Вінниця в ХІХ столітті: в Інтернеті опубліковані рідкісні фотографії.

У мережі з'явилися надзвичайно цінні фотографії, що відкривають вікно у минуле Вінниці. Ці знімки, датовані 1870 роком, вважаються найстарішими відомими фотографіями міста. Їхня якість дозволяє детально розгледіти міські краєвиди того часу.

На жаль, особу, яка зробила ці неповторні знімки, не вдалося ідентифікувати. Проте вивчення цих історичних фотографій відкриває чудову можливість глибше зрозуміти минуле Вінниці, особливо в контексті ХІХ століття. Цей період був часом суттєвих трансформацій, які вплинули на подальший розвиток міста.

Представлені фотографії Вінниці, зроблені у 1870 році, мають виняткову історичну цінність. На сьогодні вони вважаються найдавнішими зафіксованими зображеннями міста, зазначає автор допису на Фейсбуці Олексій Лебедєв. Попри свій вік, знімки збереглися у чудовій якості, що дозволяє розгледіти деталі міського ландшафту та архітектури понад півтора століття тому. Ім'я фотографа, який закарбував Вінницю тієї епохи, залишається невідомим.

На одній з фотографій зображений комплекс Костелу і монастиря капуцинів - знакова релігійна споруда міста. Другий знімок демонструє руїни єзуїтського колегіуму, сфотографовані з боку річки Південний Буг. Ці кадри є безцінними візуальними документами, що свідчать про архітектурний вигляд та історичні об'єкти Вінниці середини ХІХ століття.

Вінниця у ХІХ столітті.

Історичний шлях Вінниці багатий на події. Назва міста, ймовірно, походить від старослов'янського "вено", що означає дар, хоча існують версії про зв'язок з "вінницею" (винокурнею) чи річкою Вінничка. Територія була заселена з давніх часів, про що свідчать знайдені тут поселення скіфських та давньоруських часів. Після другого поділу Польщі у 1793 році Вінниця разом із Поділлям та Брацлавщиною увійшла до складу Російської імперії, ставши частиною Подільської губернії.

Спочатку місто отримало статус губернського центру, але згодом його перевели до штату повітового, а адміністративним центром став Кам'янець-Подільський. У 1793 році саме в церкві капуцинського монастиря відбулася церемонія складання шляхтою присяги на вірність російському уряду.

З 1796 року Вінниця офіційно отримала статус повітового міста і почала активно зростати. Навіть розглядався проєкт поділу Подільської губернії з утворенням окремої Вінницької губернії. За переписом 1860 року у місті проживало 10 тисяч мешканців, функціонували 5 шкіл, лікарня, театр та 190 магазинів. Важливим каталізатором розвитку стало будівництво у 1870-1871 роках поблизу міста залізничної лінії Київ-Балта-Одеса. Завдяки залізниці значно покращилося сполучення з великими містами, а Вінниця за останні 40 років ХІХ століття виросла втри з половиною рази за чисельністю населення та вийшла на перше місце у Подільській губернії за товарообігом.

Згідно з даними 1878 року, населення Вінниці перевищувало 23,5 тисячі осіб. Місто відзначалося своїм полікультурним та багатоконфесійним характером: значну частину мешканців становили євреї (58,5%), православні - 32%, а католики - 9,5%. Переважна більшість населення складалася з міщан (78,1%). У Вінниці функціонували п'ять православних церков, католицький костел, а також 13 синагог і молитовних будинків для єврейської громади.

Промисловість була представлена 16 підприємствами, серед яких пивоварні, миловарні, тютюнова фабрика, ливарний завод, друкарні та фотографія. Розвивалися освіта та охорона здоров'я: діяло реальне училище, єврейське училище, кілька початкових шкіл та 3 лікарні. Завдяки своєму клімату Вінниця навіть вважалася курортом 2-го розряду.

На початку XX століття, з 1914 року, Вінниця знову стала адміністративним центром Подільської губернії. В наступні роки місто пережило буремні часи революцій та громадянської війни, коли влада постійно змінювалася. У Вінниці якийсь час функціонував уряд Української Народної Республіки, а також місто стало свідком німецької окупації та відновлення радянського режиму. У 1923 році Вінниця отримала статус центру округу, а з 1932 року стала адміністративним центром Вінницької області. Найбільшим викликом для міста стала Друга світова війна. Після захоплення Вінниці німецько-фашистськими військами в липні 1941 року, у місті та його околицях утворилися антифашистські підпільні групи та партизанські загони. Однак опір ускладнювався через близькість ставки Гітлера "Вервольф", будівництво якої призвело до загибелі тисяч людей, а її залишки збереглися до сьогодні.

Період окупації залишив гіркий слід в історії Вінниці. Загарбники організували табори для військовополонених, де втратили життя тисячі людей. У місті мали місце масові розстріли мирних мешканців, серед яких переважали євреї, а тисячі молодих людей були депортовані на примусові роботи до Німеччини. Не оминули трагедії і пацієнтів психоневрологічної лікарні, які також стали жертвами. В результаті цього жахливого періоду загалом загинуло понад 42 тисячі цивільних осіб.

Незважаючи на жорстокі звірства, вінницьке підпілля не припиняло своєї боротьби аж до визволення міста військами 1-го Українського фронту 20 березня 1944 року. Війна завдала Вінниці величезних руйнувань: чисельність населення зменшилася майже в чотири рази, з 50 промислових підприємств залишилося лише 10, а близько двох тисяч житлових будинків було знищено. Проте вже до кінця 1948 року промисловість майже повністю відновилася, і в наступні роки Вінниця стала важливим індустріальним центром, що спеціалізується на харчовій, легкій, хімічній, машинобудівній та металообробній галузях.