Протягом свого тривалого життєвого шляху Ольга Бойко зіштовхнулася з безліччю труднощів.
Незважаючи на все, вона зберегла позитивний настрій, оптимізм і пристрасть до життя. Бабуся з задоволенням займається домашніми справами та слідкує за останніми новинами.
Вона походить із села Денисів, що на Тернопільщині. Після завершення Першої світової війни її батько взяв шлюб з вдовою, яка вже мала дочку. У новій сім'ї з'явилися ще чотири сини та найменша з них — Оля. Дівчина отримала освіту лише до четвертого класу, після чого почала активно допомагати батькам у веденні домашнього господарства.
"Змалку бабуся разом із родиною ходила до греко-католицької церкви. Її батько, хоч і був поляк, костелу не відвідував. Через це польська влада позбавила прадідуся пенсії, яка йому належалась як ветерану війни, -- розповідає Ірина Лукава, онучка довгожительки. -- Бабуся була активною учасницею церковного братства. Допомагала облаштовувати храм, а особливо любила вишивати для церкви".
Юні роки Ольги випали на час війни. Однією з найтяжчих трагедій для неї стала втрата подруги. У той день німці зібрали євреїв біля ями для розстрілу, і дівчина стала свідком останніх хвилин життя своєї близької товаришки.
"У 1943 році моя бабуся вступила в шлюб, -- розповідає пані Ірина. -- Її чоловік мав достаток, але спочатку вона не відчула до нього любові, адже в неї вже був молодий чоловік. Проте батьки наполягли на цьому союзі, вважаючи обраного вигідним партнерами. Бабуся послухала їх і стала відмінною господинею: пекла хліб, готувала страви, шила одяг і збирала врожай. Її господарство було досить значним."
Через рік їй з однорічною донечкою Катрусею довелося переїхати до Шумлян, бо через їхнє село якраз проходила лінія фронту. Німці, відступаючи, забрали мого дідуся Михайла в полон. Бабуся віддала йому всі заощадження, бо знала, що там гроші йому більше знадобляться. Так і сталося. Пізніше в Німеччині він підкупив охоронця і втік із неволі. Додому йшов пішки, повернувся худим і знесиленим. Бабуся довго його виходжувала".
Невдовзі родина повернулася до рідного Денисова, але там уже почалася колективізація. "У сім'ї забрали коня, молотильну машину, розібрали стодолу. Родина потрапила до списку на виселення у Сибір, але двоюрідний брат бабусі попередив про небезпеку, і вони встигли втекти до Тернополя", -- каже онучка.
Після переїзду Ольга займалася вихованням двох своїх доньок. Протягом наступних 17 років вона працювала санітаркою в лікарні при залізниці. Окрім цього, вона також активно брала участь у донорстві крові.
У неї рідкісна перша група крові з негативним резусом. Точно не відомо, скільки разів бабуся ставала донором, але, за словами пані Ірини, це було дуже часто. "За донорство платили", -- зазначає вона. Це було важливо для родини, адже вони займалися будівництвом: отримали земельну ділянку, але коштів не вистачало.
На пенсію жінка вийшла приблизно у 55-ть. Через два роки стала вдовою. Ще якийсь час працювала санітаркою в медпункті на Тернопільському вокзалі.
Нині в Ольги Бойко -- п'ятеро онуків і шестеро правнуків. З онучкою Іриною вона живе вже багато років -- після університету дівчина оселилася в бабусі, і відтоді вони разом господарюють. Саме з цієї хати Ірина вийшла заміж і тут мешкає зі своїм чоловіком.
У свої 105 років Ольга Каролівна щодня застилає своє ліжко, одягається і має окремий гардероб для будніх днів і вихідних. Іноді вона звертається до онучки з проханням допомогти їй з парфумами, адже вважає, що краса не має вікових обмежень для жінки.
"На свій день народження бабуся сама приготувала цілий горщик голубців для гостей, -- зазначає пані Ірина. -- Коли ми готуємося до свят, вона особисто замішує тісто, а потім просить мене допомогти. Для неї важливо відчувати свою значущість і знати, що її думка має вагу."
Коли онучка йде на роботу, бабуся залишається сама. "Вона дивиться телевізор, цікавиться політикою. Із сучасною технікою теж добре дає собі раду: користується мікрохвильовкою, мобільним телефоном, -- каже співрозмовниця. -- І читає, до речі, без окулярів".
Щодо харчування, пані Ольга не накладає на себе жодних серйозних обмежень. Вона обожнює шкварки, холодець, різноманітні супи та бульйони. Чай та ячмінна кава – її улюблені напої. Солодощі займають особливе місце в її серці: шоколадні цукерки, печиво та батончики – це те, що приносить їй задоволення. А на свій день народження вона може дозволити собі навіть 50 грамів коньяку, адже свято – це свято, – з усмішкою додає пані Ірина. – Бабуся дотримується посту, особливо шанує його перед Великоднем. У понеділок, середу і п'ятницю вона уникає м'ясних і молочних продуктів.
Протягом багатьох років пані Ольга асоціює своє життя з глибокою вірою. "Я молюся щоранку і щовечора. У мене є п’ять різних молитовників, які я регулярно читаю. Часто переглядаю службу Божу по телевізору. Мабуть, саме молитва допомагає мені залишатися на цьому світі," — зізнається вона. — "Я вірю в Бога і щиро дякую Йому за кожен новий день. Потрібно ще дочекатися нашої перемоги."
"Коли нашій бабусі виповнилося 100 років, ми з оптимізмом говорили: 'Бажаємо дожити до 105-ти', – ділиться онучка довгожительки. – Тепер ми ставимо нові цілі – відзначити її 110-річчя."
#Євреї #Німеччина #Полон #Польська мова #Поляки #Українська Греко-Католицька Церква #Тернопільська область #Кров #Храм #Перша світова війна #Колективізм #Телевізор #Довголіття #Костел #Аспік #Тернопіль #Найстарші люди #Бог #Брати #Передня лінія #Страта шляхом розстрілу #Удачі #Бульйон (broth) #Свиняча шкірка
