Обвинувачення щодо експорту: чи буде образ "негативного українця" ефективний не лише в Росії?

Історичні образи, вигідні наративи й стара технологія стигматизації націй не зникли у ХХ столітті. Тепер їх застосовують знову -- щодо українців. І не лише з російського боку.

Цей процес не розпочинається з пострілів. І навіть не з запуску "шахедів" чи ракет, спрямованих на "ненависних українців". Геноцид, як явище, коли певний народ стає "недостатньо правильним", заслуговуючи на знищення і ставлячи під сумнів своє існування, проявляється не лише в темних підвалах, де за українське слово завдають страждань, а виникає значно раніше, до перших пострілів.

Його зерна сіють раніше, коли в суспільство поступово проникають пропагандистські ідеї про вищість і винятковість певної нації — потужної та унікальної. Все починається з неофіційного, але глибоко вкоріненого дозволу вважати одних людей нижчими за інших. Цей дозвіл стає відправною точкою для спланованої катастрофи, яка розгортається поступово, іноді непомітно, за мовчазною згодою, але невпинно.

"Ідею про те, що Україна є антиРосією, було придумано в Кремлі та представлено в червні 2021 року в статті під назвою 'Про історичну єдність росіян та українців', автором якої є В.В. Путін", - зазначає в своєму блозі історик Сергій Климовський.

Але тези й заклики про вбивство українців (з різних приводів) починали звучати ще 2014 року. Втім, за десять років тенденції лише посилилися. Від локального рівня -- окремих українців ("націоналістів" чи "бандерівців") -- у російській пропаганді перейшли до узагальнень щодо всіх, хто потрапляє в їхнє поле зору, незалежно від національності, віку чи релігії. І загалом від початку повномасштабного вторгнення геноцидна практика Росії працює на повну без суттєвих змін.

Ось як пояснює роботу такої машини запуску ненависті Климовський: "За десять років кремлівці змогли підняти цю неприязнь із побутового рівня до геополітичного і перевести в розряд тотальної ненависті. 2022 року демонстрації проти нападу на Україну були в РФ набагато слабші, ніж 2014-го, й дуже швидко зійшли нанівець. Скандування натовпом 2 червня в Москві "Путін, запускай ядерну ракету по Києву" -- верхня точка тотальної ненависті й фінал роботи Кремля у справі підготовки РФ до нової масової мобілізації. Росіянам уже не соромно не лише воювати з українцями, а й вимагати знищити їх усіх без відокремлення "малоросів" від "бандерівців".

Впродовж десятиліть подібні сценарії повторювались, і їхні наслідки були схожими не лише для українців. Євреї протягом століть стикаються з жорстокістю в різних європейських країнах, що culminated у газових камерах та масових вбивствах мільйонів. У Руанді народ тутсі зазнав жахливих наслідків, коли пропаганда спочатку оголосила їх недолюдьми, а потім усього за 100 днів було вбито близько 800 тисяч осіб. Подібна доля спіткала боснійських мусульман, з якими спочатку панувало мирне співіснування, але згодом розпочалась одна з перших геноцидних кампаній у новітній європейській історії, що призвела до загибелі 8 тисяч людей лише за 11 днів через їхню етнічну та релігійну приналежність.

Ці три випадки є серед небагатьох, які міжнародний суд визнав геноцидом. При цьому усі ці акти насильства, що визнані геноцидом, розпочалися значно раніше, ніж почалися масові вбивства.

Чи отримає Росія та її громадяни хоча б формальне визнання найважчих воєнних злочинів проти людяності? І найголовніше — чи буде осуджено таке дегуманізоване ставлення до українців як геноцид, чи його вплив не пошириться на інші регіони світу? Проста відповідь на це питання — ні.

Десятиліття дегуманізації залишили свій слід: у свідомості багатьох росіян українці сприймаються як об'єкти, яких слід принизити, знищити або зламати. Ця тенденція стала невід'ємною частиною державної політики.

Але ключове питання: коли ми це проґавили? Де був той переломний момент, коли образ "хохла" -- недорікуватого жартівника -- перетворився на "бандерівця", якого "треба добивати"?

На жаль, неможливо визначити чітку межу. Проте існує ясна відповідальність за злочини, що готуються протягом років або навіть століть переслідувань і принижень. Як зазначає Володимир Огризко, голова Інституту вивчення Росії ("яка поки що існує", -- додає дипломат), "геноцидальність закладена у самій суті Росії, і, на жаль, ми не є єдиними жертвами її впливу".

Наступним етапом у цій оповіді є спроба "зрівняти" жертву з агресором — класичний метод, що використовується для розмивання відповідальності та виправдання насильства. Цю "гойдалку" сьогодні можна спостерігати і в Сполучених Штатах. Наприклад, Дональд Трамп порівнює війну Росії проти України з сутичкою між двома хлопцями, стверджуючи, що обидві сторони мають провину і несуть однакову відповідальність. Таке спрощене бачення не лише історично невірне, але й морально небезпечне, адже розмиває межу між агресором, який розпочав масове знищення народу, та тим, хто бореться за своє життя та свободу. Спроба зрівняти жертв і агресорів — це прагнення зняти з Росії статус злочинця, а з України — статус народу, що потерпає і має право на захист і підтримку. Якщо світова спільнота не виявить обережності щодо цих маніпуляцій і не протистоїть їм, історія може повторитися, але з новими жертвами.

Зараз у сусідніх Польщі та Угорщині спостерігаються тривожні, проте значущі явища. Спостереження за тенденціями та діалог із нашими сусідами є ключовими для запобігання загостренню цих процесів. Чи вдасться нам досягти взаєморозуміння в цій ситуації?

Після значної хвилі підтримки та солідарності з українським народом, викликаної агресією з боку Росії, знову виникла дискусія навколо теми вини України, яку останнім часом активно використовують польські політики. Нещодавно Сейм Республіки Польща ухвалив рішення про встановлення 11 липня як дня "геноциду, скоєного ОУН та УПА на сході Другої Польської Республіки". У відповідь на це українське Міністерство закордонних справ оприлюднило заяву, в якій підкреслило, що таке рішення суперечить духу добросусідських відносин між Україною та Польщею.

Цей наратив, який підтримується певними політичними групами у Варшаві, фактично прирівнює боротьбу українців за свою незалежність до реальних злочинів геноцидного характеру, що відбуваються в умовах, коли Росія веде геноцидальну війну проти української нації. Подібна політика пам'яті вводить в оману міжнародну спільноту і сприяє розколу між українцями та поляками — народами, які сьогодні об'єднані спільною боротьбою проти агресора.

Цей текст також чудово вписується в російську пропаганду, яка вже давно просуває концепцію "фашистського українства", намагаючись таким чином виправдати свою політику "денацифікації". "Ми вже стали свідками наслідків замовчування у випадку з Росією, де протягом багатьох років намагалися нав'язати нам свої уявлення про нашу історію, вигадуючи нібито образи щодо неуваги до національних меншин тощо," -- підкреслює історик Володимир В'ятрович, який раніше очолював Український інститут національної пам'яті. "Я впевнений, що з самого початку і протягом усього часу Україна повинна беззаперечно захищати свої національні інтереси у спілкуванні з будь-якими сусідами -- як із заходу, так і зі сходу. І я також переконаний, що будь-які прояви слабкості чи односторонні поступки, на жаль, лише підштовхують таких політиків, які мріють про імперські амбіції".

ZN.UA поспілкувалося з Володимиром Огризком і Володимиром В'ятровичем про геноцидний злам у російській свідомості, а також про те, чи можуть такі "інформаційні віруси" щодо українців поширюватись і на інших.

"Згадаймо, з чого взагалі починається Московія, -- пропонує Володимир Огризко. -- З геноцидної війни проти Новгорода -- це XV століття. Далі історія продовжується геноцидною війною Московії проти Казані -- це XVІ століття. Далі йшли геноцидні війни проти Кримського ханства -- це вже XVIII століття. Ця сутність проявляється геноцидними війнами проти кавказьких народів -- XIX століття. Далі геноцидна війна проти Чечні (вже минулого століття) та винищення 300 тисяч мирних жителів килимовими бомбардуваннями й танками.

Московія має геноцидальні корені, що визначають її суть. Це втілює логіку цієї дикуватої орди та імперських амбіцій.

Проти України сьогодні застосовують ті самі принципи й методи, що й проти будь-якого іншого сусіднього народу. На жаль, ми, українці, тут зовсім не унікальні. Причину я вбачаю в дуже активній колонізаторській політиці Московії проти України, а також в ідеологічній обробці власного населення та низькому рівні освіченості й розуміння процесів уже в Україні".

"В Росії вже давно відчувалося це бажання відновити імперію, -- каже Володимир В'ятрович. -- Воно стало державною політикою Путіна. Й ця геноцидальна практика стала можливою з двох причин. Перша -- неоколоніальні імперські комплекси Росії. Але ці фантоми присутні й в Угорщині, й трошки меншою мірою -- в Польщі. Проте є ще одна причина безперешкодної появи таких поглядів на українців як на менших, інших, ворожих, що не отримують належного осуду. Для багатьох наших сусідів, близьких і далеких, взагалі для всього того, що донедавна називалося цивілізованим світом, Україна сьогодні стала докором.

Вони отримують докір за те, чого не роблять, хоча повинні були б з огляду на свої декларовані цінності. Адже дії російських агресорів щодо України вимагають абсолютно іншої, адекватної та рішучої реакції. Наразі спостерігаємо, що ці суспільства виявляються нездатними до такої реакції, тому намагаються звинуватити українців або ж зрівняти обидві сторони конфлікту. Найяскравішим представником цього процесу є президент Трамп, що ілюструє цинізм, до якого знижений так званий цивілізований світ.

"Це небезпечний процес, і він поширюється, -- вважає Володимир Огризко. -- Ті тенденції, які ми спостерігаємо, особливо з боку Польщі, лише викликають схвалення з боку Москви. Додам, що варто звернути увагу й на Угорщину, де звучать звинувачення на адресу України щодо її політики стосовно національних меншин. Останнім часом тривожні ознаки з'явилися також у Болгарії, де тема України стала предметом обговорення у праворадикальних політиків. Нам слід чітко формулювати наші меседжі в такому діалозі."

"Я помічаю тривожні тенденції. Йдеться про виникнення відверто антиукраїнських та шовіністичних політичних рухів, -- підкреслює Володимир В'ятрович. -- Це вказує на досить небезпечні настрої, зокрема в польському суспільстві."

"Володимир Огризко підкреслює, що важливо спокійно і виважено пояснювати ситуацію, і робити це публічно. За його словами, ми маємо дотримуватись принципу: складні історичні питання залишаємо історикам, вибачаємося один перед одним і зосереджуємося на нашому спільному майбутньому, адже у нас є спільний ворог — агресивна московська держава. Якщо ми оберемо інший шлях, наш противник зможе захопити Україну та Польщу. На жаль, в цій ситуації ми можемо лише чітко і зрозуміло висловлювати свою позицію. Крім того, необхідно правильно акцентувати увагу на складних моментах, враховуючи й інші погляди."

Володимир В'ятрович висловлює думку, що мовчання не є правильним підходом. "Ми вже стали свідками наслідків бездіяльності у відносинах з Росією, коли ситуація тільки починалася", -- зазначає він. За його словами, Україна повинна постійно захищати свої національні інтереси у спілкуванні з усіма сусідами. "Я підтримую рішучу, але справедливу позицію Міністерства закордонних справ України. Дуже важливо чітко демонструвати, що у нас є визначені червоні лінії. Такі питання не можуть ставитися на обговорення з жодним сусідом", -- підкреслює В'ятрович.

Володимир Огризко: "Це потрібно робити, й це робиться. Близько 160 тисяч воєнних і військових злочинів передано до Міжнародного кримінального суду. Факти вивезення дітей, масових страт, переміщення груп населення тощо -- це все прояви геноциду. Але міжнародна судова система працює не роками, а десятиліттями... Тож очікувати швидких наслідків зараз -- велика наївність. Дай Боже, щоб ми років за десять отримали якісь результати. Так, як це було з колишньою Югославією чи Руандою".

Володимир В'ятрович: "Чи готовий Захід визнати геноцидальні дії Росії? На жаль, чіткої позиції тут немає. Я помічаю, що стійка єдність Заходу, яка виникла після подій у Бучі, поступово починає слабшати. Ми не говоримо навіть про осуд Росії, а тим більше про визнання її дій геноцидом. З одного боку, є позиція Трампа, який боїться дати чітку оцінку злочинам РФ, вважаючи, що це може завадити можливим переговорам і встановленню миру. З іншого боку, існують певні натяки на те, що Захід не має наміру миритися з агресивними діями Росії. Я маю на увазі заяву про створення спеціального трибуналу, яку під час 9 травня оголосили представники кількох європейських країн у Львові (так звана Львівська заява щодо завершення роботи Коаліції держав зі створення Спеціального трибуналу для розслідування злочину агресії проти України. -- Я.С.)."

Зараз перед нами стоїть важливе завдання — не дозволити цьому вогню згаснути. Ті, хто не готовий взяти участь, сподіваються на наше забуття. А що стосується Путіна, то він сподівається на те, що "переможців не судять" і що його не покарають за його дії.

Станом на 2025 рік, у світі немає єдиного міжнародного юридичного рішення, яке б визнало дії Росії проти українського народу як геноцид у строгому юридичному значенні, згідно з Конвенцією ООН про запобігання геноциду та покарання за нього. Однак існують значні офіційні політичні визнання та потужна підтримка від експертного середовища, які підтверджують цю кваліфікацію.

Литва, Естонія, Канада, Польща, Ірландія, Чехія, Латвія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Німеччина, Словаччина, США (в окремих штатах) ухвалили відповідні заяви або резолюції, які позначають воєнні дії росіян як геноцидні. Та це -- політичні документи, а не юридичні рішення суду.

Повільні процеси засудження геноцидних актів лише підсилюють тенденції, які підхоплюють інші. Адже безкарно вимовлені слова з часом перетворюються на дії. Ці висловлювання проростають, мов бур'ян. І хоч у 2025 році Росія вже не заявляє відкрито про наміри "всіх знищити", а обирає "обережнішу" термінологію — "денацифікувати", "очистити", "реінтегрувати", "повернути в культурний простір Росії" — суть залишається незмінною. Це програма винищення українців як націй. І вона не починається з насильства. Вона починається з мовчання.