В двадцять п'ятому епізоді рубрики, присвяченої спадщині Другого Ватиканського Собору, йдеться про важливість богослужінь добового кола в історії Церкви.
Продовжуємо наші роздуми над богослужіннями добового кола. У сьогоднішньому епізоді ми стисло окреслимо історичну еволюцію молитви Часослова та поглянемо на навчання ІІ Ватиканського Собору щодо необхідності залучення у богослужіння всього Божого люду.
Церковне правило сьогодні асоціюється виключно з духовенством та монашеством, оскільки для цього існує багато підстав. Протягом історії Церкви богослужіння добового кола втрачали народний характер, притаманний катедральним богослужінням, та зуміли зберегтися завдяки монашеству. Причини цього мають різне походження, однак фактом є те, що практика повноцінної участі всього Божого люду в богослужіннях добового кола затратилася в більшості християнських традицій. Внаслідок цього Церковне правило, зокрема, на Заході, стало справою священнослужителів й богопосвячених осіб.
Латеранський собор у 1215 році зобов'язав усіх священнослужителів відправляти кожного дня Церковне правило. Для єпископів, працівників Римської курії та священників, які були залучені у парафіяльне життя, спів щоденного Церковного правила був нелегким для виконання, а тому хорова молитва для них поступово була замінена приватним проказуванням богослужінь, які з кількох книг римського часослова були скорочені до одного тому. Звідси і нова назва часослова для духовенства Римо-Католицької Церкви - Бревіарій (з лат. короткий). Цій книзі надали особливої популярності т. зв. жебрачі монаші Ордени: францисканці, кармеліти, домініканці... Ці мандрівні проповідники мусіли долати пішки великі відстані, а тому формат Бревіарія дозволяв їм успішно здійснювати свій літургійний обов'язок. Поступово богослужіння часослова на Заході стають приватною молитвою, спільною ж залишаються виключно у монастирях.
Хоча на Заході миряни втратили зв'язок із церковними нормами, багато віруючих християн прагнули дотримуватися настанов апостола Павла про непохитне перебування в молитві та шукали відповідні форми для цього. В результаті, у середньовіччі виникла нова версія Часослова – Орологіон (лат. Liber horarum; італ. Il libro d'ore), що представляла собою спрощений Бревіарій. Ця книга містила не тільки частини служб добового циклу, а й літургійний календар, а також інші молитовні тексти, адаптовані до духовних потреб замовника. Наприклад, до неї додавалися псалми, роздуми про страсті Христові, покаянні молитви та прохання до святих. Від 1300 до 1550 року кількість таких книг перевищила популярність інших видань, включаючи Біблію.
У той час як заможні люди, представники середнього класу могли задовольнити зростаючу потребу в особистій християнській набожності за допомогою Орологіона, то бідні й неосвічені люди знаходили інші способи молитви, які більшою чи меншою мірою були пов'язані з богослужіннями добового кола. Наприклад, вервиця замінила проказування 150 псалмів, а звичай молитися "Ангел Господній" вранці, вдень і ввечері частково був натхненний монастирськими дзвонами, які скликали монахів на богослужіння добового кола. Хоча згадані набоженства були натхненні богослужінням, вони поступово ставали частиною духовної спадщини Церкви, яка сприяла зростанню особистої побожності поза літургійними моліннями.
Як ми вже зазначали, богослужіння добового циклу поступово стали щоденним приватним зобов'язанням для священиків Західної Церкви. Спільнота в церковному житті збереглася лише в монастирях. Подібна ситуація спостерігається і на християнському Сході, де в більшості обрядів регулярне спільне виконання церковних правил обмежене монастирським життям. Проте існують і винятки. Наприклад, відповідно до візантійсько-саваїтського уставу, на парафіях продовжують проводитися щоденні богослужіння Утрені та Вечірні, але участь мирян більш помітна у вихідні дні та під час великих свят. Лише Халдейська Католицька Церква та Давня Церква Сходу, яка відокремилася від Ассирійської Церкви, зберегли спільнотний характер богослужінь у повному обсязі церковного правила.
ІІ Ватиканський Собор дав поштовх до того, щоб наново відкрити важливість богослужіння добового кола для мирян, аби літургія знову стала серцем і центром їхнього релігійного життя. Конституція про святу літургію наголошує на потребі належного літургійного формування, щоб Божий люд розумів особливості та значення елементів богослужінь. Наприклад, ті, хто бажає навчитися молитися Церковне правило, отримають велику користь, якщо здобудуть достатню практичну підготовку з історії, структури і конкретних правил цієї молитви, а також базову інформацію про природу біблійних текстів (псалмів і читань), духовність Отців Церкви та інших елементів, з яких складаються богослужіння добового кола. Крім того, зазначений документ ІІ Ватиканського Собору окреслив ряд практичних змін, які вказують на необхідність перегляду тривалості богослужінь, перерозподілів псалмів, перекладів літургійних текстів місцевими мовами, упорядкування читань, піснеспівів, відповідність Часів порі дня, участі вірних тощо. Запропоновані конституцією Sacrosanctum Concilium практичні та богословські принципи згодом отримали конкретне застосування у Римо-Католицькій Церкві, щоб вірні почали ознайомлюватися з богослов'ям Часосолова та відкрили цінність богослужінь добового кола у формуванні свого духовного життя. Щодо християнського Сходу, то ситуація у Церквах, які перебувають у сопричасті з Наступником апостола Петра, є багатоманітною. В деяких Церквах літургійні принципи ІІ Ватиканського Собору залишись "непоміченими", інші, натомість, використали навчання Церкви як допомогу в оживленні літургійного життя.
Конституція про святу літургію ІІ Ватиканського Собору є цінним орієнтиром для всієї Церкви, адже нагадує про природу святої літургії та її значення в житті Церкви. Зокрема, наголошується на основоположній події християнської віри - приході на світ Ісуса Христа, Який дарував нам спасіння. Як зазначає Конституція Sacrosanctum Concilium, богослужіння є продовженням діла спасіння у Церкві. Цей важливий аспект вирізняє християнську літургію від поганських священних обрядів. Ті, хто бере участь у християнській літургії, не повинні намагатися улестити божество, як це спостерігається в поганських культах, оскільки Господь відрізняється від поганських божків-ідолів. Бог не потребує нашої похвали, адже ми не можемо додати жодної піщинки до Його чудових досконалостей, у спогляданні яких полягає Його вічна і нескінченна слава. Ми віддаємо Богові честь, щоб з'єднатися з Богом і таким чином досягти власної досконалості, яка полягає у наслідуванні та наближенні до нашого Творця.
Ще одна важлива особливість полягає в різниці між юдейським та християнським богопочитанням. Через свої обряди юдеї згадували про Боже заступництво над їхнім народом та їхнє визволення від неволі. Таким чином, літургійні святкування втілювали в собі Божественну силу у спасенних моментах минулого, а учасники служби зверталися до Бога з проханням продовжити цю опіку. Християнська літургія, в свою чергу, відзначається тим, що вона святкує спасенну подію Христового відкуплення, що триває й дотепер, з метою глибше усвідомити її значення для власного життя. Літургія підкреслює повне й остаточне виконання обіцянки спасіння, яку приніс Христос, тому вона не є лише символічним актом пам'яті про минуле, а є участю в історичному акті спасіння. Таким чином, християнське богослужіння виступає як подяка Богу за таїнство нашого відкуплення. Додатково, Конституція про святу літургію підкреслює цю новизну, зазначаючи, що літургія є виконанням священничого служіння Ісуса Христа, де вірні разом зі священником утворюють голос Церкви, Христової Невісти, яка спільно молиться до Небесного Отця. Отже, літургійні дії є спільним вчинком всієї Церкви, а не приватним актом. "Якщо обряди передбачають - кожен за своєю природою - спільне звершення з присутністю й активною участю вірних, слід наполягати на тому, щоб саме такому спільному звершенню надавати перевагу над індивідуальними і приватними діями", - зазначає Конституція Sacrosanctum Concilium.
Звершення богослужінь добового кола допомагає формувати Церкву як спільноту людей, об'єднаних спільною вірою. Молитва Церковного правила формує людину в цій спільності на багатьох рівнях. Зокрема, літургійна молитва виражає насамперед сопричастя з Богом у Христі завдяки силі Святого Духа, а відтак виражає спільність з одновірцями, об'єднаними у спільній молитві, які своєю чергою об'єднані з іншими церковними громадами по всьому світу та мають спільність з тими християнами, які були учасниками цієї молитви у минулому. Крім того, звершуючи богослужіння, ми стаємо спільниками із святими, які прославляють Бога у небесній літургії.
ІІ Ватиканський Собор, Конституція про святу літургію "Sacrosanctum Concilium" // Матеріали Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо 2014, 6, 27, 84.
Р. ТАФТ, "Часослова: Богослужіння на Сході та Заході", Львів, Свічадо, 2013, сторінки 203-204, 277-278.
#Латинська мова #Стародавній Рим #Боже. #Християнство #Богослов'я #Західна Європа #Ісусе. #Конституція #Львів #Обряд #Монастир #Католицька церква #Поклоніння #Апостол Павло #Ватикан #Святий Дух #Літургія #Святий Петро #Духовенство #Служитель (християнство) #Спасіння в християнстві #Отці Церкви #Книга Псалмів #Миряни #Другий Ватиканський Собор #Sacrosanctum concilium #Книга обліку робочого часу
