Бухенвальд: що стало перешкодою для вшанування пам'яті жертв концтабору.

Гапе Керкелінґ (Hape Kerkeling) розповідає про свого діда - Германна Керкелінґа (Hermann Kerkeling): "Він не був людиною гучних слів, але був людиною діла. Тесля з Реклінггаузена, який умів братися за справу". 61-річного Гапе Керкелінґа знає в Німеччині майже кожен. Актор, комік, телеведучий, письменник - лише зараз у кінотеатрах країни демонструють два фільми з ним у головній ролі.

Та в цю прохолодну квітневу неділю Керкелінґ не грає жодних ролей. Він стоїть на плацу посеред колишнього концентраційного табору Бухенвальд на горі Еттерсберг поблизу Веймара, в серці Тюрингії. Він стоїть та говорить "не як публічна особа, а як онук того, хто вижив".

Дідусь Германн, який працював теслею, був католиком і комуністом, пережив жахи табору, де до квітня 1945 року загинуло приблизно 56 тисяч ув'язнених — або їх вбили, або вони стали жертвами тортур, виснаження чи безвиході. Як зазначає його онук Керкелінґ, дідусь "після приходу до влади націонал-соціалістів у 1933 році почав поширювати листівки, що виступали проти Гітлера". Це призвело до того, що він провів 12 років у в'язниці.

У період націонал-соціалізму Бухенвальд став справжнім пеклом, одним з численних таборів жаху. Між 1937 і 1945 роками нацистський режим ув'язнював у Бухенвальді людей різних категорій: політичних опонентів, комуністів, представників ЛГБТ-спільноти, іноземних військовополонених, євреїв, ромів та сінті, свідків Єгови, а також членів церков, які потрапили під переслідування. Загалом через систему Бухенвальду, що включала не лише основний концтабір на Еттерсбергу, але й близько 50 малих таборів, що виникли в ключових для військової інфраструктури виробництвах, пройшло понад 250 тисяч ув'язнених.

11 квітня 1945 року, коли перші американські танки наблизилися до Бухенвальду, частина в'язнів підняла повстання та взяла в полон десятки солдатів СС, що відступали. З цієї причини, під час пам'ятних заходів часто згадують про "звільнення та самовизволення" концтабору.

На 81-шу річницю звільнення Бухенвальду прибули лише двоє колишніх в'язнів: 98-річний Алойзи Мацяк з Польщі та 99-річний Андрій Моїсеєнко з Білорусі. Обидва літні чоловіки одягли капелюхи, які носили в'язні концтабору, і які вони зберегли з тих часів. Декілька інших колишніх в'язнів Бухенвальду не змогли приїхати через припинення авіасполучення з Ізраїлем внаслідок війни на Близькому Сході.

Іще на 70-ту річницю звільнення концтабору приїхали близько 80-ти тих, хто вижив у Бухенвальді. У 2025-му, на 80-ту річницю, таких було вже лише 15. Цьогоріч лише двоє, промов уже не було. Певно, вперше на річницю звільнення концтабору не виступав жоден колишній в'язень.

Цьогорічні заходи вшанування жертв Бухенвальду були відзначені низкою контроверсій. Директор меморіалу на території колишнього концтабору, Єнс-Крістіан Ваґнер, в своїй вступній промові зазначив: "Зменшення кількості тих, хто пережив нацистські переслідування і може висловити свою думку, призводить до того, що меморіали та культура пам'яті починають використовуватися як арену для сучасних політичних дискусій, часто з певними цілями та прагненням привернути до себе увагу".

За словами Ваґнера, праві екстремісти здійснюють атаки на культуру пам'яті, намагаючись дискредитувати її, називаючи "культом провини". "І, незважаючи на це, або, можливо, саме через це", до 40% мешканців Тюрингії підтримують їх, зазначає він. У жодній іншій німецькій федеральній землі ультраправі та частково праві екстремістські сили, представлені партією "Альтернатива для Німеччини", не мають таких сильних позицій, як у Тюрингії.

Водночас Ваґнер підкреслює, наскільки вшанування жертв нацизму затінює конфлікти на Близькому Сході. Він зазначає, що "лівоавторитарні та частково антисемітські групи" намагалися зірвати ці заходи "з метою досягнення своїх політичних цілей". Зокрема, Ваґнер повідомляє, що в неділю "ініціатива куфій" планувала провести пікет у Бухенвальді, щоб вшанувати пам'ять жертв у Секторі Гази. Однак за кілька днів до цього суд заборонив проведення цієї акції.

Проте страх перед протестами все ще відчувається в ці дні. У першій половині дня поблизу вокзалу у Веймарі можна побачити більше 15 автомобілів поліції. Багато правоохоронців пильнують привокзальну площу в пошуках можливих протестувальників і перевіряють пасажирів, які сідають в автобуси, що їдуть до меморіалу в Бухенвальді. Один із автобусів поліція зупинила для огляду, оскільки щось викликало їхню підозру. Аналогічно, навколо самого меморіалу також було помітно численні поліцейські машини.

Директор меморіалу Ваґнер звернувся до "всіх присутніх", аби "наполегливо" закликати "не заважати заходу вшанування" жертв концтабору. На місці зібралося кілька сотень, можливо, тисяча людей.

Незважаючи на зусилля уникнути протестів, їх все ж не вдалося запобігти. Причиною став візит державного міністра культури Німеччини Вольфрама Ваймера до Бухенвальду. Серед його обов'язків – підтримка меморіалів, присвячених жертвам нацизму та комуністичного режиму в колишній НДР. Лідери двох організацій, що представляють родичів колишніх політичних в'язнів Бухенвальду, висловили незгоду з виступом Ваймера. Вони стверджують, що виключення трьох лівих книгарень з конкурсу на державну нагороду сталося через так звану "важливу інформацію" про них, що нібито загрожує конституції. Критики звинувачують міністра у політичному втручанні.

Замість цього Ваґнер вирішив запросити міністра. Коли директор меморіалу почав представляти Ваймера, з натовпу почулися окремі викрики незадоволення. Коли міністр підійшов до трибуни, група лівих активістів, які тримали прапори "Об'єднання переслідуваних нацистським режимом" (VVN), почала вигукувати популярне у так званому антифашистському русі гасло "Alerta antifascista", а також лунали інші вигуки на кшталт "Фашист" у бік Ваймера.

Промова міністра тривала приблизно 12 хвилин. На самому початку він закликав до захисту "гідності цього місця". Він звернувся до двох колишніх в'язнів. Ваймер висловив критичне ставлення до "нестерпної ситуації", коли меморіали, на його думку, все частіше стають об'єктами погроз. Меморіальний комплекс Бухенвальду, за його словами, змушений витрачати більше 10 відсотків свого бюджету на забезпечення безпеки. Протягом більшої частини промови протестувальники співали або викрикували фрази "Вперед і не забувати" чи "О Бухенвальде, я не можу тебе забути, адже ти моя доля", що є рядком із "Пісні Бухенвальду", написаної в концтаборі в 1938 році.

Після заходу Єнс-Крістіан Ваґнер висловив своє обурення щодо дій протестувальників, які перервали промову міністра, у спілкуванні з журналістами. Він охарактеризував їхню поведінку як "неприпустиму" і "принизливу", особливо зважаючи на те, що найбільше шуму вони здійняли під час виступу, адресованого пережившим жахи концтаборів. Ваґнер наголосив, що запрошення урядового представника на таку важливу подію є абсолютно виправданим. На його думку, заважати представнику демократичного табору є "неправильним політичним сигналом".

Міністр Ваймер завершив свою промову словами вдячності на адресу коміка Гапе Керкелінґа, за його висловом, одного з найбільш високоповажних культурних діячів Німеччини та передав йому слово. У своїй промові Керкелінґ згадав про жах того, що коїлося в колишньому концтаборі: "2 липня 1942 року він став номером 6117... Тут у Бухенвальді його катували, принижували, тут він став свідком численних вбивств. Те, що він пережив це божевілля, - це диво".

У цей момент усе, що відбувалося тут десятки тисяч разів, набуло чітких рис, втілюючи всі страждання та жорстокість. Керкелінґ також згадує про мовчання свого діда, яке він називає "свинцевим мовчанням". "Це гулке мовчання нагадувало стіну зі скла, що оточувала його душу", - додає художник. Людина культури виступає проти забуття та правого популізму. Ці слова звучать як промова для шкільних підручників, висловлюючи тугу онука.

Потім була хвилина мовчання, потім - традиційне вшанування клятви Бухенвальду, клятви тих, хто вижив, знищувати "фашизм із корінням" та будувати "новий світ миру та свободи".

Тепер на цьому історичному місці лежать 50 вінків на згадку про жертв Бухенвальду - від міністра культури, так само як і від об'єднань родичів жертв. Офіційні заходи позаду. На старому годиннику на вежі над входом у концтабір назавжди закарбувався один і той самий час - 15:15. О 15 годині 15 хвилин 11 квітня 1945 року Бухенвальд звільнили. Тоді пекло було позаду. Та водночас усе це чомусь повністю ніяк не закінчиться.