Владика Андрей на коливаннях історії.

Фільм "Шептицький. Між війною та вірою" демонструє, що спроби розділити українців і Владикою УГКЦ Шептицьким у нашого супротивника не дуже успішні.

Митрополит Андрей Шептицький прожив 79 років, і його життя можна сміливо вважати прикладом праведності. Як авторитетний і впливовий священнослужитель, а також лідер української греко-католицької церкви, він безумовно відповідає критеріям праведника. Проте, якщо говорити про останні п’ять років його життя, то тут можна застосувати фразу "щось пішло не так". Не доживши до завершення Другої світової війни всього дев’ять місяців, Владика так і не отримав шансу самостійно підвести риску під своєю історією, яку, вибачте за тавтологію, визначили події середини ХХ століття.

Андрій Шептицький, опинившись у вирі подій свого часу, змушений був надати оцінку ситуації, зважаючи на свій високий статус. Це рішення виявилося складним і досі викликає суперечки, коли йдеться про адекватну оцінку цієї видатної постаті в контексті історії церкви, України, Другої світової війни та світової історії загалом. Водночас, акценти, які правильно розставлені у новому документальному фільмі Наталки Пономарів "Шептицький. Між війною та вірою", що незабаром презентує Суспільне, можуть стати підставою для маніпуляцій з боку тих, хто вважає, що ситуація є більш складною, ніж здається на перший погляд.

Спочатку — короткий погляд у минуле, яке охоплює різні часові періоди. Фільм "Владика Андрей" (2008) виявився єдиним кінопроєктом, що отримав фінансування від Держкіно у попередньому році, і став першою роботою Олеся Янчука, знятою на державні кошти. Раніше ж режисер створював такі фільми, як "Голод 33", "Атентат", "Нескорений" та "Залізна сотня", завдяки підтримці меценатів. Проте, подібно до своїх попередників, байопік про Андрея Шептицького, роль якого виконав нещодавно померлий Сергій Романюк — один з найяскравіших українських акторів, не отримав широкого або навіть обмеженого прокату. Я пригадую лише один тиждень прокату з одним денним сеансом. Тому не можна стверджувати, що широка українська аудиторія має достатню інформацію про цю видатну особистість, принаймні через кінематограф, адже саме до цього сегменту належать історичні фільми.

Проте можна висловити іншу думку: в часи існування СРСР українська громадськість, а також ширша суспільність була досить обізнаною про постать митрополита Андрея Шептицького. Його образ можна побачити у фільмі Валеріана Підпалого "Таємниці Святого Юра", що вийшов у 1982 році на студії імені Довженка. У цій стрічці українського митрополита зіграв російський актор Сергій Полежаєв, який раніше виконував ролі таких історичних персонажів, як цар Микола Перший, маршал Конєв та Поскребишев, особистий секретар Сталіна, а також терорист Борис Савінков. Події фільму розгортаються під час Першої світової війни.

У сюжеті йдеться про те, як Андрій Шептицький доручає молодому українському офіцерові, який служить хорунжим в австрійській армії, охороняти свої архіви. Важливо зазначити, що цей український військовий, хорунжий австрійських збройних сил, є частиною легіону Січових Стрільців — добровольчого формування українців у складі австрійського війська. Січові стрільці створювали свої підрозділи з метою боротьби проти російської армії та Росії в цілому. І ось цей анонімний стрілець, досліджуючи архіви Шептицького, виявляє змову: в них проголошується намір митрополита назавжди з'єднати Україну з Австро-Угорщиною. Таким чином, Андрей Шептицький постає як зрадник українського народу, і цей фільм переглянули 6 мільйонів глядачів не лише в Українській РСР, а й транслювали по телевізору.

Мирослав Маринович в процесі зйомок кінопроекту.

Раніше Валеріан Підпалий на студії Довженка створив ще одну стрічку, яку тоді вважали атеїстичною — "Спокута чужих гріхів" (1978). У фільмі немає згадок про митрополита Шептицького, проте він торкається теми зрадницької уніатської (греко-католицької) церкви, яка, за словами творців, "зрадила своїх вірян" і "перейшла на бік нацистів". Оскільки Андрій Шептицький був її главою, він автоматично опиняється під підозрою у співпраці з гітлерівцями. Цю думку підкреслював і Сергій Безклубенко, міністр культури Української РСР, навіть через десять років після виходу фільму. Цікаво, що саме від його рішень залежала доля першого фестивалю "Червона Рута".

Отже, владика Андрей у радянських ідеологічних колах сприймався та популяризувався через масові медіа як противник не лише радянського режиму, а й української нації. Його вважали пособником німецьких загарбників і колаборантом.

У фільмі Наталки Пономарів показано інший бік медалі. А саме: крило ОУН (Б) теж конфліктувало з Шептицьким. Очільники 30 червня 1941 року прийшли до Владики по благословення перед проголошенням Акту відновлення Української Держави. Але, отримавши підтримку, все одно сприймали Шептицького як спільника гітлерівців. Забувши чи не зваживши на те, що кількома роками раніше він назвав радянський режим тоталітарною сектою -- а священник, поза сумнівом, знався на питанні.

Фільм "Шептицький. Між війною та вірою" не дає чіткої відповіді на питання, яке здається очевидним: чи був митрополит зрадником, і якщо так, то кого саме він зрадив. Радянські, а тепер російські пропагандисти поширюють "бандерівський" міф, згідно з яким "бандеро-нацисти" нібито діяли на користь німецьких окупантів і вважали знищення євреїв частиною своїх обов'язків. Водночас, у Росії в 2010 році вийшов фільм Володимира Хотиненка "Піп", який також демонструвався в Україні. У ньому розповідається про священика Олександра (Сергій Маковецький), який під час німецької окупації починає співпрацювати з окупантами, щоб допомагати людям. Цікаво, що фінансування стрічки здійснював "Газпром", а її створення підтримали патріарх Алексій Другий, а також Володимир Путін і Дмитро Медведєв. Більш того, отця Олександра спочатку звинуватили в колабораціонізмі, але згодом реабілітували. Таким чином, російським священникам дозволяється співпрацювати з німцями заради благих цілей, тоді як українським митрополитам це суворо заборонено.

Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук.

Автори "Шептицького..." поступово змінюють акценти, акцентуючи увагу на безпомилково праведній діяльності Владики в зазначений період: він активно брав участь у порятунку євреїв. Це була небезпечна, фактично підпільна діяльність. Завдяки старанням Андрея Шептицького вдалося врятувати від загибелі понад сто єврейських чоловіків, жінок і дітей. На перший погляд, він закликав своїх парафіян до покори перед німецькою владою, але в 1939 році такі ж заклики лунали і щодо радянської влади. Як ідейний противник терору, війни та насильства, Шептицький не зміг змінити свої погляди навіть у похилому віці, і це абсолютно зрозуміло.

Шептицький не лише пережив важкий період, але й зміг залишитися людиною з чіткими моральними орієнтирами. Для деяких це може стати першим знайомством з Андрієм Шептицьким, і це також буде нашим досягненням, зауважує Наталка Пономарів про свою роботу. І справді, це так. Чіткі орієнтири священника, що базуються на непохитних принципах, виявилися іронічними для його нащадків. Сьогодні існує певний місток до сучасності: незважаючи на війну та здавалося б однозначні уявлення про друзів і ворогів, чимало сучасників, які мають сформоване світоглядне ставлення до українства, все ще коливаються між різними позиціями. Виклик полягає в необхідності обрати бік у політичному та військовому конфлікті, зберігаючи при цьому свою ідентичність.

Схожі спроби завжди ведуть до того, що особа потрапляє до списку осіб, яких вважають ворогами. Це можна спостерігати вже два десятиліття на прикладі відомого співака Андрія Кузьменка (Кузьма Скрябін). Можливо, ще протягом наступних п'ятдесяти років триватиме дискусія в суспільстві: Кузьма — талановитий, але він зрадник, оскільки підтримав Януковича, хоча не міг інакше, адже це були його доходи, але ж це кроваві гроші... І так далі. Андрей Шептицький характеризував російський більшовизм як секту та відкрито висловлював антиросійські погляди — заслуга. Закликав вірян підкоритися російській окупації — осуд. Висловив підтримку Бандері у відновленні української державності — заслуга. Розповів німцям про все, не ставши на бік Бандери — осуд. Рятував євреїв, ризикуючи власним життям — заслуга. Але за це його не можуть визнати Праведником Світу, оскільки він не був активно проти Гітлера — осуд.

Безсумнівно, глядачам слід самостійно визначити, як оцінювати постать Андрея Шептицького. Проте його вплив, який триває і після смерті, є безсумнівним фактом, підкресленим творцями цього фільму. Це також підтверджують й інші згадані пропагандистські стрічки. Протягом майже століття Росія намагається посіяти розбрат між Україною та Владикою Андрієм. Однак фільм "Шептицький. Між війною та вірою" демонструє, що поки що ці зусилля нашого супротивника не приносять бажаних результатів.