Название / автор: "Железная дорога" / Б. Рейнольдс
Театральное искусство: Малая опера в Киеве
Режиссёр: Мирес Пенюшкевич
Пьеса "Железная дорога" американского драматурга Брайана Рейнольдса, представленная на сцене в этом году, служит напоминанием о трагедии Холокоста и исторических несправедливостях. Режиссер Мирес Пенюшкевич в спектакле на сцене Малой оперы сумел тонко передать всю глубину боли, заключенной в этом произведении. Тем не менее, некоторые эпизоды трагедии могут восприниматься не только как напоминание, но и как предостережение о будущем.
Далее текст на языке оригинала
Зараз ми переживаємо нелегкі часи. У кожній країні, як і в кожній людині, трапляються як позитивні, так і негативні періоди. Адже уявлення про те, що є добрим або поганим, може варіюватися так само, як і самі індивідууми.
Брайан Рейнольдс можно описать как человека с уникальным именем.
Завдання мистецтва - вражати. Іноді воно використовує для цього темні емоції. Подібно до ранньоренесансних, сповнених очікування смерті, макабричних полотен, театр теж здатен занурити глядача в найпекельніші стани. Через сценічне переживання ситуацій, яких і ворогу не побажаєш. Як кожен з вервечки брейгелівських сліпих, герої таких п'єс неодмінно опиняться у прірві. Тільки останній сліпець - на відміну від прозорливого глядача - ще про прірву не здогадується. Катарсис накриває вже після виходу з зали; коли розумієш, наскільки ж прекрасне твоє життя в порівнянні з щойно побаченим на сцені.
П'єса "Залізниця" розгортає перед нами історію-спогад, що висвітлює жахи Голокосту, використовуючи темну риторику. Це своєрідна "дзеркальна" оповідь, де однакові події — падіння Рейху — впливають на життя двох родин: гестапівського майора Клауса Рейнгарда (Даниїл Панкєєв) і опального єврея Джоеля Майєра (Артем Лопатін). Для кожної з цих сімей крах країни стане шляхом в один кінець, сповненим страшних і садистських випробувань, які включають такі жахливі моменти, як вживання власної сечі або обрізання крайньої плоті в умовах готелю.
Рейнольдс завершив роботу над "Залізницею" в лютому 2026 року, а вже в березні відбулися прем'єрні покази в Київській малій опері під керівництвом Міреса Пенюшкевича. Для режисера це стало природним продовженням його репертуару, який можна охарактеризувати як "значні трагедії". У минулому році він вже порушував теми трагедій "Розстріляного відродження" та перших місяців окупації Херсона у своїх виставах "Сандармох" та "404. Місце не знайдено".
Твір "Залізниця" має спільні риси з іншими роботами, не лише в атмосфері безвиході, але й в оптичному представленні: він розкриває життя звичайної, типово-умовної сім'ї. Структура розповіді також подібна: від очікування лиха, через жахи нової системи, до спроби опору, трагічної кульмінації і, нарешті, спокійного завершення, що нагадує поминальну пісню. Хоча "Залізниця" могла б виглядати як черговий твір Пенюшкевича, вона створена на відстані 7 500 км від Малої опери. Як зазначав Гете, порівнюючи свою поезію з творчістю Шиллера: "Ідеї існують в повітрі, вони належать епосі, тому безглуздо запитувати, хто в кого щось запозичив. Вони приходять до нас у той момент, коли настає їхній час".
Сюжет "Залізниці" розгортається напередодні святкування Різдва. Офіцер гестапо Клаус Рейнгард приносить радість своїй дружині Марі (Олександра Рибинська), повідомляючи про своє підвищення до звання майора, а дітям Яні (Софія Семко) та Сарі (Анастасія Заморока) дарує шоколад. Водночас єврей Джоель Майєр намагається нелегально придбати шоколад для своїх дітей Лібі (Світлана Лєбєдєва) та Даніеля (Катерина Здор), а також для дружини Ханни (Яна Котлінська). Проте, під час своїх пошуків, Джоель стає свідком жахливої сцени: солдат без жодного розслідування вбиває єврейську торговку просто посеред вулиці.
Це останнє Різдво для Третього Рейху. Все, що відбувається в Німеччині, нагадує висновки давньоримського історика Тацита: чим ближче країна до свого кінця, тим абсурднішими стають її закони. Війська союзників невпинно наближаються. Фашисти намагаються якнайшвидше реалізувати "остаточне вирішення" єврейського питання, вважаючи, що ця жорстока жертва, вартісна мільйони життів, може врятувати фюрера та їхню Батьківщину!
Кожна родина сприйматиме одні й ті самі дії держави по-своєму. Майор Рейнгард знаходиться всередині Системи і стає свідком її неминучого колапсу. Однак його дружина та діти - віддані прихильники фюрера і Рейху. "Без вождя Німеччина не знатиме радості, не матиме душі". Проте, зрештою, Клаус усвідомлює, що незабаром йому доведеться зробити складний вибір: або вистрілити в потилицю Сарі і Яні, потім - у дружину, а зрештою - у себе, або ж обрати життя в нових умовах після падіння фюрера і Батьківщини.
Євреї Майєри мають менш сприятливу ситуацію. Їхнє сприйняття політичної та військової обстановки є обмеженим. Вони сподіваються вижити в умовах коричневої, фашистської бурі, вважаючи, що вона їх омине, на відміну від сусідів. Вже помітні ознаки завершення цієї жорстокої системи. Проте в певний момент і Майєри усвідомлюють, що єдиний шлях для них - це безповоротна дорога.
Чередування епізодів, що стосуються родин Рейнгардів та Майєрів, створює враження одночасності подій. Це підкреслює, як загальнонаціональні процеси по-різному впливають на життя окремих людей. Усі персонажі п'єси є законопослушними громадянами Німеччини, але їхні життєві шляхи виявляються різними. Дехто порушить правила гри і зуміє врятуватися, тоді як інші потраплять під владу держави і, на жаль, зазнають гіршої долі.
Попередні роботи Пенюшкевича також нещадно ставилися до глядачів, але "Залізниця" є ще більш витонченою і, відповідно, глибшою. У "Сандармох" і "404" було чимало болісних моментів, але тут темна емпатія досягає нового рівня, особливо в двох сценах. Перша — коли німецький солдат "згідно з законом" душить єврейку чоботом за нелегальну торгівлю шоколадом. Друга — жахливо тривала, майже безкінечна сцена з Лібі у вагоні, що надала назву п'єсі. Такий сценічний досвід справляє глибокий вплив, тому тим, хто вже зазнав чимало негативних моментів у житті, можливо, варто утриматися від подібного мистецького шок-контенту. Адже, підкреслюю, цей матеріал є настільки проникливим, що не викликає жалю ані до персонажів, ані до глядачів.
Схоже, що режисер прагне мінімізувати використання діалогів, які запропонував драматург. Вони виступають лише як основа для цієї вистави, тоді як емоційна складова виражається через напружену гру світла та звуків, лаконічні декорації та пластичність персонажів. Завдяки хореографічним рішенням Анастасії Синельникової, більшість почуттів передається через рухи, пози та міміку, а не традиційні драматичні репліки.
Ті, хто знайомий з попередніми роботами Пенюшкевича, можуть відчути певні повтори в його режисерських рішеннях. Наприклад, він знову звертається до німих пластичних елементів або використовує метафоричні «зброї» у вигляді мильних бульбашок. Структура п'єси Рейнольдса також викликає думки про те, що глядачі вже стикалися з подібними прийомами у творчості цього режисера. Проте, це свідчить про впізнаваний стиль автора, який має свою унікальну естетику та художні підходи. Постановник, спираючись на свій досвід і смакові уподобання, обирає ті рішення, які найкраще передадуть емоцію, незалежно від того, чи знайомий глядач з його попередніми роботами.
Головне, що Пенюшкевич і в "Залізниці" дотримується режисерського принципу доцільності: кожне рішення, кожен рух чи декорація повинні нести зрозумілий сенс. Все просто і функціонально, як бочки-барелі, що символізують тісноту вагонів "потягу в один кінець".
Існує театральний анекдот, що колись Всеволод Мейєрхольд відповів на запитання, чому один з персонажів на ар'єрсцені безперервно грає на флейті: "Зачекайте на прем'єру, критики все пояснять!" На противагу цьому, Мірес Пенюшкевич уникає неоднозначних жестів, і його символіку можна зрозуміти без "експертних" тлумачень. Достатньо лише життєвого досвіду та відчуття співчуття.
Незважаючи на елегантність і гармонійність виконання, важливо пам'ятати, що вистава досліджує глибокі і темні емоції. Усі зазначені раніше аспекти служать для того, щоб занурити глядача в емоційні глибини. Тихий американський епілог під час святкового феєрверку на День Незалежності може не викликати у всіх піднесених почуттів. Тому вибратися з "залізничної" станції доведеться самостійно, покладаючись на власні емоційні сили.
У цій темряві навіть ховається "троянський кінь". Навряд чи Рейнольдс залишив його тут навмисно, адже для його створення потрібно збирати матеріали на місці, а не за океаном. Події "Залізниці" розгортаються в країні, що зазнає поразки у війні. Суспільство продовжує сліпо вірити в можливість перемоги, об'єднуючись навколо лідера, вважаючи пропаганду єдиним надійним джерелом інформації, а пацифістів – ворогами, тоді як свою націю сприймає як виняткову. Держава отримує безмежну владу; доля тих, хто залишився в ній, не є завидною. Але це вже справжня агонія...
За океаном художники часто діляться історіями про останні дні диктаторів, прагнучи підбадьорити українців: мовляв, незабаром ваші супротивники потраплять у гниль і забуття. Так, наприклад, нью-йоркський драматург і режисер Річард Нельсон представив у київському Подолі нову версію вистави "Тускульські бесіди", що розповідає про змову проти диктатора Цезаря. На його думку, ознаки швидкого падіння ворогів можна побачити скрізь.
На жаль, ці знаки з’являються все частіше не в повідомленнях про життя сусіда-агресора, а в репортажах на нашій стороні "поребрика". Тому й відчувається неприємне зведення по спині під час розмови нацистів Клауса та Марі.
- Існують чутки, що ми можемо втратити підтримку. Наша країна невелика, а ресурси – обмежені...
Але в нас є палка відданість, моральні цінності та віра. Ми пишаємося тим, ким є. Наша культура — одна з найрозкішніших у світі, а наш народ — найсильніший. Ми ніколи не відступимо у своїй боротьбі, адже правда підтримує нас!"
На сьогоднішній день ми вже усвідомлюємо, як загинула нація, яка колись славилася "гордістю та багатством своєї культури". Через кілька місяців після описаних подій союзні військові сили досягнуть столиці. Останніми силами на захист міста виставлять підрозділи Гітлерюгенда — підлітків віком від 12 до 17 років. Два мільйони берлінців стануть живим щитом між радянською артилерією та бункером лідера. Але навіть ця жертва виявиться безрезультатною.
Ця пророча тональність залишається в пам'яті навіть довше, ніж жахливі події Голокосту, представлені в цій виставі. Сумніваюся, що Рейнольдс і Пенюшкевич очікували на такий післясмак, але не завжди твори мистецтва викликають ту реакцію, яку прагнуть їхні автори. Проте наявність додаткового сенсового виміру, який не був запланований, завжди є позитивом для мистецького твору.
"Залізниця" в постановці Міреса Пенюшкевича - нещадно сильна робота, що видавлює із глядача найболючіші емоції. Це і нагадування про Голокост, про неодностайність та несправедливість історії. Це і застереження, як небезпечно бути стороннім спостерігачем процесів, очікуючи, коли твою долю вирішать зверху. Безпросвітна подорож для тих, хто впевнений в міцності власної нервової системи. Нагородою за це буде розуміння, що у країні, де не перший рік триває війна, все може бути куди гірше. А якщо ти маєш змогу відвідувати Малу оперу й достатньо ментальних сил, щоб пережити жахіття на сцені, - то у твоєму житті все не так і погано.
#
