Чи можуть Україні загрожувати терористичні акти з боку іранських "сплячих агентів"?

Іранські агенти гібридних конфліктів

На початку березня 2026 року американські ЗМІ опублікували інформацію, яка спочатку виглядала як звичайний витік з безпекових джерел. Було повідомлено, що американська розвідка виявила зашифровану радіосигнал, який, ймовірно, походив з Ірану. Цей сигнал, як стверджувалося, передавався через міжнародні комунікаційні канали та був надісланий адресатам, здатним його розшифрувати.

Припускали, що це міг бути сигнал для агентів поза межами Ірану, тому правоохоронні структури США перейшли до режиму підвищеного моніторингу. Новина швидко розійшлася міжнародними медіа. Зрештою її прокоментував Дональд Трамп. 9 березня він заявив, що його адміністрація тримає це під повним контролем, а 11 березня сказав: "Ми знаємо, де перебуває більшість із них. Ми стежимо за ними всіма. Гадаю".

Іран публічно не підтверджував американських повідомлень про перехоплений сигнал. За кілька днів інформаційної напруги додав голова парламентського комітету з національної безпеки та зовнішньої політики Ебрахім Азізі, який заявив, що Іран вважає Україну "законною ціллю", наче раніше вже не збивав українського пасажирського літака й іранські дрони не атакували української території через російську війну.

Ідея про те, що Іран може активувати мережі за кордоном, не виникла раптово після цього сигналу. Тегеран натякав на таку можливість і раніше -- особливо під час криз із Заходом, коли питання помсти або асиметричної відповіді ставало частиною політичної риторики. Питання в тому, наскільки іранські можливості виходять за межі інформаційних кампаній.

У червні 2025 року Міністерство внутрішньої безпеки США видало бюлетень Національної системи попередження про терористичну загрозу (NTAS), в якому йшлося про "зростаюче середовище загроз" для Сполучених Штатів на фоні загострення ситуації на Близькому Сході. У документі підкреслювалося, що Іран протягом тривалого часу намагається розвивати свої мережі впливу та оперативні можливості за межами своєї території, а також підтримує проксі-структури, які можуть виступати проти американських інтересів. Це попередження було оприлюднене після низки американських атак на іранську ядерну інфраструктуру.

Тоді ж у світових аналітичних центрах почали обговорювати можливу асиметричну відповідь Тегерана -- кібератаки, диверсії на морських маршрутах, операції через проксі-групи на Близькому Сході. Але з'явилося й припущення щодо прихованих мереж за кордоном. Іран погрожував: будь-яка атака на іранську територію отримає "відповідь у місцях, де її не очікують". Приховувати форму відповіді -- типово для асиметричних дій, сила впливу яких залежить від невизначеності.

Щодо іранських "сплячих осередків", то оцінки їхньої здатності до завдання ударів були обережними. Передбачалося, що навіть якщо вони дійсно існують, їхні основні функції не є такими загрозливими, як терористичні акти чи політичні вбивства. Скоріше, ці осередки були створені для спостереження, збору інформації, проведення фінансових операцій та підтримки зв'язків із діаспорою або проксі-структурами.

Отже, за рік до поточного сигналу західні спецслужби вже висловлювали занепокоєння щодо можливого існування у Ірану закордонної інфраструктури впливу. Тому, коли в березні 2026 року з'явилася інформація про перехоплений сигнал, вона була сприйнята на вже підготовленому інформаційному фоні і викликала значний резонанс.

Що відомо про іранські "сплячі осередки"? Вважається, що в Ісламській державі, що постала 1979 року, вони пов'язані із силами "Кудс" -- спеціальним підрозділом Корпусу вартових ісламської революції. Він відповідальний саме за закордонні операції, роботу з проксі-групами та створення мереж впливу. Через нього Іран координував діяльність "Хезболли", шиїтських формувань в Іраку, сирійських союзників і низки інших структур.

Цю модель міжнародної координації різних засобів іранського впливу нині називають "сплячими осередками". Це не обов'язково активні бойові групи, а скоріше складна логістична структура — мережа контактів, фінансових шляхів, складів та документів для маскування. Виконавці можуть діяти на умовах аутсорсингу.

У 1990-х роках ця схема привернула увагу міжнародних органів безпеки. У 1992 році в Берліні були вбито ключових діячів іранської курдської опозиції. Німеччина провела розслідування, яке вказало на те, що за цим злочином стояли державні структури Ірану. Через два роки в Буенос-Айресі стався теракт, що вразив єврейський культурний центр; аргентинські слідчі виявили зв'язок між нападом, "Хезболлою" та іранськими спецслужбами. У 1996 році стався вибух на американській військовій базі Хобар Тауерс у Саудівській Аравії, і американські слідчі прийшли до висновку, що напад здійснили бойовики, пов'язані з проіранськими угрупуваннями.

У цих ситуаціях спостерігається спільна характеристика: мережі, які використовувалися для підготовки атак, існували задовго до самих інцидентів. У них брали участь особи, які могли роками вести звичайне життя в країні, поки не виникала конкретна задача з Ірану. Це добре відповідає поняттю "сплячих осередків". Проте насправді ці осередки навряд чи можна назвати "сплячими". Вони постійно виконують різноманітні ролі – здійснюють спостереження, підтримують контакт, передають фінанси та розвивають інфраструктуру.

Іншими словами, мова не йде про іранців, які живуть за межами країни і роками ведуть звичайний спосіб життя, а про систему, що може тривалий час залишатися в тіні через свою обмежену активність.

Іранські мережі за кордоном, як вважається, майже ніколи не складаються лише з іранців. Найчастіше це комбінація членів діаспори, дружніх організацій, місцевих радикалів або навіть криміналу. Оцінити їхній масштаб, так само як і операційні можливості, важко. Вони існують, але виявили небезпечність лише в кількох терористичних епізодах. Це може бути як наближений до максимуму результат, так і мінімальний тестовий режим.

Якщо правда лежить десь посередині, це свідчить про те, що іранські "сплячі осередки" можуть бути небезпечними, але їхня загроза малоймовірно стане катастрофічною без підтримки російських терористичних технологій і китайської логістики.

14 березня 2026 року голова комітету національної безпеки та зовнішньої політики парламенту Ірану Ебрахім Азізі заявив у соцмережі X, що Україна стала для його країни "законною ціллю". Причиною він назвав допомогу союзникам США у протидії іранським безпілотникам. Тегеран стверджував, що, надаючи допомогу Ізраїлю та державам Перської затоки у боротьбі з дронами, Україна "фактично вступила у війну", а тому, мовляв, підпадає під право самооборони відповідно до статті 51 Статуту ООН.

Аргументація залишається такою ж, як у російських твердженнях про те, що західні держави нібито беруть участь у війні проти РФ, надаючи Україні підтримку в її обороні від російської агресії. У цьому контексті можна розглядати збиття українського пасажирського літака іранськими військовими біля Тегерана в 2020 році, яке сталося незабаром після ракетних атак Ірану на американські бази в Іраку у відповідь на ліквідацію генерала Касема Сулеймані, як акт військової агресії проти України. Крім того, Іран активно підтримував військові дії Росії проти України, зокрема постачаючи безпілотники "Шахед".

Заява з Ірану може бути інтерпретована як визнання того, що попередні російські удари, здійснені за допомогою іранських дронів, були неправомірними, але тепер вони отримали легітимність. Або ж вона може натякати на те, що Україна стала "легітимною мішенню" для іранського тероризму. У цьому контексті концепція "сплячих осередків" отримує нове значення.

Якщо такі мережі справді існують у різних країнах, то їхня роль полягає не в масштабних військових операціях. Їхня логіка -- асиметрична дія: саботаж, атаки на інфраструктуру, кібератаки, точкові акції проти дипломатичних або військових об'єктів. Інакше кажучи, це не армія. Це інструмент політичного тиску.

У таких ситуаціях сприйняття загрози може виявитися важливішим за саму загрозу. "Сплячі осередки" Ірану, ймовірно, не володіють такими ж руйнівними можливостями, як іранські проксі -- "Хезболла", ХАМАС та хусити, які зазнали значних втрат у конфлікті з Ізраїлем. "Сплячі осередки" можна розглядати як розгорнуту за межами країни підтримку цих проксі. У разі нестачі ресурсів, Іран може звернутися до "терористичної інфраструктури" за кордоном.

Однак, в ситуації асиметричного тероризму потенціал іранських "сплячих осередків" навряд чи виявиться суттєвим. Скоріше, їхня роль полягає у підтримці терористичних акцій за рахунок зовнішніх ресурсів. Російська Федерація може забезпечити оперативну підтримку, тоді як Китай може надати ресурси. Це комбінація може стати серйозною загрозою.

На сьогоднішній день немає прямих свідчень щодо координації прихованих впливових мереж між Іраном, Росією та Китаєм. Проте Іран, використовуючи зашифровані команди для активації "сплячих осередків", ймовірно, намагається продемонструвати, що така співпраця існує. Це є яскравим прикладом методів гібридної війни.