Виктор Каспрук: Ожидания Трампа были слишком оптимистичными. Путин манипулирует им, как кошка мышкой -- Блоги | OBOZ.UA

Российский лидер Путин постоянно использует геополитический блеф, в то время как президент США воспринимает это как выгодную для себя ситуацию. Вопрос заключается в том, насколько долго Соединенные Штаты будут поддаваться явной лжи Москвы. Кремль не демонстрирует ни малейшего желания остановить войну в Украине. Президент США Дональд Трамп рассматривает международные отношения как бизнес-сделки. Однако любые соглашения с Путиным можно сравнить с попытками заключить сделки с дьяволом, который терпеливо ждет своего момента.

Следующий текст представлен на оригинальном языке.

Можна вести тривалі дебати про доцільність компенсації американської допомоги, що була надана Україні. Однак навіть швидкий аналіз вигод, які Сполучені Штати отримали від підтримки українського народу, свідчить про те, що це були одні з найуспішніших інвестицій у забезпечення безпеки Америки, які можна тільки уявити.

Американська підтримка Україні за три роки Великої війни склала приблизно 120 мільярдів доларів, і це не більше 5 відсотків оборонного бюджету. Але тут головне, що отримали США натомість? На сьогодні в Америки є 4 головні антагоністи - Російська Федерація, Китай, Північна Корея та Іран. Так от, за роки російсько-української війни Україна корінним чином зменшила потенціал можливостей Росії, що до мінімуму зводить її спроможність в подальшому знову претендувати на світове домінування.

Перелік втрат, яких зазнала Москва внаслідок агресії проти України, займе чимало місця. Серед них: Росія більше не постачає нафту і газ до ключових європейських країн, скорочуючи обсяги продажу вуглеводнів до інших країн; Балтійське море стало фактично внутрішнім водним простором НАТО; контроль Росії над Чорним морем завершився; окупаційні сили РФ втратили значну частину своєї бронетехніки в Україні та опинилися в повній дискредитації; повітряні сили Росії не ризикують входити у повітряний простір України; російська економіка скоротилася до розмірів Бельгії, зберігаючи цей рівень лише завдяки величезним витратам на військові потреби; конкуренція Росії зі США у сфері постачання озброєнь на світовий ринок фактично припинилася, і тепер цю роль виконують Америка, Франція, Велика Британія та Південна Корея.

Після цього Путіну залишається тільки покладатися на нетерпіння Дональда Трампа за будь-яку ціну швидко припинити війну. Що дуже нагадує спробу колишнього президента США Барака Обами укласти з Іраном першу-ліпшу угоду. Кремлівський довгожитель проводить дуже дивні перемовини з Вашингтоном. Спочатку він на словах погоджується з тим, що йому пропонують американці, відразу ж додаючи, що тут необхідно внести суттєві зміни. Хоча це не що інше, як відмова, але чомусь в команді Трампа на такий "своєрідний" переговорний процес з Російською Федерацією воліють закривати очі.

Адже щоразу, під час таких "переговорів" Путін вимагає не що інше, як капітуляції України, проте в США до додаткових аргументів Москви воліють прислуховуватись, що перетворює перемовини з Кремлем на фарс.

Вирішення питання війни Росії проти України не може обмежуватися лише закликами до її швидкого завершення. Це усвідомлюють в Європі, яка виявляє готовність активніше підтримувати Україну. Додатково, важливо посилювати санкції проти Російської Федерації, аби економічно примусити агресора до змін.

Стан речей зараз такий, що ще трохи і Америка поміняється з Європою ролями в протистоянні з Росією. Саме Європейський Союз отримує зараз все більше карт, як це показує новообраний лідер Німеччини Фрідріх Мерц, а президент Еммануель Макрон у Франції виявляє готовність розвернути ядерну парасольку над об'єднаною Європою.

Ці двоє європейських лідерів вже продемонстрували, що чітко усвідомлюють ризики, пов'язані з потенційним виходом США з НАТО. Водночас вони не виключають можливості приєднання України до нового європейського оборонного альянсу, якщо виникне така необхідність. Зміни в політичній ситуації в ЄС мають змусити не лише Путіна, але й Трампа усвідомити, що Євросоюз слід сприймати всерйоз.

І як би там не було, Російська Федерація коштує Сполученим Штатам величезних грошей. Адже близько 50 відсотків американського річного військового бюджету йде на оборону від Росії. Як відомо, СССР (Росія) були найагресивнішим і найнебезпечнішим ворогом США після Другої світової війни. Адже зрозуміло, що все військове спорядження вироблялося не для захисту Америки від Мексики, чи Канади.

Що сталося з західним світом, який колись об'єднався, щоб силою вигнати Саддама Хусейна з Кувейту? Адже Путін є значно більшим військовим злочинцем і холоднокровним вбивцею, ніж Хусейн. Виникала необхідність вжити набагато серйозніших заходів для його покарання, аніж для іракського диктатора. Проте з початку війни Росії цього не було зроблено. Ядерна загроза з боку Москви стала лише зручним виправданням для уникнення прямого втручання у конфлікт, від якого залежить майбутнє всього Європейського континенту.

Поки що Трамп намагається налагодити відносини з Росією, пропонуючи Володимиру Путіну привілеї, яких він не заслуговує. Він необачно обіцяє йому вигоди ще до початку офіційних переговорів. У той час як президент США мав би підкреслити, якою дорогою може обійтися Москві ця війна. Він міг би заручитися підтримкою НАТО, щоб оголосити про суттєвий пакет військової допомоги для України. Водночас залишається цілком реальною можливість використати 300 мільярдів доларів, які Росія має на Заході, для фінансування значного збільшення допомоги українському уряду.

Очевидно, що Дональд Трамп, який вважає себе найкращим в світі переговорником, має завищену самооцінку та страждає від грандіозності своїх планів, намірів і теоретичних прожектів. Чи розуміє взагалі американський президент, що має справу з кегебістом, який ніколи не дотримується жодних правил, домовленостей та взятих на себе зобов'язань?

Коли він нарешті усвідомить, що Путін лише грає з ним у кішки-мишки, і погодиться на мир лише в тому випадку, якщо отримає бажане. Час від часу це зменшує його політичні позиції в Росії та ставить під загрозу його тривале перебування на президентському посту. Отже, сподівання Трампа на швидке досягнення угоди з путінським режимом виявилися значно перебільшеними. Це яскравий приклад того, як нереалістичні очікування важко втілити в життя через спрощення складних ситуацій.

Хоча здоровий глузд підказує інше, важко повірити, що військовий злочинець Путін розпочав конфлікт в Україні з наміром встановити мир. Його цілі залишаються незмінними — відновлення СРСР, де він бачить себе в образі Сталіна, а також повне знищення української нації. Трамп, обравши помилкову стратегію підтакувати Москві, може отримати зовсім протилежні наслідки. Викликавши напруженість і залякуючи слабших, він спонукає Кремль добиватися нових поступок, що, звісно, не може тривати вічно.

47-й президент США, схоже, байдужий до майбутнього України. Проте, можливо, він має намір отримати доступ до українських природних ресурсів, уклавши угоду, з якої потім буде важко вийти. Його нерішучість стосовно раціональних дій свідчить про необхідність посилення військової підтримки України. Адже завдання росіянам значних втрат на полі бою - це єдиний шлях до отримання будь-яких компромісів від Путіна. Однак його самозакоханість та авторитарна природа заважають йому надати українцям належну підтримку, оскільки це вимагало б визнання його помилок щодо Путіна та ситуації в Україні за останні роки.

Важко уявити, що сьогодні ми стали свідками не лише української, а й американської трагедії. Сполучені Штати, які протягом майже восьми десятиліть слугували символом надії для багатьох країн, активно протистояли тоталітарному комунізму, захищали права беззахисних і підтримували слабких та знедолених, тепер вирішили зійти на бік, коли Росія розправляється з великою європейською нацією. Наче б то не було жодних жертв: невинно вбитих дітей, зґвалтованих жінок, закатованих чоловіків і розстріляних українських військових, які потрапили в полон.

Кати у формі російських солдатів, діють чітко за сталінським підручником репресій, розстрілюючи балістичними ракетами мирні українські міста, нахабно заявляючи, що в житлових будинках, школах, лікарнях та готелях нібито таємно розташовуються штаби українських військ. Але це, мовляв, не вдалося приховати від російської військової розвідки. І світова громадськість робить вигляд, що повірила в ці побрехеньки росіян.

Історія довела, що генерал армії США Джордж Паттон мав підстави стверджувати: вільний світ мусив завершити свою справу і позбутися жахливого режиму Сталіна, адже після завершення Другої світової війни для цього були всі необхідні умови. Однак цього зроблено не було. Сьогодні в Російській Федерації до влади прийшли нащадки Сталіна, які прагнуть відновити вплив, втрачені після розпаду Радянського Союзу.

Сучасні російські фашисти здійснюють геноцид українського народу, а російське суспільство ігнорує ці жахливі дії, подібно до того, як звичайні німці в минулому мирилися з катастрофою, що спіткала 6 мільйонів євреїв під час гітлерівського режиму. Сьогодні ця трагедія знову повторюється, але вже стосується українців.

Чи дійсно західний світ, і зокрема Європа, повинні чекати моменту, коли сучасний диктатор на кшталт Гітлера — Путін — знищить мільйони українців, й разом із цим знищить нашу державу? Чи етично зволікати з наданням потрібної допомоги та тримати європейські армії на українських кордонах, коли Україна вже понад три роки страждає від насильства?

Російсько-українська війна є не лише боротьбою за землю, а й за моральні цінності й право менш сильних націй на існування в XXI столітті, без страху бути знищеними та поглинутими більш потужними державами. Ця війна спрямована на те, щоб Українська держава залишалася на карті світу і не зникла назавжди.

Щоб уникнути ситуації, коли про українців згадуватимуть лише як про націю, яка колись існувала, але була знищена під тиском московських військ в нерівній боротьбі, коли вони сподівалися на належну підтримку, але щоразу отримували відмову.