Як вловити невидиму зірку, перебуваючи серед носорогів?

Ежен Йонеско та Міхай Себастіан -- дві долі, дві життєві драми й багато драм на сценах

На вулицях маленького французького містечка наче нізвідки з'являється носоріг. Бігає курною дорогою, чавить улюблену кішку місцевої домогосподарки. Два місцеві інтелектуали заводять дискусію: чи були це два носороги, чи один, який бігає туди-сюди? Це африканський носоріг чи азійський? Дворогий чи однорогий? Скептично налаштований міщанин навіть відмовляється вірити у справжність цих носорогів, які, втім, проявляють себе дедалі агресивніше -- вже не просто бігають колами, а й руйнують будинки... Обивателі при цьому чомусь не надто цікавляться питанням, звідки, власне, в глухій французькій провінції взялися носороги? Але таємниця швидко розкривається -- на цих грубих і агресивних тварин перетворюються самі обивателі, причому в новому тілі, в зеленуватій шкіряній броні та з міцним руйнівним рогом вони почуваються дуже навіть комфортно.

Так можна кількома фразами переповісти сюжет всесвітньо відомої драми абсурду "Носоріг" авторства Ежена Йонеско (1909-1994), французького письменника румунського походження.

Небагато читачів можуть похвалитися тим, що не чули про такі відомі твори, як "Носоріг" та "Голомоза співачка". Проте, щоб ознайомитися з ними, доведеться звернутися до електронних ресурсів, зокрема "Бібліотеки української літератури" або сайту "Чтиво", де представлені обидві п'єси (перекладені Петром Таращуком та Володимиром Дібровою відповідно) серед інших творів. Книгознавці також згадують збірку 2003 року "Зарубіжна драма ХХ століття", у якій знайдеться місце й для "Носорога". У 2019 році видавництво "Дух і літера" випустило "Антологію театру" на понад 500 сторінок, що містить дев'ять маловідомих п'єс Єжена Йонеско, які були перекладені Марією Абрамовою.

Та починати знайомство з франко-румунським абсурдистом варто все ж таки з "Носорога" (1960), антитоталітарного твору, який розкриває універсальну суть будь-якої людожерської політичної формації. Все починається з обивательського конформізму, поданого як толерантність до незрозумілого: "Я аж ніяк не прихильник носорогів, ні, навіть не думайте про це. ... [але] хіба можна знати, де кінець нормальності й початок ненормальності? Ви можете визначити, що нормальне, а що ненормальне? Ні лікар, ні філософи не можуть розв'язати цієї проблеми". Так міркує один із героїв, обговорюючи з приятелем перевтілення їхнього колеги в непарнокопитну тварину. Та чи можуть вони самостійно контролювати процес? "...він був проти. Та все-таки став носорогом. Дослівно отак казав: треба йти за часом! Це були його останні людські слова!" -- коментує чергове перетворення вже інша пара персонажів п'єси. "Ця меншість численна, і вона все зростає. ...І знаєте, всі вже звикли. Ніхто й не дивується, як череди носорогів учвал бігають по вулицях. Коли ті біжать, люди стають осторонь, а потім ідуть собі далі, роблять своє, ніби нічого й не сталося", -- констатує героїня, яка й сама вже недовго залишатиметься людиною: "Це вони народ. І їм весело. Їм добре в їхній шкурі. По них не видно, що вони божевільні. Вони дуже природні. Й вони праві".

Український читач мало знайомий з творчістю румунського драматурга Міхаїла Себастіана (1907-1945), однак один його твір, безумовно, відомий. Це "Безіменна зірка", що стала популярною серед старшого покоління завдяки радянській екранізації 1978 року, знятій під керівництвом Міхаїла Козакова. Фільм отримав значний успіх у радянському кінотеатрі.

Щодо іншої екранізації, румуно-французького виробництва 1966 року, в якій головну жіночу роль виконала Маріна Владі ("Мона, безіменна зірка"), українські шанувальники цього твору дізналися лише в 2000-х роках. Багато з них дійшли висновку, що цей фільм не є найкращою адаптацією п'єси. Крім того, існує румунський телефільм 1983 року, югославська кіноверсія 1969 року, угорська екранізація 1971 року, а також фінські та грецькі телеспектаклі 1979 року.

Створена в 1942 році, під час розгортання Другої світової війни, ця компактна п'єса спочатку була представлена на сцені театру "Альгамбра" в Бухаресті через два роки. З часом вона завоювала популярність серед європейських глядачів. Серед української аудиторії вона також знайшла своє місце, адже "Зірку" продовжують регулярно виконувати на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки, а також у регіональних та аматорських театрах по всій Україні.

Абсолютно відокремлений від жахів війни, можна сказати, ескапістський сюжет п'єси виявився загальноприйнятим. Життя у невеличкому провінційному містечку Румунії, де основною розвагою є спостереження за поїздами, що мчать з столиці до курорту з розкішними казино, навряд чи відрізняється від подібного життя в інших європейських країнах. (Єдина помітна різниця полягала в глядачах з СРСР, для яких навіть такий спосіб життя, що включав наявність казино або комівояжера, здатного привезти з столиці модну сукню або рідкісну книгу з астрономії, здавався справжньою казкою. Можливо, саме тому творці козаковської "Зірки" вклали в цю виставу всі свої зусилля). І раптом у цю провінційну нудьгу вривається справжня зірка — молода, вишукана пасажирка швидкого поїзда, яку висадили на станції за безквитковий проїзд. Мешканка паралельного світу щиро не розуміє, чому її дорогі фішки з казино, в які вона грала нещодавно, не приймаються як оплата за квиток, і чому ця валюта не користується попитом у цьому містечку. На допомогу їй приходить молодий бідний вчитель астрономії, який за шалені гроші (незабаром увесь місто говоритиме про цю витівку) придбав старовинну книгу, в якій сподівається знайти підтвердження своєї теорії — він вирахував на небі нову, невидиму оком зірку!

Доля автора п'єси, як і самого твору, була далеко не такою легкою, як її сюжет. Справа в тому, що його справжнє ім'я — Іосиф Гехтер, і він був євреєм у країні, яка впевнено занурювалася у фашистській режим. Отримавши якісну освіту в Бухаресті та Парижі, молодий чоловік у 1930-х роках активно працював як есеїст, прозаїк, драматург і літературний критик. Проте з початком війни все кардинально змінилося. На щастя, Румунія під час Другої світової війни не стала відверто нацистською державою, тому євреї все ще мали хоч якийсь шанс на життя, нехай і в жахливих умовах. Однак можливості для публікацій були відсутні, і разом з іншими євреями Гехтер-Себастіан змушений був виконувати громадські роботи, зокрема прибирати сніг на вокзалі Бухареста. Існує літературна версія, що саме там, спостерігаючи за поїздами, якими подорожували його успішні співгромадяни, він і придумав сюжет "Безіменної зірки". Але підписати його своїм іменем було неможливо, тому до закінчення війни автором п'єси вважався один з акторів. При цьому і актор, і режисер серйозно ризикували своїм життям заради цієї витівки. Адже Себастіан жив серед тих, кого його друг Ежен Йонеско пізніше охарактеризує як носорогів.

Так, їхня знайомість була очевидною — більше того, недоброзичливці охрестили Себастіана "песиком Йонеско". Обидва мали єврейське коріння (хоча походження Йонеско не таке явне, як у Гехтера) і протистояли темряві, у яку занурювалися їхні спільні знайомі, серед яких були видатні румунські інтелектуали, як-от Еміль Чоран та Мірча Еліаде. Про ці стосунки суспільство Румунії, а згодом і Європи, дізналося лише в 1990-х роках, коли почали виходити щоденники Міхая Себастіана, написані в 1940-х. Автор детально фіксував, як його оточення, колись таке естетське, освічене та яскраве, поступово перетворювалося на коричневі відтінки.

Щоденники Себастіана відкривають неприємну главу в історії Румунії, акцентуючи на активній участі країни в Голокості. Зважаючи на спільну, хоч і непросту історію, пов'язану з перебуванням частини України у різних румунських державних утвореннях, ці щоденники заслуговують на переклад і для нашої аудиторії. "Ежен Йонеско завітав до мене вчора вранці. Він був у глибокій депресії, відчуваючи себе зацькованим і одержимим, не в змозі змиритися з думкою, що йому можуть заборонити працювати в освітній сфері. Здоровій людині може загрожувати божевілля, якщо дізнається, що вона хвора на проказу. Ні ім'я 'Йонеско', ні його безсумнівно румунське походження, ані той факт, що він народився християнином, не можуть приховати 'прокляття' наявності єврейських коренів у його роду. Інші з нас звикли до цієї 'прекрасної' старої проблеми настільки, що відчуваємо смирення, а іноді й печальну гордість..." - зазначає Себастіан у своїх записах. А 22 червня 1942 року він пише: "Ежен Йонеско залишив Румунію вчора. Це чудова новина".

Самому ж Гехтеру-Себастіану вдалося дожити до закінчення війни й прожити неповний місяць після неї. 29 травня 1945 року, у віці 38 років, вже не вуличний двірник і підпільний драматург, а співробітник прес-служби МЗС уже нефашистської Румунії потрапив під колеса вантажівки й загинув. (Звісно, в нинішньому літературознавстві не обійшлося й без версій, що це було вбивство спецслужбами, можливо, радянськими, але переконливих доказів, та й підстав не наводять). У 60-х, із легалізованою "Зіркою", до Себастіана прийшло європейське визнання.

Слід зазначити, що п'єса "Безіменна зірка", яка нині виконується на українських театральних сценах, була перекладена українською мовою у 2006 році за підтримки гранту від Інституту культури Румунії. Цей переклад здійснив Сергій Лучканин, професор Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету. Сподіваємося, що в майбутньому не лише ця зворушлива "Зірка", а й інші твори Себастіана стануть доступними у вигляді друкованих видань.