Вони відтинали голови в'язням і виставляли їх на показ як здобутки.

У тридцять три роки Франко здобув звання генерала, ставши наймолодшим іспанцем, якому це вдалося.

"Якщо Німеччина буде знищена, а Росія зміцнить своє домінування в Європі та Азії, тоді, в той час як Сполучені Штати залишаться наймогутнішою державою світу, пануючи в Атлантичному та Тихому океанах, європейські країни, що виживуть на спустошеному континенті, опиняться перед найбільшою та найгострішою кризою в своїй історії..." – зауважив іспанський генерал і каудильйо Франсіско Франко.

Він був найрелігійніший серед усіх європейських правителів і повернув Іспанії монархію. Він знищив 450 тис. іспанців тільки під час трирічної громадянської війни, але витримав нейтралітет у Другій світовій, водночас зароб­лявши на кожній із сторін, що воювали. Він - Франсіско Франко - 36 років тиранив свій народ

Франсіско Франко з'явився на світ 4 грудня 1892 року в портовому містечку Ель-Ферроль, що розташоване на північному заході Іспанії. Він походив з родини аристократів, де батько обіймав посаду бригадного генерала у військово-морських силах. Мати, глибоко віруюча католичка, мала значний вплив на формування його світогляду.

До 12 років Франко відвідував приватну школу, якою керував католицький священник. Далі було військово-морське училище. У віці 14 років вступив до Піхотної академії в Толедо й закінчив її за три роки у званні прапорщика. Потім Франко опинився в армії. Дотримуючись сімейної традиції, він вирішив іти стопами батька і стати генералом.

У 1912 році, після двох років служби в спокійному гарнізоні Ель-Ферроля, його перевели до Мелільї — іспанського анклаву в Марокко, де тривала жорстока війна між іспанцями та марокканцями. Вже наступного року Франко здобув звання старшого лейтенанта в престижному полку марокканської кавалерії.

Молодий Франсіско показав свою здатність ефективно командувати військами, виявив якості лідера та завоював репутацію людини з професійною самовіддачею. Був бездоганно чесний і трохи замкнутий. Проте він показав себе також з іншого боку. Перебуваючи в Африці 11 років, брав участь у каральних операціях. Легіон, у якому служив Франко, славився особливою жорстокістю, зокрема щодо цивільного населення. Вони відрубували голови в'язням і демонстрували їх як трофеї.

У віці 33 років Франко здобув титул наймолодшого генерала в Іспанії. Звання підполковника йому присвоїв особисто король Альфонсо XIII. Протягом усього свого життя Франко залишався відданим монархічним ідеалам. Це незмінне прагнення зберігати монархію виявилося особливо виразним у 1931 році, коли вона була скинута, і на її місце прийшла Друга Іспанська республіка, що існувала до 1939 року.

На муніципальних виборах 1931 року перемогу здобули республіканці. Вони ухвалили рішення зменшити вплив збройних сил і католицької церкви. Франко, як представник авторитарного правого крила, був призначений на маловідому посаду неподалік Ель-Ферроля. Це стало причиною його тимчасового відсторонення від політичних справ.

1933-го на виборах перемогли праві. І вже наступного року Франко перекинув війська з Марокко в Астурію для придушення повстання лівих. Як результат - загинуло майже 4 тис. осіб, десятки тисяч опинилися у в'язницях.

Два роки по тому Франко - начальник Генштабу армії. Коли ліва коаліція виграла наступний тур виборів на початку ­1936-го, а насильство й політичні вбивства загострилися, кілька генералів вирішило спланувати переворот, щоб урятувати Іспанію від впливу комуністів і анархістів в уряді. Франко став однією з ключових фігур повстання.

Літо 1936 року - початок громадянської війни між республіканцями та націоналістами. Франко приєднався до військової змови проти республіки. Своє кредо він формулював просто: "Головне завдання мого життя - повернути іспанцям гордість бути іспанцями". Проте очолити бунтівних військових Франсіско Франко вдалося лише завдяки нещасному випадку: генерал Хосе Санхурхо, який був лідером повсталих, на свою погибель навантажив на літак надто багато багажу - й розбився. А далі все просто. Шість голосів проти двох - і новим вождем обрали генерала Франко.

За рік націоналісти під його керівництвом здобували перемогу за перемогою. Ще й завдяки тому, що він налагодив контакти з нацистською Німеччиною та фашистською Італією. Гітлер і Муссоліні почали постачати зброю, розраховуючи, що зроблять Франко своєю маріонеткою і випробовуватимуть своє нове озброєння на полях війни. Але іспанський лідер продовжував робити те, що хотів, - він заручився підтримкою католицької церкви, об'єднав партії фашистів і монархістів, а інші розпустив. Під час бойових дій націоналісти стратили ще десятки тисяч політв'язнів.

Іспанських республіканців не змогли врятувати ані допомога з боку Радянського Союзу, ані участь міжнародних бригад. Бомбардування з боку Німеччини та Італії сприяли перемогам націоналістів у Країні Басків та Астурії в 1937 році. Особисто Франко очолював військові операції.

Наприкінці березня 1939-го війська Франко зайняли Мадрид. Барселона здалася трохи раніше. А 1 квітня Франко оголосив про перемогу остаточну й безповоротну. Він отримав звання генералісимуса і титул каудильйо (з іспанської caudillo - вождь). Ціна цього титулу - 450 тис. загиблих у громадянській війні іспанців. Декретом від 8 серпня ­1939-го Франко став "довічним верховним правителем Іспанії". І після цього керував країною 36 років.

Якщо раніше політичні репресії були відомі своїм безправ'ям, то після завершення громадянської війни вони продовжилися вже на основі законодавчих норм.

Закон про політичну відповідальність від 9 лютого 1939-го, який ухвалив Франко, допускав переслідування всіх іспанців, які брали участь у революційному русі на боці республіканців, починаючи з 1934-го. Заходи покарання - від тюремного ув'язнення до публічних страт.

Рівно через п’ять місяців після того, як Франко здобув перемогу у громадянській війні, розпочалася Друга світова війна. У 1940 році Гітлер зустрівся з Франко, і їхня розмова тривала дев’ять годин. Гітлер намагався переконати Франко приєднатися до війни або дозволити німецьким військам пройти через територію Іспанії до Гібралтару. Однак Франко зазначив, що для вступу Іспанії до конфлікту країна потребуватиме значної кількості зерна, боєприпасів та артилерії. Він також підкреслив, що присутність німецьких військ поблизу Гібралтару буде приниженням для іспанської національної гордості.

Каудильйо залишався непохитним у своїх переконаннях. Йому вдалося утримати Іспанію в нейтральному статусі. Проте, попри це, Гітлеру Франко все ж надав підтримку, створивши з добровольців "блакитну дивізію", яку відправив на Східний фронт у складі вермахту.

Протягом Другої світової війни Франко вдало маневрував між ворогуючими сторонами, використовуючи ситуацію на свою користь. Він активно налагоджував вигідні торгові зв'язки з Німеччиною та Італією, водночас отримуючи підтримку від Британії, що забезпечувала йому нейтралітет.

Також варто зазначити, що під час Другої світової війни більше 7 тисяч євреїв змогли знайти притулок в Іспанії.

Нейтралітет Іспанії під час Другої світової війни отримав визнання від ключових лідерів держав-союзників. У листопаді 1942 року президент США Франклін Рузвельт звернувся до генерала Франко, зазначивши: "... Наші народи є друзями у найкращому розумінні цього терміна". У травні 1944 року Вінстон Черчилль у Палаті громад підкреслив: "У важкі часи війни позиція іспанського уряду, який заборонив проходження наших противників через свою територію, була надзвичайно вигідною для нас... Я завжди вважатиму, що Іспанія зробила послугу не лише Великій Британії, Британській імперії та Співдружності, але і справі Організації Об'єднаних Націй".

По завершенні громадянської війни значна частина республіканців залишила країну. Для розгляду справ тих, хто залишився, були сформовані військові трибунали, які засудили до страти тисячі іспанців. Сам Франко визнавав у середині 1940-х років, що у його в'язницях перебувало 26 тисяч політичних в'язнів.

Він проголосив католицизм єдиною легальною релігією, заборонив використання каталонської та баскської мов у громадських місцях, а також заборонив давати новонародженим каталонські та баскські імена. Крім того, Франко створив розгалужену систему таємної поліції для спостереження за населенням.

Отже, початкові два десятиліття правління Франко стали часом жорстокого придушення будь-якого опору його владі, а також тих, хто відмовлявся підтримувати його режим. Близько 2 мільйонів людей зазнали ув'язнення або потрапили до концтаборів, тоді як сотні тисяч були вбиті.

Франкістський політичний режим був авторитарним, із рисами військової диктатури. Іспанія Франко стала подобою фашистських країн - використовувала ідеологію "один вождь, одна держава, один народ" і привітання "римський салют" - підкидання вперед і вгору правої руки з відкритою долонею. Указом Франко від 27 квітня 1937-го воно стало офіційним привітанням для всіх, крім військових. Тобто весь народ зобов'язали зіґувати. Скасували указ у вересні 1945-го.

У державі панувала однопартійна система. Єдиною легальною політичною силою була партія влади, що носила назву "Іспанська фаланга". Інші партії опинилися під забороною, як і незалежні профспілки, а також будь-які страйки та навіть процеси розлучення. Цензура охопила всі засоби масової інформації, а також сфери мистецтва й літератури.

Після закінчення Другої світової Іспанія зіткнулася з дипломатичною та економічною ізоляцією. Франко залишався єдиним фашистським диктатором у Європі. Однак у міру того, як розгорялася холодна війна, ця ізоляція зменшувалася на очах. І 1953-го Іспанія уклала договір з Америкою, дозволила Сполученим Штатам побудувати на своїй території три авіабази й одну військово-морську базу в обмін на військову й економічну допомогу. А в грудні 1955-го Іспанію прийняли в ООН.

На папері Франко мав більше влади, ніж будь-який іспанський лідер. Протягом перших чотирьох років після взяття Мадрида він правив виключно указами. "Закон про голову держави", що його ухвалили в серпні 1939-го, "назавжди довіряв" усю повноту управління Франко.

За словами Стенлі Джорджа Пейна, американського дослідника історії Іспанії та європейського фашизму, Франко володів набагато більшою повсякденною владою, ніж Гітлер чи Сталін на вершинах своєї влади відповідно.

Франко забезпечив політичну спадковість свого уряду ще за життя, організувавши офіційний референдум у 1947 році. Цей референдум перетворив іспанську державу на монархію та затвердив його повноваження як довічного регента. У той же час диктатор оголосив, що його наступником стане король, а в 1969 році він особисто обрав принца Хуана Карлоса де Бурбона, онука останнього короля Альфонсо XIII, котрий втратив трон у 1931 році.

Франко повідомив, що після його смерті принц зійде на престол. Що і сталося 22 листопада 1975-го - за день після смерті диктатора. А трохи раніше, 1973-го, Франко залишив посаду прем'єр-міністра, зберігши за собою функції глави держави й головнокомандувача збройних сил.

"Економічне диво" в Іспанії розпочалося в 1959 році завдяки реформам, ініційованим молодими технократами, яких диктатор призначив до уряду. "План економічної стабілізації" знизив рівень адміністративного контролю над економікою, відкривши можливість для іноземних інвестицій, а песета отримала статус вільно конвертованої валюти. Проте Франко ретельно контролював, щоб процес лібералізації стосувався виключно економічних аспектів.

У 1960-х роках промислове виробництво в Іспанії зросло на вражаючі 140%. Ця країна несподівано піднялася на друге місце у світі за темпами економічного зростання, поступившись лише Японії, а до 1974 року вже займала 10-у позицію в глобальному рейтингу найбільших індустріальних держав. Автомобіль SEAT став символом національної гордості та свідченням економічного розвитку Іспанії. Крім того, країна перетворилася на популярну туристичну дестинацію.

Тоді ж сформувався середній клас – представники, які мали стабільні робочі місця та доходи, достатні для утримання родини, придбання автомобіля та навіть житла. Стандарт життя в Іспанії став схожий на той, що спостерігається в розвинених країнах Європи.

Такий новий середній клас, природно, вважав диктатуру Франко успішною моделлю. А ось південні регіони країни з низьким рівнем індустріалізації цього "дива" так і не помітили.

Коли уряд Франко стало більш відкритим, деякі повноваження поліції були зменшені, а після "економічного дива" імідж Франко істотно змінився – з жорстокого генералісимуса він перетворився на більш м'якого літнього політика.

У кінці 1960-х років стан здоров'я Франко значно погіршився, але він вважав, що ситуація в Іспанії знаходиться на належному рівні, і що після його відходу принц Хуан Карлос зможе зберегти хоча б основні елементи його правління.

1 квітня 1959 року Франко урочисто відкрів свою грандіозну підземну базиліку, яка стала його меморіалом і мавзолеєм. Він заявив: "Цю споруду зведено на честь моєї перемоги над комунізмом, котрий прагнув панувати в Іспанії". Архітектор Дієго Мендес у 1956 році спроектував для Франко гробницю, обкладену свинцем, розташовану під підлогою трансепту, позаду головного вівтаря церкви.

У своїй останній публічній промові, виголошеній 1 жовтня 1975 року з балкона королівського палацу в Мадриді, Франко заявив: "Наша країна стикається з комуністичною масонською змовою, яка не має зв'язку з політичними елітами і ґрунтується на червоному терорі. Вони не усвідомлюють духовні цінності, які для нас є честю, тоді як для них це викликає лише сором".

У 1975 році, незадовго до своєї кончини, страждаючи від хвороби Паркінсона, переживши декілька інфарктів та операцій, Франко все ще залишався на посаді диктатора: він без вагань підписував вироки про страту своїм політичним противникам.

Франсіско Франко помер 20 листопада 1975 року внаслідок серцевого нападу. Його останки були поховані в крипті мавзолею Долини полеглих — меморіального комплексу, зведеного за допомогою примусової праці політичних в'язнів, на честь загиблих обох сторін під час громадянської війни в Іспанії. Це місце розташоване неподалік від Мадрида, приблизно за 10 км від палацу, монастиря та королівського пантеону в Ель-Ескоріалі. Відзначимо, що Франко став єдиною особою, похованою в цій Долині, яка не загинула в ході громадянського конфлікту.

Він був найрелігійніший правитель Європи, переконаний монархіст. Минуло майже пів століття, проте й досі Іспанія здригається, дізнаючись про нові жахіття диктатури та страшної спадщини франкізму.