Протягом останніх тижнів ірландські політичні аналітики висловлюють думку, що лише дива можуть завадити Кетрін Коннолі, яку підтримують ліві партії, стати новим президентом країни. Цікаво, що одним з цікавих аспектів біографії цієї фаворитки є те, що вона володіє ірландською мовою як рідною. Це дійсно унікально для Ірландії. Хоча формально більшість населення країни знає ірландську, менше ніж один відсоток людей вважає її своєю рідною мовою. Щоб захистити ірландську мову, в районах, де проживають її носії, були створені спеціальні "мовні резервації", відомі як Ґелтахт, вже після відновлення незалежності. Проте за час існування ірландської держави ситуація лише ускладнилася. Навіть у межах Ґелтахту, де офіційно більшість населення говорить ірландською, її використовують переважно як фольклорну або сімейну мову, тоді як в щоденному спілкуванні здебільшого панує англійська, зазначає Віталій Портников у виданні "Збруч".
Ми часто підкреслюємо важливість створення сприятливих умов для відродження мови, ухвалення необхідних законодавчих ініціатив, організації навчання та медіа на українській мові, сподіваючись, що з часом все налагодиться. Я сам також не раз висловлював цю думку. Нещодавно став свідком, як один з учасників мовної дискусії стверджував, що ключем до успіху є перехід на українську "еліти", і з часом народ автоматично адаптується. Однак досвід Ірландії показує, що ситуація може розвиватися зовсім інакше.
В історії ірландської та української мов можна помітити чимало спільного: обидві зазнали тиску з боку імперій, які намагалися їх знищити та знецінити, доводячи до маргінального стану, а їхні території пережили жахливі голодні часи. Проте з моменту проголошення незалежності українська мова отримала новий імпульс для розвитку, тоді як ірландська опинилася на межі зникнення. Лояльність ірландців до своєї мови, яка є першою державною, завжди була надзвичайно високою. Мова користувалася повагою і вважалася важливим елементом національної ідентичності. Як зазначав колишній президент Ірландії Еймон де Валера, краща вже поневолена Ірландія з рідною мовою, ніж вільна без неї. Проте бажання говорити ірландською не було настільки сильним. Ірландська еліта завжди підтримувала розвиток мови, про що свідчать твори таких авторів, як Джеймс Джойс, який писав англійською, але залишався глибоко пов'язаний з ірландською культурою. Натомість, широкі маси народу часто нехтували ірландською, вважаючи її мовою "селюків". Це призвело до скасування вимоги знання мови для всіх державних службовців – тепер її знання потрібно було демонструвати лише на високому рівні. Проте не кожен ірландець має статус президента.
Безумовно, можна довго аналізувати, чому в Ірландії не вдалося досягти успіху в захисті рідної мови, незважаючи на наявність бажання та підтримки з боку держави. Не вдалося зберегти ірландську мову не лише на державному рівні, а й у так званих мовних резерваціях. Хоча в середньовіччі ірландська була мовою державних справ і освіти, що робило Ірландію єдиною країною в Європі, яка домоглася такого успіху, адже всі інші нації покладалися на латынь у документації та навчанні, ірландська мова так і не змогла відновити своє колишнє значення.
Безсумнівно, можна вважати, що ірландцям не пощастило через їхню "релігійну ідентичність". На певному етапі вони відрізнялися від англійців і шотландців саме віросповіданням. Проте, це ствердження не зовсім коректне: серед борців за незалежність Ірландії були протестанти, а в рядах юніоністів - католики. Замінити національну ідентичність релігійними різницями - це ризикований захід. На початку XX століття це могло здаватися достатнім, але в міру того, як ірландське суспільство (як і британське) стає менш релігійним, розриви між людьми зменшуються. До того ж, останніми роками ірландці проявляють активність, організовуючи масові акції протесту проти ізраїльських євреїв, яких вони вважають "колоністами". Варто зазначити, що ці "колоністи", які дійсно відрізнялися релігією від інших, змогли відновити свою рідну мову на землі, з якої вони повернулися. В той же час, ірландці не змогли відновити свою мову на своїй історичній території. Це особливо парадоксально, враховуючи те, що засновники ірландської незалежності були впевнені: якщо не вдасться відродити мову, то неможливо відновити й національну ідентичність. Чому ж тоді народ виявився в опозиції до ініціатив своєї держави?
Британці змогли не лише витіснити та марґіналізувати ірландську мову, але й закріпити її статус як "непрестижної" у порівнянні з англійською. Навіть після боротьби за незалежність, а також здобуття цієї незалежності, у свідомості звичайних людей нічого не змінилося. Ірландська еміграція до США, де англійська мова також асоціювалася з вищим соціальним статусом, лише посилила це уявлення. В Ізраїлі ж ситуація була іншою, адже для перших поселенців не існувало поняття "престижності" мов країн вигнання в порівнянні з мовою Біблії. Проблеми почали виникати лише в 1990-ті роки, коли в країну прибули мільйони євреїв з Радянського Союзу, серед яких були і ті, хто виховувався в атмосфері неповноцінності своєї культури в порівнянні з "великою російською культурою". Тим не менше, це вже не вплинуло на позиції івриту.
Це ірландське фіаско слугує важливим уроком для нас усіх. Нам необхідна не просто держава, де панує українська мова, і точно не лише україномовна еліта. Нам потрібен народ, який спілкується українською. Народ, що обирає українську мову не з почуття протесту і не повертається до російської через зручність і звичку. А народ, який щиро прагне спілкуватися українською.
Народ, який бажає говорити українською зі своїми дітьми.
Не буде такого народу - ніяка держава не допоможе. Не буде української мови. Буде Ґелтахт.
#Латинська мова #Євреї #Мова іврит #Європа #Релігія #Англійська мова #Письменник #Британський народ #Російська мова #Президент (державна посада) #Фольклор #Північна та Південна Америка #Ізраїль #Українська мова #Ренесанс #Збруч #Голод #Релігійна приналежність #Експеримент #Еліта #Ірландія #Ірландці #Англійці #Знання #Ірландська мова #Джеймс Джойс #Шотландський народ #Емон де Валера
