Дев'ятир: село, яке опинилося по обидва боки кордону.

Після завершення Другої світової війни кордони багатьох країн зазнали значних змін, але ті, хто визначав ці нові межі, не враховували людські долі, їхнє майно та потреби. В результаті деякі села опинилися розділеними між різними державами. Наприклад, село Дев'ятир поблизу Рави-Руської виявилося по обидва боки кордону. Українська церква, цвинтар і житлові будинки селян потрапили до Польщі, в той час як колишня німецька колонія Айнзінген залишилася в Україні. У 1948 році це місце було перейменовано на Дев'ятир і заселено українськими жителями. Так на карті з'явилося два населені пункти з однаковою назвою, поділені державним кордоном: Дев'ятир в Україні та Dziewięcierz у Польщі.

Два села з назвою Дев'ятир розташовані по обидва боки кордону (за даними Google Maps).

Історія Дев'ятира налічує кілька століть, починаючи з XVI століття. Це поселення розташоване на стратегічних торгових маршрутах: від Любачева до Потелича, відомого центру гончарства, а також до Рави-Руської та Белза. На півночі шлях вів до Верхрати, а на заході — до Старого Брусна, який славився видобутком каменю. Таке вигідне розташування сприяло активному розвитку ремесел та торгівлі. Коли Галичина стала частиною Австрійської імперії, у 1783 році сюди переселилися німці-протестанти, які заснували власну громаду.

На початку XVIII століття в Дев'ятирі функціонували невеликі родовища руди та залізоробна гутя, а також млин і корчми. Тут проживало 17 гончарів, які використовували глину, що добувалася в Потеличі — одному з найвідоміших центрів гончарного ремесла в регіоні. Поряд, у німецькій колонії Айнзінген, діяла каменярня, де майстри переймали досвід у значному каменярському осередку Старому Брусні — селі, яке зникло з карти після 1947 року.

Дев'ятир складався з численних присілків та хуторів. Перед початком Другої світової війни село вирізнялося великою кількістю мешканців. Згідно з даними Володимира Кубійовича, у 1939 році населення становило 2260 осіб: 2060 українців, 10 поляків, 90 україномовних римо-католиків, 40 євреїв та 60 німців. Проте війна внесла суттєві зміни в його життя.

Сільський священник Дев'ятира Володимир Гойдиш на фоні дерев'яної церкви, приблизно 1940 рік (зображення з сайту Apokryfruski)

Німецькі колоністи створили поруч з Дев'ятирем окреме поселення - Айнзінген (Einsingen). Як розповідають на сайті МКЦ "На Унтервалю", колонію назвали на честь одного з чиновників, що займався плануванням процесів переселення у Галичині, Матіаса фон Айнзера (Mathias von Ainser).

Німецькі колонії на карті 1939 року.

"Айнзіґен колись був селом протестантських євангелістів. Місцева німецька громада швидко заснувала приватну школу та молитовний дім. У 1886 році вони збудували церкву. Сьогодні в селі збереглася будівля євангелістської школи, зведена у 1903 році, а також колишній Німецький дім (Deutschen Haus), який тепер слугує сільським будинком культури", - поділився засновник "На Унтервалю" Станіслав Клосовський.

На початку конфлікту в цьому регіоні мешкало приблизно 280 німців. Вже у 1940 році їх виселили до Вартеланду, що неподалік Познані. Сьогодні про колишніх жителів покинутого поселення нагадує лише старе кладовище та великі кам’яні будинки, які після зміни кордонів зайняли українці.

Німецькі споруди Дев'ятира (зображення Станіслава Клосовського)

Сучасні мешканці українського Дев'ятира моляться у колишній німецькій кірсі з вежею-дзвіницею. Споруду пристосували для греко-католицьких богослужінь.

Оскільки українці становили основну частину населення Дев'ятира, у селі функціонувала греко-католицька церква. Перший дерев'яний храм Воздвиження Чесного Хреста знищив пожежа в 1834 році. Через п'ять років було зведено новий храм, який також був виконаний з дерева.

Януш Мазур у праці "Дерев'яні православні церкви поблизу Любачова" зазначає, що перша відома церква Дев'ятира, ймовірно, була тридільною і мала кам'яні фундаменти. Нава була перекрита дерев'яним куполом, увінчаним маківкою та залізним хрестом.

Дата зведення першого храму зафіксована в написах на хрестах, що походять з брам церковної огорожі, і становить 1749 та 1750 роки. Ці написи були виявлені та прочитані у 2014 році Шимоном Моджеєвським, засновником "Товариства Магурич", який займається упорядкуванням старовинних українських кладовищ на території Польщі.

Надбрамний хрест, виготовлений у 1749 році (зображення від "Товариства Магурич").

Після повоєнного розподілу кордонів українців із польської частини Дев'ятира виселили. У 1951 році церкву розібрали, а її матеріали використали для будівництва мосту в Горинці. Сьогодні на місці храму - лише кам'яні фундаменти і старий цвинтар із кириличними епітафіями.

Підмурівки церкви на польській частині Дев'ятира (фото "Товариства Магурич" з Facebook)

Село, що протягом багатьох століть існувало на роздоріжжі шляхів, після війни виявилося на межі двох держав. Проте його спадщина зберігається в основах зруйнованого храму, українських та німецьких написах на давніх могилах, а також у назві, яка звучить однаково з обох сторін кордону.