Зображення: Сергій Хандусенко, Український інститут.
Артем Чапай взяв участь у Міжнародному форумі з культурної дипломатії, що проходив у Києві.
"Кожен художник висловлює свої думки у власний спосіб. І кожен з них адаптує своє повідомлення в залежності від слухачів."
Протягом трьох тижнів я створив невелику книжку, що має назву "Не народжені для війни". Хочу наголосити, що вона не є пропагандистською; в ній міститься чимало критичних зауважень щодо українського суспільства. Вважаю, що саме такі висловлювання є привілеєм митців, тому важливо, щоб їх представляли за кордоном.
Рекламное сообщение
На художньому рівні спілкування завжди має свої нюанси. Більше того, один і той самий художник може адаптувати своє повідомлення в залежності від аудиторії. Коли я відвідував Францію, моя книга була перекладена як: "Les gens ordinaires ne portent pas de mitraillettes", що в перекладі означає: "Звичайні люди не озброюються кулеметами". Я наводив безліч паралелей з французьким рухом опору під час нацистської окупації.
З іншого боку, під час моєї подорожі до Італії я розповідав про те, що трапилося з українцями в перший день масштабного вторгнення Росії. Багато італійців знають слова з пісні "Bella Ciao": "Una mattina mi sono alzato e ho trovato l'invasor". Цей рядок означає: "Одного ранку я прокинувся і зустрів загарбника".
Коли я вирушаю кудись, наприклад, за кордон, я висловлюю свої думки, спираючись на погляди умовного європейського лівого або соціал-демократа. Моя позиція — пацифістська, і саме це часто резонує з європейцями. Я виступаю як пацифіст, який підняв зброю. Також можу поділитися деякими ідеями антиколоніалізму, адже мав досвід перекладу творів Едварда Саїда, літературного критика з палестинським корінням.
Зображення: Сергій Хандусенко, Український інститут.
Артем Чапай взяв участь у Міжнародному форумі з культурної дипломатії, що проходив у Києві.
З іншого боку, ми маємо Артура Дроня, який ділитиметься своїми думками на ту ж тему — про свій вибір і причини нашої боротьби, але з цілком іншої перспективи. Наприклад, з точки зору християнина. Також може приїхати Павло Казарін, який підійде до питання з більш аналітичного ракурсу, хоча його здатність впливати на емоції слухачів безсумнівно вражає. Яскравим прикладом є Ярина Чорногуз — мати, яка стоїть перед важким вибором. Уявіть, як іноземці сприйматимуть її ситуацію, адже часто вони запитують: "Як це — вас змушують воювати?" І тут вони зустрічають різних людей: тих, хто не під тиском, і тих, хто може розповісти свою особисту історію, пояснюючи, чому вони роблять те, що роблять.
Як особа, що служить у Збройних силах України, я не можу залишитися нейтральним. На мою думку, це повинні бути ті, хто сам вирішив встати на захист своєї країни. Наприклад, режисерка та сценаристка Олена Апчел має можливість поділитися своїм досвідом вибору боротьби з жіночої перспективи. Також варто згадати Катерину Зарембо - письменницю, яка може розповісти, чому вона, як жінка, добровільно вирішила приєднатися до лав захисників.
"У деяких країнах ти потрапляєш у "теплу ванну", в інших - у "спаринг"
Щодо різноманітності культурної дипломатії в різних країнах, з огляду на мій обмежений досвід, я можу сказати, що вона суттєво відрізняється. З президентом Українського ПЕН Володимиром Єрмоленком ми жартували, що в деяких місцях ти відчуваєш себе в метафоричній "теплій ванні", коли тебе вже розуміють і твоя присутність лише підтверджує те, що люди хочуть почути. Наприклад, Нідерланди - на мою думку, один з наших найнадійніших партнерів, де все відбувається досить легко.
Рекламное сообщение
Проте існують й інші ситуації, які я умовно називаю "спарингом". Коли звучить фраза: "Я так не думаю, але більшість людей вважає інакше - як ти на це відреагуєш?". У цьому контексті важливу роль відіграє митецтво, оскільки художника не сприймають як офіційного представника держави. Він має можливість, зокрема, критикувати свою країну. Якщо хтось запитає мене: "Як справи з корупцією у вас?", я можу відповісти: "Так, у нас є труднощі з цим", але як приватна особа я також можу додати: "Але зверніть увагу на вашу країну", - те, що дипломат не може собі дозволити.
Як художник, я не претендую на роль професійного дипломата. В залежності від слухачів, я можу дозволити собі висловлюватися з різним ступенем гостроти. Мені хочеться нагадати: "Ми, українці, які повертаємося до своєї батьківщини, не прагнемо стати, як євреї під час Другої світової війни — бездержавним народом. Інакше ви будете сприймати нас як іноземців".
Зображення: Сергій Хандусенко, Український інститут.
Артем Чапай взяв участь у Міжнародному форумі з культурної дипломатії, що проходив у Києві.
"Художник займає таку роль, у якій його вважають голосом народу."
Хотів би акцентувати на цій подвійній природі: з одного боку, у творця наявна значно більша свобода. Однак, з іншого боку, усвідомлюєш, який тягар несе репрезентація. Хочеш ти цього чи ні, все ж таки опиняєшся в ролі представника – не стільки держави, скільки народу, суспільства. І, відповідно, старанно обмірковуєш, що саме хочеш донести до інших.
Я, певним чином, є представником Збройних Сил України. Не можу оцінювати верховного головнокомандувача чи головнокомандувача ЗСУ.
"Нам варто виявляти активність у роздумах над питанням: 'Чому ми продовжуємо нашу боротьбу?'"
Невдовзі буде пʼята річниця широкомасштабного російського вторгнення. Був кейс в Італії. Вийшла книга - і на два тижні я поїхав до Італії. Зараз основне питання: "Чому би вам, грубо кажучи, не здатися? Чому би нам не перестати надавати вам зброю?".
Вважаю, що нам потрібно взяти на себе ініціативу і піднімати важливі питання, такі як: "Чому ми боремося? Чому продовжуємо цю боротьбу? Чому не можемо капітулювати?" Я відповів на ці запитання для себе, адже особисто я не веду цю боротьбу за абстрактне майбутнє, оскільки не маю чіткого уявлення про те, яким воно буде. Натомість, я розумію, що боротися за краще сьогодення для себе і своєї родини — це те, що має для мене справжню цінність.
#
