Андрій Михайлович: Парад усиновленого фашизму: чи прагнуть росіяни до війни — Блоги | OBOZ.UA

Розділ 3. Наступна секція доступна тут.

Екзистенціальна ненависть, що на генетичному рівні пронизує росіян стосовно українців, корениться в тому, що більшість росіян є нащадками племен андрофагів (згідно з Геродотом) – людожерів, з яких і сформувався сучасний "російський народ". Важливо також зазначити, що ця "нація" позбавлена власної мови та ідентичності, а також офіційно відкидає свою історію, намагаючись приєднатися до української спадщини. Тому її прагнення знищити український народ як окрему націю (а тих, хто залишився, асимілювати) є проявом великодержавного шовінізму і масової дезінформації, що супроводжують російське суспільство протягом багатьох століть. Сектантська вірність режимам, рабське підкорення, заперечення логіки та безмежна брехня – це завжди були характерні риси цього утворення.

Одним із виправдань агресії Росії проти України, яке Путін називає "денацифікацією", тобто повним знищенням української нації, є залякування про "неонацистів в Україні". Ця міфічна загроза, яку важко знайти в реальному житті, служить для російського населення аргументом, що більшість українців є "нацистами". Водночас саме кремлівська ідеологія і політика є проявами шовіністичного фашизму. Варто згадати, що росіяни (правильніше – московити) часто аналізують історичні події в контексті, який вигідний їм. Зокрема, вони зосереджуються на "Великій вітчизняній війні" (ВВВ), яка є єдиною масштабною війною, яку їм вдалося виграти завдяки підтримці міжнародної спільноти і жертвам серед народів СРСР. ВВВ – це лише частина більшої Другої світової війни, яку, нагадаємо, вони почали разом із Гітлером, а перемога над ним була здобута не лише їхніми зусиллями. Однак цей період часто ігнорується, і їхня історія зводиться до "Великої вітчизняної". Тепер колишній союзник став "переможцем" фашизму, забуваючи про внесок інших народів. Відзначимо, що під час ленд-лізу Україна забезпечувала значну частину ресурсів, а також що кожен п'ятий Герой Радянського Союзу був українцем. В сучасній кремлівській риториці українці чомусь позначаються як "бандерівці" і "неофашисти". При цьому абсолютно не помічається численні фашистські організації в Росії, їхня глорифікація нацизму в Кремлі та на всій території країни залишається без уваги. Ця ситуація заслуговує на окрему увагу.

Окремо про символи. Коли власівська ганчірка - прапор пособника нацизму - стає прапором держави, коли символ нагород у нацистських підрозділах - георгіївська стрічка - є символом Перемоги над цим самим нацизмом, для Кремля це нормально, у головах не викликає жодного дисонансу й у безмовного плебсу. Пояснюються ці факти в Москві тим, що на Росії ці символи існували й раніше. І що? Ви ж ніби міряєте все у Всесвіті виключно в подіях 1941-1945 року.

Згідно з чинним законодавством, червоно-чорний прапор України вважається екстремістським, оскільки пов'язаний із діяльністю Української повстанської армії (УПА). В результаті цього, суспільство сприймає його носіїв як "фашистів", що призводить до негативного ставлення до всього українського народу. Далі слідують безпідставні звинувачення УПА та Організації українських націоналістів (ОУН) у співпраці з нацистами. Проте слід зазначити, що Степан Бандера, лідер ОУН, був заарештований на восьмий день після початку німецького вторгнення за оголошення відновлення незалежності України 30 червня 1941 року. Його кинули до концтабору Заксенгаузен, де він залишався до листопада 1944 року, під час чого загинули двоє його братів, а він сам відмовився співпрацювати з німцями. Інші члени ОУН, близько 621 особи, були розстріляні нацистами в Бабиному Яру разом із звичайними українцями, євреями, ромами, комуністами та військовополоненими. Важливо зазначити, що масові розстріли в Бабиному Яру почалися ще за часів НКВС у 30-х роках ХХ століття. Однак, незважаючи на ці факти, у свідомості деяких людей в Росії ОУН та УПА залишаються "пособниками нацистів". Ці організації були визнані Нюрнберзьким трибуналом як народно-визвольні рухи, а не як співучасники нацизму, і радянські прокурори не змогли переконливо передати злочини СРСР як німецькі, через що вийшло лише сім томів Нюрнберзького процесу, а не всі 42. Повертаючись до питання прапора, виникає логічне запитання: чому забороняти наш другий національний символ? Особливо якщо врахувати, що червоно-чорний прапор, символізуючи "кров за землю", має свої корені в історії князя Володимира. Цей прапор, кольори якого були представлені на гербі Київської імперії, використовувалися під час відкриття Київського університету святого Володимира в 1834 році. А що стосується українських вишиванок, багато з яких вишиті червоними і чорними нитками, а також відомої пісні "Два кольори", що стала народною у 1964 році, чи означає це, що їх також варто вважати "нацистськими" і що за це українців слід знищувати, розв'язуючи геноцид у XXI столітті?

Можна нагадати, як загони червоних партизанів і радянських військових відбирали останнє продовольство у змучених війною сільських мешканців, і що в Кобрінсько-Пінському басейні, де пліч-о-пліч живуть разом століттями українці та білоруси Полісся, червоні загони не соромлячись наслідували нацистських карателів Хатині, повторювали вбивства і спалення місцевих людей десятками сіл і сіл. Тільки про це ні в Кремлі, ні в Мінську воліють не згадувати. Правда ж не зручна. Наслідком усіх чинників для війни із загарбниками як німецькими, так і радянськими, і стало створення УПА та її героїчна боротьба з 1941 до 1953 року, хоча окремі бої тривали і в 1955, і в 1960 роках. І жоден російський історик, жоден кремлівський політик чи пропагандист, не зможе дати відповідь, що ж треба було зробити радянським органам влади, щоб населення, яке 1939 року зустрічало Червону Армію як своїх визволителів від польського гніту, за два роки, масово йшли в ліси, і знаючи, що вони ніколи вже не повернуться до мирного життя, і віддавши себе справі боротьби з кремлівськими загарбниками-пригноблювачами, прийняли під час мученицьку смерть, б'ючись із загонами НКВС-МДБ-МДВС-КДБ майже два десятки років. До речі, свої "бандерівці" були і в Білорусі, і це не червоні партизани. А що ж наші нащадки канібалів? А все те ж саме - терор проти мирного населення, тортури, зґвалтування, знущання, вбивства. До арсеналу заходів додалася ще й депортація в товарних вагонах, з малою надією вижити. А у випадку з кримськими татарами, крім тотальної депортації, ще й авіарозстріл на баржах в Азовському морі.

Наразі ми спостерігаємо, що Радянський Союз слугував ідеалом для певної частини населення, яка є основою держави Російської Федерації – "титульною нацією". Це населення, походить від давніх племен андрофагів, які намагаються об'єднати під своїм знаменем усі завойовані народи. Тих, хто не підкорюється їхнім вимогам, вони знищують голодом, ув'язнюють у концтаборах і психіатричних лікарнях, а якщо й це не дає результату, застосовують усі доступні засоби знищення. Важливо зауважити, що ця модель не була нав'язана зверху, а сформувалася в свідомості самих людей, які й досі вважають її своїм ідеалом та прагнуть до відновлення. Так само, як за часів середньовічних царів, які отримували задоволення від витончених тортур своїх підданих на громадських площах, що супроводжувалося збудженими вигуками натовпу, ця традиція триває вже століттями. Іноземні мандрівники та дипломати описували криваві "розваги" московських правителів так, що навіть найменш обізнаний читач не залишиться байдужим. За публічні страти військові карателі завжди отримували великі нагороди, які часто перевищували ті, що давалися за бойові заслуги. У цій країні особиста відданість самодержцеві завжди була в пошані, і така тенденція зберігається як за царів, так і за часів СРСР, коли нагороди для таємної поліції перевищували бойові досягнення. На цьому, мабуть, можна закінчити, сподіваючись, що новий погляд на відомі факти відкриє нові грані у свідомості. Тепер, коли історичні факти стали абсолютно зрозумілими, включаючи страхітливу брехню країни-ізгоя, 83% населення якої підтримує війну проти України, не може викликати нічого, окрім огиди та презирства. Андрофаги та їхнє "праве діло" залишаються незмінними століттями, і їхня свідомість живе у постійній брехні. Не дивно, що для них звільнення через авіабомби, порятунок шляхом вбивств, залучення до "русского мира" через жорстокі тортури і медичні експерименти сприймаються як норма, не викликаючи когнітивного дисонансу. Населення цієї країни ніколи не зможе адекватно оцінити реальність, що їх оточує. Зрозуміло, що ситуація навколо Москви та її держави, а також народ, що підтримує агресію, є жахливою. Вони завжди будуть продовжувати тероризувати, вбивати, красти і брехати. І, напевно, ви ще не отримали відповіді на риторичне питання, яке звучить у кремлівських агітпропах: "Чи хочуть росіяни війни?"