В честь Ярослава Рущишина
Первое, что бросается в глаза наблюдателям стихийных протестов, возникших после неудачной попытки украинского парламента ограничить независимость антикоррупционных учреждений, - это молодое поколение участников. На улицах можно встретить молодежь, которая еще была ребенком во время последнего Майдана и, вероятно, не знакома с тем самым культовым сериалом, ставшим ключевым политическим инструментом Владимира Зеленского, отмечает Виталий Портников в статье для издания "Збруч".
Следующий текст представлен на языке оригинала.
Звичайно, можна сказати, що цим людям ми проклали дорогу - своєю участю у попередніх Майданах, змінами в освітній системі, яка переконувала молодих, що захищати свої права - це норма, що українці, які протестували, завжди перемагали владу, хоч і дорогою ціною. І виросла не безтурботна генерація, а люди, які вірять у силу своїх прав і своїх думок.
Але хто ж відкрив шлях учасникам Революції на граніті? Це були люди, які виросли в цілком іншому соціумі, де повстання вже стали рідкістю, а старше покоління постійно попереджало молодь не відзначатися. Звичайно, можна стверджувати, що це покоління вже не було таким покірним, як попередники, які провели своє дитинство в останні роки сталінізму, охоплені боротьбою з націоналізмами, антисемітизмом і українофобією. Однак я прекрасно пам’ятаю свої враження від студентського голодування в Києві, адже мимоволі порівнював його з політичними подіями в Москві та Росії.
Коли я працював журналістом, я відвідував практично всі мітинги, збори та заходи в Москві. На цих подіях домінували шістдесятники — люди у віці 30-40 років. Молоді представники мого покоління були майже відсутні. Політична молодь практично не існувала, а такі фігури, як Борис Нємцов, сприймалися як виняток. Щодо студентських рухів, то говорити про них було марно — вони не мали місця, якщо не пов’язувалися з офіційними ініціативами або процесами перебудови.
Хоча винятки з цієї молодіжної пасивності все ж були. Наприклад, Український молодіжний клуб, який ми створили саме в ті роки. І головними його ініціаторами були студенти - причому студенти зі Львова, які навчалися на механіко-математичному факультеті Московського університету. Коли ми іноді перетинаємося у Львові з колегами з того клубу - вже професорами львівських вишів, нам є що згадати. Це була справжня громадянська активність - але активність саме українських студентів. Таких проявів у національних діаспор у Москві було чимало. А от сама Москва була представлена лише неформальними рухами - культурними, естетичними, але не політичними. Молоді росіяни були готові виглядати інакше, слухати іншу музику, одягатися не так, як старші, - але уявлення про політичну відповідальність це не змінювало. У результаті нічого подібного до Революції на граніті в Росії так і не відбулося.
Українська молодь завжди відігравала важливу роль у політичних подіях. Яскравим прикладом цього є Майдан 2013-2014 років, який розпочався зі студентських акцій протесту. Ця подія швидко переросла в масовий національний рух після жорстокого побиття студентів спецпризначенцями. Я добре пам’ятаю молодих людей, які приходили на Майдан у Києві та Львові, багато з них подорожували зі Львова до столиці. Їм було стільки ж років, скільки зараз тим, хто збирається біля Театру ім. Франка або на інших майданчиках та вулицях країни. Вони теж щиро вірили в справедливість і своє право на протест, так само, як і ті, кому сьогодні тридцять або тридцять п’ять. Так само відчували своє право на протест і ті, хто вийшов на площу Жовтневої революції 35 років тому — люди, яким тепер майже шістдесят. Це мої однолітки.
Звичайно, мені б хотілося, щоб моїми ровесниками були не люди, яким під шістдесят, а молодь, яка лише починає своє життя. Мене цікавить, як складеться їхнє життя, і чи з'являться у них діти та онуки. Можливо, в майбутньому не знадобиться виходити на протести. Можливо, не буде необхідності захищати справедливість біля нової президентської адміністрації чи парламенту.
Проте, ми всі добре розуміємо, що в людей, які небайдужі, завжди є щось, що варто захищати - головне, щоб була готовність. І, радіючи тому, що молодь знову готова боротися за гідне майбутнє своєї країни, не слід вважати, що це якесь виняткове покоління і що раніше не було протестних настроїв. Вони завжди існували. Це просто українське відчуття несправедливості - вічне та незнищенне. Його не змогли придушити ні царі, ні генеральні секретарі, ні бездарні політики. І Путін не зможе з цим впоратися. Адже він досі не розуміє, з ким має справу.
#Суспільство #Антисемітизм #Парламент #Журналіст #Росія #Жовтнева революція #Українці #Львів #Москва #Ярослав Мудрий #Володимир Путін #Студент #Українська мова #Збруч #Мітинг #Антиукраїнські настрої #Шістдесятники. #Євромайдан #Вищий навчальний заклад #Політична демонстрація #Беркут (спецпідрозділ міліції) #Московський державний університет імені М. В. Ломоносова #Київ #Сталінізм #Революція на граніті #Борис Нємцов #Силовий розгін Євромайдану в Києві
