Продюсерка фільму "Місто з химерами: Справа Бейліса" Вікторія Бурдукова розповідає про гучний судовий процес, що відбувся на початку XX століття і став основою для створення цієї стрічки. Вона ділиться досвідом роботи над історичним детективом та підкреслює важливість журналістики і громадської солідарності в боротьбі за справедливість.
На початку XX століття в Києві відбувався гучний процес щодо Менделя Бейліса, якого безпідставно звинуватили у ритуальному вбивстві підлітка. Судовий розгляд, що тривав з 1911 по 1913 роки, виявив масштаби антисемітських настроїв, соціальних упереджень і маніпуляцій громадською думкою. Ця справа також продемонструвала, яку важливу роль можуть відігравати журналістика та солідарність громадськості у боротьбі за справедливість.
Ця розповідь стала основою для історичного детективу "Місто з химерами: Справа Бейліса", який створюють KeySee Production та UPHub. Фільм стане другою частиною трилогії, присвяченої Києву початку ХХ століття, що досліджує мистецтво, соціальні зміни та технологічний прогрес. Заплановано, що виробництво розпочнеться в 2027 році, а прем'єра фільму відбудеться в 2028 році.
У бесіді з "Детектором медіа" продюсерка фільму Вікторія Бурдукова поділилася причинами, чому їхня команда обрала для екранізації справу Бейліса. Вона також розповіла, як вдалося відтворити атмосферу Києва в той час, а також де проходить межа між історичною реальністю та художнім вигадуванням. Крім того, Бурдукова акцентувала увагу на актуальності цієї історії в сучасному контексті, пояснюючи, як журналістські розслідування можуть впливати на суспільство і що минуле може навчити нас про теперішнє.
Вікторіє, поділіться, чому справа Бейліса стала ключовою для створення другої частини трилогії, присвяченої Києву початку ХХ століття? Що в цій історії вас особливо вразило як продюсерку, і чому ви вважаєте, що саме тепер настав ідеальний момент для її екранної адаптації?
-- Усе почалося з першого фільму трилогії -- про архітектора Владислава Городецького. Коли ми почали над ним працювати, то занурилися в епоху початку ХХ століття -- приблизно 1910 -- 1913 років. І були, м'яко кажучи, приємно шоковані тим, що побачили.
Виявилося, що Київ того часу був не просто великим європейським містом, а справді непересічним. Тут були електрика, телефони, трамваї, хмарочос заввишки 65 метрів -- хмарочос Гінзбурга. Був і цирк на дві тисячі місць зі скляним куполом. Це місто було таким не випадково: тут жили сильні, самостійні, творчі люди, які все це створювали.
Коли ми розпочали дослідження цієї епохи, зрозуміли, що хочемо висвітлити три її ключові аспекти. Перший аспект — це мистецтво та архітектура, представлені Владиславом Городецьким. Другий — це свобода, сила громадської думки та прагнення до справедливості, що символізує історія Менделя Бейліса. Третій аспект стосується технічних досягнень, зокрема перших авіаторів Києва. Хоча ми умовно пов'язуємо цю історію з Ігорем Сікорським, вона насправді охоплює набагато більше: в той час у місті діяло безліч молодих пілотів, таких як Федір Билінкін і Василь Іордан, про яких, на жаль, сьогодні знають значно менше.
Нам хотілося показати цей світ і водночас зробити так, щоб фільми були цікавими глядачам не лише в Україні, а й за кордоном. Від самого початку ми вирішили, що це має бути жанрове, глядацьке кіно, а не фестивальний проєкт. Наприклад, наша "Справа Бейліса" за своєю природою -- історичний детектив.
Фото 2 Київ початку ХХ століття
Судовий розгляд справи Менделя Бейліса мав місце більше ста років тому, але він порушує важливі питання, такі як упередження, маніпуляції громадською думкою та змагання за справедливість. Які зв'язки з нинішнім часом ви можете помітити у цій історії? Що, на вашу думку, сьогодні може бути близьким українському глядачеві?
-- Для мене найважливіше в цій історії - сила громадської думки та здатність суспільства об'єднатися перед обличчям несправедливості. Це те, що актуально завжди.
Справа розпочалася в 1911 році з вбивства підлітка на ім’я Андрій Ющинський. Спочатку київські слідчі намагалися об’єктивно розкрити злочин і навіть вийшли на слід реальних вбивць. Проте, коли імперські влади усвідомили, що розслідування не йде в потрібному їм руслі — адже їхня мета полягала в тому, щоб "призначити" винним когось з єврейської громади — до Києва були направлені агенти з Петербурга, які почали проводити розслідування відповідно до вимог уряду.
Водночас Київ категорично не прийняв цієї версії. Наприклад, усі місцеві прокурори відмовилися вести справу. Свідчення чорносотенців розвалювалися під час суду, а резонанс був такий, що про процес писала європейська преса.
Суд тривав близько двох років і, я вважаю, закінчився перемогою міста.
На мою думку, ця розповідь демонструє, що суспільство не піддається маніпуляціям, коли йому нав'язують неправдиву інформацію. Коли люди об'єднуються, їх важко зупинити. Саме цю ідею ми прагнули донести в нашому фільмі, але без прямолінійних настанов. Наша мета полягала в тому, щоб створити таку історію, яка спонукала б глядача до власних роздумів і висновків.
Цікаво, що справа Бейліса має схожість зі справою Дрейфуса у Франції, де єврей був засуджений під впливом антисемітських настроїв. Однак в історії Києва суспільний опір несправедливості виявився сильнішим.
Тож для мене це історія про перемогу. Нам сьогодні потрібні такі історії -- не лише про те, як ми страждали, а й про те, як нам вдавалося вистояти й не дозволити несправедливості перемогти.
Фото 3 Київ початку ХХ століття
Яким ви уявили Київ на початку ХХ століття, коли розпочали роботу над проектом? Наскільки той образ міста, що залишився в колективній пам’яті, відповідає реальному стану справ? Що саме ви прагнете показати глядачам?
-- Ми будемо показувати Київ великим, прогресивним містом, яке швидко розвивалося завдяки людям, які в ньому жили: архітектура, театри, цирки, кондитерські, готелі... Навіть свій "маленький Париж" у Києві був!
До столиці з радістю приїжджали відомі викладачі, щоб читати лекції в Київському політехнічному інституті та Університеті святого Володимира. Сікорський, Билінкін, Іордан та інші ентузіасти здійснювали перші польоти на Куренівському полі, а згодом створювали біплани та аеросани для дітей багатих киян — це стало справжнім трендом.
Ми прагнули, щоб весь цей динамічний потік втілювався в історіях людей, їхніх вчинках і виборах. Необхідно не лише повідомити глядачеві, що Київ був значущим європейським містом, а й продемонструвати, завдяки кому він досяг цього статусу.
Київ тієї доби для мене – це простір, де зливаються мистецтво, технологічний розвиток, соціальні конфлікти й жага до волі. У такій атмосфері виростало потужне місто, яке ми маємо сьогодні. Я сподіваюся, що після перегляду глядач зможе відчути цю єдність між минулим і сучасністю.
Справа Бейліса вирізняється серед найбільш резонансних судових розглядів свого часу, супроводжуючись антисемітськими обвинуваченнями та зростанням соціальної напруги. Як команда підходить до цієї складної історії, щоб уникнути спрощення її до стандартного детективного наративу, а натомість виявити механізми маніпуляцій, упереджень і боротьби з ними?
-- Насамперед ми спираємося на величезний масив історичних матеріалів. Справа Бейліса дуже добре задокументована: збереглися судові протоколи, численні газетні публікації й інші свідчення тогочасних подій. Вона мала величезний розголос, тому матеріалу достатньо, щоб побудувати захопливу історію, не нехтуючи історичною основою.
При цьому важливо пам’ятати, що ми займаємося виробництвом художнього фільму, а не документального. Наше завдання полягає не лише в тому, щоб відобразити хід подій, а й у тому, щоб показати, яким чином формувалися стереотипи, як відбувалися маніпуляції та як людина намагалася їм протистояти.
У нашому фільмі ми ілюструємо, як імперська влада скористалася вбивством дитини для розпалювання антисемітських настроїв. Менделя Бейліса фактично звинуватили через його етнічну приналежність, а не на основі доказів його участі у злочині. Поряд із цим, ми також висвітлюємо тих, хто виступив проти цієї несправедливості: адвокатів, представників громади, журналістів та інших учасників судового процесу.
Для нас важливо, щоб глядач не отримував готових висновків у вигляді прямих авторських пояснень. Ми хочемо, щоб він стежив за розвитком подій, бачив поведінку персонажів і формував власне ставлення до того, що відбувається.
Знімок 4: Київ на початку двадцятого століття.
-- Ви наголошуєте, що фільм буде історією про суб'єктність киян, громадську думку та прагнення до справедливості. Як це бачення втілюватиметься в сюжеті? Чи можна сказати, що головним героєм історії стане не лише конкретний персонаж, а й саме суспільство?
Так, це є однією з ключових рис нашої наративної лінії. У фільмі присутні численні динамічні персонажі, які грають важливу роль у формуванні подій. Отже, це не просто історія однієї особи, а скоріше розповідь про людей, які по-різному сприймають несправедливість і прагнуть вплинути на ситуацію.
Київська спільнота відкинула нав’язану версію подій. Громадяни активно підтримували Бейліса, адвокати докладали зусиль для його захисту, а представники суспільства уважно спостерігали за судовим розглядом. Навіть спроби імперських прокурорів залучити недосвідчених присяжних (яких свідомо підбирали з сільських районів, де люди не мали досвіду в юридичних справах та не розуміли російську мову) не увінчалися успіхом. Врешті-решт, присяжні ухвалили справедливе рішення.
Ми прагнули продемонструвати, що місто — це не лише архітектурні споруди, дороги та житлові комплекси. Його суть складається з людей, їхніх ідеалів, уміння приймати незалежні рішення та нести відповідальність за свої вчинки.
Одним із ключових героїв є журналіст Безпалий, який переживає трансформацію від гонитви за сенсаціями до усвідомлення своєї відповідальності за відображення правди. Чому ви вирішили передати цю історію через призму журналістики? Чи вважаєте ви, що його сюжетна лінія піднімає важливу дискусію про роль медіа у формуванні суспільної думки, яка залишається актуальною й донині?
Ми впровадили в оповідь вигаданого героя — журналіста Безпалого. Це відкриває перед нами можливість вільніше творити й уникати приписування реальним історичним особистостям вигаданих дій, які необхідні для розвитку сюжету.
Безпалий по суті виступає центральною фігурою фільму, хоча навколо нього розгортаються події з участю інших ключових персонажів. Серед них, наприклад, слідчий Красовський, який також має важливе значення у розвитку сюжету.
Безпалий не є повністю вигаданим у буквальному розумінні: це колективний образ, що об'єднує характеристики декількох реальних журналістів тієї епохи. У той час преса активно висвітлювала справу Бейліса, тому для нас було важливо продемонструвати її вплив на хід подій.
Журналіст, згідно з покликанням, має можливість досліджувати актуальні соціальні питання. Саме на цьому зосереджена діяльність нашого персонажа. Його внесок у розкриття правди є надзвичайно важливим для розвитку подій.
Одночасно він є співробітником газети "Киевлянин" – справжнього київського видання, яке спочатку висвітлювало події з антисемітських позицій. Проте з часом навіть ця газета змінила свою тональність. Головний редактор Василь Шульгін опублікував статтю, яка підтримувала Бейліса.
Це важливий аспект нашої історії: навіть серед тих, хто спочатку підтримував неправомірні обвинувачення, виявилися особи, які згодом виступили проти них.
Завдяки Безпалому ми можемо ілюструвати, як змінюються погляди людини, як вона усвідомлює свою відповідальність за виконану роботу, а також як журналістика здатна формувати громадську думку. При цьому ми не прагнемо зробити його голосом нашої авторської точки зору; його історія повинна розгортатися на основі конкретних подій та прийнятих рішень.
Зображення 5: Київ на початку двадцятого століття.
-- Головним сценаристом проєкту став Андрій Кокотюха, відомий своїми ретродетективами про Київ. Як відбувалася робота над сценарієм і яким був ваш творчий діалог зі сценарною командою? Які рішення довелося ухвалювати, щоб поєднати історичну основу, детективну інтригу та драматизм судового процесу?
Коли ми розпочали роботу над проектом "Справи Бейліса", то почали шукати автора, який глибоко розуміє цю епоху та володіє навичками створення жанрового кіно. Вибір припав на Андрія Кокотюсу — досвідченого письменника і сценариста, який спеціалізується на історичних темах і ретродетективах.
Тому ми з ним фактично розмовляли однією мовою: він знав матеріал, розумів контекст і вмів знаходити потрібні джерела. Це дуже важливо, коли працюєш над історичним проєктом.
Проте одних знань не достатньо. Драматург — це спеціальність, що вимагає уміння трансформувати історичні факти в захоплюючу оповідь, за якою глядач зможе із задоволенням стежити. Це повною мірою стосується творчості Андрія Кокотюхи.
Коли я висловила Андрієві ідею співпраці над "Справою Бейліса", він одразу ж окреслив свої принципи: бере участь лише в проектах жанрового кіно. Це повністю співпадало з нашими планами. Ми прагнули створити не просто історичну реконструкцію, а захопливий детектив, сповнений інтриг та драматизму, який також здобуде пізнавальну цінність.
Нам було комфортно працювати разом і професійно, і по-людськи. Андрій уважно ставиться до правок, швидко працює та добре розуміє продюсерські завдання.
Завдяки його зусиллям нам вдалося інтегрувати в розповідь не тільки ключову лінію судового процесу, а й образи інших українських діячів того часу. Часто ми знаємо їх лише з назв вулиць, хоча вони внесли значний вклад у розвиток української культури та суспільства.
Врешті-решт, наше завдання полягало в тому, щоб написати сценарій, який не нав'язує глядачеві своїх емоцій. Ми прагнули, щоб ставлення до героїв і подій виникало органічно — через бесіди, обставини та еволюцію сюжету.
Історичне кіно вимагає гармонії між фактами та творчою свободою. Як ви встановлюєте межу між справжніми подіями та вигаданими елементами сюжету? Яке значення мають консультації з істориками та культурними фахівцями під час підготовки фільму?
-- Ми консультувалися з істориками та юристами, тому що для створення історичного фільму потрібно знати не лише основні події, а й безліч деталей, яких немає в протоколах судових засідань. Ідеться про побут, звички людей і навіть повсякденні речі, які можуть здаватися незначними, але формують достовірність історії.
Наприклад, у фільмі є побутова сцена з дружиною Менделя Бейліса, яка готує халу -- традиційний єврейський святковий хліб. Щоб такі епізоди відповідали епосі, потрібно звертатися до фахівців, які знають відповідний культурний контекст.
Окрім цього, ми аналізуємо широкий спектр історичних матеріалів, таких як книги, судові документи та статті з газет. Хоча існує чимало літератури, присвяченої справі Бейліса, вона не здатна відповісти на всі питання. Власне, саме тому консультації є надзвичайно важливими.
До речі, я скористалася можливостями штучного інтелекту для аналізу сценарію на предмет відповідності історичним реаліям. За його оцінками, історична точність становить приблизно 80-85%. Хоча це не є науковим дослідженням, для художнього проекту ми вважаємо такий результат досить прийнятним. Найголовніше, що ми свідомо працюємо з джерелами й отримуємо консультації від експертів.
Фото 6 Київ початку ХХ століття
"Місто з химерами: Справа Бейліса" стане невід'ємною частиною трилогії, до якої також увійдуть стрічки про архітектора Владислава Городецького та перших авіаторів Києва. Як з'явилася концепція об'єднання цих історій у єдиний кінематографічний всесвіт? Які зв'язки існуватимуть між фільмами, окрім спільного історичного контексту та географічної локації?
-- Ідея трилогії виникла під час роботи над фільмом про Владислава Городецького. Коли ми занурилися в Київ початку ХХ століття, то побачили, наскільки різноманітним і цікавим було життя міста. Тоді й зрозуміли, що однієї історії недостатньо, щоб показати цю епоху.
Ми прагнемо, щоб ці стрічки привертали увагу не лише українських глядачів. Київ початку XX століття здатен зацікавити й міжнародну публіку, адже в них йдеться про людські долі, амбіції, креативність, справедливість і боротьбу за власні ідеали.
Це три різні історії, але вони розповідають про одне місто в один історичний період. Через них ми хочемо показати Київ світові. І, звісно, освідчитись місту в коханні.
-- Проєкт перебуває на етапі розробки, а виробництво заплановане на 2027 рік. На якому етапі підготовки команда перебуває зараз? Які ключові завдання необхідно виконати до початку зйомок і що на цьому етапі є найбільшим викликом?
Наразі ми знаходимося на етапі написання сценарію. До кінця місяця плануємо завершити роботу над ним за допомогою підтримки Українського культурного фонду. Після цього зможемо розпочати пошуки фінансування та перейти до наступного етапу підготовки.
Процес включатиме проведення кастингу, виявлення локацій, створення ескізів для костюмів, підготовку декорацій та підбір реквізиту. Необхідно ретельно продумати весь візуальний аспект фільму та підготуватися до виробництва, яке заплановано на 2027 рік.
У певному сенсі нам легше, ніж було під час роботи над фільмом про Городецького. Епоха та сама, місто те саме, тому ми вже знаємо, які локації можна використовувати й із якими труднощами доведеться зіткнутися.
-- Яку роль державна підтримка відіграє у створенні кіно? Які можливості й обмеження вона створює для продюсерів, особливо коли йдеться про масштабне історичне кіно?
-- Ми подали проєкт на конкурс Українського культурного фонду й отримали досить високі оцінки. У нашій категорії, якщо я не помиляюся, були другими за результатами оцінювання.
З креативної перспективи можу стверджувати, що немає ніяких рамок. Завдяки підтримці держави, ми з самого початку займаємося патріотичними та захоплюючими історичними темами, які залишаються релевантними не лише сьогодні, а й у будь-який час.
Створення сценарію для історичного фільму вимагає не лише креативного підходу. Необхідно залучати експертів, які надають консультації, і їхня праця також потребує фінансового забезпечення. Саме в цьому аспекті нам зараз надає підтримку держава.
На мою думку, підтримка держави в сфері кінематографії є надзвичайно важливою. Перш за все, у всі часи суспільство потребує культурних продуктів, здатних задовольнити емоційні, пізнавальні та інформаційні запити людей. По-друге, зважаючи на складну економічну ситуацію в країні, знайти фінансування для виробництва фільмів стає все важче. Коли у вас вже є готовий сценарій, це значно спрощує процес залучення коштів на наступні етапи реалізації проекту.
Є ще один важливий момент, про який, на мою думку, мало говорять. Написання сценаріїв, зйомки, продюсування -- це робота людей певних професій. Якщо вони тривалий час не можуть працювати за фахом через відсутність фінансування, то втрачають кваліфікацію. Ринок різко скоротився, частина спеціалістів залишилася без роботи й перекваліфіковується, тому що людям потрібно утримувати себе та свої родини.
Це стратегічні втрати. Щоб виростити фахівця певного рівня, потрібні час, кошти й зусилля. Якщо не забезпечити цих людей роботою, наслідки відчуватимемо не сьогодні, а через рік, два чи три. Уже зараз деяких спеціалістів дуже важко знайти: вони виїхали, змінили професію або воюють.
Зокрема, численні жінки з індустрії кіно змушені були або змінити свою професію, або покинути країну. Проте на українських знімальних майданчиках завжди потрібні руки, які готові до роботи. Коли держава надає підтримку вітчизняному кіновиробництву, вона робить важливий внесок у збереження професійної спільноти. Це має значення не тільки для окремого проекту, а й для майбутнього всієї індустрії в цілому.
Фото 7 Київ початку ХХ століття
-- Відтворення Києва початку ХХ століття передбачає роботу з історичними локаціями, архітектурою, костюмами, реквізитом і деталями повсякденного життя. Яким ви бачите візуальний світ майбутнього фільму? Чи вдасться використати реальні київські локації, наскільки це можливо та які рішення розглядаєте для відтворення епохи?
Ми, безумовно, маємо намір проводити зйомки в Києві. Тут ще є багато локацій, які можна залучити для нашого фільму. Однак, для деяких сцен, можливо, знадобиться організувати виїзні зйомки. Наприклад, ми плануємо дослідити Полтаву в пошуках вулиць з невисокою забудовою, які збереглися в кращому стані, ніж у столиці.
Проблема полягає в тому, що історичний вигляд Києва зазнав значних трансформацій. Багато архітектурних об'єктів було зруйновано, внаслідок чого зникло й оточення, яке сприяло відтворенню атмосфери минулих часів. Навіть якщо певна пам'ятка збереглася, це не гарантує, що її навколо залишилося історичне міське середовище.
У світі існує термін «фонове будівництво». Це стосується звичайних житлових будинків, які не є видатними архітектурними шедеврами, але разом формують єдиний історичний контекст. У Києві таких споруд збереглося досить мало.
Тому дещо доведеться відтворювати за допомогою комп'ютерної графіки. Ми вже маємо досвід роботи з цією епохою, отриманий під час підготовки фільму про Городецького, і це допоможе нам у виробництві "Справи Бейліса".
Проте ситуація не така ускладнена, як може здатися на перший погляд. У Києві все ще можна знайти цікаві місця для зйомок, зокрема старовинні кладовища. Ми плануємо максимально використати ресурси міста, а в разі їх недостатності звернемося до інших варіантів.
Ви описуєте свій проєкт як синтез історичного трилера, детективної драми та судового процесу. Яка цільова аудиторія вас цікавить, і якими способами ви плануєте залучити глядачів, які зазвичай не вибирають історичні фільми? На скільки важливо для вас, щоб стрічка виконувала не лише культурну функцію, а й привертала увагу як захоплююча історія в жанровому контексті?
Для нас надзвичайно важливо, щоб це було кіно, яке приваблює глядачів. Ми не прагнемо лише задовольнити власні творчі амбіції — ми хочемо, щоб наші фільми викликали інтерес до історії та приносили задоволення під час перегляду.
Тому від самого початку ми обрали жанровий підхід. "Справа Бейліса" -- це історичний детектив, у якому є розслідування, інтрига, судовий процес і персонажі, від рішень яких залежить розвиток подій.
Історичні джерела надають численні можливості для реалізації такого формату. Справа Бейліса розтягнулася на приблизно два роки, викликавши значний суспільний відгук і залишивши після себе чимало документальних свідчень. Вона містить безліч персонажів, конфліктів та несподіваних поворотів, які можна використати для створення захоплюючої наративу.
Одночасно ми прагнемо, щоб наші глядачі отримували нові знання. Завдяки сюжетній лінії ми бажаємо висвітлити незаслужено забуті особистості, продемонструвати Київ початку ХХ століття та розповісти про людей, які мали значний вплив на його еволюцію.
-- Що має залишитися в глядача після перегляду "Справи Бейліса", окрім знання про конкретну історичну подію?
Після сприйняття якісного твору мистецтва завжди повинно залишитися відчуття катарсису — в тій чи іншій формі, в залежності від сюжету. Глядач, який покидає кінотеатр або відвертається від телевізора, повинен усвідомлювати, що провів цей час продуктивно, здобув нові знання та пережив певні емоції.
Вона має отримати враження, які допоможуть їй вийти на вулицю й жити далі. У нашому випадку, якщо після перегляду кіно людина відчує, що хоче жити далі, -- це вже неймовірне досягнення. Тому що історія Бейліса -- це історія про перемогу. Про перемогу в глобальному сенсі. Проти наших героїв і їхніх однодумців у самій історії докладали величезних зусиль, щоб досягти протилежного результату. Але нічого не вийшло.
У фільмі ми ще й додали фінал, у якому не лише рятують невинну людину, а й карають убивцю. Для нас важливо також делікатно пройти через тему антисемітських настроїв і суспільних упереджень. Ми намагалися показати, зокрема через історію адвоката Марголіна, який захищав Менделя Бейліса, що реальність була складнішою за поширені імперією уявлення. Це теж одна з місій фільму, яку ми хотіли провести через усю історію. Є речі, які, як на мене, не можна повідомляти в лоб. Тоді вони не сприймаються. Важливо розповісти історію так, щоб глядач сам пройшов цей шлях і зробив висновки.
#
