Економічна ситуація в державі, яка переживає постійну війну. На прикладі Ізраїлю (Частина 3) (Вадим Новіков)

Економічний розвиток в умовах безперервного військового конфлікту не надає нам достатньої статистики для формулювання загальних висновків, тому ситуація в Ізраїлі залишається безпрецедентною. Ми можемо лише вивчити фактори, які часто згадуються в аналізах ізраїльської економіки, не стверджуючи, що ці ж чинники можуть бути актуальними в інших контекстах.

Культурное наследие

У 2012 році Лоуренс Харрісон опублікував працю під назвою "Євреї, конфуціанці та протестанти", в якій він досліджує, як культура впливає на економічний прогрес (Lawrence Harrison. Jews, Confucians, and Protestants: Cultural Capital and the End of Multiculturalism. Rowman & Littlefield Publishers, 2012). У цій книзі автор розвиває та актуалізує ідею, вперше висунуту Максом Вебером, про те, що економічний розвиток тісно пов'язаний із культурними особливостями.

Вебер сформулював свої висновки, аналізуючи протестантські спільноти в контексті католицьких. Харрісон стверджує, що найстаршою спільнотою, чия культура значно сприяла економічному процвітанню, були євреї.

Порівняльне вивчення культур виявляє ряд характеристик, характерних для єврейської культури, які справляють вплив на економічні звички.

Оскільки культура трансформується повільніше, ніж політичні системи або законодавчі норми, її вплив виявляється більш тривалим і глибоким у порівнянні з іншими чинниками.

Проте Харрісон не заперечує, що культурні аспекти є єдиною причиною економічного зростання (таке твердження суперечить очевидним реаліям). Він наголошує на тому, що культура відіграє певну роль, хоча й зазнає змін, зокрема під впливом політичних умов.

Ось кілька міркувань Харрісона про єврейську культуру:

Релігійні концепції юдаїзму суттєво відрізняються від інших віросповідань, таких як католицизм чи іслам, які акцентують увагу на загробному житті. Вчення юдаїзму більш практичні та орієнтовані на земне існування, а не на потойбічні аспекти.

Віра євреїв в здатність людини змінювати свою долю суттєво контрастує з фаталістичними поглядами мусульман або католиків.

Юдаїзм стверджує, що віра в майбутнє і прогрес є ключовими. Золотий вік не належить минулому, а чекає на нас попереду.

Багатство виникає внаслідок людської креативності, його можна збільшувати, і воно не підпорядковується принципу гри з нульовою сумою.

* Прагнення до істини та наукового знання (фактом є непропорційно велика кількість євреїв серед Нобелевських лауреатів із природничих наук).

* Високий престиж, навіть одержимість освітою. Подібну жагу до освіти бачимо ще у японців та корейців, теж дуже економічно успішних спільнот.

Відданість євреїв до праці можна зіставити з їхнім прагненням до знань. Працю можна вважати джерелом добробуту, вона приносить користь як окремій особі, так і суспільству в цілому.

* Підприємництво, винахідливість і вдача євреїв є легендарними. Серед найбагатших американців майже половина є євреями.

* Верховенство права - концепція, вигадана євреями. Навіть зараз судова система в Ізраїлі є опорою демократії в країні.

Праця Харрісона — це лише одне з численних досліджень, які підкреслюють важливий внесок євреїв у формування західної цивілізації. Автор зазначає: "За винятком, можливо, короткого проміжку в кінці XVIII століття, євреї завжди займали передові позиції в інтелектуальному, технологічному та економічному розвитку Заходу."

Однак трактування економічного прогресу через призму культурних факторів стикається з критикою через наявні очевидні приклади різної економічної активності спільнот, що належать до однієї культурної традиції. Яскравим прикладом цього є економіки Південної та Північної Кореї, де один і той же народ сформував дві кардинально різні економічні системи, зумовлені політичними обставинами.

Існує менш відома, але не менш вражаюча особливість єврейської культури, про яку не говорить Харрісон.

В Ізраїлі сьогодні проживає приблизно 1,4 мільйона послідовників дуже стриманого ортодоксального юдаїзму, відомих як хареді (в множині - харедім). Більшість представників цієї громади живе в умовах бідності, а близько половини чоловіків не займаються трудовою діяльністю. Їхня освіта в основному обмежується релігійними знаннями. З огляду на всі ці аспекти, харедім суттєво відрізняються від решти єврейського населення, а їхній рівень життя подібний до рівня життя арабів в Ізраїлі, які мають зовсім інші культурні традиції.

На сьогодні харедім складають 14% населення Ізраїлю, і їхня частка поступово зростає, оскільки середня родина харедім має близько семи дітей, що є значно вищим показником порівняно з іншими євреями. Це явище може з часом вплинути на економічну ситуацію, адже харедім зазвичай займають лише низькокваліфіковані посади. Крім того, вони мають негативне ставлення до інтернету та телекомунікацій, які є ключовими секторами економіки Ізраїлю.

Існування й поширення в єврейській культурі субкультури харедім свідчить, що вплив культури на економіку значно складніший, ніж описано в сучасній літературі.

У книжці "Українське економічне диво" я розглянув українську культуру за тими самими характеристиками, що наводить Харрісон.

Загальний контекст виявився кардинально іншим, ніж в Ізраїлі: українська культура, подібно до інших православних традицій, не підтримує економічного прогресу. Щоб досягти швидшого економічного зростання, нам потрібно буде трансформувати нашу культурну основу.

Військова адаптація економічної системи

Очевидно, що життя в умовах перманентної війни потребує значно більших військових витрат, ніж середньосвітові 2% ВВП. Але це тільки один бік впливу мілітаризму на економіку, причому найбільш очевидний. Є ще й інші, не менш важливі, впливи:

формування власного оборонно-промислового комплексу та його наслідки для цивільних галузей економіки;

* вплив збройних сил (як діючих, так і у відставці) на політичні та економічні процеси;

* вплив військового експорту й військової допомоги на міжнародні відносини та зворотний вплив.

Безперервний конфлікт вимагає розвитку національної військової промисловості, оскільки покладання на імпортні озброєння може поставити під загрозу національну безпеку. Ізраїль отримав цьому підтвердження у 1967 році з французькою військовою технікою та у 1973 році з американською.

На сьогоднішній день Ізраїль залишається єдиною невеликою країною у світі, здатною виготовляти не лише стрілецьку зброю, але й літаки, ракети, танки, артилерійські системи, радари та іншу військову техніку. Зміни почалися в 1970-х роках, коли ізраїльська промисловість почала постачати зброю для своїх збройних сил, зокрема літаки "Кфір", ракети "Габріел", танки "Меркава" та ракетні катери "Решеф". Ці розробки фінансувалися з державного бюджету, що стало важливим чинником під час економічної кризи 1970-80-х років.

З економічної перспективи існує лише один шлях для збільшення військового виробництва, який не призведе до бюджетного дефіциту та його негативних наслідків — це стратегія активного експорту військової продукції.

Після конфлікту Судного дня військова промисловість Ізраїлю протягом багатьох років демонструвала зростання, яке вдвічі перевищувало темпи загального розвитку економіки. До кінця 1980-х років Ізраїль перетворився на одного з провідних світових експортерів озброєнь, при цьому деякі виробники реалізовували понад 50% своєї продукції на зовнішніх ринках. У цей період Ізраїль активно постачав військову техніку переважно країнам третього світу, серед яких були як ісламські держави (наприклад, Туреччина та Малайзія), так і кілька арабських країн, зокрема Марокко. Одним з основних імпортерів була Південно-Африканська Республіка, яка не могла отримувати зброю від західних країн через режим апартеїду.

Згідно з даними SIPRI, нині Ізраїль входить до топ-10 світових експортерів озброєння. Його частка ринку в 2019-2023 роках становила 2,4% (за попередні 5 років частка була ще більша - 3,1%).

Наразі Індія виступає головним споживачем ізраїльських озброєнь, займаючи позицію найбільшого імпортера військової продукції у світі, на її частку припадає понад третина всього експорту озброєнь з Ізраїлю. Серед десяти провідних країн-експортерів військової продукції Ізраїль є єдиною країною з населенням близько 10 мільйонів, тоді як інші держави мають щонайменше у п'ять разів більше населення. Це робить Ізраїль найзначнішим експортером озброєнь на душу населення у світі.

Важливим елементом фінансування розвиненого військово-промислового комплексу є великий експорт озброєнь. Для здійснення такого експорту критично важливою є наявність потужного військово-промислового сектора, адже тільки він може гарантувати високу технічну якість продукції за прийнятною вартістю.

В Ізраїлі налічується приблизно 150 фірм, що займаються виробництвом оборонної продукції, а тисячі інших постачають їм необхідні компоненти, матеріали та послуги. Три ізраїльські підприємства входять до списку ста найбільших компаній у сфері військової промисловості на глобальному рівні.

Масштабний і інноваційний військово-промисловий комплекс виконує ключову задачу держави — забезпечує відносно безпечні умови для життя громадян, що також сприяє розвитку економічної активності.

Зразком, який знайомий кожному, є протиповітряна система Iron Dome, розроблена ізраїльською компанією Rafael.

Ізраїльська армія, що не має можливості змагатися за чисельністю з військовими силами сусідніх держав, залежить від високого рівня технологій для компенсації своєї невеликої чисельності. Цей високий технічний стандарт досягається через активну конкуренцію на глобальному ринку, тому агресивний експорт стає не лише фінансовим ресурсом, а й гарантією передових технологій в озброєнні.

У 1990-х роках, коли в Ізраїлі почався стрімкий розвиток сектору високих технологій, військова промисловість відіграла ключову роль, забезпечуючи новітні технології та кваліфіковані кадри для цього ринку.

Часто висловлюється думка, що якби ресурси, витрачені на військові дослідження та розробки, були б інвестовані безпосередньо в цивільні сектори економіки, то це могло б призвести до більш значного економічного зростання.

З економічної перспективи цей аргумент важко спростувати, проте для нації, що знаходиться в стані постійного конфлікту, така виключно економічна позиція є неприпустимою. Без вкладень у військову сферу, цивільний сектор просто не зміг би існувати, оскільки країна зазнала б військової поразки.

Перехід технологій з військового виробництва до цивільної сфери є лише одним із багатьох аспектів, через які мілітаризм впливає на економіку. У ситуації постійного конфлікту цей вплив набуває значної глибини.

У згаданій раніше книжці Сенора ти Сингера зроблена спроба описати цей вплив. Автори зауважують, що через малу чисельність населення Ізраїлю порівняно з чисельністю сусідніх ворожих країн Ізраїль вимушений був створити унікальну структуру армії, де чисельність резервістів набагато перевищує чисельність регулярної армії (станом на 2023 рік регулярна армія налічувала 170 тис., а резервна - близько 470 тис., загалом 640 тис., тобто сьома частина дорослого єврейського населення перебуває в армії).

Резервісти регулярно залучаються до навчань на короткий термін, що призводить до утворення підрозділів, які складаються виключно з військових резервістів. Це сприяє формуванню тривалих соціальних зв'язків, які не можуть виникнути в інших обставинах, і ці зв'язки продовжують існувати і в цивільному житті.

Велика чисельність резервістів порушує притаманну армії ієрархічність, в ізраїльській армії порушення ієрархії є звичайним явищем, реальні знання важать більше, ніж звання. Така неповага до ієрархії переходить у цивільне життя, що в корпоративній культурі призводить до вільних відносин між людьми різного службового рівня, до сильної ініціативи знизу, що створює сприятливі умови для інновацій.

Однією з характерних рис впливу військової служби на економіку Ізраїлю автори виділяють обов'язковий призов з 18 років. Від призову фактично звільнені мусульмани, християни та євреї-харедім, які навчаються в єшивах — релігійних навчальних закладах. Служба в армії перед вступом до університету надає молодим людям унікальні навички ухвалення рішень у ситуаціях, коли бракує часу та інформації. Жоден університет не здатен навчити цьому, проте ці навички є критично важливими для розвитку стартапів у бізнес-середовищі. Як зазначають автори, найуспішнішими інженерами-управлінцями часто стають колишні танкові командири.

Крім того, загальний призов дає можливість армії відібрати найбільш талановитих людей для формування елітних підрозділів, від яких залежить технічний рівень збройних сил.

Автори детально аналізують підрозділ "Тальпіот", відбір до якого є більш жорстким, ніж у будь-якому вищому навчальному закладі. Це цілком зрозуміло, адже підготовка до служби в ньому триває три з половиною роки і охоплює повний курс університетських дисциплін з математики та природничих наук, а також фізичну підготовку на рівні десантників. Після завершення навчання контрактна служба в "Тальпіот" триває щонайменше шість років і включає вирішення технологічних викликів, що постають перед армією, тобто створення міждисциплінарних інновацій. Приблизно дві третини контрактників "Тальпіоту" продовжують успішну наукову кар'єру або обіймають керівні посади в сфері високих технологій. Це не єдиний підрозділ такого високого технологічного рівня. Автори відзначають, що в Ізраїлі перше питання, яке ставлять кандидатам під час співбесіди, не звучить як "В якому університеті ви навчалися?", а скоріше "В якому підрозділі ви проходили службу в армії?"

Соціально-психологічний вплив військової служби на економічну активність є результатом функції армії в суспільстві.

Якщо військова служба є обов'язком для всіх, хто досягнув 18-річного віку, то армія стає невід'ємною частиною життя кожного громадянина. У такій системі неможливо відокремити військову діяльність від цивільного життя, на відміну, наприклад, від США, де ці сфери більш чітко розділені, або ж уникнути масового дезертирства, як це спостерігалося в Україні (з 2022 по 2025 роки прокуратура України відкрила близько 250 тисяч справ щодо самовільного залишення служби). Мілітаризоване суспільство виникло внаслідок історичних обставин, оскільки євреї, які переселилися до Ізраїлю, свідомо вибирали життя в умовах постійної війни. Кібуцники, що з'явилися століття тому, були не лише комуністами, а й захисниками — вони самостійно охороняли свої поселення від ворожих арабських сил.

Ситуація постійного конфлікту та значні обсяги торгівлі озброєннями неминуче впливають на глобальні відносини між країнами.

Однією з характерних особливостей міжнародних відносин Ізраїлю є його тісні зв'язки зі Сполученими Штатами, які почали формуватися на початку 1960-х років і продовжуються до сьогодні. Ізраїль виступає найбільшим отримувачем американської фінансової підтримки: за даними на 2022 рік, загальна сума допомоги становила близько $320 мільярдів (з урахуванням інфляції, у цінах 2022 року). Це майже в три рази більше, ніж допомога, яку отримує ще один важливий союзник США - Південна Корея.

До 1970 року основна частина підтримки була зосереджена на економічній допомозі, але згодом пріоритет змістився на військову сферу. З 2008 року військова допомога стала єдиною формою підтримки, і її обсяги досягали приблизно 3-4 мільярдів доларів на рік. Після атаки ХАМАС в жовтні 2023 року Сполучені Штати надали Ізраїлю додаткові військові ресурси. У квітні 2024 року президент США Джо Байден підписав закон, який передбачав військову підтримку для України, Ізраїлю та Тайваню, зокрема для Ізраїлю було виділено 17 мільярдів доларів.

Допомога в розмірі $3 мільярди на рік при загальному ВВП у $400 мільярдів може виглядати незначною — всього лише 1%. Однак ця підтримка має на увазі постачання сучасного озброєння з високими технологіями. Важливим аспектом є те, що Ізраїль може спільно з США працювати над розробкою та виробництвом складних систем озброєння, таких як система перехоплення балістичних ракет Arrow/Arrow-3 або тактичні високоенергетичні лазери Nautilus.

Ще раз хочу наголосити, що доступ до сучасних військових технологій є єдиним способом компенсувати перевагу противника у живій силі.