Блаженніший Святослав: дії Папи щодо Олешок мають пророчий характер.

Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук висловив подяку Папі Леву XIV за його телефонні розмови з Володимиром Путіним і Володимиром Зеленським, а також за те, що він став "голосом безмовних" в Україні. Він порушує питання "демонічної" природи війни, яка підкорює людей, а також трагедії, які переживають родини. Святослав Шевчук звертає увагу на виклики, пов'язані з зимовими умовами, молодь, що стала "соціальними сиротами", і загрози, пов'язані з розвитком штучного інтелекту. Він також закликає західні країни до єдності, щоб уникнути "жертв національного егоїзму".

"Пророчий". Саме так Блаженніший Святослав Шевчук, Глава Української Греко-Католицької Церкви, охарактеризував ініціативу Папи Лева XIV, який звернувся до Путіна та Зеленського з закликом про гуманітарне перемир'я в Олешках: "Цей пророчий крок став світлом у гуманітарній пустелі". "Якби не голос і безпосереднє втручання Святішого Отця, досягнення миру було б неможливим", - зазначив Верховний Архиєпископ Києво-Галицький під час візиту до ватиканських медіа, завершуючи свій кількатижневий візит до Риму. Там він мав зустрічі з Папою, а також з представниками Римської курії, щоб донести інформацію про рішення Синоду єпископів. Окрім цього, він провів зустріч з Вселенським Константинопольським патріархом Вартоломеєм. Під час візиту він також вручив найвищу нагороду Української Греко-Католицької Церкви лікарні "Bambino Gesù", висловлюючи подяку за милосердну турботу, яку папська лікарня надає тисячам дітей, які втекли від війни.

Ваше Блаженство, 23 жовтня Ви вперше мали честь зустрітися з Левом XIV, де висловили йому вдячність за підтримку України, як з його боку, так і з боку Святого Престолу. Нещодавно також завершила свою місію елемозинарія Луїс Марін де Сан Мартін в регіонах, постраждалих від війни. Чи відчуваєте Ви зв'язок з вашим народом та вашою Церквою в цей складний час?

Ми відчуваємо, що Святіший Отець "обіймає" нас своїми словами та молитвами, адже він є голосом, який пробуджує сумління як Європи, так і всього світу. Його підтримка особливо важлива для тих, хто не має можливості висловити свої думки. Наприклад, наші брати і сестри з Олешок отримали допомогу завдяки безпосередньому втручанню Святішого Отця. Зустріч з елемозинарієм, яку я мав можливість пережити тут, у Ватикані, стала яскравим прикладом милосердя в умовах нагальних потреб нашої країни. Ми переживаємо важкий час: зима наближається, температура падає, а Росія продовжує знищувати критично важливі об'єкти в наших містах. Наприклад, Київ зараз страждає від відключень електроенергії і холодних приміщень. Тому Папа не лише закликає підтримати Україну і молиться за нас, але й виявляє конкретну допомогу через свої дії.

Що спало Вам на думку, коли Папа Лев, який перебував у лікарні "Джемеллі", зателефонував російському президенту Путіну, щоб попросити про гуманітарне перемир'я в Олешках?

Це було справді пророчим вчинком. Це був голос, що пролунав у гуманітарній пустелі, яка утворилася на окупованих територіях. У цьому маленькому містечку до початку війни мешкало 40 тисяч людей. Ми не знаємо точної кількості мешканців на сьогодні, але з початку цього року місто було перебувало в блокаді. Всі дороги російська армія замінувала, і навіть їжу туди більше не доставляли. Влітку люди з'їли всю зелень. Жахливий голод... І всі ми знали: якщо нічого не зробити, ніхто не переживе зиму. Але щоб відкрити ці гуманітарні коридори, потрібно було зупинити бойові дії. Тому Святіший Отець зателефонував Путіну з лікарні, а потім у понеділок, у перший день після виписки, зателефонував нашому президенту Зеленському, просячи про це гуманітарне перемир'я, яке згодом виявилося успішним.

Обговорюють досягнення та відповідальність політичних лідерів. Проте чи можна стверджувати, що саме Папа став першим, хто привернув увагу міжнародної спільноти до трагедії, що відбувалася в Олешках?

На нашу думку, єдиним, хто вжив ефективних заходів, був саме Папа. Згодом інші також захотіли висловитися щодо цієї ситуації, але без прямого втручання Святішого Отця перемир'я було б неможливим. І саме днями з Олешок було евакуйовано близько 800 осіб. Частину з них доправили до України, їх також зустріла наша "Карітас" на кордоні з Білоруссю, і всі вони дякували Папі за безпрецедентний акт порятунку.

Минулої неділі, під час молитви "Ангел Господній", Лев XIV охарактеризував події в Олешках як "необхідний гуманітарний жест". Він також висловив сподівання, що це перемир'я — найтриваліше з моменту початку російського вторгнення — може стати кроком до стабільного миру в Україні. Як ви ставитеся до цієї надії?

Цей крок виявив, що навіть за умови мінімальної доброзичливості можна врятувати безліч людських життів. У нас є сподівання, що Олешки будуть згадані в історії сучасної Європи як символ надії на більший мир. Проте, на жаль, президент Росії оголосив, що більше таких перемир'їв не буде. У той же час наш президент підкреслив: "Ми бачимо, що це можливо". Необхідно ретельно вивчити цю подію та використати її як основу, на прикладі вже здійсненої історії для можливих майбутніх переговорів.

Ви згадали про цифру: з Олешок було евакуйовано 800 людей. Скільки ще мешканців залишилося там? Чи є у вас хоч якісь зв'язки з цими людьми, навіть непрямі?

Ми підтримуємо зв’язок через волонтерів та душпастирів, які працюють у цій місцевості. Вражає, що не всі змогли повернутися, і про багатьох із них ми не маємо жодної інформації. Всього 800 осіб з 40 тисяч – це незначна кількість. Нас вражає, що відстань між Олешками та Херсоном, який знаходиться під контролем України, складає лише 9 км. Це означає, що можна було б організувати маршрут, щоб ці люди могли швидко перетнути лінію бойових дій. Натомість їх евакуювали повітрям з російської території до Білорусі, а звідти автобусом до кордону України. Чому обрали такий складний шлях? Залишається багато запитань, на які ще потрібно знайти відповіді. Наразі ми спробуємо дізнатися, скільки людей залишилося в тому регіоні, чи є можливість для організації постачання продуктів харчування.

Ще одне важливе питання стосується долі військових, які опинилися в полоні. Ви надали Папі список їхніх імен. Хто ці люди? Де саме вони зараз знаходяться? Які у Вас сподівання щодо їхньої долі? Також варто згадати, що нині триває активність кардинала Маттео Дзуппі, а також загалом Святого Престолу, спрямована на організацію обміну та повернення полонених додому.

Щоразу, коли я здійснюю душпастирські візити, люди підходять до мене і діляться своїми трагедіями. І постійно приносять мені імена. Я збираю їх усі й кажу: "Я передам їх у руки Папи". А вони відповідають: "Тоді вони будуть у Божих руках!". Коли я зустрічаюся зі Святішим Отцем, я завжди приношу списки людей, які страждають, а також їхніх родин. Він не лише приймає їх у свої руки, а й звертає на них свою увагу. Він не просто гортає, а читає! Це цікаво, бо кардинал Дзуппі розповів нам, що в російській в'язниці (яку він відвідав під час поїздки до Москви - прим. ред.) намагаються стерти імена людей. Їм кажуть: "Ваші імена вже забуті, ви - ніхто". Тож це акт повернення імені людині, щоб сказати, що їх не забуто. Якщо ці списки вивчаються, іноді нас просять перевірити інформацію, і починається процес з'ясування, де вони перебувають, або їх звільнення. Саме через кілька днів після моєї аудієнції з Папою Левом 270 українських в'язнів повернулися додому. Було б цікаво дізнатися, чи є серед них імена, передані в руки Папи.

Тема військовополонених тісно пов'язана з темою сім'ї. Наразі в Україні є тисячі розділених сімей, жінки, змушені самостійно виховувати дітей, які дізнаються про долю своїх чоловіків, синів, братів та коханих із телебачення або взагалі не знають, що з ними станеться. Ви брали участь у зустрічі на тему "Amoris laetitia". Що означає бути сім'єю в Україні під час війни?

Це справжня трагедія. На сьогодні близько двох третин українських родин переживають вимушену розлуку. Сімейні зв’язки, як основа життя в Україні, зазнали значних втрат. Більшість чоловіків знаходяться на фронті, тоді як жінки з дітьми або шукають безпечні місця в країні, або взагалі виїхали за кордон. Особливо болісним є різке падіння народжуваності. Я пам’ятаю, під час зустрічі щодо Amoris laetitia, Архиєпископ Зальцбурга згадував про рівень народжуваності в Австрії, який становить 1,3%. Для України цей показник лише 0,6%. Це серйозна демографічна проблема... У часи війни планувати сім’ю стає особливо складно, адже страх заважає думати про майбутнє.

Ще одним тривожним аспектом є те, що нові способи укладення цивільного шлюбу в Україні дещо підривають саму сутність сімейної інституції. З минулого року в Україні з'явилася можливість реєстрації шлюбу через онлайн-додаток, що дозволяє парам не з'являтися особисто в органах реєстрації. Я висловив думку, що якщо одружитися можна в Інтернеті, то невдовзі з'явиться й можливість онлайн-розлучення. І так сталося: кількість укладених шлюбів і розлучень практично зрівнялася. Тому необхідно переосмислити підходи до сімейного душпастирства та активно підтримувати ці родини.

Яким чином ви це здійснюєте як релігійна спільнота?

У нас є безліч душпастирських проектів, а також різноманітні рухи, в яких родини об'єднуються, щоб підтримувати одна одну. Церква займає своє місце в парафіях завдяки присутності священиків. Проте, існує нагальна потреба в навчанні та підготовці до шлюбу. Діти з раннього віку повинні вчитися будувати міжособистісні стосунки, але сьогодні цього бракує! Ми нагадуємо суспільство, яке залишилося без батьківської опіки. Багато молодих людей відчувають себе забутими. Пам'ятаю, як минулого року 13-річний хлопець сказав: "Ніхто не має часу для мене, лише Церква". Наразі варто зазначити, що справжніми слухачами для цих дітей, які відчувають себе "соціальними сиротами", стає штучний інтелект.

Таким чином, в Україні штучний інтелект становить не лише військову загрозу, але й ризик для освітньої сфери, релігійних установ та суспільства в цілому.

Звісно! Україна, як і решта світу, переживає справжній сплеск інтересу до штучного інтелекту. Молодь активно взаємодіє з цими технологіями, звертаючись за порадами та інформацією. Це питання стає важливим аспектом людяності. Раніше люди, звертаючись до Церкви, шукали віри, а тепер вони просять у Церкви людяності. Мова йде не просто про гуманітарну допомогу, а про ту глибоку людяність, до якої закликає Святіший Отець у своїй енцикліці "Magnifica humanitas". Людяність дійсно має величезне значення.

А як спроможна бути величною людяність, яка переживає нелюдяність війни?

Людяність — це єдина основа, що об'єднує нас усіх. Під час мого візиту до нещодавно звільненої Бучі я став свідком жахливих сцен: тіла на вулицях і братські могили. Стоячи над однією з таких могил, я молився за невинно загиблих і розмірковував: тут ми всі рівні. Католики, православні, юдеї, мусульмани — всі ми однакові. Куля не запитує, до якої релігії ти належиш чи яку маєш національність. У всіляких обставинах, ми залишаємося людьми. В умовах війни небезпечно звикати до жорстокості та смерті. Це жахливо, оскільки серце може стати бездушним, байдужим до страждань. Саме тому ми намагаємося створювати простори гуманності навіть у найскладніших умовах, залишаючи за собою людяність. Можливо, це найважливіший виклик для нашої душпастирської діяльності.

Ваше Блаженство, Ви збираєте стільки історій, стільки голосів, стільки зображень. А як Ви почуваєтеся? Якби Вам довелося одним словом описати свій сьогоднішній стан душі, яким би воно було?

Вірящий. Без віри в Бога вижити було б неймовірно складно, а головне — знайти справжній сенс життя, страждання і надії. Віра в Бога освітлює шлях до розуміння значення нашого служіння і історичних подій. Коли я прокидаюся вранці, відчуваючи життя, я висловлюю подяку Господу за новий дарунок — ще одну можливість зробити щось хороше. Ми проживаємо своє життя як віруючі, щодня стикаючись із смертю. І з цього ракурсу наше існування та прийняття рішень набуває нового, глибшого сенсу.

Коли і яким чином завершиться цей конфлікт?

Ми не володіємо всіма відповідями, проте переконані, що лише Господь має силу покласти край війні. Люди здатні ініціювати конфлікти, але в результаті стають їх жертвами. Війна – це безжальний демон. Ті, хто починає її, вважають, що досягають своїх політичних цілей, але не усвідомлюють, що потрапляють під її владу. Люди опиняються в пастці безвихідності, і вирватися з цього капкана можна лише завдяки Божому втручанню. Ми віримо, що війна завершиться, можливо, значно раніше, ніж ми сподіваємося, але для цього необхідно зберігати віру в Бога та прагнути до миру.

Чи хотіли б Ви поділитися якимись думками або побажаннями напередодні зимового періоду, враховуючи виклики, які чекають на українців?

Перш за все, закликаю вас молитися за Україну і проявити солідарність. Зараз ми спостерігаємо, як національний егоїзм стає все більш помітним, особливо в часи виборів. Важливо не піддаватися спокусі цього егоїзму, який лише живить націоналізм. Тому звертаюся до всіх: давайте об’єднуватися в солідарності, адже християнська любов і милосердя можуть змінити життя, особливо в Україні, особливо в цю зиму. Любов здатна принести світло у найтемніші часи людства.