Важливі події світової історії з 6 по 12 жовтня
Коли євреї по всьому світу відзначали Йом Кіпур, що є Днем очищення або Судним днем, Єгипет і Сирія несподівано розпочали атаку на Ізраїль. У перекладі з івриту Йом Кіпур означає "день суду". Ця жорстока війна, під час якої було використано значну кількість сучасної зброї, тривала всього 18 днів. Закінчилася вона, можна сказати, без явної перемоги жодної зі сторін.
1973 рік - Ранком, коли тривав 10-й день Рамадану, єгипетські та сирійські сили перетнули кордони Ізраїлю на лінії припинення вогню, зокрема на території Синайського півострова та Голанських висот. Ця війна стала несподіванкою для ізраїльського уряду в Тель-Авіві. Лише через два дні, після мобілізації резервістів, ізраїльські війська змогли організуватися і почати контрнаступ у Сирії, поступово відтісняючи противника з Голанських висот.
7 жовтня в акваторії сирійського порту Латакія відбувся морський бій, що закінчився беззаперечною перемогою ізраїльських сил, які знищили п’ять ракетоносіїв. Армія оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) також здобула перемогу в танкових зіткненнях, а 11 жовтня змогла перейти через "пурпурову лінію" — лінію припинення вогню, що існувала до війни. Подальші військові дії супроводжувалися безперервними атаками та контратаками з обох сторін, що призвело до значних втрат для кожної з них.
Ситуація на Синаї виявилася більш складною: єгипетські війська в п'яти точках перетнули Суецький канал і почали наступ на півострів, який був захоплений ізраїльтянами в 1967 році. Однак, потужна атака єгиптян 14 жовтня потерпіла фіаско, з втратою близько 250 танків. Вже наступного дня ЦАХАЛ розпочав рішучий контрнаступ, розділивши єгипетський фронт на дві частини. Війська ППО Єгипту були знищені ізраїльськими "командос", і після встановлення понтонних мостів через канал, піхотинці, підтримувані танками, почали наступ на Каїр.
25 жовтня, за сприяння ООН та США, ворожі країни уклали угоду про припинення вогню — кордони залишилися незмінними. Варто зазначити, що Ізраїль фактично боровся в одиночку, тоді як Єгипет і Сирія отримували підтримку експедиційних військ своїх союзників. Серед них було не менше 160 тисяч солдатів з Саудівської Аравії, Алжиру, Йорданії, Іраку, Ємену, Лівії, Марокко, Тунісу, а також кубинців і північнокорейців. СРСР постачав велику кількість зброї, а США також направили значну кількість військового обладнання з бази в Португалії.
Втрати обох сторін конфлікту, згідно з різними джерелами, виявилися колосальними, особливо в технічному оснащенні. Зокрема, Ізраїль зазнав втрат до 3000 загиблих, а також втратив 810 танків і бронетехніки, близько 120 літаків, і більше 500 військових потрапили в полон. Водночас втрати союзників виявилися ще більшими: за різними оцінками, загинуло від 9000 до 18500 військовослужбовців, безповоротно втрачено 1775 танків, до 447 літаків, а понад 9000 осіб опинилися в полоні.
У 1571 році, під час битви при Лепанто, що розгорнулася поблизу входу до затоки Патраїкос в Іонічному морі, союзний флот християнської Священної ліги, який складався з 227 галер, шести галеасів, 76 фрегатів або бригів (представлених Венецією, Іспанією, папською державою та багатьма італійськими державами, а також Мальтійським орденом) з 1815 гарматами та екіпажем до 86 тисяч осіб, завдав нищівної поразки флоту Османської імперії. Останній складався з 210 галер, 87 галіотів, 750 гармат і мав екіпаж на 88 тисяч осіб. Командував турецьким флотом Алі-Паша, тоді як об'єднані сили християн очолював дон Хуан Австрійський.
Якісний флот союзників мав суттєві переваги: носи галер були зрізані, на них встановили щити та траверси; турецька артилерія значно поступалася в технічних характеристиках. Проте найважливішим було те, що яничари мали всього 2,5 тисячі аркебузів, тоді як решта воїнів були озброєні луками і не мали захисного спорядження. У християн же кожен воїн був озброєний вогнепальною зброєю і мав броню.
Дон Хуан зважився розкувати веслярів-християн, вручивши їм зброю. Молода людина (йому лише 24 роки!) мала незаперечний авторитет -- він на шлюпці з піднятим хрестом проходить уздовж лінії суден, обіцяючи від імені понтифіка відпущення гріхів.
Турецькі судна зуміли обійти та оточити лівий фланг християнських сил (венеціанців під командуванням адмірала Барбаріґо). Однак під час бою на абордажі виявилася значна перевага супротивника у чисельності та озброєнні. Це оточення не принесло очікуваних результатів.
З 12 по 14 годину в центрі зіткнулися флаґманські галери дон Хуана й Алі-Паші. Після загибелі останнього, знищення й захоплення галер центру мусульман, здавалося, результат бою був вирішений. Але алжирський король Улуг-Алі, який командував лівим флангом, зробив останню спробу схилити шальки терезів на бік воїнів ісламу. Його 61 галера і 32 галіоти зненацька повернули до центру християн і зім'яли його правий фланг. Дон Хуан не розгубився, послідовно почав стискати лещата оточення -- у бій вступив резерв маркіза Санта-Круца (30 галер). Генуезці графа Дорія (58 галер), які було втратили орієнтири, почали наближатися з півдня. Улуг-Алі вирішив, що краще втекти з 13 суднами, ніж потрапити в полон. Лише 48 кораблів турків зуміли ретируватися.
Втрати обох сторін виявилися надзвичайно значними: у переможців - 10 тисяч загиблих та 13 втрачених бойових суден; у переможених - 40 тисяч загиблих, 8 тисяч захоплених у полон, а також 200 галер, які були потоплені, спалені або захоплені. "Перемога при Лепанто поклала край реальному комплексу неповноцінності християнства і не менш відчутній перевазі Османської імперії," - зазначав французький історик Фернан Бродель.
У кампанії 1572 року турки проявили обережність та досягли успіху. Тим часом їхні союзники заглибилися в суперечки стосовно подальших дій і, зрештою, розійшлися по своїх портах. Кіпр, який турки захопили ще до битви при Лепанто, так і не вдалося звільнити.
1967 рік - У маленькому болівійському селі Ла-Ігера Ернесто Че Гевара, відомий "професійний" революціонер, політик і терорист, потрапив у полон до військових. Під час партизанської війни проти урядових сил, аргентинець, який колись був соратником Фіделя Кастро в Кубинській революції, опинився в оточенні зі своїм невеликим загоном. Коли вороги підійшли ближче, він вигукнув: "Не стріляйте! Я Че Гевара - і для вас я цінніший живим, ніж мертвим". Але агент ЦРУ Фелікс Родрігес, відповідальний за полювання на революціонера, зв'язався зі своїми керівниками, які віддали наказ про страту. Наступного дня Че Гевару розстріляли.
Після успішного завершення Кубинської революції в січні 1959 року, аргентинець зайняв посаду начальника в'язниці в фортеці Ла-Кабанья. Саме там було страчено кілька сотень людей, які мали зв'язки з режимом Фульхенсіо Батисти, без будь-якого судового розгляду. Він стверджував: "Для того, щоб відправити людей на розстріл, юридичні докази не є необхідними. Усі ці процедури - це пережитки буржуазії. Революція триває". У подальшому він працював на посаді президента Національного банку та міністра промисловості, а також періодично зникав з поля зору, навіть для кубинської влади.
У жовтні 1962 року він зіграв важливу роль у встановленні радянських балістичних ракет із ядерними боєголовками на Кубі перед початком "Карибської кризи": "У боротьбі між двома системами ми повинні домогтися повної перемоги. Ми повинні йти дорогою звільнення, навіть якщо це призведе до мільйонів жертв, загиблих від атомної бомби". У 1965 році очолив військові операції на південь від Сахари в Африці, проте вони зазнали краху, не отримавши підтримку місцевого населення. Це був своєрідний експорт революції, а насправді тоталітарної влади, якою є сучасна на Кубі та в путінській Росії. У Болівії цей "номер не пройшов"...
Українським молодим людям і політичним діячам варто серйозно задуматися, перед тим як носити футболки з зображенням кумира "пригноблених". Після своєї смерті Че Гевара став надмірно ідеалізованим і перетворився на символ для лівих рухів по всьому світу.
1934 рік - У французькому місті Марсель на південь від країни сталося одне з найгучніших вбивств між двома світовими війнами в Європі.
Король Югославії Олександр I Карагеоргійович, один із провідних діячів "Малої Антанти", вирушив у морську подорож на есмінці "Дубровнік" для проведення переговорів з представниками союзної держави. У порту Марселя його зустрічали міністр закордонних справ Луї Барту, військово-морський міністр Франсуа Пьєтрі, а також численні офіційні особи, серед яких був і герой Першої світової війни, генерал Альфонс Жозеф Жорж.
Після урочистої церемонії король, голова МЗС Франції і сивочолий генерал сіли у відкритий автомобіль, який на малій швидкості (лише 4 км/год замість звичної для таких урочистих подій у 20 км/год) поїхав до центру міста. Жорж сидів поряд із водієм, на задньому сидінні знаходилися король і голова МЗС Франції.
Несподівано о 16:20, коли авто вже досягнуло площі Біржі, невідомий заскочив на його підніжку і зробив два постріли у короля, третьою кулею було поранено в руку Барту. Генерал Жорж спробував завадити терористу, проте був поранений; шофер Фуассак також намагався врятувати високих гостей. Кортежу з охоронців не було, а лише два офіцери на конях, які не встигли завадити терористу, яким виявився македонець, громадянин Болгарії Владо Черноземський. За кілька секунд розпочалася боротьба з убивцею, якого буквально затоптали очевидці дійства. Загинув і Барту, але лише у 1974 році стало відомо, що не від рук терориста, а від випадкової кулі поліцейського у метушні. Голова МЗС помер від втрати крові у лікарні. Король зазнав смертельного поранення, але прожив кілька хвилин. Владо Черноземський помер від ран - його навіть не намагалися лікувати.
Терорист був частиною Внутрішньої македонської революційної організації (ВМРО), яка мала тісні зв'язки з хорватськими усташами — радикальною націоналістичною групою. Македонці та хорвати стали природними союзниками у боротьбі проти белградської влади, активно співпрацюючи з розвідувальними службами Німеччини, Італії та Угорщини. Король і міністр закордонних справ, які підтримували ідею колективної безпеки в Європі, рішуче протидіяли спробам Адольфа Гітлера та його союзників — Беніто Муссоліні та Міклоша Горті — створити нову коаліцію, спрямовану проти Франції та її партнерів у Східній Європі.
732 - У битві при Пуатьє армія Карла Мартела - мажордома, фактичного правителя Франкської держави Меровінгів завдала поразки армії арабського Омеядського халіфату, яку очолював валі (намісник) Іспанії Абдур-Рахман ібн Абдалах.
Омеяди близько 721 року після Різдва Христова перейшли Піренеї та розпочали поступове завоювання Південної Франції. Через десять років араби розбили війська герцога Аквітанії Евдо Великого і захопили місто Бордо. Їхні загони вже турбували Франкську державу. На початку жовтня 732 року велике арабське військо (до 25 тисяч вояків) зустрілося з франкським, до яких доєдналися аквітанці та лангобарди (всього від 15 до 20 тисяч вояків). Завойовники вагалися розпочинати битву, шість днів відбувалися лише незначні сутички.
Командувач арабських військ нарешті ухвалив рішення про наступ легкої кавалерії, яка рвонула на пагорб, де вишикувалася франкська піхота у формі фаланги. Це був один з небагатьох випадків за останнє століття, коли християнське військо змогло витримати атаки мусульманських сил.
Кількагодинне протистояння не виявило переможця. Проте несподіваний маневр важко озброєної франкської кавалерії, яка з флангу зайшли в тил супротивника і увірвалася в його табір, вирішила долю битви.
Командувач арабською армією кинувся за своїми кіннотниками, які почали захищати награбоване майно. Валі опинився в самій гущавині протистояння і загинув, його воїни почали безладно відступати.
Загалом завойовники втратили 12 тисяч вояків, а франки і їхні союзники лише одну тисячу. Араби ще деякий час утримували Нарбонну, але невдовзі назавжди залишили територію сучасної південної Франції, і повернулися до північної Іспанії.
Протягом наступних років Карл здобув перемогу над баварськими, алеманськими та фризькими племенами; саксонці сплачували йому данину. До своєї смерті в 741 році мажордом Франкської імперії фактично став її верховним правителем і отримав прізвисько Мартел, що означає "Молот".
Безліч істориків переконані, що битва під Пуатьє стала ключовим моментом, який уберегла Західну Європу від арабського вторгнення. Піпін Короткий, син Карла Мартела, заснував нову династію Каролінгів, яка досягла свого зеніту під час правління його онука, імператора Карла Великого, що здобув перемогу над арабами.
У 1938 році уряд Чехословацької республіки затвердив перший уряд автономної Карпатської Русі (Закарпаття), який очолив місцевий політик і прихильник русофільства Андрій Бродій. 14 жовтня він завершив формування уряду, до складу якого увійшли представники як русофільської, так і українофільської течій. Протягом міжвоєнного періоду Празький град не виконував своїх обіцянок щодо надання автономії Підкарпатській Русі, що було закріплено в Конституції ЧСР, і використовував суперечності між русофілами, українофілами та угорськими прихильниками. Варто зазначити, що ліберальне правління уряду ЧСР безсумнівно можна вважати "золотим двадцятиліттям" для цього регіону.
Проте ця політика виявилася хибною. Чехословацька розвідка за кілька днів виявила докази роботи новопризначеного прем'єра на ворожу державу - Угорщину. Агентом польської розвідки виявився ще один впливовий русофіл - Степан Фенцик. Вони були арештовані.
26 жовтня 1938 року мандат на формування уряду отримав отець Августин Волошин - видатний український педагог і політичний діяч. 2 листопада 1938 року за Першим Віденським арбітражем під тиском Берліна та Рима Чехословаччина поступилася Угорщині південною Словаччиною та 12% території Закарпаття з найбільшими містами - Ужгородом, Мукачевом і Береговим. 22 листопада 1938 року в Конституції Чехо-Словаччини, яка відтепер стала конфедерацією, буде підтверджено широку автономію Словаччини і Підкарпатської Русі.
12 березня Адольф Гітлер остаточно вирішив передати цей регіон союзнику, щоб ще більше укріпити його зв'язок з власною зоною впливу. 15 березня 1939 року, коли німецькі війська вже окупували Чехію та Моравію, а угорські війська вторглися в Карпатську Русь, отець Августин Волошин був оголошений президентом цієї держави. Напередодні цього Словаччина проголосила свою незалежність. Активний опір угорським військам, підтримуваним поляками, з боку "Карпатської Січі" тривав до 18 березня. У Карпатах відбулися розстріли українських полонених, які здійснювалися угорськими і польськими союзниками. Деякі партизанські загони в горах чинили опір окупантам до кінця травня 1939 року.
У 1492 році іспанська флотилія, під командуванням генуезького мореплавця Христофора Колумба, відкрила Америку в пошуках нового морського маршруту до Індії. Проте варто зазначити, що це було вже друге відкриття Північної Америки. Ще близько 1000 року скандинавський дослідник Лейф Ерікссон став першим європейцем, який ступив на цю землю, здійснивши свою подорож майже на півстоліття раніше за Колумба. Він висаджувався на території Баффінової Землі, півострова Лабрадор та острова Ньюфаундленд.
14 жовтня 1492 року Христофор Колумб, керуючи флотилією з трьох каравел — "Санта-Марія" (флагман), "Нінья" та "Пінта", досягнув одного з островів Багамського архіпелагу. Він назвав цей острів Сан-Сальвадор. Окрім титулу великого адмірала та віцекороля Нового Світу, Колумб також отримав десяту частину всіх майбутніх прибутків.
Після цього генуезець протягом півмісяця досліджував прилеглі острови архіпелагу. 28 жовтня він прибув до Куби, а вже 6 грудня досягнув Гаїті, де була заснована іспанська колонія. Експедиція повернулася до Іспанії 5 березня 1493 року. У наступні десять років Колумб здійснив ще три подорожі до Америки.
#Європа #Політик #Адольф Гітлер #Християнство #Іслам #Полон #Туреччина #Організація Об'єднаних Націй #Єгипет #Ізраїль #Франція #Угорщина #Тероризм #Араби #Літак. #Куба #Італія #Сирія #Озброєння #Голанські висоти #Іспанія #Османська імперія #Припинення вогню #Підкарпатська Русь #Гармата. #Польський народ #Синайський півострів #Збройні сили Ізраїлю #Адмірале. #Чехословаччина #Контрнаступ #Беніто Муссоліні #Христофор Колумб #Франки. #Йом-Кіпур #Король #Марсель #Фідель Кастро #Танк #Екіпаж #Порт #Аксесуари #Олександр I в Росії #Карл Великий #Фланг #Ніколас Хорти #Августин Волошин #Луї Барту #Че Гевара #Камбуз. #Болівія #Владо Чорноземський #Чарльз Мартель #Іоанн Австрійський #Фульхенсіо Батіста #Коротун Пепін #Усташе
