Круглий стіл, присвячений роковинам трагедії Бабиного Яру, був перерваний гучним вибухом, що пролунав за кілька сотень метрів від нашої зустрічі. Після деякого часу ми відновили дискусію про події, які відбулися в Києві 85 років тому. Ми намагалися осмислити, яким чином це стало можливим тоді.
А в той час, всього за кілька сотень метрів від нашого місця проведення, палала Академія наук, і втрата людських життів була неминучою. Цю жахливу новину ми отримали лише після завершення події.
Це усвідомлення стало найважливішим його підсумком. Ми досі не знаємо, як запобігти повторенню зла.
Увесь пафос другої половини ХХ століття, втілений у гаслі "Ніколи знову", вигорає дотла з кожним новим ударом по Києву чи іншому українському місту. Ми так боролися за пам'ять, бо вірили: пам'ятати й розповідати іншим означає запобігти повторенню. Але цієї формули виявилося недостатньо. Світ знає про злочини минулої війни й засуджує їх. Та зупинити нові злочини не може. Або не хоче.
Напевно, найбільш вражаючою реалізацією принципу "Ніколи знову" для єврейського народу стала Ізраїльська армія. Подібно до того, як на російське "можем повторить" ми відповідаємо силою нашого війська.
#
