Вулиці спокус і гріховності

Австро-угорська адміністрація офіційно визнала проституцію.

До Першої світової війни Львів був одним з найпопулярніших міст, де процвітала проституція. Віддавши пальму першості Будапешту, галицьке місто могло позмагатися з Варшавою, Одесою, Неаполем і Генуєю, а також іншими портовими містами. У часи Австро-Угорщини проституція була легальним бізнесом, а повії щотижня проходили медичний огляд.

Аспірант Європейського університетського інституту у Флоренції Міхал Нарожняк прочитав у Центрі міської історії лекцію про життя Львова кінця XIX ст., де було багато закладів, що пропонували бурлескні вистави, танці і, звичайно ж, будинки розпусти.

На межі XIX і XX століть у Львові налічувалося приблизно 400 офіційно зареєстрованих жінок, які надавали сексуальні послуги. Більшість борделів управляли єврейками, що призвело до їхньої концентрації в північних районах міста, простягаючись до вулиць Лесі Українки та Сербської в центральній частині Львова.

На проспекті Шевченка, поблизу готелю "Жорж" та вокзалів, можна було зустріти жінок, які заробляли на життя вуличною проституцією. Іноді вони виглядали досить охайно і зверталися до потенційних клієнтів, представляючись вдовами, які щойно прибули до міста. Основною причиною їхнього вибору цієї професії була справжня бідність, але нерідко до такого рішення спонукали їхні батьки. Багато з цих жінок раніше працювали домашніми робітницями, перш ніж опинилися на вулиці.

"Жінки переїжджали з села до міста приблизно у 15 років. Вони ставали домашніми робітницями, помічницями по дому, служницями: готували їсти, прали, прибирали. І десь через три-чотири роки від домашньої роботи вони переходили до статевої. Секспослуги вони надавали упродовж семи років, приблизно від 17 до 25, а далі покидали місто", - узагальнює статистику Міхал Нарожняк.

Авторка Габріела Запольська почала досліджувати тему сексуальної експлуатації домашніх працівниць у середовищі буржуазії ще з 1880-х років.

Акторка, зірка єврейського театру Берта Каліш у своїй біографії писала про квартал "червоних ліхтарів" у Львові. Вона народилася у Львові 1874 року, жила у північному районі міста, який був єврейським. Тож про свій досвід спостереження вона згадувала у мемуарах.

Берта Каліш згодом емігрувала зі Львова в Європу і США (фото Digital Yiddish Theatre)

Берта Каліш називала вулицю Сенявську (нині - Ужгородська), а також Шпитальну центром проституції у Львові: "Лінія червоних ліхтарів вздовж вулиці, немов нитка намистин на немитій шиї, світила вдень і вночі. Торгівля відбувалася відкрито з дозволу поліції. Товар завжди виставлявся у вітрині або у дверях".

Вона характеризувала їх як "ляльок, розмальованих для виставки, з фальшивими усмішками та гримасами", які невпинно підморгували випадковим перехожим. А клієнтів, яких завжди було вдосталь, описувала як "людей у капелюхах, затиснутими на очах".

"У сірому покривалі пальт чоловіки занурюються в блакить вулички, а тіні облягають дівчат, немов стерті образи... Чоловіки у сивих пальтах витягують з кишень зірки і віддають їх дівчатам за п’ять хвилин ніжності," - так описував подібні райони Богдан-Ігор Антонич.

Ужгородська вулиця в кінці XIX століття слугувала осередком проституції у Львові (зображення з Вікіпедії).

Потім Берта Каліш згадує про Високий Замок, де в суботні дні зазвичай збиралися єврейські хлопці-м’ясники. Дівчата відчували страх перед ними, але все ж прагнули познайомитися. Якщо якийсь м’ясник зацікавлювався дівчиною, він міг взяти її за руку і відвести вбік, навіть якщо вона намагалася протестувати та вигукувати.

У єзуїтському саду (парку Івана Франка) відбувалися більш елегантні зустрічі. Цей парк зазвичай був місцем прогулянок для студентів університету. Тому матері молодих дівчат з привілейованих родин активно шукали для своїх дочок гідних наречених. "Зазвичай дівчата приходили разом із матерями. Як тільки якийсь студент наважувався підійти до дівчини, щоб привітатися, мати відчувала раптову втому і сідала на лавку, щоб перепочити. А поки молодий чоловік проводив час із її донькою, вони могли насолоджуватися спілкуванням, поки не настав час повертатися додому. Після цього він відводив дівчину до матері й супроводжував обидвох додому", - розповідає Берті Каліш Міхал Нарожняк.

Єзуїтський сад користувався популярністю як місце для зустрічей (поштівка початку XX століття).

Іншим джерелом для дослідження даної теми для Міхала Нарожняка стали стенограми журналіста таблоїдної преси Станіслава Брандовського. У своїй роботі в газеті, він ділився щоденними оповідями про життя міста. Вечірня газета Wiek nowy ("Нове століття"), в якій він вів свою рубрику, часто звертала увагу на питання проституції. Брандовський згадував про колишнього торговця м'ясом, старого єврея на ім'я Гітл, який через проблеми з ревматизмом відкрив бордель на вулиці Сербській.

"Хтось ходив розважатися у театр, а пан Брандовський ходив у борделі - не з метою отримати статеве задоволення, хоч і це також. Але він намагався дослідити соціологію проституції", - розповідає дослідник.

Одного разу Брандовський розслідував тему, чи працює бордель на площі Ринок. Він вдав з себе детектива, працював під прикриттям. У підозрілому приміщенні він виявив пань з середовища буржуазії. Спершу він вирішив, що там роблять нелегальні аборти. Але зʼясувалося, що власниця цього закладу відновлює фізіологічну невинність молодим жінкам, які готуються до шлюбу.

У період Австро-Угорської імперії борделі функціонували легально (фото Рolona).

У кінці XIX століття сексуальність вийшла на передній план у публічних дискусіях Львова та Галичини. Міхал Нарожняк зазначає, що Іван Франко, спільно з іншими дослідниками, займався збором етнографічних еротичних оповідей серед селян. На цю колекцію поклав відповідальність Володимир Гнатюк. Зібрані матеріали були оформлені в двотомне видання: перший том охоплював сексуальне життя селян у межах Російської імперії, а другий - в Австро-Угорщині.

"Однією з перших тем, які привертають увагу інтелектуалів під час обговорення сексуальності в Галичині, стало захоплення природними аспектами сексуального життя місцевих селян. Серед українських досліджень на цю тему, безумовно, найбільш значущим твором є збірка етнографічних оповідань під назвою 'Сексуальне життя українського селянства в Австро-Угорській імперії', видана у 1912 році", - зазначає Міхал Нарожняк.

У 1905 році у Львові був випущений перший журнал під назвою "Світ статевості", який став унікальним виданням, що висвітлювало питання гомосексуальності та проституції в місті. Саме в цьому журналі вперше польською мовою було вжито термін "гомосексуальність" у контексті статевої освіти.