Чи може Путін сприяти Трампу у досягненні угоди з Іраном?

Повідомлення президента США про результати несподіваної телефонної розмови з російським лідером, яке спочатку було опубліковано, потім видалене і знову розміщене в середу на платформі Truth Social, виглядає як свідчення безвихідної ситуації, в якій опинилися переговори стосовно ядерної програми Ірану. Дональд Трамп висловив думку, що Владімір Путін нібито погодився з тим, що Іран не повинен мати ядерну зброю. Президент, схоже, був задоволений пропозицією російського лідера щодо участі в переговорах.

Публікації Дональда Трампа в соціальних мережах представляють собою унікальний жанр, який постійно викликає здивування у читачів. Особливо кидається в очі той факт, що більше ніж половина його допису про бесіду з російським президентом зосереджена на іранському питанні. І це сталося всього через кілька днів після другої зустрічі української та російської делегацій у Стамбулі, що підтвердила безнадійність досягнення миру в цьому форматі. На фоні активних закликів України, Туреччини та європейських партнерів організувати пряму зустріч лідерів держав, Трамп після успішної атаки СБУ на стратегічні об'єкти противника лише зазначає, що Владімір Путін, мовляв, вважає за необхідне відреагувати на цю ситуацію. У самому пості немає жодної згадки про реакцію американського президента на цю заяву. Насправді, глава Білого дому просто повторює погрози Путіна, тоді як кремлівський лідер використовує цю можливість для передачі меседжів, які не хоче обговорювати особисто. Пост Трампа, по суті, є єдиним свідченням реакції Путіна на українську атаку на російські аеродроми. Складається враження, що основною темою обговорення для Трампа була пропозиція російського диктатора про допомогу в "надзвичайно важливому питанні" — запобіганні іранському отриманню ядерної зброї.

Слід зазначити, що ще взимку Москва демонструвала бажання виступити в ролі посередника між Вашингтоном і Тегераном. Проте на даний момент ці її пропозиції не знайшли відгуку. Які зміни відбуваються зараз і чому США раптом звертаються до них за допомогою?

Слід зазначити, що переговори між Іраном та США щодо ядерної програми, незважаючи на постійно оптимістичні заяви представників адміністрації Білого дому, опинилися в безвихідній ситуації. Після п'ятого раунду, який відбувся 23 травня в Римі, стало зрозуміло, що початкові позиції обох сторін не можуть бути узгоджені. Ще більш тривожним є те, що вони не виявляють бажання змінити свої вимоги. Відсутність будь-якої суттєвої динаміки, що свідчила б про пошук прийнятного компромісу, викликає занепокоєння. Тегеран наполягає на праві збагачувати уран, відмовляючись від ліквідації вже вироблених запасів та демонтажу обладнання, в той час як Вашингтон вимагає повного припинення збагачення.

В той же час іранці демонструють ще меншу готовність до компромісів у порівнянні з американцями. Адміністрація Білого дому проявляла певну гнучкість, намагаючись розробити такий підхід, що дозволив би Тегерану зберегти свою репутацію, а Вашингтону -- оголосити про укладення "дуже вигідної угоди". Проте Ісламська республіка систематично відхиляла всі запропоновані варіанти.

Останню пропозицію спецпредставника президента США Стіва Віткоффа передав міністру закордонних справ Ірану Аббасу Аракчі глава зовнішньої політики Оману Бадр аль-Бусаїді під час свого візиту до Тегерана 31 травня. Текст повідомлення не було опубліковано. Згідно з інформацією, що з’явилася в медіа, США готові визнати право Ірану на мирну ядерну програму, проте основною метою угоди залишається зупинка збагачення урану на території Ісламської Республіки. У перспективі планується організувати збагачення урану під контролем МАГАТЕ в рамках регіонального консорціуму, до якого увійдуть сусідні арабські країни з підтримкою США в технічних питаннях. Крім того, США висловили готовність допомогти Ірану у будівництві атомних електростанцій.

Розуміючи, що така модель потребує тривалих технічних консультацій, американці запропонували укласти спочатку тимчасову угоду, яка дасть змогу продовжити переговори. На цьому етапі передбачалося, що Іран збереже можливість і далі збагачувати уран до невеликої концентрації. "Нью-Йорк Таймс", яка опублікувала ці деталі, зазначає, що остаточної угоди вдасться досягнути нешвидко й відповідатиме за її виконання, ймовірно, наступна адміністрація Білого дому. Наразі ж Ісламську республіку рятують від необхідності почати виконувати найнеприємнішу для неї американську вимогу -- демонтувати центрифуги, дозволяючи обмежитися зобов'язанням припинити збагачення пізніше.

Однак Іран відкинув і цей варіант. Минулої середи рахбар (верховний лідер Ісламської республіки) аятола Алі Хаменеї вкотре заявив, що вимога припинити збагачення урану "повністю суперечить цінностям Ісламської революції". Іран, за його словами, є незалежним і не потребує дозволу США.

З одного боку, горду непоступливість верховного лідера можна зрозуміти. Ядерна програма -- предмет національної гордості, символ того, що попри санкції та зовнішній тиск Ісламська республіка здатна вирішити найскладніші технічні завдання. Крім того, це питання політичного престижу. Володіння ядерними технологіями -- це не просто демонстрація реальної незалежності від зовнішнього тиску. Це й заявка на регіональне лідерство, і натяк на можливість за потреби в стислий термін одержати зброю, яка дасть змогу погрожувати кому завгодно. Переговори вже допомогли виграти кілька місяців, за які Іран, згідно зі звітом МАГАТЕ, майже подвоїв свої запаси урану, збагаченого до рівня понад 60%, довівши їх обсяг до більш як 400 кг. Експерти наголошують, що Ісламська республіка є єдиною країною світу, яка має такий запас високозбагаченого урану, не володіючи ядерною зброєю.

Проте, з іншого боку, враховуючи прагнення тегеранського уряду до зняття санкцій, така жорстка позиція може виглядати нелогічною. Соціально-економічний стан в Ірані залишається вкрай складним, що створює умови для можливих соціальних вибухів. Протягом останнього тижня країна, де залізничне сполучення розвинене дуже слабо, зазнала серйозних ускладнень через страйк водіїв-далекобійників, викликаний зростанням цін на основні продукти харчування. В умовах такої напруги ймовірний військовий удар може стати фатальним для чинного режиму.

Зрозуміла впертість режиму аятолів, очевидно, обумовлена зростанням скептицизму щодо готовності президента США виконувати свої гучні погрози, які він активно висловлював протягом останніх шести місяців. Здається, що в Тегерані також вважають, що Трамп завжди відступає. Можливо, це усвідомлення остаточно закріпилося після того, як Вашингтон припинив операцію проти єменських хуситів, яка обернулася для Білого дому значними витратами і продемонструвала певні логістичні, ресурсні та технологічні обмеження американських збройних сил, не завдавши при цьому вирішальних втрат ворогу.

Очевидно, що гіпотетична військова операція проти Ірану була б значно складнішою та витратнішою. Відповідно до різних сценаріїв, які аналізували в Пентагоні, просто здійснення авіаударів не забезпечить бажаного результату. У разі початку бойових дій мова йтиме не про одноразовий ракетний удар, а про створення нового фронту, що не лише поставить під загрозу життя американських військових у регіоні, але й може призвести до серйозної дестабілізації ситуації, наслідки якої важко передбачити.

Окрім чисто військово-технічних аспектів, політичні ризики, здається, значно більше стримують Білий дім. У разі виникнення регіонального конфлікту всі "чудові угоди" з Саудівською Аравією, Катаром та Об'єднаними Арабськими Еміратами, які Дональд Трамп уклав під час свого "фантастичного" турне, можуть стати не більше ніж безвартісним папером. Іран ясно дає зрозуміти, що у випадку нападів на його ядерні об'єкти він може вдатися до загроз проти арабських монархій Перської затоки. Незважаючи на бажання США, навряд чи вони зможуть забезпечити своїх союзників у регіоні від можливих атак іранських ракет і дронів, а в Білому домі сама концепція доцільності таких витрат, схоже, не викликає великої підтримки.

Чи може участь Москви вивести переговори з затишшя? Сумніви. Власне кажучи, Росія, подібно до інших держав, що володіють ядерною зброєю, не зацікавлена в появі нових гравців у цьому клубі. Окрім цих загальних міркувань, у Кремлі не існує значних аргументів, щоб активізувати процес укладання угоди. Владімір Путін, навпаки, має інтерес у тому, щоб Дональд Трамп виглядав (і був) невпевненим і боягузливим, що відступає перед впертістю, властивою слабшому супротивнику. Існують й інші причини, чому сценарій загострення конфлікту влаштовує Москву. Якщо Сполучені Штати погрузнуть у новому великому конфлікті, вони ще більше віддаляться від своїх європейських партнерів, а Україна опиниться під впливом Росії. Можливості для західних союзників США закуповувати американське озброєння зменшаться, в той час як ціни на нафту зростуть. Вашингтону слід зробити суттєвий крок назустріч Москві, щоб залучити її до співпраці в іранському питанні. І це не є зовсім неможливим: наприклад, можна зняти чи пом'якшити санкції, не чекаючи на конкретні зрушення на російсько-українському фронті.

Навіть якщо Росія вирішить втрутитися, ймовірність того, що її участь у переговорах зможе переконати Іран проявити гнучкість, є дуже низькою. Тегеран навряд чи довірить Москві зберігання свого високо збагаченого урану. Компанія "Росатом" готова зводити енергетичні станції і без згоди Вашингтона. Путін не має значних важелів впливу на Хаменеї. Проте російські дипломати здатні затягнути процес переговорів.

Щоправда, не всі в регіоні готові нескінченно спостерігати за тим, як працюють іранські центрифуги. В разі, якщо найближчими місяцями американський тиск не призведе до припинення збагачення урану, зростає ймовірність ізраїльського удару по іранській ядерній інфраструктурі. Наразі США стримують свого союзника, але в Тель-Авіві наростає роздратування. Не можна виключати, що Ізраїль наважиться ослухатися й узяти справу в свої руки. Знищення "сіоністського утворення" -- офіційне завдання Ісламської республіки. Якщо режим аятол одержить ядерну зброю, знищення загрожує єврейській державі, а не далекій Америці. Після 7 жовтня Ізраїль не може дозволити собі ставитися до такої риторики недостатньо серйозно.

Внутрішня політична ситуація підвищує ймовірність дострокових виборів в країні, що може статися на початку осені, після завершення літніх парламентських канікул. Ізраїль, не отримуючи підтримки з боку США, не здатен повністю зупинити іранську ядерну програму, проте може значно ускладнити її розвиток. Крім того, існує сподівання, що Сполучені Штати ненавмисно опиняться залученими у цей конфлікт, коли Іран розпочне свої дії у відповідь.

Якщо Дональд Трамп прагне уникнути такого розвитку подій (а, безумовно, він не бажає цього), йому необхідно нарешті показати свою здатність до дій для досягнення заявлених цілей. В цьому йому не допоможе Владімір Путін.