів і їхнє місце в історії українського мистецтва. Завдяки їхнім зусиллям, у листопаді 2024 року, Київрада одностайно ухвалила рішення про створення музею як філії Музею історії Києва. Музей отримав в користування приміщення площею 676,1 м² в історичній будівлі на вулиці Липській, 16, яка колись належала графині Уваровій. Розміщення музею в такій історичній садибі має особливе символічне значення: авангард, що завжди виступав проти імперських структур, тепер оселяється в архітектурній пам'ятці, яка була частиною російсько-імперського культурного контексту, що є символом переосмислення історії та повернення українському авангарду його коріння.

І ось 19 листопада в програмі заходів Фестивалю авангарду, присвяченого 100-річчю Асоціації революційного мистецтва України, відбулась презентація двох виставок "Авангард. АРМУ. Історія" та "Авангард. Культур-Ліга". Фактично це потужна програмна заява про сутність нового музею: повертати в український контекст те, що було розчинене, привласнене або забуте.

Київська єврейська культурна організація, що функціонувала в 1918-1924 роках, стала колискою для багатьох модерністських митців. Серед них були: Марк Епштейн, Борис Аронсон, Ель Лисицький (на початковому етапі), Йосип Чайков, Роман Сембер, Нісон Шифрін та багато інших.

Вони поєднували кубізм, конструктивізм, експресіонізм із єврейською культурною традицією, створивши феномен "єврейського авангарду", нерозривно пов'язаного з Києвом. З Культур-Лігою співпрацював Марк Шагал і в експозиції можна побачити його оригінальні роботи.

Експозиція музею фактично відновлює цей зламаний двоголосий нерв українського модернізму - українського і єврейського.

АРМУ - це художнє об'єднання, яке з'явилося в Україні на початку 1920-х років і стало однією з найбільш відважних спроб створити нове мистецтво, відповідне духу нової епохи. Митці АРМУ намагалися з'єднати українську культурну спадщину з європейськими модерністськими напрямами, такими як кубізм, футуризм і конструктивізм.

До організації входили Вадим Меллер, Василь Єрмилов, Олександр Богомазов, бойчукісти та інші новатори.

АРМУ підтримувала новаторство, креативність у формі та злам традиційних академічних стандартів. Її учасники займалися сценографією, графічним дизайном, абстрактним мистецтвом, розробкою шрифтів і дизайном, зробивши значний внесок у еволюцію українського авангарду.

АРМУ стала символом мистецької відваги та віри в те, що культура може змінювати суспільство. Асоціація революційного мистецтва припинила існування в 1932 році. Частина членів асоціації були знищені сталінським режимом. Асоціація активно протистояла впливу АХРР (Асоціації художників революційної Росії), яка відстоювала в мистецтві принципи революційного героїзму (з 1932 року - соціалістичного реалізму), нав'язувала в Україні нові комуністично-імперські, по суті російські, наративи. На основі АХРР була створена Спілка художників СРСР.

АРМУ та Культур-Ліга - дві паралельні історії з однаково трагічними наслідками: обидві зазнали репресій, їхні архіви та імена розчинилися у радянських наративах, більшість учасників були репресовані, емігрували або втратили можливість вільно творити.

Виставка в Музеї авангардизму символічно відновлює те, що було зруйновано радянською цензурою та імперським домінуванням. Це жест пам'яті, повернення втраченого та пошук культурної справедливості.

Відновлення культурної справедливості та історичної спадкоємності.

Десятиліттями авангард із території України включали до ширшого російського канону. Казимир Малевич, Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Василь Єрмілов, Анатоль Петрицький, Георгій Нарбут - у міжнародних каталогах вони нерідко фігурували як "російські" або "радянські" митці. Відкриття Музею авангарду в Києві нарешті встановлює іншу точку зборки: авангард має не імперський, а саме український контекст.

Це не лише питання термінології, а й питання інтелектуальної та культурної справедливості. Музей створює платформу, де українські дослідники можуть працювати із власними наративами, а не з нав'язаними ззовні. Як зазначав Юрій Комельков, Україна була найбільш авангардною серед інших країн. Фонд музею вже містить понад 300 творів, які подарували меценати. Серед авторів: Анатоль Петрицький, Вадим Меллер, Олександра Екстер, Олександр Богомазов, Михайло Жук, Василь Седляр, Оксана Павленко, Микола Глущенко, Марія Котляревська.

Авангард в Україні включає не тільки мистецький рух 1910-1930-х років, театральну школу Меллера та Курбаса, а ще й монументалістів 1960-х, і харківську фотографію 1970-1990-х, і нинішніх художників, що працюють із постмедіальними практиками. (У фондах музею є роботи сучасних художників Олега Тістола, Марини Скугарєвої, Віктора Сидоренка, Миколи Новікова та інших). Дотепер цей ланцюг був розірваним, а зв'язки між поколіннями погано артикульованими.

Новий музей відкриває можливість: дослідити еволюцію форм і концепцій від раннього модернізму до сучасності; спостерігати, як авангардні підходи витримали тиск радянської епохи, цензуру та репресії; а також усвідомити, як сучасні українські митці переосмислюють спадщину авангарду в умовах війни, постколоніальних викликів і цифрової реальності.

Для мистецтвознавства це сенсаційне поле досліджень, яке роками залишалося недоступним через відсутність інституції, де все зібрано, описано, оцифровано та представлено системно.

Міст, що з’єднує минуле з майбутнім.

Музей ставить перед собою амбіційні та складні цілі. Він займається формуванням архівних фондів, які включають листування митців, ескізи, сценографічні матеріали, а також документи мистецького об'єднання "Березіль", єврейської Культур-Ліги та студій АРМУ. Окрім того, створюються цифрові колекції, доступні для українських та міжнародних дослідників. Музей також відкриває лабораторії, що забезпечують простір для роботи істориків мистецтва, реставраторів та студентів, і реалізує наукові програми, що включають конференції, дискусії, публікації та сприяння визнанню українського модернізму на інституційному рівні.

У результаті український авангард може бути вивчений набагато глибше і точніше, ніж будь-коли раніше. Зникає хаотичність і фрагментарність, що переслідували його десятиліттями.

Відкриття музею в умовах повномасштабної війни має особливий сенс. Український авангард завжди містив у собі заряд свободи: руйнував імперські моделі, ламав академізм, винаходив нові форми мислення. Тепер він стає символом стійкості та культурної самооборони.

Український авангард традиційно зосереджувався на свободі творчої думки та експериментальних формах. У XXI столітті цей підхід набуває нових політичних відтінків: музей перетворюється на символ культурного спротиву, стаючи основою для формування нової ідентичності, яка кидає виклик імперським традиціям.

Під час війни музей стає осередком збереження культурної спадщини, виразом політичної самобутності української культури та відкритим простором, в якому формується нова європейська уява про Україну.

Музей авангардизму стане платформою для сучасних художників, що працюють у дусі експерименту, взаємодіють із технологіями, театром, відеоартом, документалістикою, перформансом тощо.

Музей виконує дві важливі ролі: освітню — він виховує нове покоління дослідників та відвідувачів, які сприймають авангард не як "історичний артефакт", а як динамічну інтелектуальну структуру; і творчу — він підтримує сучасне мистецтво, яке продовжує слідувати авангардним принципам пошуку.

Авангардисти вважали, що форма є символом свободи. Вони стверджували, що лінія може відображати протест, колір — бути маніфестом, а порожнеча — носити зміст. Вони першими проголосили: ми не зобов'язані відтворювати світ у його поточному вигляді — ми здатні створити реальність такою, якою вона повинна бути. У цьому полягає велика філософська потужність нового музею. Він нагадує нам, що людська уява — це інструмент змін, а мистецтво — один з найпотужніших рушіїв прогресу.

Музей авангарду функціонує як машина часу. Уявіть собі: ви опиняєтеся перед твором, який був створений століття тому, і раптом усвідомлюєте, що він говорить про сьогодення. Про вас. Про те, як ми знову стикаємося з світом, що розвалюється, і як нам знову потрібна відвага, щоб сприймати речі по-іншому. Тут минуле грайливо підморгує майбутньому, а мистецький ризик перетворюється на філософську відвагу.

Завдяки наявності музею, світова дискусія про авангардизм може отримати новий напрямок: від Москви до Києва, Харкова, Одеси та Львова. Це відкриває перед Україною можливість стати важливим центром для вивчення модернізму в Східній Європі, організовувати міжнародні проекти, програми обміну та виставки в провідних музеях світу. Українське мистецтво набуває голосу, бачення та структури, які дозволяють йому вийти з тіні імперських наративів.

Запуск Музею авангарду є важливим кроком у відновленні культурної ідентичності України. Це створення основи для нового осмислення мистецтва XX та XXI століть в нашій країні. Цей крок може суттєво змінити не лише українську мистецтвознавчу традицію, а й позицію України на глобальній культурній арені.

Сьогодні Україна пише свою власну історію. Музей авангарду є тихим, але значущим актом: ми оберігаємо своє майбутнє і пам'ятаємо, що вже мали досвід його створення.

АРМУ та Культур-Ліга - це особи, які були впевнені, що культура може випереджати політичні події, долати кордони та що мистецтво виступає як зброя проти обезличення. Їхня експозиція в стінах імперського маєтку стала символом свободи, що пробивається крізь каміння, з якого зведена ця імперська фортеця.

Можливо, вперше за довгий час ми отримуємо не просто музей, а точку, з якої починається нова історія ставлення до модерної культурної спадщини. Український авангард отримав свій дім. А українська культура - новий центр тяжіння.